Must read книжки для журналістів: поради восьми іноземних медійників
Must read книжки для журналістів: поради восьми іноземних медійників
Журналісти багато читають. Колись – книжок і матеріалів колег у пресі, а тепер ще й величезну кількість текстів в онлайні. Журналісти багато пишуть. Не тільки власних журналістських матеріалів, твітів, постів у Facebook, а часом і книжок – про свій досвід, спостереження та проведені розслідування.
MediaSapiens запитав журналістів із восьми різних країн про те, які книжки, на їхню думку, розкривають суть професії журналіста й варті бути прочитаними тими, хто ще тільки в неї приходить.
Пьотр Андрусечко (Piotr Andrusieczko),
кореспондент видання Gazeta Wyborcza, Польща
Це дуже важкий вибір – назвати одну. Тому, мабуть, буду «польським патріотом» і вкажу польського автора Маріуша Щиґела «Ґоттленд». Тим більше, що його репортажі були видані українською мовою – наприклад, «Ґоттленд». Я думаю, нам варто читати те, що ми взаємно пишемо й видаємо.
Ален Гіймоль (Alain Guillemoles), журналіст видання Journal La Croix, Франція
Я назву «Любого друга» Гі де Мопассана. Це художній роман, дія якого відбувається в XIX сторіччі в Парижі. Але нічого насправді не змінюється в світі… Це історія про амбіції. Головний герой – журналіст. А я зустрічаю сучасних «Любих друзів» щодня в Парижі, за 200 років після того, як ця книга була написана.
Діана Енрікез (Diana B. Henriques), дописувачка газети The New York Times, США
Я назву книжку «Як говорити практично з кожним практично про все» (How to Talk to Practically Anybody About Practically Anything) Барбари Волтерс (Barbara Walters).
Я прочитала цю книгу ще 1979 року, коли вона була новинкою – так, я працюю репортером настільки довго. Але я досі повертаюся до неї, щоб освіжити свої навички інтерв’ювання. Вміти спонукати людей розкритися й розповідати про їхні життя, спогади, знання, думки - основоположна риса хорошого журналіста (так само як чудова пам'ять, сильні моральні принципи та чимала витривалість, але я не знаю жодної книги про це!). Тепер чимало редакторів думають, що репортери були народжені зі знанням того, як ставити влучні питання!
В еру, коли так багато молодих людей комунікують через соціальні медіа чи обмежують свої інтерв’ю мейлами й твітами, бути здатним збирати інформацію шляхом спілкування з незнайомцями стає безцінною навичкою для журналіста. Волтерс була справжнім новатором в її техніці інтерв’ювання. Багато років тому деякі журналісти вважали її «м’якою» та «надто ніжною». Але це факт: бути жорстким – це не те саме, що бути грубим. Ця книга допоможе журналістам побачити цю різницю. Бути жорсткою, але ввічливою – це завжди було моєю ціллю і книжка Волтерс допомагає мені йти до цього.
Лука Софрі (Luca Sofri),
головний редактор інтернет-видання Il Post, Італія
«Постіндустріальна журналістика: адаптуючись до сучасності» (Post-Industrial Journalism: Adapting to the Present) – це найбільш сучасна книга про журналістику й новинні проекти на сьогодні. Я вважаю, краще прочитати про те, що змінюється в професії, аніж про епічний світ журналістики, який або зникне, або стане елітарним. (Книжка є у вільному доступі тут.)
Зое Деніел (Zoe Daniel), голова бюро ABC News (Австралія) у Вашингтоні. В минулому – кореспондентка в Південній Азії та Африці
Я вибираю книжку «Війна Емми» (Emma's War) Дебори Скроггінз (Deborah Scroggins). Я прочитала її кілька років тому, але вона й досі в мене на думці через її інтимність. Південний Судан – це місце, де я провела деякий час. Політики були захопливими, а люди – чудовими. Ця книжка варта прочитання, вона жорстка в своїй оцінці дій дівчини на ім’я Емма. Дівчина вирушила в Судан як працівниця служби допомоги, а потім вийшла заміж за воєначальника й стала сліпою до багатьох речей, дозволила себе обдурити. Деб Скроггінс талановито розповіла цю історію.
Паулін Тілман (PaulineTillmann), головна редакторка й засновниця інтернет-видання Deine Korrespondentin, Німеччина. (У цьому виданні десять журналісток розповідають про цікавих жінок із усього світу. У 2011–2015 Паулін була спецкором німецьких ЗМІ в Санкт-Петербурзі в Росії.)
Як німецьковомна журналістка я би порадила книжку «Вступ до практичної журналістики» (Einführung in den praktischen Journalismus) Волтера фон Ля Роша (by Walther von La Roche).
Я прочитала цю книжку перед тим, як почати моє навчання політології в Аугсбурзі в Баварії 14 років тому. Автор точно визначає кожен жанр у журналістиці, зокрема такі як інтерв'ю, модерація, новини й репортаж. Однією з проблем в наш час є, на мій погляд, те, що виходить багато «змішаних» журналістських матеріалів. Там ви можете знайти статтю в жанрі feature (нарис) у поєднанні з коментарем. Усі ми знаємо, що об'єктивності в чистому вигляді не існує, але журналісти повинні наполегливо працювати для цитування різних джерел, щоби читач міг скласти свою власну картину.
Гаетан Ванней (GaetanVannay), в минулому керівник міжнародного відділу радіостанції суспільного мовника Швейцарії Swiss Broadcasting Corporation (RTS), нині – воєнкор-фрілансер, Швейцарія
Жодних книжок журналістів. Я обираю книжки хороших письменників-мандрівників, які осідали на деякий час у місцях, про які й розповідали. Це, наприклад, Ніколя Був’є (Nicolas Bouvier) і його книга «Використання світу», книжки Елли Майар (Ella Maillart). На мою думку, щоб розповісти хорошу історію, ти не повинен бути журналістом, ти маєш… Маєш жити, відчувати місце, про яке говоритимеш. Я ніколи не читаю книжок журналістів, які пишуть про журналістику або свої кар’єри, я читаю книжки журналістів, які говорять про тему, яку вони висвітлюють. (Дехто стверджує, що розповідає про свою тему, але насправді пишуть про себе – і такого я теж не читаю). Тож ніяких книжок про журналістику, а лише практика та чобітьми по землі (boots on the ground). Але читаю я багато.
Наташа Мозгова (Natasha Mozgovaya), оглядачка «Голосу Америки», Ізраїль
Журналісти нерідко всеїдні й ковтають усе підряд, не завжди встигаючи прожувати: від Марти Геллхорн до «читав Твіттер – багато думав». На мене особисто свого часу мала великий вплив книжка нинішньої постпреда США в ООН Саманти Пауер – «Проблема з пекла: Америка в століття геноциду». Матеріал для книжки авторка зібрала в дні своєї журналістської кар'єри. Там є все: складна тема, історії людей, педантична робота над деталями, контекст і розуміння того, що можна виправити. Коли ми з нею зустрілися в Гарварді, незадовго потому як їй вручили за цю книжку Пулітцерівську премію, – вона розповіла, що працювала над нею роками. Її довго не хотіли публікувати: видавцям вона здалася дуже товстою й важкою. Мені це дає певну надію на те, що навіть у дні розсіяної уваги серйозні формати все ще себе не вичерпали.
Якщо виходити з практичних міркувань, замислюючись про майбутнє професії – мабуть, варто прочитати «Посібник з журналістики даних» – ця книжка є і в російському варіанті безкоштовно онлайн. Журналісти й програмісти раніше вважалися ледь не протилежностями, однак у наші дні, коли гігантські пласти інформації існують (поки) у відкритому доступі – не зайве навчитися цю інформацію отримувати та обробляти.
Фото Гаетана Ваннея – Олексій Темченко
Фото Діани Енрікез - Fred Conrad
Фото Паулін Тілман - Evgeny Makarov
Інші фотографії надані героями матеріалу