Але це і не полеміка – бо ж полемізувати з тим, що викладено у статті Костя Бондаренка «Не вигадуй ворогів» не має сенсу з причин, які я намагатимусь змалювати достатньо чітко. Це – радше спроба розкрити певні прийоми, що застосовуються певними персонажами у певних ситуаціях й у певних мас-медіа (слово «певний» тут використане, щоб уникнути емоційних барв на самому початку тексту).

Одразу, щоб не виникало зайвих питань, одішлю читачів до своєї статті «Хто не пускає Юлію Тимошенко в президенти України?» («День», 25 липня 2009 року). З неї, гадаю, зрозуміло, що автор не належить до числа «юлефанів», натомість є послідовним противником антидемократичних й антидержавних сил (під якими б вони назвами й вивісками не виступали).

І ще одне: я не маю наміру послідовно й ретельно розбирати всю статтю Костя Бондаренка. На те немає ані часу, ані бажання. З неї взяті тільки деякі, як на мене, достатньо красномовні моменти, які засвідчують, хто є who.

Отож – почнімо. Заздалегідь перепрошую за великі цитати, і не тільки зі статті К. Бондаренка, але вони будуть нам потрібні.

«…Я замислився, чому доля Тимошенко хвилює європейців, але практично перестала хвилювати українців», - пише Кость Бондаренко. Сміливе твердження. І не тільки під оглядом фактів, а й логіки. Очевидно, той, кого хвилює ця доля – або практично не українець, або ж занадто європеєць…

«Пан Борис забув одну конфуціанську істину. Він шукає чорну кішку в темній кімнаті, не помітивши, що її (кішки) там немає. Він шукає зразки політтехнологій та пропагандистські трюки там, де вони не передбачені. Я писав статтю, не заморочуючись і не замислюючись над тим, яку технологему використати в цьому чи іншому абзаці. Саме тому пан Борис мав немало постаратися, аби вгледіти в моїй статті цілу концептуальну основу». Ось це останнє речення – квінтесенція всього абзацу. Але ж справа в тому (стверджую це як професійний філософ), що будь-який текст, якщо це не маячня душевнохворого, навіть начебто неструктуровано-спонтанний потік свідомості постмодерного автора, завжди має концептуальну основу. Мислення і мовлення людини відбуваються на категоріальній основі, ба більше – ми весь світ сприймаємо через певну категоріальну призму, а відтак ті чи інші концептуальні схеми (далеко не завжди людиною усвідомлювані) лежать в основі написаного нею; інакше кажучи, Кость Бондаренко мислить і пише не як політолог, а як політтехнолог, не замислюючись над цим.

«Не можна ділити за принципом «добре – зле», «біле – чорне» тощо. Немає хорошої опозиції і поганої влади. Немає хорошої Тимошенко і поганого Януковича – й навпаки. Роман Скиба сказав дуже влучно: «Що навіть злі бувають квіти і навіть люди добрі є». Як писав російський класик, «смешались в кучу кони, люди…» - і не має великого значення, зроблено це навмисно чи мимохіть. К. Бондаренко дав тут щигля християнству, можливо, навіть не помітивши цього, але, зрештою, то його право: дотримуватися вчення Ісуса, чи ні. Тим більше, що він формулює свої власні заповіді, як відгомін Святого Письма й одночасно пародію на нього. Але, якщо й немає під небесами абсолютного добра, то абсолютне зло, на жаль, існує. Скажімо, вбивство дітей у Бабиному Ярі – першими там загинули циганчата, потім малі євреї, потім українці… І ще одне: пробачте, але я вважаю блюзнірством твердження «не можна ділити за принципом «добре – зле», «біле – чорне» тощо» в країні, яка постраждала і від КараЛАҐу, і від Освєнциму.

«Пан Бахтєєв ставить під сумнів боротьбу Кучми проти олігархів та нинішнє протистояння Януковича з олігархами. Якщо цього не пам’ятає пан Бахтєєв, то раджу: нехай набере телефони Олександра Михайловича Волкова чи Григорія Михайловича Суркіса. Може набрати телефон Вадима Зиновійовича Рабиновича. Хай запитає: «А як вам жилося в першій половині 2000 року?»… І вислухає від них усе те, чого сам не пам’ятає. А особливо те, як Кучма руками Ющенка і Тимошенко з одного боку, а з іншого – руками Литвина і Кравченка намагався відсунути олігархів, зменшити їхні впливи. Жоден правитель довго не може миритися з роллю маріонетки. Те ж саме відбувається й тепер: Янукович відтісняє на другі ролі тих, кого традиційно іменують олігархами – як своїх власних, так і тих, які звикли протягом останніх років їздити на шиї в Ющенка і Тимошенко. Хтось каже про прихід «сім’ї». Я ж кажу про перший етап зачистки олігархічного поля кадрами, орієнтованими не на групи чи клани, а особисто на президента». Що ж, Сталін свого часу боровся проти членів політбюро ЦК ВКП(б) та керівників силових структур за допомогою своїх Кравченків та Литвинів, а Гітлер безжально знищив керівництво штурмових загонів, - й обидва вони замінили знищених «кадрами, орієнтованими не на групи чи клани, а особисто на вождя». Та чи змінилася від того суть більшовизму та нацизму?

Маємо у статті К. Бондаренка й два незрівнянних за силою твердження: «Після президентських виборів 2010 року в Тимошенко був реальний шанс стати лідеркою опозиції, згуртувавши довкола себе всі здорові сили». Якщо вірити тексту, то перед нами визнання того, що при владі нині перебувають сили нездорові – повністю чи частково. І друге: «Але в умовах суспільства, де немає міцної основи для розвитку демократії, де немає стійкого середнього класу – єдиного носія демократичних принципів – демократія розвивається виключно на основі боротьби двох основних політичних таборів, які намагаються сподобатися зовнішнім чинникам (Європі, США)». Отже, Росія для Бондаренка – не зовнішній чинник. І буквально одразу третє, не менш потрясаюче твердження: «Демократія в Україні була можлива лише як результат повсякденної взаємодії влади та опозиції – нелегкої, драматичної взаємодії». Зверніть увагу: про демократію в Україні – у минулому часі; і ця демократія мала будуватися – що випливає з попередніх тверджень – як взаємодія здорових і нездорових сил. Але опозиція підкачала, не захотіла йти на компроміс із нездоровими силами…

Та, зрештою, все це хтось може розцінити як «лірику»: ну, порушена логіка, ну, незугарно побудовані твердження, ну, складні стосунки з християнською мораллю – з ким не буває? ОК, переходимо до цифр.

«Як інтерпретувати факт, що – за даними соціологічної групи «Рейтинг» (до результатів якої, знаючи їхню методику та реальну політичну незаангажованість, я ставлюся зі 100-відсотковою довірою) – пише Кость Бондаренко, - 46% громадян вважають арешт і суд над Тимошенко закономірним явищем, при цьому кажуть про наявність складу злочину в її діях, а 34% наголошують на політичній складовій процесу? Як інтерпретувати антирейтинг Тимошенко на рівні майже 70%? Як пояснити те, що опозиція ніяк не може перестрибнути рейтингових показників влади – наближається впритул і ніяк не подолає?».

…У Київському держуніверситеті ще на початку 1960-х викладав дідусь-професор, який полюбляв казати: «З цього питання Маркс, Енгельс, Ленін говорили ось що. Запишіть. Записали? А тепер послухайте, що з цього приводу говорить наука». Так от: що говорить про «справу Тимошенко» згадана вище Група «Рейтинг», точніше, український народ. Ось найсвіжіші результати опитування, оприлюднені 16 листопада, тобто вони мають бути відомими пану Бондаренку: «Респонденти вважають Ю.Тимошенко швидше винною (44%) у перевищенні влади або службових повноважень під час підписання газових угод 2009 року з Росією, ніж невинною (36%). Кожен п’ятий не визначився з цього питання. Разом з тим, лише чверть (24%) респондентів підтримують вирок у справі Тимошенко по газових угодах 2009 року у вигляді позбавлення волі. Більшість (52%) – наполягає на пом’якшенні або скасуванні вироку… 22% опитаних не визначились з даного питання. Як і місяць тому, лише близько чверті (27%) вважають, що кримінальна справа проти Ю.Тимошенко це скоріше дотримання законності, натомість більшість (54%) вважає, що це політичні переслідування. Ще 19% не визначились з даного питання. Понад половина (51%) опитаних вважають політичними переслідуваннями і нову кримінальну справу проти Ю.Тимошенко, порушену за перекладання боргів корпорації ЄЕСУ на бюджет України. І лише 28% вважають, що ця нова справа є скоріше дотриманням законності… Лише на Донбасі та Півдні кількість людей, які вважають Тимошенко винною, зросла. У решті регіонів, у т.ч. і на Сході, – зменшилась і відповідно зросла кількість опитаних, які не визнають вини екс-прем’єра. Лише на Донбасі кількість тих, які підтримують позбавлення волі Тимошенко перевищує кількість тих, як наполягають на пом’якшенні або скасуванні вироку. В решті регіонів – навпаки. Думка про політичні переслідування домінує в усіх регіонах, окрім Донбасу».

М’яко кажучи, якісь зовсім інші цифри…

Що ж стосується певних регіонів, то там громадські настрої пояснюються дуже просто: всі найпотужніші телеканали, радіо та газети в один голос твердять – «Юлька воровка!». Тим же переважно пояснюється й антирейтинг Тимошенко – проти неї цілеспрямовано працювали і працюють найпотужніші медіа і державні структури України вже понад десять років (з невеличкою перервою у першій половині 2005 року). Навіть коли вона була другий раз прем’єром, то значна частина держапарату (а то й переважна – адже голови облдержадміністрацій були поза її контролем як «люди Ющенка», хоча це й суперечило Конституції) діяла проти неї.

Та що там говорити, коли проти Тимошенко працюють не тільки якісь дрібні гієни клавіатури, а й майстрині гранд-класу. От, скажімо, заявляє Оксана Забужко в інтерв’ю Радіо «Свобода»: «Австрійська газета Der Standart, коли тільки почався судовий процес (а Der Standart це не «жовта» преса, а дуже солідне видання), опублікувала інформацію, що в Україні судять колишнього Прем’єр-міністра і заморожені її рахунки на суму один мільярд 45 мільйонів євро». Журналісти її перепитують: чи певна вона цього? Так, звичайно, сама читала! Але на «Свободі» сидять биті жаки, перевіряють, і… «Насправді там йдеться про суму на порядки меншу – про заморожені активи Тимошенко, що дорівнюють одному мільйону 450 тисячам євро». Невеличка така «помилка», у тисячу разів… А якби не перевірили і пустили в ефір без уточнення, як це роблять інші ЗМІ? Так би і пішла гуляти суперфантастична цифра світом, із посиланням на «саму» Забужко. А насправді – ще невідомо, хто, коли і навіщо поклав ті гроші на рахунок, відкритий на ім’я Тимошенко.

Окремо слід звернути увагу на речення К. Бондаренка: «Як пояснити те, що опозиція ніяк не може перестрибнути рейтингових показників влади – наближається впритул і ніяк не подолає?» От вам і наочний приклад того, що зветься в народі «пересмикуванням карт» і свого часу широко використовувалося відомством д-ра Геббельса: після кількох загалом правдивих тверджень йде твердження (хай навіть у формі запитання) зовсім іншого ґатунку. Це як у знаменитому фільмі «Індійська гробниця»: після низки пригод для німецьких мандрівників виникає кризова ситуація, але в неї втручається не британська колоніальна адміністрація (її в фільмі взагалі немає), а… армія місцевого магараджі. На слонах, ясна річ. Так і тут: у бій пішли важкі сили. Але ж Група «Рейтинг» дає зовсім інші показники: «Якби вибори до Верховної Ради України відбувалися на початку листопада 2011 року, 22% опитаних (серед тих, хто взяв би учать у виборах) проголосували б за Партію регіонів, 19,9% – за Батьківщину, 9,8% – за Фронт змін, 5,4% – за Комуністичну партію, 4,7% – за партію УДАР В.Кличка, 3,3% – за Свободу».

Неважко підрахувати, що сумарно за «регіоналів» та комуністів готові голосувати 27,4% потенційних учасників виборів, за опозиціонерів (тих, які практично гарантовано проходять до Верховної Ради і тих, які мають гарні шанси на це) – 37,7%. Ну, а на президентських виборах, якби вони відбулися у листопаді цього року, за Віктора Януковича проголосували б відповідно 20,1% та 19,3% потенційно активного електорату – відмінність на рівні статистичної похибки. Ось такими насправді є настрої українців.

І на закінчення. «На всі процеси в державі дивись із погляду вічності – ще й з великою часткою гумору. Бо немає під сонцем нічого, що не було б раніше і що не повториться знову. Будь філософом!» - пише Кость Бондаренко. Не знаю, можливо, це неправильно під оглядом модних теорій, але, як на мене, канібалізм й ритуальні людські жертви мають назавжди залишитися у минулому, а дивитися «з великою часткою гумору» на постійні й нерідко безкарні вбивства людей «мажорами»-автомобілістами і мєнтами я категорично відмовляюсь. Бо, як на мене, персонаж, котрий чинить згідно із приписами пана Бондаренка, не є філософом.