11 вересня: чергове фіаско української журналістики?

Практично всі телеканали, газети й FM-станції України кілька днів тому в той чи інший спосіб згадали про 9/11, про дванадцятилітньої давнини атаку ісламістських терористів на Нью-Йорк та Вашингтон. Але майже ніхто не вів мови про іншу пам’ятну подію, пов’язану з цим днем в історії, – про 40-ліття військового перевороту в Чилі, який став для Латинської Америки і для світу однією з найважливіших подій останньої третини ХХ століття.

А якщо хтось і згадав про ті події, то в найкращому разі – у стилі акинів та ашугів: «що бачу перед собою, про те співаю, чого не бачу – про те не знаю».

Ось зразок такої стилістики – сюжет радіо «Голос столиці»:

«Президент Чилі Себастьян Піньєра закликав громадян країни до національного примирення в день 40-ї річниці військового перевороту, організованого генералом Аугусто Піночетом. “Прийшов час не забути, а подолати всі минулі образи. Найкраще, що ми можемо залишити у спадок наступним поколінням – це країна, яка живе у злагоді і мирі”, – заявив він, звертаючись до чилійців з президентського палацу Ла-Монеда.

У Чилі донині не сформовано єдиної думки щодо ролі особистості Піночета і військового перевороту в історії країни, зазначають місцеві ЗМІ. Так, частина жителів Чилі вважає, що генерал встановив у країні диктатуру і звинувачують його в жорстоких репресіях та порушеннях прав людини.

Щорічно в день річниці перевороту ця частина населення країни влаштовує акції протесту, які нерідко закінчуються сутичками з поліцією та арештами. За словами представників місцевих сил правопорядку, і на цей раз поліцейським вдалося запобігти низки правопорушень.

Зокрема, повідомляється про групу протестувальників, які спробували підпалити наповнений пасажирами автобус в одному з передмість Сантьяго. Проте, за словами представників правоохоронних органів, вони були готові до подібних інцидентів і оцінюють їх як “відносно несуттєві”.

Генерал Піночет очолив Чилі у результаті перевороту 1973 року. Він повалив чинного президента Сальвадора Альєнде, який покінчив з собою під час штурму президентського палацу “Ла-Монеда” в Сантьяго.

За офіційними даними, не менше 3 тис людей загинули під час правління Піночета з 1973 по 1990 рік. Крім того, в чилійських судах під час диктатури відхилили, щонайменше, 5 тис. позовів родичів і друзів людей, загиблих або зниклих без вісті під час диктатури Піночета, передає Інтерфакс».

Текст цього сюжету на сайті доповнено відеоматеріалами, які, втім, не роблять сам сюжет більш ґрунтовним та об’ємним.

Деякі додаткові подробиці можна дізнатися з сюжету «Подробностей» телеканалу «Інтер», хоча витримано цей сюжет у тій же стилістиці (охочі можуть передивитися відповідне відео, воно доволі цікаве):

«В Чили вспоминают жертв режима диктатора Пиночета. Ровно 40 лет назад в стране был переворот, в ходе которого к власти пришла военная хунта. Жертвами репрессий стали тысячи людей. Аугусто Пиночет правил до 90-го года. Впрочем, к диктатору в его родной стране отношение неоднозначное».

Чого не вистачає в цих сюжетах, які претендують на об’єктивність? Деяких «дрібних» деталей, без яких зрозуміти чилійську трагедію 1970-х просто-таки неможливо. Зрозуміти – і зробити відповідні висновки.

Для початку – фрагмент інформації ВВС, журналісти якої знані своєю об’єктивністю та ґрунтовністю підходу:

«…Офицер КГБ Василий Митрохин в течение 12 лет, с 1972 по 1984 год почти каждый рабочий день, рискуя жизнью, выносил из архива разведки – в карманах и ботинках – сделанные им копии самых секретных документов. Для того чтобы доставить их в начале 90-х в Великобританию, понадобилось целых шесть контейнеров! Много месяцев ушло на то, чтобы западные спецслужбы убедились в достоверности и надежности документов. По оценке ФБР, речь идет о "самом крупном собрании разведывательной информации в истории".

…Но как ни увлекательны шпионские сюжеты сами по себе, для историков важнее другое. Многие события прошлых лет предстают в новом свете и оказываются совсем не тем, чем казались раньше.

…"Архивы Митрохина" цитируют секретный доклад Председателя КГБ Юрия Андропова, утверждавшего, что КГБ внес решающий вклад в победу Сальвадора Альенде на выборах в Чили. Учитывая, что победа была достигнута с перевесом всего в 39 тысяч голосов, это казалось вполне правдоподобным. Помимо существенной финансовой поддержки предвыборной кампании, офицер КГБ, поддерживавший контакт с Альенде, подарил ему две иконы, и – совсем уже удивительно – в деле имелся документ о выплате ему 400 долларов(!) за "важную информацию"».

Може, Андропов видавав бажане за дійсне? Частково, можливо, так, але ж тривала щорічна допомога опозиціонеру-соціалісту Альєнде у розмірі 50 тисяч доларів – це те, що голова КҐБ навряд чи став би вигадувати. Адже сам Андропов не був корумпованим, і якби хтось у його відомстві спробував привласнювати призначені чилійському політику гроші, то гарантовано зник би безслідно або помер від неочікуваного інфаркту… Загалом же у документах, вивезених Митрохіним, ідеться про те, що до вступу на посаду Альєнде отримав від КҐБ 420 тисяч доларів. Його особиста секретарка Марія Контрерас Белл проходила у списках агентів КҐБ під кодовим ім’ям Марта.

А на виборах 1970 року Альєнде одержав усього 36,2% голосів – але табір його противників виявився розколотим, і лідер блоку «Народна єдність» став президентом Чилі, не маючи за собою цієї самої народної єдності…

Цікаві й економічні показники діяльності уряду Альєнде. У 1971 році зарплати було підвищено на 35–40%, банківські відсотки за кредитами знижено на 50%, а ціни на споживчі товари – заморожено. Це дало зростання ВВП на 8% (у 1970 році – 3,4%). А от у 1972 році ВВП уже дещо впав; не допомогла націоналізація мідних копалень та високі ціни на мідь на світовому ринку (вони у 1974 році різко впали й досягли колишнього рівня лише наприкінці 1980-х). 1973 рік був узагалі провальним: продовження падіння ВВП, інфляція сягнула 1000% річних, дефіцит держбюджету перевищував 20% ВВП, не вистачало продовольства. Воно й не дивно: за три роки правління Альєнде у 34 тисяч землевласників було конфісковано 5,5 мільйонів гектарів землі, причому «латифундистом» та об’єктом експропріації ставав кожен, хто мав понад 40 гектарів, тобто, образно кажучи, кожен «фермер-середняк». Й от результат: 23 серпня 1973 року парламент Республіки Чилі ухвалив резолюцію (81 голос проти 47), в якій прямо звинуватив уряд Альєнде у систематичних порушеннях Конституції та законів, навів чималий список конкретних порушень і закликав усіх, хто на це здатен (у тому числі й військових та корпус карабінерів) відновити конституційний лад у державі. Альєнде у відповідь зібрався оголосити референдум про довіру собі й про фактичну ліквідацію парламентаризму. А тим часом бойовики щільно пов’язаного з Кубою лівацького руху MIR («народні міліціонери»), не чекаючи результатів референдуму, розпочали збройне захоплення «буржуйських» підприємств, сільгоспугідь та муніципалітетів…

І ще один документ, який має бути добре відомим кожному професійному журналісту. Це щоденник і спогади Петра Шелеста. У записі від 6 грудня 1972 року читаємо: «О 16.00 нарада у Брежнєва… У Чилі з кожним днем політичне й економічне становище ускладнюється. Але ми про це сором’язливо замовчуємо. Усе більше наша масова пропаганда стверджує, що в Чилі “отримує гору” демократія, відбуваються великі соціальні перетворення і що це тепер другий великий після Куби форпост революційних перетворень у Латинській Америці. Але це все тільки наші бажання, політичні ілюзії, видимість, пропагандистський прийом. А поки що терміново ухвалюємо: щоб якось врятувати становище в Чилі, треба терміново відправити туди 250 тонн пшениці, 1000 тонн жирів, 23 тисячі тонн бавовни, 5000 вантажних автомашин. Легкої стрілецької зброї і спорядження на 25 млн карбованців». (Петро Шелест: «Справжній суд історії ще попереду». Спогади, щоденники, документи, матеріали / Упоряд.: В. Баран, О. Мандебура та ін.: За ред. Ю. Шаповала. – Київ, Генеза, 2004. – 808 с. – С.395-396). При цьому чилійська армія та корпус карабінерів були озброєні американськими автоматичними гвинтівками, кулеметами та пістолетами.

За тодішніми державними цінами 25 мільйонів вистачило б на 125 тисяч автоматів Калашникова. Але Чилі від «пролетарської революції» порятував радянський бюрократизм. Поки узгодили всі папери, поки завантажили корабель, поки його відправили, Піночет устиг здійснити переворот. Судно зі зброєю довелося завернути на Кубу, а чилійським «народним міліціонерам» обійтися чотирма тисячами тих самих автоматів Калашникова, завезених як «дипломатичний вантаж» працівниками кубинського посольства…

Чи, може, українські журналісти навіть не знають, хто такий Петро Шелест?

А у «Дні» Дмитро Десятерик виступив зі статтею «Напівзабутий урок», де описує жахіття, які відбувалися під час військового перевороту. Що ж, жахіття були. І тисячі жертв режиму Піночета – не вигадка. От тільки наведені Десятериком цифри викликають сумнів. Він пише: «Всього ж у вересні-жовтні 1973 року вбито або пропало безвісти більш ніж 3000 людей». А ось цілком об’єктивне повідомлення ТСН дворічної давнини: «Доповідь комісії імені Валеча, створеної в 2003 році і названої на честь її засновника єпископа Серхіо Валеча, було вручено у четвер, 18 серпня, президенту Чилі Себастьяну Піньєрі. Правозахисники навели докази понад 32 тисяч випадків порушення прав людини, раніше не зареєстрованих офіційно. Після ретельного аналізу комісія визнала доведеними протиправні дії, що включають тортури і знущання, стосовно 9,794 тисяч чилійців, у тому числі 123 дітей. Також засвідчено зникнення або смерть від рук катів військової диктатури ще 30 осіб. У попередній доповіді, опублікованій вісім років тому, постраждалими від диктатури визнавалися майже 28 тисяч осіб, загиблими або зниклими без вісті значилися 3,195 тисяч громадян». Інакше кажучи, всіх загиблих та зниклих без вісти за період 1973–1990 роки Десятерик вписав у неповних два місяці 1973 року, зарахувавши до «жертв режиму», очевидно, й озброєних (ще до перевороту, зауважмо) лівацьких бойовиків.

Й інше, взагалі фантасмагоричне твердження Десятерика – про шалену антисемітську кампанію, розгорнуту за Піночета: «Як наслідок, з країни емігрувало 93% єврейських родин». А от автори «Електронної єврейської енциклопедії» стверджують прямо протилежне: «В 1970 г. в Чили проживали около двадцати тысяч евреев […], 90% из них – в Сантьяго; большинство принадлежало к средним и высшим слоям общества […]. После того, как в 1970 г. в Чили к власти пришло правительство блока Народного единства (во главе с С. Альенде), сильным влиянием в котором пользовались коммунисты, сотни евреев покинули страну и переселились в Израиль (около 250 человек), Аргентину, США, Испанию, Австралию и Германию. […]. После переворота, совершенного военными в сентябре 1973 г. (среди его активных участников был бригадный генерал Х. Бердичевский-Шер, один из высших офицеров ВВС) и приведшего к свержению и гибели Альенде, часть поддерживавших его евреев оказалась в тюрьме, другим (например, В. Тейтельбойму) пришлось покинуть Чили; вместе с тем многие из тех, кто эмигрировал в предшествующие годы, вернулись в страну. Военная хунта, пришедшая к власти в результате переворота, неоднократно демонстрировала свое благожелательное отношение к евреям; на Иом-Киппур 1977 г. генерал А. Пиночет Угарте (президент Чили до 1990 г.) даже посетил одну из синагог Сантьяго, где присутствовал на богослужении/ […] С середины 1980-х гг. [тобто з послабленням влади Піночета – С.Г.] в стране заметно усилился антисемитизм; его главные носители – неонацистские группировки и объединения чилийских арабов».

А журналіст Авраам Шмулевич у 2005 році стверджував, що більшість євреїв Чилі була на боці Піночета й активно підтримала переворот: «Одно время министром планирования в пиночетовском правительстве был еврей Сержио Мельник. В отличие от соседней Аргентины официального антисемитизма в стране не было, много евреев служили в чилийской армии… Отношения с военным правительством у Израиля тогда были самые наилучшие… Не то сейчас, при демократическом режиме ситуация изменилась, появился и антисемитизм, довольно часты нападения и акты насилия против евреев. В стране действуют несколько антиеврейских и антиизраильских организаций, например, ассоциация под красноречивым названием Bomba de Israel».

Зі сказаного зовсім не випливає, що Піночет був янголом у військовій формі; йдеться про інше – про відповідальність журналістів за наведені цифри та факти й необхідність відійти від неокомуністичних ідеологем (поширених і на Заході), об’єктивно розповідаючи про трагічні сюжети світової історії.

comments powered by Disqus