На останньому курсі журфаку всіх нас, студентів, попросили заповнити нехитру анкетку. Серед стандартних питань «прізвище — ім’я — адреса — телефон» були й більш екзистенційні: де ми стажувалися й де збираємося працювати. Одна з моїх одногрупниць написала, що збирається працювати в мережі McDonalds. І це був влучний приклад загального дискурсу. В мережі є цілий пласт мемів і жартів про випускників гуманітарних факультетів, які потім знаходять своє покликання в McDonalds, і ще цілий пласт мемів про тих, хто потім вирішив «вивчитися на айтішника» й, умовно кажучи, «втекти на багаті села».

Це сакральне «вивчитися на айтішника» оповите міфами про золоті гори, молочні ріки й зарплату у твердій вічнозеленій валюті. Наскільки це правда? MediaSapiens поспілкувався із представниками ринку освітніх послуг, щоб розібратися з усіма цими міфами, й поцікавився їхніми прогнозами про майбутнє цієї галузі.

«Войти в IT»

Умовно ІТ-освіту можна поділити на «класичну» — це те, що пропонують українські виші, та «альтернативну» — тут мова про широкий вибір різноманітних онлайн-, офлайн- та змішаного типу курсів і навчальних програм.

Як розповів Сергій Немчинський, директор освітньої компанії FoxmindEd, у великих аутсорсингових компаніях завжди були свої навчальні відділи. Зміни в їхній роботі відбулися після Революції гідності: якщо до цього викладати часто запрошували фахівців із російських офісів, то після революції ця тенденція зійшла нанівець, натомість бурхливо почали розвиватися місцеві навчальні центри.

«Запит на навчання досить великий. Спеціалістів, здатних розповісти матеріал зрозумілою мовою й на практичних прикладах, виросло теж досить багато. Тому можна вважати, що розквіт цієї галузі стався після Майдану. Відбувся просто гігантський стрибок», — розповів він.

При цьому сегменти навчання і в онлайні, і в офлайні є досить великими, зазначає директор освітніх програм компанії EPAM в Україні Максим Пачабут.Однак підготовка молодших спеціалістів частіше відбувається у другий спосіб, тимчасом як досвідченіші професіонали частіше довчаються чи підвищують свою кваліфікацію самостійно в мережі. «Така особливість українській ІТ-освіті менш властива, але глобалізація вже дає про себе знати», — зазначив експерт.

Тренер і засновник Start-IT training center Артем Биковець пригадує, що перші ІТ-курси, які можна було знайти в мережі, пропонували дуже базові знання — як користуватися MS Office, 1С, основи комп’ютерної грамотності тощо. Тому для першопрохідців у створенні навчальних курсів була низька конкуренція й майже повна свобода дій.

«Я пригадую, як досліджував десь у 2011 році результати пошуку Google за запитом про ІТ-освіту. Перші дві сторінки видачі були вже в конкретних пропозиціях. Та велика кількість зелених кандидатів, які, що називається, тільки хотіли “войти в ІТ”, приходили зовсім неготовими й несли нісенітницю. І коли я запитував, звідки в них ці знання, то джерелами були Google, YouTube, якась слабенька книжка з неточним перекладом. Стало зрозуміло, що потреба є», — розповів він. При цьому Артем знає ситуацію не лише з боку тренерства й викладання своїх курсів, але й із боку університетської освіти, оскільки працює асистентом кафедри на факультеті інформаційно-обчислювальної техніки в КПІ.

Як розповів Артем, університетській освіті дуже складно швидко адаптуватися до змін на ринку й відповідним чином коригувати навчальні програми. Але не завжди в цьому винні самі виші. На прикладі технології блокчейн експерт спробував пояснити суть проблеми (від англ. blockchain — «ланцюжок блоків», розподілена база даних, яка постійно підтримує запис нових «блоків». База даних постійно оновлюється й не зберігається в єдиному місці, її копії існують на мільйонах комп'ютерів одночасно, тому блокчейн не вразливий до хакерських атак. Блокчейн лежить в основі криптовалюти Bitcoin).

Аби ввести дисципліну про блокчейн в університетський курс, спершу необхідно зібрати наукову групу, в якій будуть PhD (доктори наук), які знаються на цій технології й можуть розробити програму курсу та навчальний план. Потім усі ці матеріали потрібно подати до Міністерства освіти. Далі потрібно прийняти зміни до навчального плану, видати  методички й навчальний посібник, і лише на останніх курсах серед спецпредметів студенти зможуть вивчати цю технологію.

«Ми колись рахували, що потрібно років вісім, аби зробити це все легально, на рівні навчальних планів. За років вісім той блокчейн, який почнуть розробляти сьогодні, стане вже старою нецікавою технологією. Проблема нинішньої державної освіти в тому, що вона неповоротка й громіздка, а реагувати потрібно реактивно, півроку-рік», — розповів Артем. Тому він намагається мотивувати студентів швидко проходити обов’язковий університетський курс і далі «докопуватися до золота», вивчаючи актуальніші теми.

Катерина Золотарьова, авторка й методистка курсу SEO в компанії SkillUp, зазначає, що хоч проблема застаріння знань на різноманітних курсах не стоїть так гостро, але треба уважно дивитися на програму й викладачів, які пропонуються студентам. «Хороший викладач може вийти тільки з хорошого практика», — переконана експертка.

Як одне з можливих рішень у цій ситуації може бути розподіл зон відповідальності. «Ідеально, якби в університетах викладали лише основи computer sience, розуміння якихось базових елементів, а вже безпосередньо те, що потрібне ринку, викладалося на курсах. Щоб людина сама обирала собі той набір знань, який їй потрібен», — вважає Сергій Немчинський. При цьому ІТ-освіта змушена бути дуже гнучкою і швидко підлаштовуватися під зміни ринку праці та зміни технологій.

Онлайн vs офлайн

За даними дослідження Массачусетського технологічного інституту і Гарвардського університету, масові відкриті онлайн-курси закінчують лише близько 4 % людей, які зареєструвалися на них. Катерина Золотарьова й Артем Биковець навели статистику в 10 %. При цьому офлайн-курси завершують 30–40 % студентів. Тож питання мотивації й уміння організувати свою роботу й навчання тут стоїть у першу чергу.

«Я не думаю, що, навчаючись програмування лише в онлайні, можна просунутися далі рівня джуніора. Далі треба працювати в команді,  безпосередньо в офісі. Невелика кількість людей здатна прилаштуватися у віддалену команду. Це вимагатиме величезних зусиль і не факт, що це “вистрілить”», — коментує Сергій Немчинський. Водночас Артем Биковець і Максим Пачабут переконані, що майбутнє — за змішаною формою навчання (blended learning). На думку Артема, оптимально, коли студенти розбирають теми й завдання самостійно, а з викладачем чи ментором обговорюють питання, які в них виникли під час самостійної роботи. Така система відсіює тих, хто не вмотивований вчитися. «Далеко не кожен долітає до середини Дніпра», — жартує експерт.

Важливим елементом у такій змішаній освіті є й проектна робота, вважає Максим. «Сучасний айтішник — це людина високої ділової культури, яка знає, як працювати в повноцінному проекті, а не тільки виконувати конкретні маленькі задачі, зумовлені використанням певної технології. Навчитися цьому в онлайні практично неможливо», — підсумовує він.

Звісно, з усіх узагальнень є винятки, й кожен може спробувати вчитися самостійно — раптом, ви і є та сама пташка, яка зуміє перелетіти Дніпро?

Окрім того, обсяг знань стає дуже великим, тому він «з’їжджає» зі студентства на школярів, пояснює Максим Пахабут. Особливо популярним в Україні виявився напрямок робототехніки для дітей.

«Я бачу, що останніми роками тренінгові центри, які навчають дорослих, також пішли в цей сегмент. Мені здається, що поганого в цьому мало. Але не дуже добре, якщо це робиться виключно для того, щоб розширити свої ринки й заробити більше грошей. На жаль, це також є», — додав Артем Биковець.

Якщо розквіт ІТ-курсів припав на період після Революції гідності, то й падіння курсу національної валюти й розшарування рівня заробітних плат у різних професіях теж відбувся в цей же період. Ці процеси додали перспективам перейти на роботу в ІТ-галузь іще більшої привабливості. А попит народжує пропозицію, причому не завжди якісну.

Як вибирати курси

За пошуковим запитом «it-курси» Google запропонував мені 729 тис. результатів. Як серед усього цього обрати щось вартісне? Усі мої співрозмовники порадили не спокушатися на рекламу. Логіка тут проста — якщо освітня компанія витрачає багато коштів на рекламу, отже ці кошти вже йдуть не на кращу організацію самого навчання чи залучення професійніших викладачів. Також скептично варто ставитися до неймовірно низької ціни навчання. Ціна прямо залежить від напрямку підготовки, рівня складності й кількості годин, на яку розрахований курс. Наприклад, пройти курси з QA дешевше, ніж опанувати Java Script. А вартість курсів із Java Script може коливатися від 20 тисяч гривень за 180 годин занять до 5 тисяч гривень за 36 годин уроків базового рівня. Деякі школи пропонують студентам знижки, якщо вони записуються на кілька курсів одразу.

«Неможливо знайти хорошого викладача, який є експертом-практиком в ІТ і який буде читати курс на групу з 20 людей по, наприклад, тисячі гривень. А в цю ж суму входить і та сама красива реклама, дизайн, сайт, обслуговування приміщення, скільки тоді на руки отримує цей спеціаліст? Чи це точно високоякісний викладач, професіонал своєї справи?» — розмірковує Артем Биковець.

Далі варто вивчити інформацію про курси в мережі й почитати відгуки. Ще один важливий показник — рівень підготовки випускників курсів. Якщо він досить високий, випускники частіше отримують роботу. Також експерти радять не боятися запитувати про оцінку тих чи інших освітніх проектів у професіоналів.

«Якщо це справді якісний освітній проект, то люди не пожалкують 5 хвилин, щоб дати про нього відвертий відгук. Якщо це справді поганий освітній проект, вони тим більш не пожалкують 5 хвилин, аби врятувати ваші гроші й час від якогось можливого провалу», — додає Артем. Звертатися за відгуком до реальних людей радить і Катерина Золотарьова, адже так легше отримати корисну й релевантну інформацію серед потоку «позитивного піару», який поширюють самі компанії, та «чорного піару», який поширюють конкуренти.

«Запитайте не просто "сподобалося чи ні", завдання курсів — не подобатися, а бути ефективними. Організація може мати не найзручніший офіс і не дуже усміхнених викладачів, але якщо після цих курсів ваш знайомий знайшов круту роботу й заробляє заповітні "тисячі доларів" — то вони працюють», — радить експертка.

У чому проблеми?

Власне, від працевлаштування й починається одна з найбільших проблем на ринку ІТ-освіти. І вона полягає в тому, що ніхто точно не знає, скільки спеціалістів щороку курси випускають і скільки з них ідуть на ринок ІТ та реально знаходять роботу. Як пояснив Максим Пачабут, таку статистику намагається робити один із тематичних порталів — DOU. У дослідженні за 2016 рік взяли участь 73 школи та навчальні центри, які випустили 43 868 студентів у 24 містах України. При цьому компанії, які теж долучилися до опитування, відзвітували про працевлаштування близько 5 тисяч новачків.

«А де ж тоді ці всі інші люди? Ось у цьому проблема ринку, в нас немає точних актуальних даних», — вважає Максим. Крім того, для стабільного зростання ринок ІТ щороку потребує притоку 10–15 % нових кваліфікованих працівників. Аналіз порталу DOU показав, що в 2016 році в Україні працювало 100 тисяч айтішників різних категорій: це й проектні менеджери, й тестувальники, програмісти, аналітики, менеджери зі впровадження, фахівці з ІТ-безпеки та інші. Тобто щороку потрібно якісно підготувати 10–15 тисяч нових. Дослідження показало, що минулого року найбільший приріст вакансій був у категоріях Front-end (інтерфейс взаємодії між користувачем і основною програмно-технічною частиною) та PHP (скриптова мова програмування Hypertext Preprocessor). Але найбільше відгуків було від проектних менеджерів і тестувальників.

«У статистиці, яку дають ІТ-школи, вказують людей, які закінчують їхні освітні програми. І не факт, що ця освітня програма відповідає тим вимогам, які виставляє індустрія, аби стати молодим спеціалістом. Проблема ринку в тому, що бізнес та освіта досі не узгодили, що потрібно, зрештою, щоби стати айтішником. Вони випускають людей, дають їм якусь частину знань і навичок, але їх недостатньо, аби стати джуніором», — пояснює Максим.

Інша проблема освітніх курсів — це викладачі. Їм часто вигідніше працювати безпосередньо в компаніях, аніж навчати нових фахівців. Звідси й подальші проблеми, коли талановиті студенти їдуть до ближнього зарубіжжя, наприклад у Польщу чи країни Балтії, де вони можуть навчатися у відомих викладачів і тренерів. Тому щоб забезпечити необхідні 10–15 % нових працівників, фокус потрібно перемістити на створення хороших умов для викладачів.

Чого чекати далі

IT-освіта приваблює багатьох через перспективи згодом претендувати на високооплачувану роботу. Проте Сергій Немчинський прогнозує, що за найближчі кілька років ситуація дуже сильно зміниться. ІТ-професії мають величезну перевагу в зарплатнях за рахунок того, що переважно працюють на зовнішні ринки. Після того, як і в інших професійних галузях відбудеться переорієнтація в роботі на зовнішні ринки, заробітні плати в них наздоженуть сферу ІТ. «Сюди перестануть іти ті люди, яким це зовсім не потрібно, а були потрібні лише великі зарплати», — передбачає експерт. Утім, ці процеси вимагають часу.

Окрім того, розвиватимуться нішеві проекти, в рамках яких будуть об’єднуватися професіонали саме певної спеціальності, вважає Артем Биковець. Такі проекти повільно ростимуть, але при цьому їм буде властивий високий рівень підготовки саме в їхній спеціалізації.

На думку Максима Пачабута, на ринку почнуть з’являтися приватні університети, націлені на підготовку студентів лише ІТ-спеціальностей. Конкуренція зростатиме, що позитивно вплине на якість навчальних закладів. При цьому ІТ-освіта йтиме до змішаних форм навчання (онлайн- та офлайн-), оскільки вони дають можливість готувати адаптивних співробітників, які можуть пристосуватися до будь-яких змін на ринку. «Це світові тенденції, й вони до нас теж прийдуть», — підсумовує експерт.

P. S. Що ж до моєї одногрупниці, яка жартувала про роботу в McDonalds, то вона туди так і не потрапила. І в ІТ теж не пішла. Світ не такий уже й полярний, як здається на перший погляд.