Термінологія Міжнародного гуманітарного права: найбільш поширені помилки журналістів

Фото: dw.com / Ton Koene

Українські журналісти часто помиляються у використанні термінів «військовополонений», «воєнний злочин», «геноцид» та «Гаазький трибунал». Коли вони є доречними та як Міжнародний комітет Червоного хреста може допомогти журналістам у зоні воєнних дій — представники організації розповіли на семінарі «Сила слова: журналістське висвітлення збройних конфліктів» у рамках фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.

Міжнародний комітет Червоного хреста (МКЧХ) — незалежна гуманітарна організація, що займається захистом жертв міжнародних та внутрішніх збройних конфліктів. Основною метою діяльності Комітету є забезпечення дотримання воюючими сторонами Женевських конвенцій 1949 року (та Додаткових протоколів до них) — норм міжнародного гуманітарного права. Штаб-квартира МКЧХ розташована в м. Женеві (Швейцарія), а в Україні МКЧХ існує два роки — з лютого 2014-го. Його офіси розташовані в Києві, Одесі, Харкові, Северодонецьку, Маріуполі та Слов’янську, а також на тимчасово окупованих територіях — містах Луганську й Донецьку.

На семінарі в рамках Docudays UA представники організації зазначили, що Міжнародний комітет Червоного хреста в Україні нерідко плутають із Товариством Червоного хреста України, з яким вони юридично ніяк не пов’язані, хоча й співпрацюють у наданні допомоги постраждалим внаслідок конфлікту на сході України.

Радниця МКЧХ із юридичних питань Крістіна Нечаєва розповіла про основні категорії міжнародного гуманітарного права, якими керується в своїй діяльності організація, а також у коментарі MediaSapiens детальніше роз’яснила деякі його положення, критично важливі у висвітленні журналістами воєнних дій. Адже використання працівниками ЗМІ некоректних словесних формулювань не тільки впливає на думку суспільства про події, а й може мати важливі правові наслідки.

Що таке Міжнародне гуманітарне право

Міжнародне гуманітарне право (МГП) є частиною Міжнародного публічного права й застосовується винятково у випадках збройних конфліктів, які, згідно з цим правом, поділяються на міжнародні (між державами) й неміжнародні (конфлікт урядових військ із недержавними збройними групами або між такими групами всередині країни). МКЧХ публічно не коментує, до якого типу конфлікту відносяться воєнні дії на Донбасі.

  • Метою МГП є захист осіб, які не беруть участі у воєнних діях, — тобто цивільного населення та захоплених, поранених чи хворих військових (комбатантів), або членів недержавних збройних груп, які в цьому стані не застосовують зброю.
  • МГП забезпечує надходження допомоги до цивільного населення, в тому числі й гуманітарки для обох сторін, проте кожна сторона має право контролю цієї допомоги. МГП відстоює право родин знати, де перебувають зниклі безвісти, незалежно від того, на якій стороні вони воюють. Позбавлення волі будь-якої людини має бути задокументовано й усі затримані мають право на відвідання представників МКЧХ, харчування, питну воду, одяг, гігієнічні умови й медичне обслуговування, а також хоча б якесь спілкування із зовнішнім світом. Зокрема, за МГП родини в’язнів повинні бути проінформовані про їхнє місце перебування.
  • Затримані особи не мають зазнавати актів насильства, тортур, та користуються захистом від цікавості публіки. Тож, згідно з МГП, журналісти не повинні фотографувати чи знімати на відео осіб, чия свобода обмежується у зв’язку з конфліктом.
  • МГП забороняє використання голоду серед цивільного населення як методу ведення воєнних дій та використання протипіхотних мін.
  • МГП встановлює абсолютну заборону сексуального насильства, до якого відносяться зґвалтування, сексуальне рабство, проституція, вимушена вагітність та вимушена стерилізація. Особи, винні у вчиненні таких злочинів, несуть кримінальну відповідальність за такі дії. МГП вважає сексуальне насильство воєнним злочином, який за певних умов також може кваліфікуватися як злочин проти людяності, а також вказувати на вчинення злочину геноциду. Ці три терміни не завжди правильно вживаються українськими журналістами.

Як коректно вживати терміни МГП та міжнародного кримінального права

«Воєнний злочин» — це акт, заборонений МГП, що чиниться в умовах збройного конфлікту (як міжнародного, так і неміжнародного). «Але скоєння злочину має бути пов’язане із збройним конфліктом, на противагу такому самому злочину, що скоєний на побутовому ґрунті: наприклад, треба розрізняти вбивство захопленого бійця, що позбавлений боєздатності, та вбивство члена родини через побутову сварку», — уточнила Крістіна Нечаєва.

Водночас «злочини проти людяності» можуть здійснюватися як у воєнний, так і в мирний час, але мають бути частиною широкомасштабного (за кількістю жертв) та систематичного (за рівнем організованості) нападу на цивільне населення.

Термін «геноцид» також часто вживається некоректно. За міжнародним кримінальним правом, геноцид — це вбивство, винищення чи створення умов, недостатніх для виживання населення, метою якого є зруйнувати повністю або частково етнічні, національні, релігійні чи расові групи людей. Якщо ці дії відбуваються на підставі іншої ознаки — це вже не називається геноцидом.

«Не всі масові або особливо жорстокі злочини можуть називатися геноцидом або злочинами проти людяності. Окрім безпосереднього складу злочину застосування тортур, мають бути присутні так звані загальні елементи для кожної із категорій міжнародних злочинів. Наприклад, застосування тортур є злочином за кримінальним законодавством будь-якої країни та його скоєння тягне за собою кримінальну відповідальність, але для того, щоб бути кваліфікованим як злочин проти людяності, застосування тортур має бути частиною широкомасштабного або систематичного нападу, спрямованого проти цивільного населення, із усвідомленням, що злочин є частиною цього нападу», — зазначає експертка.

Крістіна Нечаєва

За скоєння всіх цих злочинів передбачається сувора відповідальність. Так само як і за підбурення до них — у тому числі скоєне цивільними особами й за допомогою засобів масової інформації.

Вказуючи, яка інстанція має визначати відповідальність за воєнні злочини, злочини проти людяності й геноцид, медійники також припускаються помилок.

Крістіна Нечаєва акцентувала, що критично важливо в ЗМІ розрізняти категорії міжнародних судових установ. Трьома основними з них є:

  • Міжнародний кримінальний суд,
  • Міжнародний суд ООН,
  • Міжнародний кримінальний трибунал щодо колишньої Югославії.

Всі вони розташовані в м. Гаазі в Королівстві Нідерланди, й, вочевидь, через це, журналісти використовують термін «Гаазький трибунал». Проте ним коректно називати тільки одну з установ — Міжнародний кримінальний трибунал щодо колишньої Югославії.

Міжнародний кримінальний суд — це постійно діючий суд, що притягає до відповідальності осіб, винних у вчиненні міжнародних злочинів: геноциду, воєнних злочинів і злочинів проти людяності, злочину агресії, якщо буде встановлено юрисдикцію суду щодо певних подій у тій чи іншій країні. Установчим документом цього Суду є Римський Статут, прийнятий у 1998 році.

Міжнародний суд ООН — один із головних органів ООН, що розглядає спори між державами, які є учасниками Статуту Міжнародного суду ООН. Одна держава може подати позов проти іншої щодо будь-яких порушень міжнародного права до Міжнародного суду ООН за умови наявності певних формальних умов щодо юрисдикції Суду.

Міжнародний кримінальний трибунал щодо колишньої Югославії було створено Радою Безпеки ООН 25 травня 1993 року для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, здійснені на території колишньої Югославії з 1991 року. Події на території інших держав судова установа не розглядає.

«Міжнародна судова система не є панацеєю і розглядає певні показові справи, де можуть бути замішані посадові особи. Однак здебільшого завдання щодо розгляду більшості злочинів покладається на національну судову систему», — каже пані Нечаєва.

МГП чітко визначає поняття «військовополоненого». Його журналістам доречно використовувати виключно в контексті міжнародного збройного конфлікту (тобто збройного протистояння між двома або більше державами).

Військовополонений — це особа зі складу збройних сил ворожої держави, захоплена в полон. Така особа не несе кримінальної відповідальності за участь у воєнних діях, але може бути інтернована для попередження її подальшої участі у збройному конфлікті. Варто зазначити, що така особа в будь-якому випадку несе відповідальність за воєнні злочини, якщо такі були нею скоєні.

Члени недержавної збройної групи, що є стороною неміжнародного збройного конфлікту, не мають права на статус військовополоненого, відповідно, вони можуть притягатися до кримінальної відповідальності навіть за факт участі у збройному конфлікті. Такі особи можуть називатися «бійцями», «членами (певної збройної групи)», «особами, чия свобода обмежена у зв’язку з конфліктом» тощо.

Водночас МГП закликає держави надавати амністію. Але не у випадку скоєння воєнних злочинів.

Захист прав журналістів у зоні воєнних дій

У МГП за загальним правилом журналісти є цивільними особами. В свою чергу, воєнкори, прикріплені до військових формувань медійники (так звані embedded journalists) мають право на статус військовополоненого, якщо потрапляють у полон супротивника. Але всі категорії журналістів захищаються від наслідків воєнних дій як цивільні особи.

«МКЧХ завжди був занепокоєний актами насильством щодо журналістів. Це саме ті люди, які допомагають встановити, що відбувається в зоні конфлікту, формують громадську думку і від їхньої професійної роботи дуже багато залежить, у тому числі й у сфері гуманітарної діяльності», — зазначає пані Нечаєва.

Фахівчиня зі зв'язків із громадськістю МКЧХ Світлана Скокова підкреслила, що Комітет має спеціальну систему надання допомоги журналістам у небезпечних відрядженнях під назвою «Гаряча лінія». МКЧХ розробив брошуру для родичів медійників, доступну за посиланням. У разі, якщо журналіста затримано, він зник, його поранено чи вбито, про це потрібно повідомити МКЧХ. Гаряча лінія в Женеві +41 22 734 6001 (на тому боці можуть не говорити російською) та Києві й Донецьку — за телефоном прес-служби +38 067 5094206 і +38 050 315 04 60.

Журналісту, який вирушає у відрядження в зону воєнних дій, слід лишити ці номери своїм родичам.

Журналісти можуть бути обмежені в пересуванні та затримані в умовах конфлікту, проте сторона, яка це зробила, повинна оперативно надати пояснення щодо інциденту й щойно підґрунтя для затримання зникне — відпустити працівника ЗМІ.

Питання, що стосуються забезпечення здійснення журналістами своєї професійної дільності в гарячих точках, не входять до прямої компетенції МКЧХ. Проте їх зникнення або взяття в полон під час тих чи інших конфліктів та заворушень також є гуманітарною проблемою.

Якщо представник ЗМІ зник, МКЧХ намагатиметься отримати відомості від сторін у конфлікті і з будь-якого іншого джерела. Тож як тільки сторона (як державні органи, так і неурядові організації) підтвердять факт захоплення, арешту або смерті журналіста, МКЧХ передасть цю інформацію його близьким, владі країни, звідки він походить, та журналістським об'єднанням за згодою родини.

У разі захоплення в полон або тримання під вартою Комітет має можливість звернутися по дозвіл для свого делегата щодо відвідань журналіста, за необхідності —  в супроводі лікаря. Також МКЧХ намагатиметься забезпечити обмін сімейними новинами між журналістом і його сім'єю, а в разі звільнення журналіста зайнятися його повернення на батьківщину, якщо відсутні інші посередники.

Також у разі потрапляння журналіста в скрутне становище варто звертатися до «Репортерів без кордонів», «Комітету захисту журналістів», Міжнародної федерації журналістів та інших профільних організацій.

Фото надано прес-службою Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA

comments powered by Disqus