Сезон прогулянок минає, надворі холоднішає, а вдома у вас, певно ж, багато цікавих книжок. Тож тепер, коли вечори такі довгі, саме час заглибитися в пізнавальне читання. Тим паче, вітчизняні видавництва не припиняють радувати: і більше книжок видають, і швидше перекладають зарубіжні новинки.

Цього місяця MediaSapiens вирішив розповісти про книжки нашої постійної тематики — інформаційні технології, на яку останнім часом почали звертати увагу й українські видавці. Погляньмо, як колишній головред Time описав хронологію винаходу комп’ютера та інтернету, український ІТ-журналіст — історії успіху 14 вітчизняних стартапів, а автор The New Yorker — появу формату mp3 та вплив піратства на музичну індустрію.

«Інноватори. Як група хакерів, геніїв та ґіків здійснила цифрову революцію», Волтер Айзексон («Наш формат», 2017).

Перше, про що хочеться сказати, — це автор. Волтер Айзексон — американський медіаменеджер найвищого рівня і президент Аспенського інституту. Він був головним редактором журналу Time, очолював також телеканал CNN. У книжковому світі Айзексон відомий насамперед як біограф, адже написав життєписи Альберта Ейнштейна, Генрі Кіссинджера, Бенджаміна Франкліна, Леонардо да Вінчі та Стіва Джобса (цю книжку — з ініціативи самого керівника Apple).

Його «Інноватори» — це також свого роду біографія. Колективна. Адже в ній ідеться про всі ключові імена в царині комп’ютерних технологій: від доньки лорда Байрона Ади Лавлейс, яка ще в середині XIX століття описала суть майбутнього комп’ютера, до нобелівського лауреата Вільяма Шоклі, який прагнув привласнити винахід колег і десятків інших, маловідомих читачу героїв. І звісно, добре знаних і неодноразово втілених у кіно Алана Тюрінга, Біла Ґейтса й двох Стівів — співзасновників Apple.

У передмові Волтер Айзексон зізнається, що він із тих чоловіків, які в дитинстві цікавилися механізмами, розбирали радіоприймачі, паяли плати і знали все про транзистори й резистори. Між сторінок відчувається його захоплення технологіями, більшість із яких з’являлися в нього на очах (нині автору 65 років). На написання цієї праці в нього пішло понад десять років.

Книжка «Інноватори» — це, по суті, підручник із історії комп’ютерної інженерії та інтернету. Підручник розлогий (450 сторінок дрібним шрифтом плюс понад сто позицій у списку літератури) й ґрунтовний: «матчастини» не має бракувати навіть професіоналам. Логічно, що для пересічного читача це не буде легким чтивом. Ця книжка для тих, кому насправді глибоко цікаві комп’ютерні технології. І хоча технічні деталі автор уміло поєднує з цікавими фактами, розповіддю про характери героїв книжки і їхні стосунки, пересічний читач із поверховим інтересом до ІТ навряд чи подужає цю книжку.

Її краще читати поступово, за розділами: «Комп’ютер», «Програмування», «Транзистор», «Мікрочіп», «Відеоігри», «Інтернет», «Персональний комп’ютер» тощо. Тим паче, що книжка вдало структурована, інформація подається хронологічно, а анонси інтригують — як своєрідні гачками до наступних розділів. Так, ви можете не зрозуміти й не запам’ятати фізику винаходів, але безперечно дізнаєтеся багато нових цікавих фактів: чому в 1950-х було так багато жінок-математиків, які й стали першими програмістками, яким бачив машинне навчання Алан Тюрінг, хто виграв у першому суді за патент на винахід комп’ютера…

Усією цією книжкою Волтер Айзексон підкреслює: феномен цифрової революції в тому, що вона відбулася насамперед завдяки творчій співпраці, спільній, а часом і паралельній роботі теоретиків та експерименторів-практиків у різних країнах світу, завдяки циркуляції ідей і поглядів. Тому й чимало винаходів не мають одного автора. Кожен привніс свою критично важливу частку. У результаті я зараз пишу цей текст на персональному комп’ютері, редактору відправлятиму через інтернет і саме в мережі його, за допомогою своїх ґаджетів, прочитають наші читачі.

«Інноватори», безперечно, можна назвати захопливою книжкою-знахідкою для певної аудиторії. Їй буде дуже зручно отримати ґрунтовну й вичерпну інформацію про всі повороти в історії ІТ, ключові успіхи та невдачі, всіх її мрійників і трудяг.

«Стартап на мільйон. Як українці заробляють статки на технологіях», Тимур Ворона (Vivat, 2017).

Харківське видавництво Vivat доклалося до формування довгоочікуваної тенденції на книжковому ринку — шукати своїх авторів науково-популярного нон-фікшну. А де шукати? Звісно, в першу чергу серед журналістів. От Тімур Ворона, наприклад, кілька років працював у провідному українському виданні про технології ain.ua, а потім став співзасновником медіаконсалтингової агенції для стартапів та ІТ-компаній Simply Media. І його добре розуміння цієї тематики насправді відчувається.

У своїй книжці він зібрав 14 історій успішних вітчизняних проектів та ще сім кейсів, про які коротко розповів наприкінці. Майже всі з 14 компаній розпочинали власну справу без спонсорів і величезного капіталу. Тут є як добре знані з медіа проекти — Genesis, Petcube чи Depositphotos, так і рідше згадувані, скажімо, Proply та Ecoism. А також у книжці розповідається про сервіси, якими більшість із нас регулярно користується — Rozetka.ua, Prom.ua та Privat24. Така «різношерстна добірка» — великий плюс.

Добре й те, що «Стартап на мільйон» не сприймається як «склеєні» в одну книжку статті автора для різних видань. Переважно це спеціально написані для книжки розділи, в яких цитуються й публікації інших авторів для різних ЗМІ.

Тімуру Вороні, попри неоднаковий формат подачі історій, різний обсяг, а почасти й стиль, усе ж вдалося звести все до спільного знаменника, а Vivat — симпатично оформити.

Хоча деякі моменти все ж викликають запитання: скажімо, наскільки доцільно було давати паралельно до основного тексту книжки, в якому розповідається про ту чи іншу компанію, коментарі експертів щодо різних питань ІТ-індустрії. Або долучити до книжки статтю стартапу про власні успіхи.

Книжка «Стартап на мільйон» — це насправді цікава й захоплива подорож у світ лідерів української ІТ-спільноти. Частина цих компаній розпочиналися як студентські проекти, а тепер ці бізнеси оцінюються як мінімум у $50–100 млн, а їхні обороти вимірюються десятками чи навіть сотнями мільйонів доларів. Частина бізнесменів родом із 90-х, коли вони, як і чимало українців, возили продавати одяг із Європи, але змогли швидко «перепрофілюватися» на ІТ у 2000-х.

Книжка Тімура Ворони якраз-таки для широкої аудиторії, яка тепер має змогу дізнатися про те, що приблизно 60 % усього світового контенту фотостоків створюється на території Росії та України, як можна зробити онлайн-базар у Нігерії (Genesis) і сервіс перевірки англійської граматики для носіїв мови (Grammarly), хто проспонсорував появу блискучої української команди з кіберспорту (Na’Vi) та інше. Все це — важливі бізнесові кейси: як від тих, хто поїхав, так і від тих, хто лишився.

У цілому ж яскраво-помаранчева книжечка «Стартап на мільйон» — це більш ніж аргументована відповідь критикам сучасної України та її технологічного потенціалу, тим самим, які усюди бачать #зраду й #все пропало. А ще чудова мотивація для молодого читача (кожен під цим розуміє свій вік): як не нарікати, а взяти і зробити.

«Як музика стала вільною. Цифрова революція та перемога піратства», Стівен Вітт («Наш формат», 2017).

Ця книжка прославила американського журналіста Стівена Вітта:Washington Post у 2015 році назвав її «незабутньою», книжку було перекладено кількома мовами попри те, що описані події стосуються насамперед США. На перший погляд (погляд українського читача), здається, що 360 сторінок — це якось забагато для такої вузької тематики. Як журналістці, мені здалося, що це тема радше для статті-лонгріду: як помер формат CD-диска, виник mp3, у США розквітло музичне піратство, яке враз змінило закони музичної індустрії. «Як музика стала вільною» і справді саме про це, але автор розповідає про події в таких деталях і настільки захопливо, що аж дивуєшся.

По суті, це ґрунтовне журналістське розслідування. Стівен Вітт розповів про десятки людей — від бізнесменів-мільярдерів під справжніми іменами до ґіків легендарного піратського об’єднання «Сцена» під дивакуватими ніками. Історії багатьох із них автор записував особисто — він витратив на книжку п’ять років. Але ключовими для цієї книжки є три герої. Це, по-перше, Карлгайнц Брандербург — ключове ім’я з-поміж німецьких інженерів, які винайшли технологію стискання аудіо. Саме завдяки ній виник формат mp3, який ми сьогодні здебільшого і слухаємо. По-друге, це найбільший пірат в історії Делл Гловер, котрий попри всі заходи безпеки зумів винести з фабрики компакт-дисків у Північній Кароліні, де він працював, тисячі альбомів. А також Даг Морріс — на момент подій книжки керівник лейбла Universal, який усе життя був ключовим менеджером у найбільших студіях звукозапису в Америці.

Автор паралельно веде розповідь про кожного з них трьох: їхні злети й падіння, новаторські рішення й відповідальність за них (а вона є й у винахідника нового формату, який поховав CD, і в пірата, якого таки засудили, і в топ-менеджера, який свого часу зробив ставку на реп).

Саме завдяки легкій репортажній подачі ця книжка може зацікавити людей, які навіть не підозрювали за собою інтересу до тематики музичного піратства. Адже вона насправді не тільки про це, а, як і «Інноватори» Волтера Айзексона, про те, як технології впливають на світ. Про те, як інтернет суттєво змінив наші щоденні звички й культуру, запровадив нові категорії авторського права, а в цьому конкретному випадку ще й, наприклад, сприяв появі музичних плеєрів і зникненню поняття музичного альбому як цілісного продукту. Це якщо згадати лиш кілька прикладів.

Із книжки можна дізнатися ще багато цікавих фактів: у який день тижня в американські крамниці привозили нові музичні диски, на які налітали меломани, яка пісня гурту Metallica стала першим піратським музичним файлом в історії, як Стів Джобс переконав Дага Морріса укласти угоду надання треків Universal для iPod…

Тимчасом як у нашій країні тільки розпочинається активна боротьба з піратством, а мільйони продовжують нелегально переглядати й завантажувати контент, для нас книжка «Як музика стала вільною» навіть актуальніша, ніж можна було очікувати. Бо вона змушує замислитися й винести для себе важливі висновки. При цьому особливо цінним є те, що Стівен Вітт не вдається до моралізаторства: він просто констатує факти й розповідає історії трьох чоловіків, які ніколи не були знайомі між собою, однак кожен по-своєму вплинули на зміни в музичній індустрії світу. А читач справді занурюється в цю історію — не просто як у хороший художній роман, а як у пригодницький фільм.

Книжки люб’язно надані на огляд видавництвами «Наш формат» та Vivat.