«Могучая кучка», або Як з’явилося «Громадське ТБ»

З «Громадським» історія довга. Було восьмеро людей, які давно збиралися, пили пиво чи каву та обговорювали, як і чому треба запустити такий проект. Це Мустафа Найєм, Роман Скрипін, Андрій Баштовий, Сергій Андрушко, Данило Яневський, Зураб Аласанія, Юлія Банкова і не пригадую восьмого учасника. Словом, була така «могучая кучка».

Вони написали статут. І за цим статутом я, наприклад, не можу увійти в цю вісімку протягом іще року. Спочатку людина може стати кандидатом, і лише через рік увійти в програмну раду. Це нормально, оскільки на першому етапі там мали бути люди, які довіряють одне одному на 100%.

За їхнім задумом, це мало бути щось скромне. Інтернет-проект із окремими авторськими програмами, кошти на які мав шукати сам автор. Та коли на ТВі сталося те, що сталося, виникла ідея фактично всіх, хто звільнився з ТВі, інкорпорувати в цю історію. Хоча потім виявилося, що працювати в інтернет-проекті, та ще й із великими ризиками, готові не всі тележурналісти. Я був серед тих, хто хотів повірити в цей проект.

«Громадське»: проблеми ідентифікації

Назва «Громадське» подобалася не всім. Її запропонував Роман Скрипін. Проти, наприклад, був Євген Глібовицький. Він казав: «Якщо ми називаємося “Громадським” – це та планка, до якої ми можемо не досягнути». Кажучи про Public broadcasting, ми всі думаємо про ВВС. Але дозволити собі проект на кшталт ВВС, чесно кажучи, можуть тільки дуже заможні й дуже розвинуті суспільства, зі сталою сильною демократією. В нас в Україні такий проект неможливий ні зараз, ні, напевне, через 10 років.

У нас була дуже довга дискусія. Три місяці пішло на те, щоби з допомогою мудреців із Могилянки, «Промови», Нестерівської групи сформулювати: хто ми, чого хочемо і як це має виглядати. Потім з’ясувалося, що це дуже важливо. Бо зібралися люди вже сформовані, дуже амбітні, всі лідери. А рухатися треба всім в одному напрямку.

Що вигідно відрізняло «Громадське ТБ» від таких проектів, як, наприклад, «ГромТВ»?  «ГромТВ» так нікому й не пояснив, звідки в них гроші. З «Громадським» було простіше. Ми з самого початку були прозорі. Ми думали, що будемо спиратися на грант. І ми отримали спочатку 100 000 євро, потім 50 000 доларів, потім дрібніші – пару грантів по 4 000 доларів. Це те, з чого ми почали. Для телебачення це, звісно, невеличкі гранти, але вони дають можливість стартувати: винайняти приміщення, закупити першу техніку й т. д. Але, як потім з’ясувалося, основним джерелом фінансування став crowdfunding. Тобто люди стали нам масово надсилати гроші, оскільки проект став популярним. Також нашою фішкою стали стріми, на які потім перейшли всі.

Перші ефіри «Громадського»

Ми не думали й не збиралися ще запускатися. Мав бути пробний ефір, присвячений підписанню угоди про асоціацію з ЄС. І коли це планувалося, всі казали: «Та підпишуть 100%.». В останній тиждень усі зрозуміли, що нічого не підпишуть. Ми вирішили, що вже не будемо скасовувати ефіру. Потім він просто перейшов у цілодобовий марафон.

В ті революційні часи кожен із нас був універсальним журналістом. Це означає, що я міг зранку стрімити звідкись, в обід я випускав ефір як випусковий редактор, а вже ввечері  сам сідав в ефір і був ведучим. По-перше, ми тоді працювали без вихідних, спали по 5 годин і все це було видно в ефірі. Але працювали на величезному ентузіазмі, на нервах, на адреналіні.

Як далі розвиватиметься «Громадське ТБ»?

З самого початку я дотримувався думки, що «Громадське ТБ» рано чи пізно має бути на першій кнопці. Коли ми писали стратегії, то передбачали, що це буде через 5 років. Це має бути українське ВВС. Очевидно, на базі НТКУ. Насправді, події пішли набагато швидше, ніж ми сподівалися. І, наприклад, зараз Зураб уже директор НТКУ.

Що це означатиме для «Громадського ТБ»? Є велика спокуса залишатися такими  «індепенденс», трохи «андеграунд», залишатися дуже вільними. З іншого боку, є розуміння: якщо ми «Громадське ТБ», то маємо бути для громади.

Соціологи визначили, що насправді наша базова аудиторія – це лише 4 % українців. Чим ця аудиторія цікава? Вони розумніші, ніж ми. Це не означає, що нас не дивиться хтось інший. Але навіть коли в нас пікові перегляди – 100 000 глядачів у секунду, ‒ серед них є  ці 4%. «Громадське ТБ» мовить так, що звертається тільки до цих 4%. Це означає, що, умовно кажучи, на «Громадському ТБ» ніколи не буде концерту Стаса Міхайлова. Це неможливо, тому що 4% цього не сприймає. І тут уже неважливо, подобається це 96% чи ні.

Щоб виступати з такою сильною позицією, можна бути або маленьким незалежним мовником, нішевим, яким ми зараз є, принаймні були. Або ж бути мовником, який фінансується державою, іншими словами, суспільством. Це теж дозволяє нехтувати рейтингами, нехтувати бажанням усім сподобатися.

Інше питання ‒ чи «Громадське ТБ» готове взяти на себе таку відповідальність, наскільки ми готові бути взірцем у даному випадку. Це відкрите питання. І вже життя буде змушувати давати на нього відповіді.