Якими матеріалами загрожує портал, поки не уточнюється. Проте власники ресурсу пообіцяли викласти на сайті колекцію матеріалів, яка в сім разів перевершує знамените «Іракське досьє». В останньому, до речі,  налічується 400 тис. документів.

Портал розмістив резонансні матеріали про поховання токсичних речовин біля африканських берегів, скріншоти зламаної поштової скриньки колишнього губернатора Аляски Сари Пейлін, розкриття корумпованості колишнього уряду Кенії , внутрішній звіт нафтового гіганта Trafigura про скидання токсичних речовин в Західній Африці, фрагменти листування співробітників Центру із дослідження клімату, в якому йдеться про маніпуляцію громадською думкою. Публікація секретної інструкції Microsoft для спецслужб США «Як дістати доступ до поштових скриньок Hotmail» – також справа рук Wikileaks. Серед документів, що підірвали інформаційний простір, матеріали й з інших питань: секретне керівництво секти саєнтологів і масонських організацій, інструкції для тюремників Гуантанамо. У кінці липня 2010 року творці Wikileaks представили журналістам великих світових ЗМІ «Щоденник війни в Афганістані» – зібрання понад 90 тис. секретних документів, що розповідають про дії американського контингенту в цій країні. На початку жовтня Wikileaks опублікував ще більше за обсягом зібрання матеріалів про війну в Іраку.

Що може бути більш опозиційним, аніж ЗМІ, який обрав предметом викриттів не конкретний уряд, а тоталітарні режими по всьому світу? Очевидно, що йдеться про потужну інформаційну загрозу владі будь-якого калібру. Найвірогідніше, небезпечнішого гравця, ніж Wikileaks, знайти просто неможливо. Критики Wikileaks – переважно представники військових структур – звинувачують творців сайту в створенні загрози операціям, що проводяться, і втручанні в особисте життя.

Свою чітку позицію з цього приводу вже висловили представники російських спецслужб. «Попередній аналіз матеріалів порталу показав, що для Росії ресурс Джуліана Ассанджа не становить небезпеки», – повідомив експерт Центру інформаційної безпеки ФСБ РФ.  – Необхідно розуміти, що за бажання і відповідної команди його можна зробити недоступним назавжди». Між тим, ясності в цьому питанні для світової спільноти немає.

Ось що кажуть з цього приводу російські експерти.

Віктор Рєзунков, кореспондент петербурзького бюро радіостанції «Свобода»: «Як я розумію, Wikileaks закликають присилати творцям сайту компромат на діяльність авторитарних урядів. Знаючи про цей заклик, люди знаходять документи, а представники Wikileaks  викладають їх у Мережу. Чи дадуть відповідь на подібний заклик співробітники ФСБ або співробітники зовнішньої розвідки? Цікаво було б отримати відповідь на це запитання. Чи надішле будь-хто з цих відомств хоч би маленький папірець? Я гадаю, що ні».

Ангеліна Кузнєцова, співробітник петербурзького центру «Стратегия»:  «Можна стверджувати про те, що творці Wikileaks є певною мірою ньюсмейкерами, хоча їхні заяви можуть нічого й не означати. Інформація може не з'явитися. При цьому вони автоматично стають досить серйозними гравцями в медіапросторі. Погрожуючи публікацією секретних даних, власники ресурсу здобувають певні преференції. На мій погляд, важливо розібратися в цілях тих, хто створював цей сайт, тому що від цього, власне, залежатиме міра нашої довіри вказаному джерелу. Можливо, що якщо з якоїсь причини Wikileaks втратить довіру медіаспівтовариства, тоді й обмежувати доступ до нього не буде необхідності. Інформація, що надходить зі сторінок ресурсу, піддаватиметься значному журналістському фільтру».

Валерій Нечай, кореспондент  «Эхо Москвы в Петербурге»:  «Мені важко собі уявити, про що міг би написати Wikileaks, щоб тема викликала значний резонанс у суспільстві. Це інтернет-ЗМІ, портал, доступ до якого на цей момент має обмежена кількість людей: це не ««Первый канал» і не канал  «Россия». Мені важко уявити собі журналістський матеріал, який міг би викликати вибух – якщо навіть ті речі, про які розповідають опозиційні ЗМІ, наприклад, справа Ходорковського, не викликають бурхливої реакції суспільства.

Що ж до самого порталу, для мене це певний майданчик, на якому можна отримувати ту або іншу інформацію. Перш ніж використовувати, її необхідно перевірити. Тому це скоріше можливість отримати інформацію для особистого міркування. Як відправну точку для журналістських розслідувань».

Медіаграмотність за матеріалами Лениздат.ру