У Києві нещодавно відбувся дводенний семінар «Безпека журналістської діяльності» (в рамках програми «Впровадження європейських стандартів в українському медійному середовищі»). В ньому взяли участь журналісти з досвідом роботи в гарячих точках – MediaSapiens уже публікував поради від Андрія Цаплієнка та Наталки Гуменюк. У тренінгу взяв участь і Сергій Каразій, який у своєму виступі зосередився на суто практичних речах – як працювати в гарячих точках.

Сергій Каразій вважає, що робота журналістів у нинішній українській ситуації схожа на роботу журналістів на початку 90-х років під час конфлікту в Югославії – коли за декілька годин почалася війна і всі були абсолютно не підготовлені. На його думку, найкращим способом підготовки були би тренінги, бажано із залученням військових, однак зрозуміло, що оперативно організувати такий захід складно. Сергій Каразій розповів про основні правила, яких має дотримуватися журналіст, працюючи в місцях масових заворушень або ж у зоні, де є бойові дії або вони можуть виникнути в будь-який момент.

Найголовніше у висвітленні подій в гарячих точках – це залишитися живим, наголошує пан Каразій: «Нікому не потрібна посмертна Пулітцерівська премія». Він нагадує, що будь-яка новина живе максимум 48 годин, а зазвичай 3-4 години. Тому в нинішніх умовах єдиний спосіб не спізнитися – дивитися пряму трансляцію. «Навіть якщо ми елементарно швидко монтуємо й відправляємо сюжет – він уже застарів. Загинути за сюжет, який уже застарів – найбільша дурниця, яку ви можете собі дозволити».

Отже, коли потрібно висвітлити небезпечну подію, таку як масова сутичка чи війна, перше, про що потрібно подумати – чи справді необхідно там бути фізично. Якщо журналіст не знімає та не фотографує, йому не обов’язково перебувати там, де стріляють – можна знайти якийсь унікальний елемент історії, поспілкуватися з людьми й не стояти перед кордоном міліції. «Якщо ви все ж таки мусите там бути – то потрібно реально  оцінити стан вашого здоров’я», – наголошує Сергій Каразій. Людині, яка має серйозні проблеми зі здоров’ям – серцеві захворювання, астма – в гарячі точки їздити не варто. Якщо ж людина залежить від певних ліків, то вирушаючи у відрядження, необхідно постійно мати при собі запас цих ліків на тиждень – на випадок, якщо журналіста викрадуть чи ще щось станеться.

Також треба подбати про одяг – він має бути зручний, спортивний, туристичні черевики чи чоботи, теплі рукавиці, й головне – з натуральних тканин, бавовни, а не синтетики. Каразій застерігає, що не можна вдягати навіть під джинси капронові колготки чи нейлонову білизну: «Зараз коктейлі Молотова літають дуже інтенсивно, а будь-яка синтетика не горить, а плавиться. Колготки можуть почати плавитися, і будуть серйозні наслідки».

Перш ніж дістати камеру й почати знімати, потрібно проїхатися на машині й оцінити ситуацію, наскільки агресивний натовп, чи є в нього зброя. Також у новому місці потрібно відразу визначити варіанти відходу, куди можна тікати – й тримати виходи в полі зору. Як розповідає Сергій Каразій, трапляються випадки, коли знімати неможливо – оскільки зараз рівень агресії людей вкрай великий: «Почалася така тенденція, коли будь-яку камеру хочуть розбити». У ситуації, коли кажуть не знімати, потрібно погоджуватись і не знімати. «Я розумію, що виникають емоції, бо вам забороняють виконувати свою роботу, і ви хочете показати світу відзняті речі, але треба розуміти, що ви їх не покажете, якщо продовжите зйомку, – вам просто розіб’ють камеру і заберуть відзняте», – зазначає Каразій.

Якщо знімаєте натовп чи сутички, то не можна заходити всередину натовпу, краще завжди триматися збоку. «Найгірша позиція – між поліцією і демонстрантами. У Києві на останніх подіях багато фотографів так працювало – було дуже багато хороших кадрів і дуже-дуже багато розбитих голів фотографів».

Робота у групі, в пулі журналістів має свої плюси й мінуси. З одного боку, групу журналістів легше помітити, вирахувати місцезнаходження. З іншого – це краще з огляду на фізичну безпеку – на великий натовп рідше нападають і гуртом легше відбитися. Каразій радить орієнтуватися на тих кореспондентів, хто має більший досвід (особливо якщо ви його не маєте), бо в ситуації небезпеки це допоможе вирішити, що робити: «І не слухайте дурних порад. Якщо хтось каже: побігли туди знімати, там зараз щось рване, то мабуть треба задуматися – бігти туди, де рване, очевидно, не варто». Необхідно визначити зі своєю редакцією час, через який виходити на зв’язок, наприклад, щодві години.

Сергій Каразій радить мінімізувати роботу вночі – тому що саме в цей період як правило трапляються напади. Крім того, вночі окрім безпосередніх учасників подій можуть працювати злодії чи крадії. Обов’язково слід мати з собою ліхтарик, а в незнайомій місцевості корисно запам’ятовувати якісь знаки – на кшталт освітлених вивісок та написів, щоб у разі зникнення світла зорієнтуватися, в який бік іти.

Якщо йдеться про роботу на місці, де стріляють, необхідно вдягнути бронежилет. «Ідея, що вас пронесе і ви сховаєтеся, не працює», – пояснює Сергій Каразій. Він вважає, що бронежилет потрібен 3-го або 4-го класу захисту, аби він міг витримати автомати Калашникова. Також із собою слід узяти респіраторну маску для захисту від газу. Людям, які користуються контактними лінзами, краще вдягати окуляри – оскільки сльозогінний газ може потрапити між лінзою й оком, і тоді на якийсь час людина фактично втратить зір. Є ще один елемент спорядження, яким мало хто користується, – захисні окуляри, що можуть захистити від уламків гранат, наприклад, зовні вони виглядають як звичайні окуляри. У будь-якому випадку, журналіст повинен наполягати, щоб його ЗМІ забезпечило медичну страховку.

«У ситуації, коли захоплені адміністративні будівлі, не потрібно стояти перед цим кордоном – якщо почнеться стрілянина чи атака, ви опинитеся в зоні обстрілу, тримайтеся збоку від будівлі», – радить Каразій. У разі стрілянини слід триматися якомога нижче, не можна стояти – знімати теж лежачи. У разі якщо очікується якась «подія» в неспокійному місці, журналісту краще не стояти на одному місці, а дотримуватися «правила 10 хвилин» – тобто переходити з місця на місце, щоб не впадати в око.

Сергій Каразій радить пройти курси першої медичної допомоги, крім того, мати із собою невелику аптечку та пакет для зупинення крові – адже більшість постраждалих гинуть саме через те, щоб їм не змогли вчасно спинити кров. Каразій також казав про етичне питання, яке часто стоїть перед журналістами в гарячих точках: якщо бачиш пораненого – допомагати йому чи продовжувати знімати. «Це страшна дилема – адже показати те, що відбувається, теж дуже важливо… Якби кадри на Інститутській не були зняті, не було би багатьох подій», – пояснює Каразій. Він розповів, що в деяких іноземних журналістів є правило 60 секунд – 60 секунд знімати, а потім допомогти. Велике значення має, чи знає взагалі журналіст, як допомогти пораненій людині, чи може він сам спинити кров. «Якщо я б побачив серйозне поранення, від якого людина може вмерти, і знаю, що можу допомогти – то я однозначну допоможу, думаю, для себе я вирішив це питання», – каже він.