Автор – Меґан МакЕрдл, The Atlantic

Вчора стрічкою мого твітера гуляла цитата з Мартіна Лютера Кінґа: «Я оплакую втрату тисяч дорогоцінних життів, але не радітиму смерті жодної людини, навіть ворога».

Я думала ретвітнути її, але раптом завагалась. Поґуґливши, я визначила, що це, ймовірно, фальшива цитата, про що й написала у своєму блозі. Звідки ж узялась ця фраза? 

Я була занадто немилосердною, шукаючи мотивів створення цієї фальшивої цитати. Мені здавалося, що хтось приписав Мартіну Лютеру Кінґу слова, яких він не казав, навмисно. Але це не так.

Якби я побачила цю фразу в фейсбуку, а не твітері, можливо, я вгадала би правду. А може, навпаки, навіть не запідозрила б, що з фразою щось не так, адже вона була частиною достовірної цитати з Мартіна Лютера Кінґа. Ось текст, який поширювався вчора в Фейсбуку:

«Я оплакую втрату тисяч дорогоцінних життів, але не радітиму жодній смерті, навіть ворога. Відплата ненавистю за ненависть примножує ненависть, додаючи ще більше темряви до ночі, в якій і без того не світять зірки. Ненависть не прожене ненависть, на це здатна лише любов»

Усе, крім першої фрази, є в Кінґовій книзі «Сила любити» (Strength to Love) і було сказано під час проповіді 1957 року, в якій він учив любити своїх ворогів. На відміну від першої фрази, друга й третя звучать цілком у Кінґовому дусі, тож можна зробити висновок, що весь цей текст належить славетному правозахисникові. То як поєднались ці речення?

Це зробила Джессіка Доуві на своїй сторінці в Фейсбуку, й зробила, всупереч моїм початковим підозрам, без лихого наміру. Двадцятичотирирічна випускниця державного університету Пенсільванії, яка зараз навчає англійської мови школярів у Японії, висловила у статусі дуже вчасну й правильну думку, доповнивши її цитатою з Мартіна Лютера Кінґа:

Я оплакую втрату тисяч дорогоцінних життів, але не радітиму смерті жодної людини, навіть ворога. «Відплата ненавистю за ненависть примножує ненависть, додаючи ще більше темряви до ночі, в якій і без того не світять зірки. Ненависть не прожене ненависть, на це здатна лише любов». Мартін Лютер Кінґ

Хтось скопіював цитату та з якихось причин, - про які я вже не фантазуватиму, - прибрав лапки. Спотворена цитата впала у вічі популярному митцеві Пенну Джилетту, який поділився нею зі своїми читачами в фейсбуку, яких має 1,6 мільйона. За добу ґуґл уже знаходив дев’ять тисяч сторінок із цим текстом.

Цитата також набула вірусного поширення в твітері, але, позаяк обмеження у сто сорок символів не дозволяло вмістити весь текст в одне повідомлення, люди розбивали його на частини або скорочували до одного речення – звісно, першого, яке Кінґові насправді не належало. Так фальшива цитата проповідника поширювалась далі й далі.

Від швидкості цього поширення перехоплює подих: від спотвореної цитати до повноцінного мема за два дні. Також варто відзначити те, як наполегливо люди захищають достовірність цитати. До честі Пенна Джилетта, він виправив помилку, щойно йому на неї вказали. Обговорення мого допису становило понад 600 коментарів, і автори приблизно третини з них вимагають від мене спростування, вказуючи на достовірну частину цитати. Але ж я писала не про справжні слова Кінґа, а про ту фразу, яка поширюється у твітері.

Кілька коментаторів, які, ймовірно, не надто уважно прочитали мій допис, почали стверджувати, що я відредагувала його спеціально для того, щоб виставити їх ідіотами, і наводять як доказ повідомлення з RSS-фідів. Хоча й з RSS було зрозуміло, що я говорю саме про перше речення. Навіть якщо ви вважаєте мене підступною негідницею, здатною на щось подібне, я все одно не бачу причин, із яких я мала б так чинити. Не думаю, що змінити постфактум повідомлення, відіслане в RSS, взагалі можливо, але, якби я навіть могла це зробити, мусила б повідомити своє керівництво, яке не схвалює редагування заднім числом.

Тим часом деякі інші люди почали фантазувати про те, що Мартін Лютер Кінґ мав на увазі, промовляючи цю фразу. Звісно ж, він говорив про В’єтнам, не розуміти цього може лише цілком аморальна людина! Хоча справжня частина цитати була вміщена у книзі, опублікованій 1967 року, а отже, написана мала бути раніше, коли втрати американських військ у В’єтнамі були ще порівняно незначними. Ба більше, двозначність, із якою активісти антивоєнного руху ставились до північних в’єтнамців, викликає сумніви щодо можливості застосування слова «ворог».

Звісно, нічого дивного, що люди шукають можливого підтвердження фактів. Дивно, що вони настільки самовпевнені, щоб сміятися з кожного, хто з ними не погоджується. Інші коментатори посилались на першу версію цитати, датовану 1957 роком. Я шаную Кінґа як ніхто, але все ж не думаю, що він передбачив В’єтнам за сім років до вторгнення.

Не дивно, що фальшиві цитати так швидко й масово поширюються в інтернеті. Хоча один із дописувачів звинуватив мене в тому, що я намагаюсь принизити людей, які відтворювали цю фразу, я не мала такого наміру. Ми всі, ймовірно, вживаємо більше фальшивих цитат, аніж автентичних. Фальшиві цитати – змістовніші, влучніші, пафосніші за висловлювання людей у повсякденному житті. Не дивно, що вони часто виграють у боротьбі за виживання в інформаційному просторі. В цьому випадку, як бачимо, уривок, написаний Джессікою Доуві, врешті-решт витіснив автентичну цитату Мартіна Лютера Кінґа.

Ми захоплюємось афоризмами, бо вони кажуть щось важливе для нас – і дають нам змогу відчути, що наші почуття та думки були пережиті великими історичними постатями. Природно, ми радше шукаємо причин, із яких вони могли це сказати, - і почуватись так, як почуваємось ми самі, - аніж намагаємося спростувати їхнє авторство. Якби хтось уклав ті самі слова в уста Гітлера, всі, напевно, поставилися б до них скептичніше. І, хоча ця історія закликає нас бути скептичнішими, я не бачу нічого дурного в бажанні мати щось спільне з Мартіном Лютером Кінґом.

Зараз панна Доуві пише: «Я мимоволі помандрувала назад у часі та вставила свою фразу в текст проповіді Мартіна Лютера Кінґа. Я почуваю щось середнє між збентеженням і гордістю. Сподіваюсь, я не написала чогось, із чим він не погодився б. Адже я висловила те, що відчуваю». Що ж, багато хто з нас поділяє її почуття – і, напевно, Мартін Лютер Кінґ також підписався б під її словами. Тож нема чого засмучуватись.  

 The Atlantic