За вікном сонячно й помітно тепліше — цього року весна виявила майже британську пунктуальність, наставши за календарем. Услід за цієї радісною подією підкралася й підступна — запеклі обговорення історії «дня жінок» у соціальних мережах. Хоча, здавалося б, скільки можна про це дискутувати?

8 березня в усьому світі відзначають Міжнародний день боротьби за права жінок та міжнародний мир. Саме так цю календарну дату 1977 року визначили в ООН. Тож зрозуміло, що це зовсім не про дарування квітів та урочисті заяви про «жінок — окрас колективу», а про рівні права та можливості для всіх дівчат та жінок, усіх дочок, сестер, мам та бабусь.

Саме тому в березневому огляді поговоримо про біографії сильних пані, які не боялися висловлювати власну думку навіть у геть несприятливих обставинах.

«Я — Малала», Малала Юсуфзай і Крістіна Лем («Наш формат», 2016)

Ви мали би чути про цю дівчинку, яка ще підлітком наважилася протистояти порядкам «Талібану» в її рідній долині Сват у Пакистані. Малала — донька свого батька. Громадський активіст та вчитель, він здійснив власну мрію — відкрив школу, куди заохочував ходити не лише хлопців, а й дівчат. Малала, маючи неписьменну матір, у прямому сенсі виросла в цій школі, була відмінницею. Вона рано усвідомила цінність освіти, рано опанувала красномовство, перейнявши цей дар від діда та батька. Переломним моментом у житті Малали став 2009 рік, коли вона, одинадцятирічна, почала вести блог для BBC. У ньому Малала розповідала про життя в країні, владу в якій захопив «Талібан», і ділилася власними прогресивними поглядами на права жінок. Вона вела блог, не маючи комп’ютера — надиктовуючи тексти другові сім’ї телефоном.

Одного дня 2012 року автобус, у якому Малала їхала зі школи з однокласницями, зупинили представники «Талібану», й дізнавшись, хто з них Юсуфзай — вистрілили в неї. Потім було лікування, переїзд до Англії та Нобелівська премія миру. Малала стала її наймолодшою лауреаткою (в 17 років), розділивши премію з індусом Кайлашем Сат'ярті — поборником освіти і прав дітей.

Співавторкою книжки «Я — Малала» стала відома британська міжнародна кореспондентка Крістіна Лем (Τhe Sunday Times) — лауреатка численних премій та навіть Ордену Британської імперії. Звісно, читача вражає насамперед історія Малали, мужність та ідейність дівчинки, яка виросла в консервативній мусульманській країні, де жінка не може вийти в місто без супроводу родича чоловічої статі. Однак варто придивитися не тільки до того, про що ця книжка, а й як вона написана. А це вже заслуга пані Лем, яка змогла збалансувати особисті історії героїні про дитячі ігри, друзів та родичів, будні й свята у долині Сват, а також пережиті нею випробування, з історією Пакистану, політичними перипетіями, культурним та релігійним життям. Виглядає на те, що це такою ж мірою книжка Крістіни Лем, як і Малали Юсуфзай.

Щодо фактологічної, пізнавальної складової, то тут напрошується порівняння з автобіографією ще одного лауреата Нобелівської премії миру — Нельсона Мандели, про яку я вам розповідала в січні. Завдяки книжці «Я — Малала» ви зможете уявити, що це за країна — Пакистан, як там жили й живуть у наш час люди й чому дорослий віруючий чоловік випустив три кулі в дівчинку, яка вела блог в інтернеті.

Книга читається так легко й захопливо, як художня. Спотикаєшся хіба що через часом надміру пафосні висловлювання Малали чи інших — позитивних — героїв книжки. Але це — історія лауреатки Нобелівської премії миру (хай навіть книжка вийшла ще до присудження премії), голосу мільйонів дівчат мусульманського й не тільки світу, які хочуть учитися, працювати й мати право на вільне висловлювання. А про такі базові й водночас найважливіші свободи без пафосу, мабуть, і не скажеш.

«Інґа», Скотт Ферріс (Yakaboo Publishing, 2017)

Новинка цього року від молодого видавництва Yakaboo Publishing — у першу чергу неочікувана. Почнімо з того, що у США книжка Скотта Ферріса вийшла в жовтні минулого року, а в Україні — за чотири місяці по тому. Приголомшлива швидкість, правда ж? Крім того, цікавий вибір саме цієї книжки — історії життя непересічної жінки Інґи Арвад, ім’я якої в нас, проте, зовсім невідоме. Та й у світі її знають насамперед як кохану Джона Ф. Кеннеді. Причому, як стверджує автор, вона, а не Жаклін, була найсильнішим коханням 35-го президента США.

Данка Інґа Арвад прожила справді цікаве життя — в різних країнах світу, поряд із різними яскравими чоловіками й, безперечно, впливала на них. Скажімо, Адольф Гітлер, із яким Інґа познайомилася в 1936 році, називав її «ідеальною нордичною красунею». А вона цим особистим знайомством пишалася — навіть у розпалі Другої світової. Через це ФБР багато років підозрювало її у шпигунстві на користь Німеччини.

Як стає ясно з перших сторінок книги, Арвад — із тих самих femmes fatales, під чари яких потрапляють усі навколо — миттєво й беззаперечно. Й автор книжки, вочевидь, не виняток. Актриса, журналістка та «Міс Данія», Інґа Арвад полонила мільйонерів та голлівудських зірок, політиків та науковців, — у цій книжці і в оточенні головної героїні знайшлося місце кожному.

Книга «Інґа» — захоплива й жива історія XX століття крізь особистість однієї жінки, історія Європи та США, а ще — почасти й історія журналістики. За це окрема подяка авторові, що до 50-річного віку займався журналістикою (United Press International, The New York Times, Washington Post, Wall Street Journal). А потому написав ще дві біографічні книжки — одну про американських президентів — «Кеннеді та Рейган: чому їхня спадщина витримала випробування часом» (Kennedy & Reagan: Why Their Legacies Endure), а другу про долі кандидатів на посаду очільника країни, які його не здобули — «Майже президенти: люди, які програли змагання, але змінили націю» (Almost President: The Men Who Lost the Race but Changed the Nation).

Ця книжка в Yakaboo Publishing вийшла красива — «влучне» фото на суперобкладинці, елегантна ніжно-блакитна обкладинка, якісний друк. Проте переклад — не найкращий, відчувається поспіх, із яким видання готували до друку. Однак історія Інґи Арвад, безперечно, варта уваги всіх, хто цікавиться біографістикою та залаштунковою історією XX століття.

«Королева пустелі», Джорджина Говелл («Наш формат», 2016)

Ця книжка — ще одна екзотична, проте достовірна історія про жінку, маловідому в наших краях. Ґертруда Белл народилася в заможній англійській аристократичній родині, але прожила життя, абсолютно нетипове як для пані того часу й статусу — повне пригод і різнопланових досягнень. Адже вона — мандрівниця, дослідниця, архіологиня, картографиня, а згодом — шпигунка. Белл об’їздила всю Месопотамію, стала першою європейкою, яка перетнула Сирійську пустелю й, що найголовніше, взяла активну участь у створенні держави Ірак та її конституції. Сучасники й біографи називали її не менш вагомою постаттю за королеву Англії Єлизавету Першу та російську імператрицю Катерину Другу. Але чи чули ви колись про неї? За відкриття таких імен варто любити якісні біографії.

Книжку «Королева пустелі» написала відома британська журналістка та майстерна інтерв’юерка Джоржина Говелл (The Sunday Times, Observer, Vogue, Tatler). Як це часто буває, все почалося з редакційного завдання: The Sunday Times дав завдання журналістам підготувати портретний нарис на загальну тему «Мій герой». А вилилося в працю над об’ємною книжкою. Матеріалу для роботи вистачало — Белл залишила чимало письмових праць і щоденників. Проте в «Королеві пустелі» потужно чути не лише голос Ґертруди Белл, а й авторки, яка розмірковує про ті чи інші рішення своєї героїні.

Тут вистачає й екскурсів в історію родини Белл та держав Близького сходу, чимало уваги присвячено й особистому життю Белл: дружбі з іще однією знаменитістю Лоуренсом Аравійським, її арабським та англійським коханням.

Варто читати, якщо ви справді любите біографії непересічних особистостей і готові до великого масиву історичних фактів. Численні спогади й цитування листів дають можливість зануритися в історичну добу — на початку ми дізнаємося про життя англійської аристократії, промисловість Великобританії, рух за виборче право для жінок: до речі, пані Белл була проти цієї ініціативи — за що її неодноразово критикували. Основна розповідь присвячена екзотичній для нас частині світу — Аравії та її народам. Книжка може читатися повільно, бо насправді насичена інформацією, хоча авторка не забуває звертати увагу на цікаві побутові деталі в листах, що значно пожвавлює розповідь. Однозначно можна сказати, що це історія життя, якому би позаздрили персонажі пригодницького кіно. До речі, 2015 року книжку 2007 року випуску екранізували — роль Ґертруди Белл у фільмі «Королева пустелі» Вернера Херцога зіграла Ніколь Кідман.

Книжки люб’язно надані на огляд видавництвами «Наш формат» та Yakaboo Publishing.