«Шукати відповіді на ці запитання мені доводилося майже щоденно протягом ось уже двадцяти років, тобто відтоді, як я почав поєднувати роботу журналіста з викладацькою практикою», – написав автор у передмові до посібника.

Можу сказати із власного досвіду, що ці запитання та пошук відповідей на них актуальні для будь-якого викладача. Студентська аудиторія стає все вимогливішою, а інколи й лінивішою, вона не буде слухати годинні академічні лекції, які свого часу доводилося слухати нам (кому в радянський час, а кому на початку 90-х). Студентська журналістська аудиторія тим більше – бо непосидюча. Це вимагає від викладача максимальної віддачі та креативних підходів до спілкування з такою аудиторією.

Методики, які описує Клас Тур у своїй «Книзі ідей», базуються на принципах інтерактивності та залучення слухачів/студентів до навчального процесу. Тим-то вони й цінні для викладачів факультетів журналістики чи медіатренерів.

Ці методики «сприяють розвиткові основних якостей журналіста – цікавості, вміння критично мислити, працювати в різних жанрах, шукати інформацію, розговорити співрозмовника, бути вухами та очима читачів, слухачів, глядачів», – зазначає Вероніка Менжун, керівник проектів інституту FOJO, який проводив тренінги для українських викладачів.

Цей посібник «радше джерело натхнення чи приклад постійного пошуку нових методик на основі матеріалу, яким щоденно забезпечує нас саме життя», – додає вона.

Я би сказала, що це посібник для лінивих (або дуже зайнятих:)) викладачів, оскільки за його допомогою можна повністю вибудувати свій власний курс. Автор рекомендує доповнювати книгу спеціальною педагогічною літературою та постійно додавати свіжі приклади зі ЗМІ та спеціалізованої періодики.

«Книга ідей» не без гумору. Мене особисто розвеселив один із методів знайомства з аудиторією – «Доки горить сірник…». Клас Тур пропонує пустити колом коробку сірників, правда, додає, що бажано ще й склянку з водою замість вогнегасника. А далі кожен присутній підпалює сірник і розповідає про себе доти, доки не згасне полум’я. Чим корисний такий метод? «З одного боку, мовець повинен контролювати сірника (символ мікрофона), з іншого боку – за короткий час спробувати дати якнайбільше інформації, підтримуючи контакт зі своєю аудиторією», – переконаний автор «Книги ідей».

Українські методичні вказівки викладачам, повірте, зовсім не такі креативні та веселі, й від них ще й часто відгонить совковістю. Для тих, хто слідує цим вказівкам, деякі поради Класа Тура будуть видаватися революційними, а то й провокаційними. Як, наприклад, оця – про зміну фізичного простору аудиторії… Яким чином? За допомогою різного розташування меблів. Але для цього викладач має для себе відповісти на запитання, яку атмосферу він хоче створити, якої мети він хоче досягти, як це може посприяти діалогові й долучити кожного до навчального процесу?

Отже, від того, як розташовані меблі в аудиторії, залежить і вид комунікації (дивіться малюнки нижче).

«Книга ідей» містить чимало рекомендацій про різні способи викладання, наприклад, техніки інтерв’ю чи портрету, теле- чи радіожурналістики, журналістської етики, або таких непростих тем, як гендерний баланс медіа або глобальна журналістика.

«Ця книга – своєрідне нагадування про те, що рутина – страшний ворог і журналістів, і викладачів», – зазначає її автор Клас Тур.

«Книга ідей для викладачів журналістики» – спільний проект медіаінституту FOJO та Інституту журналістики Київського національного університету ім.Т.Г.Шевченка. Видання здійснено за підтримки Шведського інституту (SI).