#Книжки_для_медійників: липень

#Книжки_для_медійників: липень

08:57,
1 Липня 2016
8704

#Книжки_для_медійників: липень

08:57,
1 Липня 2016
8704
#Книжки_для_медійників: липень
#Книжки_для_медійників: липень
Клінтон звітує про чотири роки на посаді Держсекретаря США, Роднянський розповідає про медіадосягнення в Україні, Німеччині, Росії та Америці, Беґбедер теревенить про все на світі — переважно зі співвітчизниками, а Капусцінський вражає описами війни в Анголі. MediaSapiens розпочинає публікувати огляди книжок, цікавих медійникам.

У липні вулиці великих українських міст порожніють, тож логічно, що видання, які хоча б інколи пишуть про книжки, готують добірки «відпусткової літератури». Але ми не йдемо второваним шляхом і саме зараз вирішили почати публікувати регулярні огляди книжок, які, на нашу думку, будуть цікаві й корисні українським медійникам. Однак на догоду вакаційному настрою половина з них (друга) — все ж таки з категорії легкого читання.

«Важкі рішення», Гілларі Клінтон («Наш Формат», 2016)

У 2008 році Гілларі Клінтон програла праймеріз Бараку Обамі, але потому підтримала його як кандидата в президенти від Демократичної партії. Перемігши, Барак Обама запросив колишню суперницю на четверту за важливістю посаду в країні, й вона стала 67-м держсекретарем США. За чотири роки своєї каденції, яка припала на складні часи, Гілларі Клінтон відвідала понад 100 країн. «Ця книга — про вибір, який раз по раз випадало робити мені на посаді державного секретаря, президентові Обамі та іншим лідерам в усьому світі», — каже авторка в передмові. Й ці слова правдиві, як і назва. У книзі Гілларі Клінтон справді розповідається про рішення у зовнішній політиці та їхні наслідки, а також їхні гіпотетичні альтернативи.

Враження читача від цієї книжки залежать від мотивів, із яких він взяв її до рук. Якщо аби дізнатися якісь нечувані факти про внутрішню кухню американської влади — тут їх немає, все передбачувано — максимально політкоректно й сухо. Якщо ж заради розуміння, якими є ці люди — Гілларі Клінтон, Барак Обама чи Джо Байден — це теж не вийде. В книжці, завершеній на початку 2014 року, не розкриваються їхні особистості. Адже в усіх політична кар’єра досі триває. Якщо ж для того, щоби прочитати обіцянки пані Клінтон, яка балотується на посаду президента на цьогорічних виборах, — цього ви теж не отримаєте, на останній сторінці авторка стверджує, що ще не вирішила, чи висуватиметься.

Натомість «Важкі рішення» — хороший конспект виконаної Гілларі Клінтон роботи на посаді Держсекретаря. Легко й цікаво написаний, цей 650-сторінковий том зможе сконцентровано нагадати читачам про всі перипетії міжнародної політики в перший термін Барака Обами — від вбивства Усами бен Ладена в Пакистані до революцій Арабської весни, війн у Лівії, Сирії, ізраїльсько-палестинського та інших конфліктів.

Помітно, що книжки такого типу завжди пишуться за шаблоном, який уже довів свій успіх. Почавши читати мемуари Гілларі Клінтон, я наче знову розгорнула книжку іншої жінки-держсекретаря, яку колись читала, — Мадлен Олбрайт. Тільки тут Білл Клінтон — люблячий чоловік, а там — президент :) Формат той самий: 90 % тексту — безпосередній опис дипломатичної роботи (без розкриття жодних таємниць і тільки з парою слів про власну позицію щодо них), чітко виміряна кількість речень про особисте. Обов’язково — емоційні враження від нового кабінету, цитати з промов і загальні фрази про стовпи демократії.

Подіям в Україні в книжці «Важкі рішення» присвячена одна сторінка — про Майдан та анексію Криму, які відбувалися вже по залишенню пані Клінтон своєї посади. Постаті Володимира Путіна — кілька сторінок із дуже загальними, але влучними оцінками його імперських амбіцій.

Окрім опису дипломатичної роботи за ці чотири роки, в книжці ще є розділи про кібербезпеку (зокрема Wikileaks і його наслідки), політику влади США в інтернеті, зміни клімату й два розділи про внутрішні проблеми Америки.

«Важкі рішення» варто читати тому, хто стежить за подіями в світі й хоче зрозуміти, який бекґраунд має — я щиро сподіваюся! — наступний президент США.

«Ще день життя», Ришард Капусцінський («Книги XXI», 2015)

Це вже не перша збірка репортажів всесвітньо відомого польського репортера, видана в Україні. Ришард Капусцінський кілька разів претендував на Нобелівську премію й став лауреатом десятків інших, а на його батьківщині вже декілька років вручають нагороду його імені. «Ще день життя» — більш ніж вдалий вибір книжки для знайомства з автором. Видання вміщує чотири невеликих, але разючих тексти про перебіг війни в Анголі в середині 70-х й післямову від польського африканіста під назвою «Рикарду з військового джипа» (таку форму імені у спілкуванні з автором вживали ангольці), в якій сповна розкривається значення текстів та фото Ришарда Капусцінського для Анголи і світової спільноти. Надзвичайна мова (і, вочевидь, переклад), образність, метафори та афористичність відносять книжку до прекрасних зразків художнього репортажу, коли журналістський текст читається як література, не втрачаючи точності фактажу. Від його речень відчуваєш трупний запах, шалену спрагу і вибоїни на дорогах. За гуманізмом та антивоєнністю цю книжку можна поставити поряд із романом «Бійня номер п’ять» Курта Воннегута, додавши екзотику африканської країни й персонажа-репортера (Капусцінський чимало пише й про себе).

Ангола — це тільки одна африканська країна, розбурхана війною тривалістю в майже 30 років. Автор пробув там кілька місяців, декілька разів тільки дивом не загинувши. Він блискуче розкриває людей, яких зустрічає. Їхніх історій ви не забудете. «Увесь світ займається в цей момент Анголою: Париж і Лондон, Каїр і Токіо говорять на цю тему. Світ приглядається до великого спектаклю боротьби і смерті, який, зрештою, йому складно собі уявити, бо картину війни неможливо передати. Ані пером, ані голосом, ані камерою. Війна є реальністю тільки для тих, хто перебуває в її закривавленому, бридкому, брудному нутрі. Для інших вона є сторінкою книжки, картинкою на екрані, нічим більше», — пише репортер. Якщо навіть так, то Ришард Капусцінський максимально наблизився до передання картини війни. Закривши книжку, хочеться починати читати наступну збірку Ришарда Капусцінського, який за понад 50 років своєї кар’єри працював по всьому світу — від Куби до Киргизстану. А ще — написати колись щось бодай трохи наближене до такого рівня.

 «Виходить продюсер», Олександр Роднянський («Брайт Стар Паблішинг», 2016)

У Росії книжка відомого теле- та кінопродюсера, засновника каналу «1+1», Олександра Роднянського, який нещодавно виступив у рідному Києві, вийшла в 2013 році — в такому ж дизайні, з дуже цікавими малюнками художника на псевдо Почтенний Стирпайк. Не маю змоги порівняти з російським, але складається враження, що українське видання суттєво доповнене. В ньому несподівано багато про Україну: про сімейний кінобекґраунд автора, початок кар’єри в документалістиці в Києві, заснування й ідеали «1+1», а також появу конкурента — телеканалу «Інтер»…

У передмові автор каже про те, що одного разу після тригодинного виступу перед молоддю його тези видали у вигляді брошури — це певною мірою надихнуло його написати цю книжку. Власне, якраз молодим теле- та кінопрофесіоналам, або тим, хто мріє цим займатися, книжка буде цікавою й корисною. Від першої до останньої сторінки. Вона дозволить скласти картину про те, як працювати продюсером, не уникаючи розмови й про підводні камені професії та пострадянські реалії, в загальному ключі окреслює сучасні медіатренди в світі та переносить читача за лаштунки голлівудського кіновиробництва.

«В усіх вечірок, походів у театри, ремонтів помешкань і дачних будівництв, у всіх дитячих днів народження, весіль та іменин — як у фільмів, вистав та концертів є продюсер. Той, хто поєднує розрізнені елементи, хто ще до початку роботи бачить результат і знає шлях до нього. Кожен із нас — продюсер свого життя», — пише автор. І його власна історія успіху — від режисерської роботи на ще радянському«Київнаучфільмі» до продюсування «Хмарного атласу» та «Левіафана» це яскраво доводить.

Важливо, що автор справді ділиться власним досвідом — зокрема помилками, а не лише теоретизує чи висловлює особисті оцінки.

Книжка написана жваво, легко, вона звучить, наче дружня розмова — й водночас є  інформативною. З потрібною статистикою та історичними довідками. Олександр Роднянський підпускає читача доволі близько до себе, лишаючись «зіркою». Якщо ви хочете займатися кіно, ця книжка не перегорне ваших уявлень про сферу догори дриґом, але дасть нову інформацію й теми для роздумів. По суті, «Виходить продюсер» — це зо п’ять цікавих лекцій практика світового рівня, яких, на жаль, молоді українці не можуть прослухати в університеті.

 «Бесіди нащадка епохи», Фредерик Беґбедер («КМ-Букс», 2016)

Якщо ви не француз, який вирішив перевірити якість перекладу, не літературознавець із фокусом на Франції чи затятий франкофіл, половина імен письменників, інтерв’ю з якими увійшли до збірки, будуть для вас невідомими. Серед співрозмовників знаного у нас сучасного французького письменника Фредерика Беґбедера (чи все-таки Беґбеде? Перекладачі не дійшли згоди) за ці п’ятнадцять років були здебільшого його співвітчизники. Та не лише — у збірці є розмови з Умберто Еко та Антоніо Табуккі, Чаком Паланіком, Томом Вулфом, Чарлзом Буковські…Деякі з них відбувалися за обідом чи в барі, деякі — на бігу, а кілька автор просто вигадав: як-от із Френсісом Скотом Фітцджеральдом або самим собою (чи не найдовше у збірці!), а ще написав радше нарис про Франсуазу Саган напередодні її смерті.

У передмові автор закликає приймати ці розмови як творчість, яка неодмінно стається, коли розмовляють письменники. Він акцентує, що ці розмови ані він, ані його герої не сприймали серйозно. Спершу вам може здатися, що частина з них — ні про що. Це не інформативні інтерв'ю з актуального приводу (як-от вихід книжки), а радше вільні бесіди. Й цій свободі Беґбедера, його співрозмовників і — особливо — редакторів можна щиро позаздрити. Були б у нас такі редактори. І такі журнали!

«Письменники — люди самотні, тож пригостіть його чарчиною і люб’язно вислухайте, весь час киваючи головою. І ви побачите: це навіть ліпше, ніж йога, адже це така втіха — слухати останню розумну людину на землі», — стверджує інтерв’юер. Ці розмови в помірній кількості за раз можуть розважити й надихнути ближче познайомитися з сучасною французькою літературою. Водночас, попри двадцять із гаком імен у «Змісті» книжки, двох колег Фредерика Беґбедера мені там не вистачило.

«КМ-Букс», відверто кажучи, здивували, видавши цю книжку, явно розраховану на вузьке коло читачів. Але варто подякувати їм за «Примітки» наприкінці з короткою довідкою про кожного зі співрозмовників вельми скандального французького письменника, рекламіста, літкритика, редактора й телеведучого Фредерика Беґбедера.

Книжки люб’язно надані на огляд видавництвами «Наш Формат», «Брайт Стар Паблішинг», «КМ-Букс» та «Книги XXI».

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду