Трагедія питання: «суспільні відносини» чи «зв’язки з громадськістю»?

Поняття public relations (суспільні відносини) в усьому україно- та російськомовному світі визначають як connections with public (зв’язки з громадськістю). При цьому очевидно, що між «відносинами» і «зв’язком» різниця величезна. Так само, як величезна різниця між любов’ю й закоханістю, дружбою і знайомством.

 

У понятті «суспільні відносини» суб’єкт важливий також у своєму фізичному стані, а не тільки в інформаційному. У випадку зі зв’язками з громадськістю вся увага приділяється тільки створенню уявлення про суб’єкт. І те, що воно може прямо суперечити реальності, нікого не хвилює.

 

В україно- та російськомовному значеннях поняття public relations суб’єкт немовби виводиться із суспільства і лише зв’язується з ним. По-різному, оскільки йдеться не про «зв’язок», а саме про «зв’язки» з громадськістю. Це як із сусідом, якого можна не бачити роками. Або навіть не знати, хто він. Тому в слов’янських «зв’язках із громадськістю» не має значення, хто ти насправді. Адже в такому випадку й тебе не знають. Будь ласка, розповідай про себе все що завгодно, а краще заплати журналістам – вони ефективніше розкажуть!

 

У своєму ж істинному значенні public relations – це дуже практична наука, об’єктом вивчення якої є закони існування суспільства і людини, яка нерозривно пов’язана з ним і є його плоттю. Тому ця наука в принципі не може розглядати людину поза суспільством, із яким, як у випадку зі слов’янським піаром, суб’єкт зв’язується, коли йому захочеться. Адже на Заході точно знають, що вже на сам процес мислення людини й те, якою мовою вона думає, суспільство впливає постійно, з самого її народження. У даному випадку це схоже на життя сім’ї, в якій кожен її член знає один про одного майже все, бо живуть постійно одне перед одним, розділяючи одну невелику територію. Так само, як усе людство і планета Земля.

 

Цієї різниці, за дуже рідкісними винятками, не усвідомлюють піар-фахівці, рідними мовами яких є українська або російська. Тому що вони, вже виходячи з самого визначення своєї спеціальності, займаються не суспільством, а своїми клієнтами, що перебувають осторонь від нього.

 

Сьогодні в Україні існує маса молодих людей, які мріють стати піар-консультантами, бренд-менеджерами та іншими професіоналами з дивовижними або навіть магічними для звичайних людей назвами. Якщо ж запитати цих майбутніх піар-консультантів та бренд-менеджерів про те, чим же вони будуть займатися, ставши такими фахівцями, то молоді люди дадуть відповідь: робити рекламу, вигадувати слогани, організовувати прес-конференції, створювати інформаційні приводи, а також робити сайти, ну і, звісно ж, писати і розсилати прес-релізи!

 

Виходить парадоксальна ситуація. Це якщо студент медичного університету на запитання, що він буде робити, коли стане лікарем, відповість: «Встановлювати діагноз, виписувати ліки, стежити за температурою, робити операції». Правда, звучить фантастично? Адже будь-який майбутній лікар скаже, що в першу чергу він буде лікувати людей!

 

Що ж, якщо вивести не майбутнього, а поважного слов’янського піар-фахівця, який уже пізнав досвід і всі премудрості піару, на одкровення, він зізнається, що своє основне завдання бачить у маніпуляції, в гіршому сенсі цього слова, і часто брехні, яку люди не повинні розрізнити, – саме це допомагає викнати поставлене клієнтом завдання.

 

Таким чином, якщо найняти слов’янського піар-фахівця для того, щоб дурну людину стали вважали розумною, то цей «профі», в першу чергу, звісно ж, натягне своєму підопічному окуляри на ніс, потім відкриє його іменний блог, у який сам же й писатиме якісь розумні думки, заплатить ЗМІ, щоб ті публікували записи з блогу як дуже важливі думки для суспільства. Звісно ж, він організує від імені клієнта науковий симпозіум, на якому об’єкт повинен мовчки посидіти, стримуючи своє бажання піти з заходу, який є для нього абсолютно нецікавим та навіть огидним.

 

При цьому сучасний слов’янський піар-фахівець ніколи не запропонує клієнтові інший, більш успішний варіант, а саме: реально порозумнішати і після цього просто бути самим собою.

 

Зачаровані фільмом Wag the dog, маса найрозумніших українців і росіян вирішили, що тепер їм усе зрозуміло. Вони створили цілу індустрію брехні й маніпуляції, яка переконує інших людей у нереальному, примушує вірити в неіснуюче. І найголовніше: вони нав’язують думку, що не важливо, ким ти, твоя фірма, її продукція або твоя політична партія є насправді. Важливо лише, скільки ти готовий витратити грошей на фахівця, який створить для людей потрібний образ усього цього.

 

Не можуть вони тільки зробити так, щоб незадоволена дружина клієнта раптом почала сприймати свого чоловіка повноцінним без його реальної чоловічої повноцінності. А ось західні фахівці можуть: для цього вони змінять уявлення цілого суспільства, до якого належить потрібна жінка, про чоловічу повноцінність у протилежну сторону. Квінтесенцією цього буде, наприклад, таке головне повідомлення: «Не може? Значить сильний!».

 

Слов’янські піар-фахівці зайняті донесенням цільовим аудиторіям повідомлень про клієнта. Ці повідомлення вони створюють на основі цінностей або ментальності потрібних цільових аудиторій. І оскільки цінності цільової аудиторії можуть бути протилежними сутності й можливостям клієнта, то всі інтелектуальні потуги фахівців ідуть на маніпуляцію і брехню, що стали синонімами поняття public relation у слов’янському світі.

 

У цей же час західні фахівці займаються формуванням цінностей та ментальності цільових аудиторій під сутність і можливості клієнта. Якщо ж їм таке не під силу, вони змінюють клієнта. Втім, завжди простіше заплатити зірці за те, щоб та, сівши на дієту й реально схуднувши, потім у розпалі зоряної вечірки на запитання про секрет свого схуднення по-дружньому зізнавалася, що це сталося завдяки систематичному вживанню йогурту. Це справді простіше і – найголовніше – дешевше, ніж зробити так, щоб від йогурту реально худнули. Та й кінозірці нескладно переконливо зіграти свою роль.

 

Лише кілька людей – зірка; фахівець, який підписав із нею контракт; і клієнт, який заплатив за проект та представляє «асоціацію йогуртів виробників» – будуть знати реальний стан справ. А у знайомих зірки, серед яких обов’язково знайдуться журналісти і навіть редактори впливових ЗМІ, з’явиться нова віра під назвою «Від йогурту худнуть». Цю віру вони виключно з власної волі передадуть своїм читачам, тобто мільйонам людей. Так само, як після розп’яття передавали людям віру в Ісуса Христа його перші апостоли.

 

Якщо українські ЗМІ раптово дізналися, що чиновник витратив на виплату пенсій бюджетні кошти, призначені на захист екології, вони пишуть: «Екс-прем’єр-міністр піарилася на екології». Побачити щось подібне в західних ЗМІ – нереально. Там у подібному випадку напишуть, що чиновник брехав або крав. Там не можуть відверту брехню назвати піаром. На Заході піар – це мистецтво створення вчинків у сукупності з умінням правильно про них розповісти. І нехай ти не Гамлет. Але його можна зіграти на сцені, що дасть привід відповідально говорити: «Я був Гамлетом». В Україні ж піар – це мистецтво приховувати вчинки у сукупності з брехнею, завдання якої – змусити людину повірити в щось абсолютно неіснуюче. Наприклад, у те, що вчора хтось грав Гамлета на сцені, в той час як цей хтось Гамлета не грав.

 

Це призводить до трагічних наслідків у ключових сферах життя слов’янських народів: політиці, державному управлінні, гуманітарній сфері і, звісно ж, у сфері бізнесу. Чому? Тому що реальність завжди переконливіша за вигадку.

 

Дмитро Козонак, проект UkraineCityGuide.com

comments powered by Disqus