Марія Степан виросла у Ґданську, її батько українець, мати – полька. Українською вона говорить вільно й без акценту, часом уживаючи колоритні лемківські звороти. Вже вивчившись в університеті на хіміка, Марія зрозуміла, що її покликання – журналістика. Почала з радіо: спершу працювала на RadioPlus, згодом на RadioZet. «Радіо – це театр уяви, – пояснює вона. – Там ти оперуєш голосом і звуком, і повинен зробити так, щоб тебе почули». Згодом перейшла на телебачення, а останні п’ять років працює в новинній програмі Wiadomości на громадському телеканалі TVP. В Україні буває часто – робить репортажі про вибори та про життя польської громади. Цього разу до Львова Марія Степан приїхала, щоби поділитися досвідом телевізійного репортажу з гостями та студентами Школи журналістики Українського католицького університету.

Випуск новин TVP, за словами Марії Степан, будується «як добрий обід: спершу салат, потім перша та друга страва, а на кінець десерт і кава». У тридцятихвилинному випуску – сім-вісім репортажів: спершу політика, потім соціальні теми, закордонні новини, а на кінець щось дивне, незвичайне або веселе.

«Ми повинні завжди пам’ятати, що наш глядач має в руках пульт і в будь-який момент може перемкнути канал», – застерігає журналістка. Тому, за її словами, дуже важливо, чим ви розпочинаєте і чим закінчуєте матеріал. Це мають бути найсильніші й найважливіші кадри, що не дозволять глядачеві піти, перемкнувши канал. Водночас, поставивши на початок найсильніший кадр, не слід розповідати все відразу – глядача слід поступово підвести до суті, дати йому змогу подумати й самому дійти до певних висновків або відкриттів.

Марія Степан наголошує на тому, що найважливіше в телесюжеті – завжди відеоряд: «Спершу потрібно розкласти кадри, а потім писати репортаж. На першому місці в репортажі образ, на другому – звук». Необхідно показати суть і розповісти історію за допомогою картинки, яка говорить сама за себе без зайвих пояснень.

Зі своїх відряджень Марія Степан привозить розлогі – часом до 10–12 хвилин – репортажі, однак завжди монтує з кожного з них скорочену версію для новин. Стандарт інформаційної програми TVP – трихвилинні сюжети із щонайбільше п’ятьма синхронами. Захоплення початковими та прикінцевими стендапами, характерного багатьом українським телеканалами, на польському громадському каналі немає.

«Найкраще розпочинати з героя й ним закінчувати, – розповідає Марія Степан. – Адже саме він найважливіший у вашій роботі. Є винятки, коли журналіст сам розпочинає репортаж. Це можна робити тоді, коли ви, до прикладу, на мітингу чи в гарячій точці». Та навіть у таких випадках польська репортерка застерігає журналістів від імітації участі в подіях, які вони описують, адже «журналіст повинен залишатись нейтральним і об’єктивно висвітлювати події».

Це не значить, що журналіст не повинен бути в кадрі взагалі. «Ви відповідальні за свій репортаж, тому ви повинні бути на відео, щоб показати, що ви там були і спілкувалися з тими людьми», – пояснює журналістка. У своїх матеріалах вона найчастіше з’являється в кадрі під час розмови з героями.

Репортаж – це завжди робота в полі. «Не бути на місці події і скласти про неї сюжет – це як запропонувати людям скуштувати морозиво через обгортку», – каже Марія Степан. Приїжджати на місце події треба завжди заздалегідь, щоб підготуватися, вивчити ситуацію й спланувати зйомку.

Матеріали Марії Степан зазвичай прості, без надмірних спецефектів та карколомної зйомки. Як і багато інших професійних репортерів, вона воліє не використовувати зуму (штучного наближення зображення). Уникає також штампів – табличок на в’їзді в місто чи будинках, наприклад. Про місце краще розповість унікальний інтершум або деталі. Шукаючи, що зняти, завжди варто віддавати перевагу чомусь унікальному – такому, що є лише в місці, про яке ви розповідаєте. А знімаючи, не слід забувати про логіку майбутнього сюжету, в якому кожен наступний кадр або сцена має випливати з уже показаного.

Велике значення Марія Степан надає музиці та звуковим ефектам. «Треба, щоб глядач почув, як падають краплі дощу чи шумить листя. Це привертає увагу і створює ефект присутності», – каже вона. Найскладніше ж створити в сюжеті тишу, коли немає ні фонових звуків, ні голосів. Така тиша, каже журналістка, має вбивчу силу й дає змогу замислитися: «Тиша – це також музика».

Позаяк головне в репортажі – герой, його важливо знайти, розговорити й добре зняти в ту мить, коли він каже щось важливе. Для того щоб герой виглядав у кадрі вдало, слід дібрати для нього добре тло. «Не підганяйте людей, із якими ви говорите, – відповідає Марія Степан на запитання, як їй удається спонукати героїв до відвертості. – Їм потрібно дати час. Навчіться слухати. Щоб люди вам вірили, ви мусите вірити їм». Героїв важливо не залишати – повертатися до них згодом, дізнаватися, чим закінчилася історія. Однак ставати на їхній бік не можна: слід бути дещо відстороненим, перевіряти факти й завжди пам’ятати, що дійсність завжди може бути не зовсім такою, як її описує герой.

Репортер, за її словами, це людина, яка розповідає про світ у найпростіший спосіб, тобто так, щоб усі, хто дивиться сюжет, його зрозуміли. «Ти тому і є репортером, що знаєш, що повинен і чого не повинен писати», – стверджує Марія. Важливо пам’ятати, що репортерська робота – колективна, а не індивідуальна; потрібні добрі стосунки та співпраця з колегами, а з оператором узагалі слід розумітися з півслова.

Критичний момент у кар’єрі журналіста, каже Марія Степан, настає тоді, коли в нього виникає відчуття, що він уже все знає і все побачив. Журналіст повинен бути допитливим. Щоб не втратити цієї якості, польська репортерка радить якомога частіше виїжджати за межі студії, спілкуватися з людьми, бувати на різних подіях. «Важливо, щоб вам хотілося їхати в поле, часом мокнути, часом мерзнути, але зробити з того щось цікаве. Якщо не любиш своєї роботи, тобі нічого не вдасться», – каже Марія.

Вона також рекомендує шукати нових ракурсів для начебто звичних тем. «Про євреїв можна говорити з погляду поляків, які рятували їх у війну, – наводить приклади Марія. – А про чемпіонат Європи з футболу – розповідаючи історію смертельно хворого хлопчика, який мріє побачити фінал. Потрібно дивитися очима іншого. Треба бачити людей – і добрих, і злих. Недобрі теж мають свою правду, в них також можна побачити людину».

Вимоги TVP щодо якості журналістської роботи є суворими, однак навіть у цих рамках завжди є місце для творчості. «Ви маєте бути трохи некоректними, – радить Марія Степан. – Знати всі стандарти, але бути нестандартними. Тільки нестандартне може зробити з вас професіоналів».

Фото: Тарас Малий