«Українські медіа рубають гілку, на якій сидять»

У критичні моменти українці покладаються на ЗМІ, сподіваючись від них фактів і тлумачень, та згодом неминуче розчаровуються. Так сталося й цього разу: якщо в кінці 2013 року 29% опитаних Інститутом соціології Національної академії наук України не довіряли українським медіа, то в жовтні 2014 року цей показник становить уже 47%. Дехто пов’язує цей процес із особливостями української ментальності, дехто з виборами та непрофесійністю журналістів. Чому головний капітал медіа — довіра аудиторії — зменшується? Про це дискутували на Львівському медіафорумі.

Війна поставила українських журналістів перед вибором між патріотизмом та професіоналізмом. Однією з ознак зрілого суспільства є чітке відокремлення журналістики та пропаганди, однак в Україні немає ні якісної журналістики, ні справжньої пропаганди. Адже пропаганда може бути дієвою лише у разі, якщо на неї витрачатимуть великі гроші, а журналістика — якщо в її центрі перебуває людина.

Донецький блогер і журналіст Денис Казанський уважає, що межі між журналістикою та пропагандою в наших умовах немає й не потрібно. Журналістика, що робиться за стандартами, на думку Казанського, не цікава аудиторії, адже та не хоче знати правду.

А якщо навіть хоче, то не завжди може дізнатись, адже українська журналістика базується на узагальненнях. На думку журналістки та ведучої «Громадського телебачення» Анастасії Станко, наші медіа вкрай бідні на людські історії, натомість містять багато загальних суджень і висновків. «Українські журналісти мало говорять про людей, які виявились заручниками війни», — нарікає вона.

Про неуважність українських журналістів, їхнє небажання розмовляти з людьми, зокрема й протилежною стороною, говорить і заступник головного редактора Kyiv Post Катерина Горчинська. За її словами, перебороти російську пропаганду можна й без творення власної: «Треба на прикладах демонструвати брехню сепаратистів. Не казати, що вони брешуть, а показувати це. Для того, щоб бути цікавим публіці, не обов’язково вигадувати страшні історії про вішання й ґвалтування». На питання, чи потрібно відображати позицію сепаратистів в українських ЗМІ, Катерина відповідає однозначно: так.

На думку шеф-редактора «Телекритики» Наталії Лигачової, залежність засобів масової інформації від бізнесменів і політиків зводить нанівець головну функцію журналістики — відображення реальності в усій її повноті. Війни олігархів, наприклад, Фірташа та Коломойського, та відображення її в телепросторі знижують довіру до медіа. Зараз, після Революції гідності, на думку Лигачової, мають відбутися три найважливіших речі: деолігархізація ЗМІ, перезавантаження системи саморегуляції у ЗМІ та створення справжнього суспільного мовлення. «Небхідно боротись із джинсою, поки люди остаточно не втратили довіру до медіа», — каже Лигачова.

Продажність ЗМІ під час виборчої кампанії сильно б’є по довірі суспільства, чутливого до нав’язування та пропаганди. Згідно з даними центру імені Разумкова, парламентські вибори 2012 року знизили довіру українців до ЗМІ з 58% до 49%, хоча до того показник поступово зростав. Парламентські вибори 2014 року спровокували падіння на 17 відсоткових пунктів. «Медіа намагаються заробити, висвітлюючи виборчу кампанію, як під час туристичного сезону. Люди бачать це і ще довго не хочуть дивитись, читати чи слухати», — коментує експерт із комунікацій Ярина Ключковська. На її думку, українські медіа рубають гілку, на якій сидять. Адже орієнтація на швидкий заробіток убиває всі можливості розвитку.

За словаим Ярини Ключковської, українські ЗМІ повинні бути передусім бізнесом, а не інструментом просування політичних інтересів. Це не лише внутрішня проблема країни. «Необхідно творити образ України у світових ЗМІ, адже міжнародні джерела беруть інформацію з наших медіа. А наші медіа не пишуть про Україну нічого цінного. Та й самі українці не схочуть знати нічого про країну, де немає нічого хорошого», — каже вона. Основа ж для творення позитивного бренду — це люди, адже найбільший успіх завжди здобувають медіапроекти, які розповідають людські історії.

Одним із прикладів є проект The Ukrainians. Його співзасновник Тарас Прокопишин каже про образ українця: «Досить бути страждальцями. Ми маємо показати, що є сильними, молодими, прогресивними. Українець — це людина, яка працює на благо України; не етнічне, а політичне поняття».

Чимало учасників Львівського медіафоруму, говорячи про довіру українців до ЗМІ, висловили сподівання на майбутнє суспільне телебачення. Саме телерадіокомпанія, що творитиметься за новими стандартами на базі державних НТКУ та НРКУ, може бути першим загальноукраїнським медіа, що виправдає та наростить довіру аудиторії.

 

Фото Тараса Малого

comments powered by Disqus