Ганна Гопко: Пропагувати куріння чи ні – питання відповідальності журналіста

Тютюнова проблематика в Україні сьогодні є доволі актуальною. Чим, на вашу думку, пояснюється значна активізація процесів боротьби з курінням, що спостерігається останнім часом?

– Успішністю та результативністю антитютюнових кампаній, які включають в себе і зміни в законодавстві, і зміни в політичному кліматі, і зміни в громадській думці. Серед досягнень – це зниження рівня поширеності куріння і навіть хвороб, спричинених курінням. Також активною діяльністю коаліції організацій, які працюють в Києві та різних містах країни для зниження поширеності тютюнокуріння в Україні, залученням зірок до популяризації здорового способу життя та звільнення від тютюнокуріння.

– Зараз часто вживається словосполучення «тютюновий лобізм». Розкажіть про це явище.

– Тютюновий лобізм – це вплив тютюнових компаній на прийняття рішень владою з метою захисту своїх комерційних інтересів. Очевидно, що мета лобізму тютюнових транснаціональних компаній – це збереження можливостей для отримання надприбутків, як це було завжди. Зовсім протилежна мета антитютюнових громадських активістів – це попередження куріння та зменшення поширеності куріння, що означає втрату клієнтів для тютюнових компаній.

Як, на вашу думку, можна визначити роль ЗМІ у боротьбі з курінням?  

– За останні 15 років кількість населення України скоротилася майже на 7 млн осіб (із 52,2 млн до 45,6 млн), що можна порівняти з населенням таких країн, як Данія, Грузія, Фінляндія, Норвегія. Щорічно Україна втрачає понад 700 тисяч своїх громадян, третину з яких становлять люди працездатного й репродуктивного віку. Ці факти визначають місію журналіста – писати про причини вимирання населення та шляхи подолання демографічної кризи. Саме тому важливо, щоб журналісти активно долучилися до антитютюнової боротьби, шукаючи правду та доносячи її до людей. Нести правдиву інформацію, а не маніпуляції – непросте завдання в часи кризи і тоді, коли в транснаціональних тютюнових компаній багато грошей на формування громадської думки щодо неефективності підвищення акцизів, заборони реклами та звільнення громадських місць від куріння, дискредитацію антитютюнових активістів, формування до себе лояльного ставлення.

Тут хочеться процитувати відомого журналіста із ВВС Романа Лебедя, який написав уже десятки матеріалів на антитютюнову тематику:

«Життя та здоров’я людей – це завжди актуальна тема, і мій професійний обов’язок – інформувати про загрози, які можуть виникати, зокрема й про небезпеку впливу тютюну. ВВС однією з перших порушила цю тему п’ятдесят років тому, коли в Британії було опубліковано ключову доповідь щодо шкоди куріння. Архівні записи ілюструють, наскільки змінилося ставлення соціуму до проблеми за цей час: якщо 1962 року дуже мало людей всерйоз сприймали небезпеку, пов’язану з курінням сигарет, то 2012-го курці в Британії почуваються аутсайдерами. Однак півстоліття поспіль тема залишається на порядку денному як для Великобританії, так і для України, яка робить спроби наблизитися до міжнародних стандартів протидії впливу тютюну на здоров’я людей. І дуже важливо дати аудиторії об’єктивну картину ситуації».

– Наскільки у цьому контексті українські ЗМІ виконують свої функції?

– Україна залишила групу країн-лідерів за поширеністю тютюнокуріння, перемістившись із четвертого місця на 24-те. Такі дані Третього звіту ВООЗ щодо глобальної тютюнової епідемії, оприлюднені 2011 року, промовисто говорять про те, що українці відмовляються від нікотинової залежності (2010 року в Україні щоденно курило лише 25,5% населення, тоді як 2005 року — 37,4%).

Наша перемога – а це тенденція до зменшення кількості курців – свідчить про те, що громадськість та журналісти усвідомлюють, що пріоритети громадського здоров’я вищі за надприбутки тютюнових компаній. У рамках останньої кампанії за звільнення країни від реклами тютюну було опубліковано десятки статей. Особливо мені сподобалася стаття в регіональній пресі під назвою «Отруювачі українців» просять Януковича не позбавляти їх прибутків», у якій йдеться про те, щоб президент наклав вето на закон про заборону реклами тютюну в інтересах тютюнових компаній.

– Незважаючи на те, що боротьба з курінням останнім часом стала чудовим інформаційним приводом, як правило, на цю тему завжди з’являлося мало публікацій. Чому, на вашу думку?

– Талановитий журналіст завжди зуміє знайти відповідний жанр та ракурс для висвітлення здавалося б нудної теми. Один з прикладів, журналіст Олег Листопад в архіві антитютюнових публікацій котрого (а там понад 50 публікацій) є і матеріал «Скільки бюджету обходиться депутат-курець?» (скільки грошей витрачає депутат на відбілювання зубів, скажімо).

– Яким чином можна привернути більше уваги громадськості до цієї проблеми?

– Завдяки вмінню копати глибше і не задовольнятися простими відповідями. Наприклад, не було жодного розслідування про те, звідки в Україні з’явилася ініціатива «Права курців», яка активно виступала проти закону за заборону реклами і куріння в кафе, барах. І чому вона зараз стихла? Не подає в суд, як анонсували? Хоча є міжнародні дані, докази про те, що в інших країнах схожі ініціативи курців фінансували тютюнові компанії. У нас зв'язок між «захисниками» прав курців і тютюновими компаніями теж є.

– Назвіть, будь ласка, законодавчу базу, яка є обов’язковою для вивчення журналістові, що вирішив висвітлювати тютюнову тематику.

– Журналіст має розуміти глобальні тренди в контролі над тютюном та процеси в Україні. А Україна стала регіональним лідером у боротьбі із тютюнокурінням. І це визнає міжнародна громадськість. Бажано ознайомитися із Рамковою Конвенцією ВООЗ, яку Україна ратифікувала 2006 року і, згідно з нею, взяла на себе низку зобов’язань.

Також це Закон України № 3778 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони реклами, спонсорства та стимулювання продажу тютюнових виробів». Більше 2,5 років народні депутати докладали зусиль, аби ухвалити цей закон. Уже з 17 вересня цього року всі маркетингові заходи, молодіжні вечірки, під час яких безкоштовно роздають сигарети, реклама тютюну в пунктах продажів, в інтернеті та інші види реклами будуть заборонені.

Крім того, Закон України №4844-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення окремих положень про обмеження місць куріння тютюнових виробів», який передбачає звільнення закладів ресторанного господарства, дискотек, нічних клубів, приміщень всіх державних установ, закладів культури та спорту від тютюнового диму. Бо часто журналісти лякають аудиторію, повідомляючи їй, наприклад, про те, що начебто зросли штрафи і громадян за куріння в громадських місцях штрафуватимуть від 1000 до 10 000 грн, а це не відповідає дійсності. Бо мова йде лише про розмір штрафу для власників закладів (кафе, барів).

– Авторська колонка передбачає презентацію власної точки зору журналіста. Відповідно, ця думка може не співпадати із загальновизнаними нормами та правилами у суспільстві. Чи доречно, на вашу думку, публікувати колонку, в якій куріння демонструється у позитивному світлі?

– Курити чи не курити – це особиста справа кожного журналіста, а от пропагувати куріння – це вже питання відповідальності журналіста і його репутації. Скажу чесно, що більшість джинсових матеріалів були під псевдонімами або анонімні. Це говорить про те, що справжній журналіст дорожить репутацією і не хоче відкрито допомагати тютюновим компаніям захищати їхні інтереси, бо це суперечить і журналістським стандартам, і інтересам країни, в якій сьогодні існує демографічна криза. Журналіст може курити, але він має писати правду про наслідки від куріння.

– Принцип неупередженості подачі інформації вимагає презентації всіх можливих точок зору на конкретну проблему. Але чи варто надавати слово представникам тютюнових компаній, зважаючи на їхню як мінімум фінансову зацікавленість у цьому питанні?

– Навіщо питати торговців легальним наркотиком, чи шкодить він здоров’ю, і як заборона його реклами вплине на дітей? Або чи зменшать правдиві картинки наслідків куріння на пачках сигарет кількість курців?  Тютюнові компанії маніпулюють громадською думкою. І це показали цитати із розсекречених документів, виставку з яких ми робили у Верховній Раді до Всесвітнього дня без тютюну 31 травня.

– Яких помилок найчастіше припускаються журналісти, висвітлюючи тютюнову проблематику?

– Беруть із гугла стару неперевірену інформацію про поширеність куріння. Пишуть, що ми – лідери в Європі за масштабами куріння. Маніпулюють даними про надходження в бюджет грошей від акцизів і масштаби контрабанди, при цьому важливо, що не уточнюють чи це контрабанда З чи В країну. Не перевіряють міжнародні дані. Дискредитують анонімні автори й такі ефективні шляхи подолання наслідків тютюнокуріння, як підвищення акцизів. Подають неіснуючі псевдо-дослідження або ж перекладають результати наукових розвідок з іноземних джерел із точністю до навпаки.

– Якими, на вашу думку, можуть бути наслідки таких помилок?

– Журналісти впливають на громадську думку і тих, хто приймає рішення. А це ускладнює процес прийняття потрібних законів. Хоча загалом, українські журналісти – дуже патріотичні і реального успіху досягти без них було б неможливо! Дякуємо їм!

Досьє:

Ганна Гопко

Кандидат наук із соціальних комунікацій, координатор Коаліції громадських організацій та ініціатив «За вільну від тютюнового диму Україну», співзасновник регіонального центру громадянського представництва «Життя»,  координатор з адвокасі міжнародної громадської організації «Кампанії за майбутнє дітей без куріння» (лідер в США та світі у боротьбі з тютюнової епідемією, партнера Глобальної Ініціативи Блумберга щодо зменшення споживання тютюну (2007-2010), консультант секретаріату Рамкової Конвенції ВООЗ із боротьби проти тютюну (Женева).

comments powered by Disqus