Стандарти й етика журналістики в умовах неоголошеної війни

Фото: zik.ua

Чи працюють традиційні журналістські стандарти в умовах інформаційної війни та військової агресії з боку іншої країни? Останніми місяцями це питання постійно обговорюється в журналістській спільноті. MediaSapiens писав про круглі столи та майстер-класи відомих журналістів, присвячених цій темі (дивіться публікації «Чи існує "баланс думок" у воєнний час?», «Стандарти журналістики в умовах війни: переосмислення», «Журналісти в зоні АТО. Практичний порадник», «Правила репортажу Катерини Сергацкової: "Я пишу про людей, а не про кулі"»). Збройний конфлікт змусив переосмислити як щоденну журналістську роботу (перевірка інформації, використання термінології), так і порушив більш широке питання — чи можливе обмеження свободи слова в умовах фактичних бойових дій (про це зокрема писала Діана Дуцик у статті «Reality-війна»).

 

Сьогодні MediaSapiens публікує статтю Ігоря Куляса, відомого медіатренера та медіаексперта, в минулому шеф-редактора Нового каналу та редактора-аналітика «Телевізійної служби новин» на «1+1»,  співавтора посібника для журналістів «Ефективне телевізійне виробництво». Ми сподіваємося на продовження дискусії та закликаємо висловитися й інших медіаекспертів.

Починаючи з окупації Криму й до сьогодні тривають дискусії між журналістами щодо дієвості стандартів інформаційної журналістики в умовах гібридної війни й війни інформаційної проти України. Озвучуються й аргументуються різні ідеї. Зокрема, чимало колег пристають до крайньої думки, що в умовах розгнузданої інформаційної війни, яку ведуть російські пропагандистські ресурси, слід протиставляти нашу українську контрпропаганду. Але, гадаю, колеги розуміють, що на цьому закінчується справжня, документальна журналістика, як вона давно вже закінчилася на «братньому» російському телебаченні.

Мені здається, такий підхід веде нас далеко від європейського, демократичного шляху, що його усе ж таки обирає більшість українського суспільства. Навіть в умовах війни (чи навіть навпаки — саме в умовах війни!) нам потрібна справжня журналістика — соціально відповідальна і всеохопна. Тому що в українській державі і в українському суспільстві й крім війни є безліч проблем, які ніколи не буде вирішено, якщо журналістика не відіграватиме роль соціальної комунікації. А журналістика як така базується виключно на професійних стандартах. Пропаганда ж — навпаки — на грубому їх порушенні.

Інша справа, що в умовах неоголошеної війни ми не можемо геть все виміряти лише стандартами. З тієї причини, що є більші цінності. Як окремі — цінність людського життя, так і загальні — цінність державності й суверенітету, непорушності кордонів рідної країни. Якщо педантичне дотримання стандартів професії буде призводити до загроз життю окремих людей або ж цілісності й виживанню держави, — ми ризикуємо залишитися зрештою і без журналістики як такої.

Зараз хоч у країні чи окремих її частинах не оголошено воєнного стану, але де-факто країна перебуває в стані кровопролитної війни, гинуть люди. Країна — під загрозою часткової чи повної втрати державності й суверенітету. Від того, що війну офіційно не оголошено сторонами, вона не перестає бути війною. В цих умовах журналістам було б категорично неправильно триматися за «букву» професійних стандартів. Воєнний стан завжди накладає обмеження на окремі громадянські права й свободи, і це є об’єктивною необхідністю, питанням виживання держави й народу. Адже гарантувати людям права і свободи може лише мирна й сильна держава, а будь-яка війна ставить цю державу під загрозу знищення, а разом із нею й гарантовані нею права і свободи.

Тож як би хто з журналістів (і я сам у тім числі) в мирному житті не обстоював непорушність стандартів професії, за нинішніх умов слід усвідомлювати життєву необхідність появи певних винятків із «мирних» професійних правил. Ці винятки з’являються тоді, коли повне дотримання того чи іншого стандарту може призводити до різних небезпек. До загрози життю конкретних людей, до загрози знищення окремих бойових підрозділів, які воюють за свободу й суверенітет держави, й до загрози знищення самої держави й декларованого нею демократичного устрою. От саме про такі можливі винятки в дотриманні конкретних стандартів в умовах неоголошеної війни і йдеться далі.

 

Особливості застосування стандарту оперативності

Події, про які стає відомо з запізненням

В умовах бойових дій та окупації інформація про певні події може ставати відомою не в день самої події, а згодом, часто — набагато пізніше. З погляду стандарту оперативності подачі інформації, вона й має оприлюднюватися тоді, коли стає відомою. Обов’язково при цьому слід підкреслювати для глядача, що подія сталася раніше (а не сьогодні), просто лише сьогодні про неї стало відомо. При повідомленні про таку подію в минулому слід докласти зусиль для з’ясування точної дати й часу події за допомогою її учасників чи очевидців. Якщо встановлення точної дати є неможливим — принаймні слід встановити приблизний часовий відтинок, у який ця подія могла статися, й повідомляючи про нього глядачам, підкреслювати цю приблизність.

Прямі репортажі з зони бойових дій і з окупованих територій

У зв’язку з можливими складнощами роботи знімальних груп у зоні військових дій, коли в репортера нема змоги виходити на зв’язок протягом тривалого часу, є цілком припустимим у прямому включенні розповідати про всі події на місці роботи репортера, які сталися в проміжку часу від останнього сеансу зв’язку з редакцією. При цьому в розповіді слід чітко позначати час кожної події, оскільки таке включення може містити розповідь про значну кількість подій, які відбувалися протягом доволі тривалого часу.

Особливості застосування стандартів точності й достовірності

Події в недоступних для редакції місцях

В умовах, коли самі події в зоні бойових дій є недоступними для журналістів, фактичну інформацію про ці події слід шукати в їхніх безпосередніх учасників чи очевидців. При цьому, попри цінність кожного свідчення, варто докладати зусиль до розширення кількості учасників і очевидців, що можуть подавати факти щодо конкретної події. Чим більше людей підтверджують певний факт — тим вищою є достовірність цього факту. Але при цьому не слід ігнорувати свідчення окремих людей, які суперечать всім іншим свідченням. У таких випадках так і слід подавати ці різні версії одного й того ж факту, з обов’язковим посиланням на тих, хто ці факти повідомляв журналісту. Досвід свідчить, що і більшість може помилятися, тому альтернативна версія певного факту зовсім не обов’язково є хибною!

Інформація офіційних структур

Журналісти новин, звісно, можуть покладатися на інформацію, яку подають офіційні державні вповноважені структури (РНБО, штаб АТО, Міноборони, МВС, СБУ тощо) або їхні конкретні вповноважені представники. Але це зовсім не виключає пошуку альтернативних підтверджень цієї інформації в безпосередніх учасників подій чи їх очевидців. Слід мати на увазі, що офіційні структури з різних причин (наприклад, дезінформації з місць) можуть давати хибну інформацію.

Крім того, не слід забувати й про те, що «офіційна версія» може бути неправдивою. І події літніх та осінніх місяців уже неодноразово ставили на порядок денний цілком виправдані сумніви щодо того, чи не применшують офіційні структури, наприклад, реальних цифр кількості загиблих, поранених і полонених українських військових, втрати серед цивільного населення. Ба більше, офіційні структури подеколи взагалі схильні приховувати такі факти, керуючись якимись своїми, малозрозумілими для суспільства інтересами. Так пам’ятаємо, що в розвитку подій в «Іловайському котлі» силове керівництво взагалі намагалося офіційно засекретити втрати серед бійців! З погляду права суспільства на адекватне знання того, що відбувається і що робить керівництво держави чи керівництво АТО, така секретність була більше схожою на приховування власних помилок, що призвели до значних негативних наслідків.

Ще більш хибними можуть бути не факти, а оцінки ситуації на окремих ділянках фронту, які подає «офіційна версія». Тут альтернативні погляди повинні чітко озвучуватися, як би це не дратувало представників влади. Всім пам’ятні «заспокійливі» оцінки силових керівників, які вони давали в той момент, коли ситуація під Іловайськом уже перетворилася на бійню для українських вояків.

Достовірність чужих картинок із зони конфлікту

Використовуючи чужу (тобто відзняту не журналістами редакції, а іншими людьми) картинку подій, що відбуваються в зоні конфлікту, слід докладати максимальних зусиль до встановлення її достовірності — чи справді ця подія відбувалася в тому місці і в той час, як про це кажуть автори цієї картинки чи ті, хто її поширює. Для цього слід критично порівнювати те, що відбувається на картинці, з тими реальними свідченнями, що їх зібрала редакція або які були оприлюднені колегами-конкурентами. При необхідності завжди варто залучати до аналізу такої картинки фахівців із відповідних структур і незалежних експертів. Експертами з підтвердження точного місця події можуть виступати люди, які тривалий час проживали в цьому місці. Вони ж можуть доповнювати картинку важливими для новини подробицями щодо «географії» цього місця. Експертами щодо конкретики, — наприклад, встановлення видів зброї, розпізнавальних знаків окремих підрозділів, — можуть бути військові-відставники.

Сам факт такого аналізу картинки, особливо ж якщо в його ході з’являється додаткова важлива інформація до картинки, слід також оприлюднювати в матеріалі, до якого редакція включає аналізовану картинку. В разі, якщо достовірність картинки підтвердити взагалі ніяк неможливо, слід відмовитися від її оприлюднення. Це стосується найперше тих картинок, які поширюються інтернетом, особливо ж анонімними користувачами. В останні місяці вже неодноразово деякі з поширюваних навіть не російським телебаченням картинок виявлялися неправдивими, взятими з зовсім інших місць і про інші події.

Інформація про загиблих, поранених, зниклих безвісти, заручників

Інформацію про загибель чи поранення, зникнення безвісти чи потрапляння в полон конкретних людей слід перевіряти ретельно і виключно в компетентних джерелах. До таких відносимо насамперед тих учасників події, які з цією людиною були безпосередньо на місці і в момент події, бачили цю подію на власні очі. Можемо покладатися на професіоналізм урядових установ, які озвучують офіційну інформацію про таку подію, але, знову ж таки, слід шукати інші, додаткові джерела.

При тому в кожній такій ситуації слід враховувати два важливих моменти:

  • хибна інформація про таку біду конкретної людини заподіє серйозної або й непоправної шкоди рідним та близьким цієї людини,
  • точна інформація цілком може заподіяти реальну шкоду полоненому.

Тому з озвученням конкретного імені та прізвища людини в цих ситуаціях слід бути надзвичайно обережними й подавати в ефір лише у випадку, коли ми абсолютно переконані в точності й достовірності цієї інформації (тобто в компетентності й правдивості наших джерел) і коли ми точно переконані, що озвучення імені та прізвища цієї людини не заподіє їй шкоди в складній ситуації.

Про поранення конкретної людини повідомляємо виключно зі згоди самого пораненого. В разі, якщо поранений не в стані дати нам таку свідому згоду, або не дає такої згоди, — можемо розповідати про нього без називання імені та прізвища й уникаючи можливості ідентифікації цієї людини по картинці.

Використання відеоархіву

Насамперед, категорично забороняється використовувати архівну картинку для довільної ілюстрації розповіді про сьогоднішню подію в зоні бойових дій чи в окупованій зоні!

У разі, коли важливо показати картинку, що може ілюструвати сьогоднішню подію, оскільки вона була знята раніше на цьому ж місці, або знімалися ті ж самі люди, про сьогоднішні дії яких ми розповідаємо — обов’язково за кадром пояснюємо, що це те ж саме місце, але зняте раніше. У разі, коли ілюстрацією до сьогоднішньої події є відзнята раніше картинка, на якій відбувається подібне дійство, — обов’язково пояснюємо за кадром, що показуємо подібне, але зняте раніше. В обох цих випадках архівна картинка від першого до останнього кадру обов’язково має титруватися написом «Архів», а ще краще — датою реальної зйомки.

Але обидва подібних способи ілюстрування є прийнятними лише в тих випадках, коли сам по собі цей спосіб ілюстрування додає глядачу інформації для кращого розуміння теми, а не задля того, щоб бодай чимось «перекрити» усну інформацію про сьогоднішню подію.

Анонімність учасників та очевидців подій у зоні конфлікту

Дуже важливо розуміти, що люди в зоні конфлікту (військових подій чи окупації) є надзвичайно вразливими, для них може існувати чи існує реальна небезпека. Показувати й ідентифікувати на ім’я та прізвище людину в таких ситуаціях можна лише будучи впевненими в тому, що ми не наражаємо їх або їхніх рідних на ще більшу небезпеку.

Тому в подібних випадках є цілком виправданою анонімність і неідентифікованість учасників події в синхронах чи просто в кадрі, — коли ми показуємо їх у балаклаві, зі спини, проти яскравого світла або замальовуємо їхні обличчя на монтажі, не називаємо їхнього імені та прізвища, уникаємо інколи навіть позначення їх приналежності або змінюємо це все з міркувань безпеки цих людей, про що й кажемо в поясненні глядачам.

Приймаючи рішення про ідентифікацію людини в цій тематиці, нам слід із пересторогою, «з запасом» оцінювати можливі ризики для неї або її рідних. Не зайвим у таких ситуаціях будуть також консультації редакції з кваліфікованими експертами (чинними чи відставними фахівцями силових служб із кризових ситуацій).

Особливості застосування стандарту повноти подачі інформації

Слід розуміти, що справжня повнота у висвітленні багатьох подій, пов’язаних із кризою, може бути недосяжною щонайменше з міркувань військової таємниці. Зокрема, заради цього ми не повинні у своїх матеріалах розкривати для ворога ті дані, якими він може скористатися проти українських військових. Це точні дані про переміщення та місця дислокації військ чи окремих підрозділів, точні дані про кількість військових на різних ділянках бойових дій, точні дані про види й кількість озброєння конкретних підрозділів, інформація про плани командирів, про тактику ведення бойових дій тощо.

Можна вільно подавати подібну інформацію, якщо вона оприлюднюється офіційно компетентними органами (РНБО, штаб АТО, МВС, СБУ, Міноборони, Кабмін). В цьому випадку журналісти покладаються саме на відповідальність, компетентність і знання ситуації офіційними речниками. В інших випадках слід діяти максимально обережно і з пересторогою. В усіх випадках, коли є навіть найменші сумніви щодо безпеки українських військових при оприлюдненні тих чи інших даних — краще цих даних не оприлюднювати! І в будь-якому разі не зайвою буде також стороння експертна оцінка цих обставин з огляду на їхню секретність для ворога.

Так само і з картинкою бойових позицій, зброї й підрозділів. Треба уважно стежити за тим, щоб ця картинка не дала ворогові змогу завдати українським військовим більшої шкоди.

Особливості застосування стандарту збалансованості подачі інформації

Стандарт збалансованості подачі думок має чіткі обмеження в умовах окупації частини території країни і ведення бойових дій проти окупаційно-терористичних військ супротивника.

У матеріалах новин представникам чи ватажкам терористів чи окупантів, а також їхніх симпатиків, не може надаватися слово для озвучення обґрунтування (аргументації) їхніх позицій, які базуються на порушенні суверенітету й територіальної цілісності країни. Тим більше їм не може надаватися слово для будь-якої агітації за ідеї сепаратизму окремих територій країни або їх приєднання до іншої держави. Подібні думки, включені до матеріалів новин, крім усього іншого будуть і грубим порушенням чинного законодавства України.

Тож слово представникам чи ватажкам терористів чи окупантів, а також їхніх симпатиків у матеріалах новин може надаватися лише для озвучення фактичних даних.

Разом із тим, не слід забувати, що величезна кількість людей у країні, на тому ж Донбасі, наприклад, задурені російською пропагандою, думають не з державницьких, проукраїнських позицій, підтримують тих же терористів із різноманітних «ДНРів» і «ЛНРів». Але не воюють на їхньому боці. Думки цих людей слід озвучувати, хоч і обережно. Питання національного порозуміння, на жаль, буде вирішуватися роками, а може й десятиліттями. І завжди з чогось треба починати. Але ці люди просто не дивитимуться новини, в яких журналісти не надаватимуть їм слова взагалі.

Особливості застосування стандарту відокремлення фактів від думок

Крім деяких моментів, про які вже йшлося вище, є ще певні особливості в застосуванні окремих оцінювальних визначень часто вживаних понять.

Окупанти — цим терміном називаються регулярні підрозділи або окремі військові збройних сил Росії, які зі зброєю в руках воюють на території України або обстрілюють українські землі з території Росії. Окупантами називаються також будь-які представники владних (адміністративних і силових) інституцій, які незаконно встановлено російською владою на окупованих територіях (півострів Крим).

Терористи — цим терміном називають будь-які незаконні збройні формування і їхніх окремих представників, які ведуть бойові та диверсійні дії на всій території України. Підставою для такого визначення є такі ознаки: 1) вони чинять збройне насилля, 2) зокрема, проти мирного населення країни, 3) з різного виду політичними вимогами (відділення українських територій, створення на них квазідержавних утворень, приєднання цих територій до Росії тощо). Саме наявність політичних вимог і є ключовою для визначення тероризму, тому що під дві перших ознаки потрапляє і звичайний кримінал.

Окупаційно-терористичні війська — у тих випадках, коли неможливо чітко визначити, хто саме вів бойові дії — регулярні російські підрозділи чи терористичні угрупування, або коли ці дії точно вели і російські військові, й терористичні угрупування, є прийнятним це визначення, оскільки російські окупанти й терористи всередині країни в більшості випадків діють спільно і скоординовано.

Бойовики — цим терміном можемо позначати будь-які підрозділи та їхніх окремих членів, які зі зброєю в руках воюють проти українських силових підрозділів і проти мирного населення України.

Найманці — цим терміном визначаються будь-які громадяни Росії чи інших держав, які не є кадровими військовими РФ, але воюють на боці окупаційно-терористичних військ проти України (незалежно від мотивів чи способів оплати їхніх злочинних дій). Навряд чи слід називати найманцями тих кадрових російських військових, які буцімто «взяли відпустку й пішли воювати», як про це твердять російські політики й пропагандисти. Тому що, за російським законодавством, кадровий військовий не зміг би потрапити в Україну без узгодження зі своїми командирами й ФСБ.

Сепаратисти — цим терміном можуть позначатися всі прихильники ідеї відділення окремих територій від суверенної України, незалежно від того, чи є вони активними учасниками бойових дій на боці окупаційно-терористичних військ, чи просто публічно підтримують саму таку ідею.

Невизнана (самовизнана, незаконна, окупаційна, терористична) влада — цими термінами можуть позначатися будь-які квазівладні утворення на тимчасово окупованих територіях України, незалежно від їхнього персонального складу, способів чи ініціаторів утворення (тобто це стосується як незаконних владних інституцій в окупованому Криму, так і квазідержавних утворень на сході країни — «ДНР», «ЛНР» тощо).

Особливості застосування деяких етичних принципів подачі інформації

Обов’язковість оприлюднення суспільно значущих новин

Попри загальність цього етичного принципу з огляду на суспільну місію новин, в умовах окупації частини країни і бойових дій на інших територіях використання цього принципу має певні обмеження, які диктуються поняттям «військова таємниця». Тож попри суспільну значущість певних новин слід бути дуже обережними з їх оприлюдненням, щоб воно не спричинило людських жертв унаслідок використання інформації окупаційно-терористичними військами та незаконною владою на тимчасово окупованих територіях. Насамперед це стосується будь-якої інформації, з якої ворог може скористатися в своїх інтересах (дислокація і переміщення військ, кількість людей і озброєння, побудова захисних рубежів, плани й тактика). Крім того, стосується будь-якої інформації, яку ворог може використати для переслідування конкретних людей — українських військових та активістів, членів їхніх родин та ін.

В усіх навіть мінімально сумнівних випадках рішення краще приймати на користь безпеки українських військових чи цивільних та інформації не оприлюднювати.

Неупередженість до обвинувачених

Слід розуміти, що в умовах окупації та бойових дій посадовими особами, силовиками чи політиками можуть озвучуватися різноманітні звинувачення на адресу людей, що перебувають на окупованих територіях чи в районі бойових дій. При цьому дуже часто обвинувачені не мають змоги викласти для журналістів своє слово у відповідь, що унеможливлює досягнення повноцінного балансу думок за конкретним обвинуваченням. У таких випадках журналістам слід підкреслювати ту обставину, що обвинувачення є лише версією певних людей чи установ, а слова обвинувачених у відповідь із тих чи інших причин редакція отримати не може.

У кожному такому випадку журналіст, автор такого матеріалу, й редакція в цілому повинні тримати на контролі цю неповноту балансу і за першої ж слушної нагоди надавати обвинуваченій стороні можливість прокоментувати обвинувачення на свою адресу.

З огляду на цілком імовірне заподіяння обвинуваченим моральної шкоди самим оприлюдненням обвинувачення, слід уникати в таких ситуаціях повної ідентифікації обвинувачених, пояснюючи глядачам, що імена чи інші ідентифікації редакція не розкриває з огляду на етичні міркування, насамперед через неможливість отримати їхню версію подій або їхню відповідь на обвинувачення.

Оприлюднення імен жертв

Слід бути особливо обережними щодо оприлюднення конкретних імен загиблих, поранених, зниклих безвісти, полонених, заручників. Перебіг бойових дій чи окупація надзвичайно часто призводить до плутанини й неточностей, оскільки часто в оперативній обстановці не можна безумовно покладатися на конкретні джерела інформації. Адже люди в умовах бойових дій чи окупації можуть перебувати в стані афекту або швидше, ніж за мирних умов, помилятися в чомусь. Водночас оприлюднення новинами конкретного імені жертви може мати тяжкі, а інколи навіть фатальні наслідки для рідних і близьких названого загиблим, пораненим, зниклим безвісти, полоненим чи заручником. Крім того, тяжкими можуть бути наслідки називання конкретної людини в цьому контексті і для самої людини (зокрема у випадках, коли насправді ця людина перебуває в полоні або просто на окупованій території).

Тож називати конкретну людину загиблою, пораненою, зниклою безвісти, полоненою чи заручником можна лише за стовідсоткової впевненості в цьому і будучи впевненими, що ця ідентифікація не нашкодить цій людині. У всіх інших випадках слід уникати ідентифікації конкретної людини.

 

Захист джерел інформації

 

В інформуванні глядачів про події, пов’язані з окупацією та бойовими діями, надзвичайної ваги набуває захист журналістами тих джерел інформації, які не можуть бути ідентифіковані з огляду на їхню персональну безпеку. В цих умовах оприлюднення джерела інформації може мати для нього більш фатальні наслідки, ніж це буває в звичайних, мирних умовах. Якщо в мирних умовах джерело інформації може ризикувати своєю роботою, то в умовах окупації та бойових дій найчастіше йдеться про ризик для життя.

 

***

Звісно, важко в межах однієї статті узагальнити всі можливі випадки, коли дотримання стандартів та етичних норм професії може обмежуватися в умовах військового часу. І зрозуміло, що колеги, особливо ті, хто сам особисто працював і працює в зоні АТО, можуть із власного цінного досвіду додати до цього переліку ті можливі ситуації, які потребують коригування «мирних» правил професії журналіста.

comments powered by Disqus