Ігор Ейдман: Війна і страх — ось із чим асоціюється Путін у середньостатистичного європейця

Фото: kasparov.ru

Ігор Ейдман — російський соціолог,  експерт із соціології інтернету й розвитку соціальних мереж, автор дослідження по теоретичній соціології, соціальній історії та електронній демократії «Прорив у майбутнє. Соціологія інтернет-революції».  Він також є двоюрідним братом убитого російського опозиційного політика Бориса Нємцова.

Ейдман уже тривалий час проживає в Німеччині, але пильно стежить за подіями в Росії. Крім того, як соціолог і людина політично обізнана, постійно пише матеріали до різних європейських ЗМІ, дає коментарі й просто ділиться думками у своїх мережевих блогах. Нинішній російській владі Ейдман лестити не звик, а зовсім навпаки — він намагається конструктивною критикою пояснити, що відбувається насправді в сучасній Росії.

Пане Ігорю, як ви гадаєте, путінська більшість у Росії — це міф чи реальність?

Я особисто, як соціолог, схиляюся до того, що це міф. І тут у мене є низка аргументів. Я в цьому питанні є компетентним, бо займався якраз-таки кількісними дослідженнями і був одним із директорів Всеросійського центру вивчення громадської думки, тобто я добре знаю цю «кухню» зсередини. Перше, на що потрібно звернути увагу, — те, чим є взагалі соціологія в авторитарній країні. За великим рахунком — це профанація. Для того, щоб соціологи могли адекватно досліджувати громадську думку, потрібно, щоби люди не боялися її висловлювати, принаймні, переважна їх більшість. Якщо ж вони бояться чи остерігаються через політичні обставини в країні, через ідеологічний тиск, картина буде вже заздалегідь викривленою.

Хто ж тоді виражає громадську думку в Росії, кого опитують соціологи?

Соціологи досліджують громадську думку тих людей, котрі їм готові вільно відповідати, бо є в Росії доволі великий відсоток громадян, які просто відмовляються брати участь у соціологічних опитуваннях. У демократичних країнах, приміром, це не впливає на результати опитувань, бо й ті люди, які відповідають, і ті, які утримуються, —  всі вони дотримуються приблизно однакових поглядів. У Росії ж ситуація абсолютно інша, бо Росія — держава авторитарна, можна сказати, поліцейська. Люди, які є противниками нинішньої влади, в більшості своїй остерігаються відкрито виражати свою думку. Соціологів у Росії зараз бояться, бо коли до пересічного росіянина підходить якийсь незнайомець і ставить йому таке «неоднозначне» питання: «Чи підтримуєте ви політику Путіна?» — то в людини одразу ж починають закрадатися думки: для чого її це питають? хто буде ці дані використовувати й де?

Крім того, є таке поняття в соціології, як «порушення вибірки». В ідеалі соціологічна вибірка має складатися з людей, котрі представляють різні соціально-демографічні групи населення. Що ж відбувається в реальності? В реальності інтерв’юери, особливо в регіонах, обходять одних і тих же людей по квартирах, у робочий час, коли люди робочі — на роботі, а вдома сидять лише пенсіонери й домогосподарки, котрі відповідають і за себе, і за всіх інших відсутніх членів своєї родини. Саме через сукупність вищенаведених фактів потім, у результатах опитування, йде викривлення в бік найбільш лояльних до влади груп населення.

Що ви можете сказати про вплив путінської пропаганди в Європі? Чи є вона, на вашу думку, такою ж ефективною, як і в Росії?

У Європі зараз триває дуже потужна й дорога дезінформаційна кампанія. Це є очевидним фактом. У неї вкладається велика кількість грошей, багатьох політиків і журналістів просто підкуповують. Усім відомий випадок із головою французької партії Марін Ле Пен, котру практично «зловили за руку» на тому, що її політична підтримка Путіна є небезкорисливою. Так от, я переконаний, що такі випадки є далеко не поодинокими. Але з іншого боку, тут варто зазначити, що ефекту від цих кампаній небагато, я особисто його не бачу ані з опитувань громадської думки, ні зі свого особистого досвіду спілкування з німцями.

Як ви вважаєте, чи є дієвим створений європейськими ЗМІ образ Путіна та його «негативна чарівність»? Чи може він цим заслужити повагу і прихильність європейців?

Ні, звісно ж, це абсолютний фарс і, знову ж таки, вигадки російських політтехнологів, щоби знайти у Путіні хоч якусь «чарівність», нехай вже й негативну (сміється). У європейців — це підтверджують і дослідження, й аналіз ЗМІ, і мій особистий досвід — Путін викликає в першу чергу страх перед дестабілізацією і перед новою війною в Європі. Війна і страх — ось із чим асоціюється Путін у середньостатистичного європейця. І цей страх є абсолютно небезпідставним, бо люди тут досить добре жили останні десятиріччя, можна сказати, у відносному достатку, незважаючи на всі кризи, і тут раптом з’явився Путін, спровокував війну, почав залякувати атомною зброєю і взагалі робити різні подібні страхітливі речі. Тобто світ знову повернувся до холодної війни. Я думаю, цей період можна порівняти з часом введення військ в Афганістан, і то, на мою думку, тоді радянська влада була менш небезпечною, ніж теперішня путінська.

Якими технологіями зараз користується кремлівська пропаганда і чи змінилися її стратегії?

Коли розробляється будь-яка інформаційна кампанія, окремо розробляються напрямки, спрямовані на різні ЗМІ, тому тут важливо розрізняти. Безумовно, телепропаганда й пропаганда в деяких друкованих виданнях, на кшталт «Комсомольської правди», стала за останній рік ще більш агресивною, шовіністичною, ксенофобською і сповненою ненависті. Здавалося б, уже немає куди їм більше рости, але вони знаходять усе нові й нові шляхи й форми розповсюдження цієї ненависті. І ця пропаганда певною мірою є ефективною, бо на якусь частину населення вона діє, а іншу частину вона залякує. Що ж стосується інтернету, я вважаю, що всі ці тролі і боти взагалі не є ефективним. На мою думку, це просто відмивання грошей, бо інтернет-аудиторія володіє набагато більшою кількістю інформації й вона є більш захищеною від подібних маніпуляцій. Нормальні люди в це все не вірять.

Чи змінились її основні меседжі у період із 2013 по 2015 рік?

У цих ботів є просто на порядку денному щоразу різні меседжі, приміром: «Нємцова вбила українська розвідка» чи щось подібне, тому, в принципі, меседжі міняються щодня. Та все ж мені здається, що деякі «нововведення» з’явилися, правда, я поки не впевнений на сто відсотків, що це так. Я помітив, що в мережі останнім часом досить активно розповсюджують абсолютну безглузду «антипутінську» інформацію, нібито з українського боку. Цілком імовірно, що російська влада запускає таку інформацію для того, щоби просто дискредитувати своїх опонентів.

Українська Революція гідності почалася з інтернет-революції, бо, як відомо, люди спочатку згуртовувалися в соціальних мережах, а вже потім виходили на Майдан. На вашу думку, чи є можливими подібні інтернет-революції в Росії?

Насправді, в Росії інтернет-революція вже була, от тільки вона виявилася невдалою. Нею була так звана біло-стрічкова революція — події, які відбувалися після виборів у Думу в 2011 році. Тоді фактично все це закінчилося розгромом на Болотній і не мало подальшого розвитку, на жаль. Тобто відбувся той самий процес, що і під час звичайних інтернет-революцій: люди об’єднувалися в соціальних мережах, виходили на вулиці й таке інше. Але не склалося, і в першу чергу тому, що лідери тодішньої російської опозиції пішли на поводі у влади й усю цю інтернет-революцію просто підмінили якимись дивними дозволеними демонстраціями з білими стрічками, надувними іграшками та іншим, ніби вони не розуміли, що таким чином диктатора не можна повалити. В результаті все це перетворилося на такий собі акт самозадоволення для опозиційних лідерів. Потім уже вони зрозуміли, що така тактика була хибною, й намагалися щось зробити перед інавгурацією Путіна, але вже було пізно, можливість було втрачено. Та все ж я сподіваюся, що в Росії ще не все втрачено й люди отямляться й доведуть до кінця те, що починали.

comments powered by Disqus