Європа не готова до «чорної брехні» Кремля

Фото: Радіо Свобода

Українська редакція «Радіо Свобода» відзначила 60-річчя свого  мовлення. Урочистості з цього приводу  відбувались у Мистецькому арсеналі – захід відвідали українські та іноземні журналісти, публіцисти,  політики, а також колишні та дійсні працівники «Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа». 

Київське бюро нагородили  премією імені Дейвіда Берка за висвітлення громадсько-політичної кризи в Україні наприкінці 2013 року і на початку 2014 року. Цю премію щорічно присуджує Рада директорів мовлення США  журналістам американського закордонного мовлення за  винятковий професіоналізм і роботу в екстремальних умовах.

«З одного боку, мені прикро, що ми в цій країні  дожили до 60 років, - сказав Віталій Портников, журналіст, оглядач «Радіо Свобода». -  Було б набагато приємніше, якби ми як і інші європейські служби закінчили своє існування 10-15 років тому.  З іншого боку, я гордий, що мої  колеги так гідно і професійно використали свій шанс під час подій 2013-2014 років, коли  вони  були прикладом для невільної та олігархічної журналістики цієї  країни».

Саме «Радіо Свобода»  в 1991 році стало першим міжнародним мовником, який повідомив про ухвалення Акту проголошення незалежності України, нагадав Богдан Нагайло, британський журналіст, колишній директор української редакції Радіо Свобода  (1989–1991 роки).  «У ті роки ми прагнули, щоб наше радіо консолідувало Україну, щоб ми допомагали будувати сучасну політичну націю, - сказав він. - Ми хотіли, щоб в Донецьку знали, що відбувається у Львові, щоб в Чернігові знали, що відбувається  в Одесі. Сьогодні так само потрібна консолідація нації. Важливо, щоб   журналістика не спотворювала, а була ампліфікатором конструктивних голосів та течій».

Євген Кисельов, Богдан Нагайло

З нагоди відзначення 60-річчя Радіо Свобода організувала круглі столи за участі українських та іноземних журналістів, на яких  обговорювали вплив нинішньої російської пропаганди. Вона є найбільшою інформаційною агресією  з часів «холодної війни» і повністю викривлює роль ЗМІ, наголосив   єврокомісар з питань розширення і політики сусідства Штефан Фюле(він виступив через Skype).

Фюле  зазначив, що ця пропаганда діє не лише на російський чи український народ, вона має ефект в усьому світі, в тому числі в Євросоюзі.  На цьому акцентували увагу й інші учасники. «Це не російсько-українська проблема, це глобальна проблема,- погодився Пітер Померанцев, журналіст і телепродюсер з Лондону. -  І треба думати, як протидіяти  російській пропаганді,  оскільки її техніки в майбутньому почнуть використовувати інші країни, наприклад, Китай».

Андрій Куликов, Пітер Померанцев

Інформаційні джунглі Путіна

Путін винний в тому, що він перетворив інформацію на інструмент досягнення воєнних цілей, вважає Ден Майк, член конгресу  США (1979-1989). Через інформацію він викликає у людей параною та непевність. Ден Майк повідомив, що Путін вже витратив 9 мільярдів доларів на цю пропаганду. 

Учасники зазначали, що Росія в інформаційній війні використовує різні методи, про які треба пам’ятати - зокрема, це робота ФСБ в інтернеті, в тому числі у соціальних мережах,  а також такий феномен як перетворення на зброю не лише ЗМІ, але й сфери культури.  Акцентували увагу, що новий тип пропагандистської війни займається не просто викривленням реальності, а моделює нову реальність.

«Це не та інформаційна війна, де є дві правди – як під час будь-якої війни. У цьому випадку російська пропаганда хоче позбавити поняття правди будь-якого змісту», - підкреслив Єфим Фіштейн, чеський публіцист, колишній директор Російської редакції «Радіо Свобода». Він пояснив, що в основі матеріалів пропаганди – суперечливість тлумачень. Наприклад, це версії авіакатастрофи малайзійського Боїнга: росіянам в одному сюжеті могли сказати і про трупів в літаку, і про прагнення збити літак Путіна. Бажаний результат – завести аудиторію в інформаційні джунглі, де не можна встановити правду. «Але людині притаманне бажання зрозуміти картину світу, дати якесь пояснення подіям, і ось тут їм пропонують теорії заколоту, які начебто все пояснюють», - каже Фіштейн.    

Інформаційна війна вже посіяла ворожість та ненависть між російськими та українськими народами, і навіть якщо вона припиниться, плоди пропаганди залишаться ще на багато років,  вважає Олександр Морозов, головний редактор «Русского журнала». «Як журналіст і філософ я вже внутрішньо звертаюсь  до наступного покоління – до наших дітей та внуків, можливо, тільки в них  вдасться викорінити наслідки цієї пропаганди». 

Європейські прихильники  Кремля

Іноземні гості зазначили, що путінська політика має своїх прибічників в Європі. Як пояснив Карел Шварценберг,  голова комітету закордонних справ парламенту Чехії, йдеться  в першу чергу про крайньо ліві та крайньо праві партії і організації в країнах ЄС. Зокрема, як сказав він, підтримка Путіна є у Франції, Австрії, Угорщині.

Однак в європейських країнах пропаганда діє інакше, не так примітивно як в російському суспільстві. В різних країнах є свій грунт для того, щоб підтримати   певні меседжі пропаганди. Журналістка французького тижневика «Маріанн» Енн Дестакьйо розповіла, що у Франції суспільство налаштоване дуже критично до ЗМІ, є брак довіри до журналістів. Президент Олланд непопулярний, на відміну від «Народного фронту» – коаліції лівих політичних сил. У таких умовах  позиція Кремля знаходить багато  прихильників.  Енн Дестакьйо пояснила, що російську  пропаганду тут можна назвати більш інтерактивною, вона знаходить місце у соціальних мережах - публіка обирає з неї ті меседжі, які вона хоче почути.

З іншого боку, є країни, які краще розуміють Україну – зокрема, Литва. «Ми вас підтримуємо ще й тому, що розуміємо: якщо Україна не встоїть, то наступними будемо ми», - наголосила Лайма Андрікене, колишній член Європейського парламенту, депутат парламенту Литви (1990-2000).   Вона сказала, що в Європарламенті  можна знайти яку завгодно інформацію: «Але критерії, за якими ти визначаєшся, з ким ти – у кожного різні. Ми вас розуміємо без слів. А іншим треба пояснювати».

Ірина Геращенко, Мустафа Найем, Джеймс Шерр, Григорій Немиря, Карел Шварценберг, Лайма Андрікене, Ден Майк

Європейське суспільство було не готове до відвертої брехні з боку Росії. Про це говорив Джеймс Шерр, аналітик Chatham House (Лондон):  «Легко казати брехню, але   важко викрити брехню. Для людей у нас в країні, де є тільки  біла брехня, важко  зрозуміти країну з чорною брехнею. Люди не вірять всьому, що каже Росія, але думають, що хоч якась правда таки має в цьому бути». Джеймс Шерр пояснив, що в даному випадку західний плюралізм грає не на користь Україні, оскільки європейці часто вважають, що потрібно вислухати всі точки зору, щодо подій в Україні, і приділити їм однакову увагу.

З приводу уваги до «всіх точок зору» висловився  Мустафа Найем, один із засновників Hromadske.tv: «Доки США та  ЄС будуть шукати іншу точку зору на те, що наша територія цілісна, доти ми будемо вважати, що ЄС і США партнери лише на папері». Він наголосив, що Західні країни ведуть переговори з Путіним,   зневажаючи події, які відбуваються в Україні, така сама ситуація простежується і в інформаційній сфері.  «Чому так? Єдине пояснення для мене, що вони не відчувають Україну як свою територію,  вони сприймають її  як буферну територію, - сказав він. -  Я не уявляю, якби хтось в Німеччині, наприклад,  почав говорити, що Голокосту не було, а в Європі чи США сказали – так, справді, давайте послухаємо всі точки зору на цю проблему»,

Більш агресивно доносити правду

Тому зараз  потрібно активніше роз’яснювати ситуацію у західних медіа, залучаючи іноземних експертів та політиків, вважає Ірина Геращенко, депутат Верховної ради, уповноважений президента України з мирного врегулювання конфлікту у Донецькій і Луганскій областях.  «Тільки через посилення громадської думки проти агресора може посилитись політика урядів проти країни  агресора», - зауважила вона.

Ірина Геращенко, Мустафа Найем

Щодо того, як боротись з кремлівською пропагандою, учасники не могли дати готових рецептів. Вони переконані, що контрпропаганда не вихід, але також немає певності, що об’єктивна і правдива журналістика зможе ефективно протистояти.  Єфим Фіштейн вважає, що контраргументом має бути оперативне і раціональне повідомлення і пояснення подій – це буде противага емоційному і суперечливому стилю російських ЗМІ. Журналістка з Франції Енн Дестакьйо на це зауважила, що важко пояснювати події  якісно і оперативно водночас. Оскільки такі події, які відбуваються зараз в Україні, потребують ретельної журналістської роботи, перевірки фактів та розслідувань. Це забирає час,  в той час як вимишлені версії часу не потребують.

Методи російської пропаганди  нагадують інформаційний простір колишньої Югославії на початку 90-х, сказав Ненад Пеїч, головний редактор «Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода», колишній директор південнослов’янської редакції та керівник телебачення Сараєва. Тоді він ставив собі питання – як боротись проти пропаганди:  створювати телеканал контрпропаганди чи дотримуватись об’єктивного висвітлення за всіма стандартами. «Я обрав другий шлях    і вирішив, що аудиторія сама зробить вибір на користь обєктивного каналу… Але я помилився. У кризовий час люди хочуть дивитись ті матеріали, які збігаються з їх думками». Ненад Пеїч пояснив, що він помилився швидше не у змісті програм, які дотримуються стандартів журналістики, а у методології, у способах донесення цієї інформації. «Потрібно більш по-справжньому  агресивно казати – подивіться, у нас тут правда,  без неї ви не зрозумієте, що відбувається».

comments powered by Disqus