Загальноукраїнські друковані темі місцевих виборів приділяли не так багато уваги, натомість, природно, що це була тема номер один в пресі регіональній, для якої це була в першу чергу нагода заробити гроші. Загалом друковані ЗМІ в контексті виборів орієнтувалися на скандали значно більше, аніж на інформування виборця щодо суспільно важливих тем.

Не всі з колег поставили собі за мету пояснити своїм читачам навіщо потрібне місцеве самоврядування, його стан та проблеми в Україні. По суті самі журналісти позбавили своїх читачів  розуміння бюджетної політики та рівня залежності регіонів-центру, знання про важелі впливу громади на рівні регіонів впливати на вироблення та втілення рішень політиків. Можна з сумом констатувати, що журналісти позбавили людей аналізу діяльності діючих депутатів, порівняння регіонів з наявною дієвою системою місцевого самоуправління. Певні виключення були хіба що в глянцевих суспільно-політичних тижневиках.

Тижневики влаштовували традиційні рейтинги мерів міст в стилі Forbеs, однак вони мало що дали для виборця з точки зору усвідомлення власного вибору. Також загальнонаціональні журнали «Кореспондент» та «Український тиждень» розміщували аналітичні матеріали щодо перебігу виборчого процесу, але вони стосувалися відносин між кандидатами і владою. Багато хто з колег звертав велику увагу на протистояння влади й опозиції, відсутності балансу у виборчих комісіях, епопею із виборчим законодавством.

Поза тим, набагато менше уваги журналісти приділяли аналізу того, що пропонують електорату суб'єкти виборчого процесу, порівнянню цих пропозицій в контексті пропозицій конкурентів та можливостей органів місцевого самоврядування. Тобто, вибори подавалися як шоу, що могло лише підтримувати у виборця відчуття, що від нього нічого не залежить. 

А це, в свою чергу, дало політикам можливість на виборах розіграти традиційну схему нав'язування виборцю голосувати за представників провідних політичних сил, а не обирати людей, що здатні бути представниками громади. Відтак, головне питання місцевих виборів залишилося незмінним від виборів президентських: ви за Юлю, Януковича чи проти всіх?

Натомість головною тенденцією висвітлення виборів залишилася джинса. Видання, які потрапили до моніторингу Інституту масової інформації, більшою або меншою мірою публікували замовні матеріали на користь різноманітних партій, або ж окремих політиків.

Одним із найактивніших замовників матеріалів, які можуть вважатися «джинсою» була партія «Сильна Україна». Публікації з передвиборчими стратегіями та обіцянками виходили по всій Україні.

Передвиборчу джинсу представники «Сильної України» почали замовляти чи не раніше за всіх. Портрет Тігіпко зустрічався майже в кожному регіоні. Про такі випадки розказують колеги з Запоріжжя, Донецьку, Рівного, Черкас, Львову. Тексти і фото майже однакові. Серед хедлайнерів на всеукраїнському рівні - газета «Факти». 

Траплялися в цій газеті й немарковані матеріали на користь Партії Регіонів. В номері 174 за 23 вересня газета подала матеріал про підписання «Меморандуму про партнерство і співробітництво» між Партією регіонів та її ж молодіжної організацією «Союзом молоді регіонів України». Фактично весь цей матеріал - цитування заяв Голови Союзу Пінчука. Назва рубрики: «На самом деле».

Не відставали за тенденцією і представники «Фронту змін», щоправда, їх матеріали, здебільшого маркуватися поміткою «На правах реклами». Хоча, це траплялось не завжди. Проте, чимало видань вкотре влаштували такий собі «джинсовий плюралізм», друкуючи на власних шпальтах проплачені матеріали від всіх сил. Як для прикладу ми описували ситуацію у кіровоградських газетах «Україна-Центр» та «21 канал»: http://blogs.telekritika.ua/?id=1793

Впродовж опитування колег виявилося, що на регіональному рівні багато хто з них був замовлений для роботи з висвітлення візитів тих чи інших політиків штабами політичних партій. Наймали журналістів і для створення агітаційних газет, промо-матеріалів для партій та кандидатів.  Кандидати на посаду міських, селищних голів так само використовували журналістів у своїх цілях, тим самим нехтуючи стандартами професії.

Не нехтували також і чорним піаром. У Запоріжжі було запущено брудну кампанію по дискредитації діючого мера Євгена Карташова. У публікаціях, які вийшли у газетах «Міг», «Наше время плюс», «Суббота плюс», «Комсомольська правда в Запоріжжі» висміюється одне з висловлювань мера. У газеті «Наше время плюс» було опубліковано карикатуру, на якій зображений Євген Карташов у весільній сукні.

У місті Чернівці одна з приватних газет під назвою «Свобода слова» перетворилась в агітаційний листок Партії регіонів та діючого губернатора Михайла Папієва. http://blogs.telekritika.ua/?id=1824

Загалом, можна констатувати, що партійні організації, провладні структури та окремі кандидати надто наблизилися до журналістів, що перетворило газети у агітаційні матеріали.

Сторожового пса демократії приспали грошима.

Олександр Акименко, Інститут масової інформації