Стендап – гра за правилами

Стендап – гра за правилами

00:00,
19 Травня 2011
12770

Стендап – гра за правилами

00:00,
19 Травня 2011
12770
Стендап – гра за правилами
Стендап – гра за правилами
За яких умов телерепортерові варто, а за яких – у жодному разі не слід з’являтися в кадрі, і як не виглядати при цьому смішним, нав’язливим і недолугим.

«Сподіваюся, ти записала стендап з голубом на голові?» – підколов мене випусковий редактор, коли я повернулася з виставки пернатих. Це було на зорі мого творчого шляху в новинах Першого національного. До цього я вже мала нещастя привезти стендап у пожежній машині – у пожежному шоломі, звісно. Мені здавалося, що то дуже креативно. А випусковий наказав вирізати «це паскудство» з уже готового сюжету, який встигли показати в денному випуску. Вище керівництво прочитало мені лекцію на тему: «Мінімалізм – головна вимога до стандапів журналістів Першого національного». Й відтоді пильно стежило за моєю появою в кадрі – «щоб не циркувала».

Пройшло кілька років і те, за що мене сварили на Першому, стало трендом на більшості каналів. Почалася справжня пошесть: хто кого перекреативить. Журналістам, які звикли до статичних (класичних) стендапів, стало дуже непросто триматися у фарватері. «Молоде покоління» ньюзрумів не втомлювалося являти світові нові й нові «знахідки». Здавалося, якщо ти не записав стендапу, стрибаючи з парашутом у протигазі, чи у скафандрі стоячи в гамаку, – ти – нікчема, і сюжету твого, вважай, ніхто не помітив…

Захопившись процесом, журналісти відійшли геть від усіх канонів стендапу – не розбираючись, чи справді вони застаріли, чи, все-таки, мають сенс. Дозволю собі нагадати колегам деякі правила появи в кадрі – вивірені не лише власним досвідом, а й досвідом старших, поважніших, розумніших закордонних колег.

Коли доречно писати стендап

«Стендап має бути в кожному сюжеті!» – таку вказівку видавали час від часу різні керівники на різних каналах, де мені довелося працювати. Доходило до крайнощів. Якщо журналіст приносив сюжет без себе прекрасного, випускові змушували дописувати стендап – хоч на сходах офісу, хоч де, хоч про що. За відсутність стендапів погрожували штрафами. Та тривало це, зазвичай, недовго – до першого цейтноту. Коли за пару годин до випуску щось вибухало і поставало питання, чи встигне взагалі потрібна інформація в ефір, про стендап уже ніхто не згадував. Порушене один раз правило переставало бути залізним, але випускові все ще для порядку цікавилися: чому не записав стендапу? Хоча правильніше було б питати навпаки: чому записав?

Колеги з Reuters, приміром, виділять п’ять причин появи журналіста в кадрі:

- для того, щоб довести свою присутність на місці події;

- коли треба щось продемонструвати;

- якщо журналіст є частиною історії, яку розповідає;

- коли бракує відео «перекрити» закадровий текст;

- стендап – як місток між двома ідеями в сюжеті.

Можна сперечатися, чи є цей перелік вичерпним. Тому паралельно перерахую обставини, за яких, на моє переконання, писати стендап точно не варто:

  • коли ви не були на місці події, про яку розповідаєте;

- коли єдине можливе тло для стендапу «отражонка», «розмитий задник» чи парк біля телецентру;

- коли немає чого сказати;

- коли ви погано виглядаєте.

Зовнішній вигляд журналіста у стендапі

- Дивилася вчора новини – там тебе показували!

- А що я розповідала?

- Не пам’ятаю, щось про політику… Ти волосся пофарбувала?

Це реакція на стендап типового, не обтяженого телевізійним досвідом, глядача. Коли в кадрі на кілька секунд з’являється той, хто більшість часу мовить за кадром, його, природно, роздивляються у всіх подробицях. І вже потім – слухають. Для тих, хто звик чаклувати над текстом, це дещо образливо, але – факт.

Відтак, виглядати у стендапі, як мінімум, треба так, щоб не було соромно. Максимум – на різних каналах – різний.

Дрес-код

Виключно діловий – «костюмний» – стиль, корпоративні кольори, жодних джинсів, трикотажу та головних уборів й ідеальна зачіска за будь-якої погоди. Спроби ввести такий суворий дрес-код я переживала двічі – в ньюзрумах «Плюсів» та «Інтера». В обох випадках вимоги керівництва до зовнішнього вигляду кореспондентів наштовхувалися на прохання останніх підняти зарплату. Зарплату ані там, ані там не підняли. Втім, знайшли компроміс. На «1+1» видали кожному разову матеріальну допомогу на придбання кількох речей, які затвердив головний стиліст. На «Інтері» – запросили модного консультанта з Москви й роздали журналістам списаний одяг ведучих. Втім, в обох випадках мети було досягнуто – репортери стали вимогливішими до свого гардеробу, частіше зазирали в гримерку і якійсь час в ефірі панував повний дрес-код.

Та як тільки нагляд згори послабили, журналісти знову почали вдягатися зручно, або – хто в ліс, хто по дрова.

Хтось не встиг зробити укладку й вирішив прикрити зачіску милим беретиком. Пройшло. Експериментуємо далі. Кашкетики, капелюшки й навіть величезні пухнасті вушанки! А що такого? Холодно ж! До того ж я маю власний стиль!

Тотальна заборона на головні убори змінилася капелюшковим дефіле. В кадр полізли светри і кофтинки різних мастей та фасонів. Майки з «прикольними» написами. На одному зі столичних каналів я бачила навіть оголений живіт із сережкою в пупку…

Достойний же репортера гардероб, як на мене, там, де і все правильне – посередині. Детально розписувати дрес-код – аж до довжини рукавів літніх блузок – немає сенсу. Винятків у цьому питанні завжди буде більше, ніж правил. Найкращий порадник тут – добрий смак і здоровий глузд. Зрозуміло, що прикраси, доречні на високому прийомі, не варто вдягати, коли їдеш до дитячого будинку. Що не варто красуватися в шубі на акції захисників тварин. Що діловий костюм у полі чи на фермі виглядає так само дивно, як і брендований пуховик на Віденському балу.

Однотонний трикотажний пуловер поверх сорочки чи блузи – чому ні? Якщо сюжет не вимагає офіціозу. Навіть пуловер із однотонними джинсами, в залежності від обставин, може виглядати цілком пристойно. Тільки не барвисті, не пухнасті, не ажурні й не масивні светри з високим горлом. Тільки не розцяцьковані, художньо порвані джинси.

Варто утриматися й від головних уборів. На жодному поважному каналі світового рівня репортер не дозволить собі вийти до глядача з покритою головою – це все одно що зайти в гості й сидіти в шапці. Винятком є випадки, коли цього вимагають суворі традиції, зокрема релігійні. Ну, і якщо ви ведете репортаж із Північного Полюсу – глядач, певно, пробачить вам пухнасту вушанку. В решті випадків, навіть за дуже кепської погоди, у стендапі можна дозволити собі хіба що парасолю (темну, однотонну, без квіточок!)

Взагалі, обираючи одяг для кадру, не варто орієнтуватися на думку найпрогресивнішого глядача, таких – абсолютна меншість.

Роздягання і перевдягання

Пристрасть репортерів до перевтілення в останні роки сягнула апогею. Ця мода ледь не коштувала кар’єри одному відомому нині журналісту (з етичних міркувань його імені я не називатиму, нехай від буде містер Х). Так от, прийшовши в новини студентом-стажером, містер Х вирішив сходу продемонструвати ньюзруму, на які жертві він готовий заради великого телебачення. І на Хрещення стрибнув в ополонку в самих трусах – для стендапу, звісно. Щось там сказав, кинув мікрофон в бік і – шубовсть у воду! Про героїчний вчинок молодого журналіста випусковий дізнався безпосередньо під час ефіру, бо до того бачив стендап тільки в текстовому варіанті… Висмикував собі волосся… Кричав.

Містер Х після того купання не на жарт захворів, йому співчували й на перший раз пробачили. Пояснили, що замерзлий кореспондент у спідньому – то не естетично та беззмістовно.

9 травня містер Х відзначився знову. Цього разу не роздяганням, а перевдяганням. Він знімав сюжет про історичну реконструкцію подій Великої Вітчизняної й записав стендап у формі… не подумайте, що червоноармійській…у формі СС!

Цей креатив побачила відома британська журналістка Пенні Маршал, професор журналістики з багаторічним стажем роботи в полі, яку «Плюси» регулярно запрошували для підняття професійного рівня репортерів. Пенні працювала індивідуально з кожним – розбирала вже готові сюжети, часом давала майстер-клас просто на зйомках та віддивлялася ефіри. Вона не володіла українською, але казала, що так навіть краще – бо в якісному сюжеті й без тексту все має бути зрозуміло. Так от, побачивши містера Х у форма СС, по-британському стримана Пенні Маршал, вибухнула: «На жодному з британських каналів, для яких я працювала понад два десятиліття, таке неподобство не могло потрапити в ефір! НІКОЛИ, НІКОЛИ. НІКОЛИ!». («Never, never. Never!» – наголосила вона). «Ну, а якщо уявити фантастичну ситуацію, що таки потрапило, журналіста було би звільнено тієї ж секунди!» – сказала Пенні.

Потому присвятила кілька занять виключно роботі над стендапами. Я спробувала узагальнити поради від Пенні Маршал.

1. Ніколи не вдягайте у стендапі військової форми – ані «своєї», ані «ворожої» – жодної! Це може образити почуття ветеранів й автоматично ставить журналіста «по один бік фронту», тоді як журналіст має лишатися безпристрасним.

2. Ніколи не беріть до рук зброї й тим більше не стріляйте в стендапі! Журналіст не має пропагувати зброю, демонструвати, як з нею поводитися, романтизувати її.

3. Не вдягайте професійного спецодягу заради розваги. Шолом пожежника, кашкет залізничника, шапка міліціонера виглядає на журналістові, як мінімум, дивно, робить стендап несерйозним, спантеличує глядача. Виправданням для того, щоби вдягнути професійну форму, може бути хіба ідея сюжету, коли журналіст «міняє професію». Приміром, вирішив день пропрацювати даїшником. Перевдягання доречне й тоді, коли журналіст пише стендап у місці, де без спецодягу перебувати не можна (в операційній, на стерильному виробництві, в шахті).

4. Ніколи не пишіть стендап в обставинах, за яких ви виглядатимете погано чи смішно. Мокре волосся або защіпка для пірнання на носі не додадуть солідності.

«За моєю спиною…»

Текст стендапу, за твердженням тренерів Reuters, займає лише 7% уваги глядача (55% – жести і мова тіла, 38% – тембр голосу, інтонації). Та це не означає, що слова для появи в кадрі можна писати лівою задньою, навпаки – над ними треба добряче попрацювати – зробити чіткими й афористичними, щоб глядач їх таки почув.

«За моєю спиною..» – такий початок стендапу вже навіть не штамп – анекдот. Мовляв, тележурналіст – це людина, яка впевнена, що все найцікавіше відбувається в неї за спиною… Втім, дехто з колег й досі не нехтує цією фразою. Тож, по-перше: уникайте кліше і ніколи, ніколи (!) не кажіть у стендапі: «За моєю спиною…». Якщо треба описати те, що за вами, покажіть рукою, використайте інші варіанти: «ось», «тут», «це»…

В ідеалі стендап складається з двох-трьох речень (20–30 секунд). Якщо текст довший, розбивайте його по відео – пишіть шматки в різних місцях, використовуйте поворот голови, зміну крупності тощо.

При цьому стендап не може бути на одне речення! Навіть найсуворіше обмеження по хронометражу не виправдовує появи журналіста в кадрі на 5–10 секунд. Складається враження, наче кореспондент пробігав повз, що хотів сказати – не зрозуміло. Ще гірший варіант – виголосити в якості стендапу фінальний підпис. Коли журналіст вигулькує в кінці сюжету з однією фразою: «Іван Іванов, Петро Петров, телеканал такий-то», – у глядача лишається питання: нащо він «приходив»? Показати себе красивого? Чому не сказав щось більше? Найкраща альтернатива такому «стендапу» – не писати його взагалі.

Ще одне правило: жодних цифр! «Кожен п’ятий українець…», «Більше трьох тисяч людей вийшли сьогодні на акцію протесту…» – будь-яка статистика множить стендап на нуль – глядач усе одно її не запам’ятає. На слух цифри сприймаються дуже погано, тому їх краще взяти в закадровий текст і проілюструвати графікою. Як виняток, якщо маєте непереборне бажання оперувати числівниками в стендапі, теж подбайте про ілюстрацію. Наприклад: «Через брак овочесховищ, третина торішнього врожаю пропала». По відео журналіст може перебирати картоплю, при цьому акцентувати в кадрі два відра – повне хорошої картоплі й третину – поганої.

Не повторюйте в стендапі частини чужого синхрону. У ледащого журналіста завжди є спокуса «вкрасти» для стендапу вдалий вислів одного із записаних для сюжету експертів. Робити цього не варто. По-перше, журналіст не має перебирати на себе роль експерта (він має бути експертом з того, до яких експертів звернутися). По-друге, людина, яка давала вам інтерв’ю, швидше за все, подивиться ефір і помітить плагіат – це аж ніяк не додасть вам балів у подальшому спілкуванні.

Не читайте у стендапі віршів і не співайте пісень. Навіть якщо це дуже якісна драматична лірика – все одно виглядатиме смішно.

Краще ніяк, ніж як-небудь

Без жалю викидайте з сюжету невдалі стендапи. Блищить ніс, стирчить «не туди» пасмо волосся, проковтнули склад у слові чи висловилися неграмотно – все це – причини вирізати з сюжету свій світлий образ. Не варто шкодувати або лишати брак за принципом: «І так піде». Ви ж бо з’являєтеся в кадрі лише на 30 секунд – і вони мають бути ідеальними!

Щоби зменшити відсоток браку, не соромтеся переглядати щойно записані стендапи просто на місці зйомки – в камері. Хороший оператор ніколи не полінується перемотати запис і показати вам, а також за потреби зробити ще 10 дублів, бо стендап – це і його обличчя.

І насамкінець: пам’ятайте, що телебачення – це мистецтво асоціацій. Щоби продемонструвати, наскільки глибоко ви в темі, зовсім не обов’язково пірнати в ополонку.  

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: minicaster.com
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду