22 листопада «Громадське телебачення» вперше вийшло у прямий ефір. А напередодні в Києві розпочалося те, що багатьом хочеться називати революцією – громадянський протест загальнонаціонального масштабу у відповідь на дії влади під кодовою назвою «Євромайдан». Він триває досі, як і присвячені йому майже цілодобові прямі ефіри Hromadske.tv.

Громадське, безперечно, є яскравим явищем українського медіапростору. Щоденно його ефір дивляться до двох мільйонів інтернет-користувачів. На нього посилаються інші мас-медіа. Протягом останніх двох тижнів до студії Громадського приїжджали журналісти десятків іноземних телеканалів, щоби зробити про нього сюжет. До нього на ефір приходять відомі, авторитетні, шановані люди. Кажуть, що тих показників, яких планувалося досягти за три роки, досягли за три дні. Серед об’єктивних факторів успішності каналу можна виділити чотири основних: професіоналізм журналістів та інших членів команди, достовірність інформації, оперативність, системність роботи. Саме про них ми вирішили поговорити з представниками проекту.

Перше враження

Наближаючись до студії Громадського, першим ти зустрічаєш охоронця. Він відкриває електронний замок офісу тільки після того, як дізнається, хто ти і до кого прийшов. До бізнес-центру, в якому базується редакція, він не має стосунку – це власний охоронець Громадського. В самому офісі тебе зустрічає той, хто в цю мить випадково має вільну хвилину. Наприклад, нас зустріли Мустафа Найєм і Дмитро Гнап, які, посміхаючись, заявили, що «Телекритику» не люблять (інформація не перевірена. – Ред.), але це не вплинуло на наші наміри.

Взяти коментар – не так просто: всі або у прямому ефірі, або беруть участь у його організації. Тільки гості, які чекають на свою чергу виходити в ефір, п’ють чай і їдять печиво. Протягом дня гостей на Громадському багато, але одночасно в студії перебуває саме стільки, скільки може вміститися в ефірі та на дивані очікування. Поки ми там перебували, бачили журналіста Вахтанга Кіпіані, письменниць Ірену Карпу та Вікторію Наріжну, музикантів Фагота та Фоззі з гурту ТНМК.

До речі, одним із перших вражень був подив від того, що більшої частини людей в офісі немає серед членів команди в розділі «Про проект» на сайті Громадського. При цьому вони не були схожі на волонтерів, про набір яких ми писали раніше: слово асоціюється з образом студента, а люди були дорослі та серйозні. Поки ми мовчки споглядали за їхньою роботою й аналізували, хто чим і як займається (в когось був бейдж гостьового редактора, а когось видавала апаратура, з якою він працював), ми помітили одну людину, яка комунікувала з усіма іншими, але її роль у команді не можна було визначити неозброєним оком. Ми вкрали її у Громадського на певний час і дізналися…

…про підводну частину айсберга

Звати її Людмила Янкіна. Взагалі-то, вона працює клієнт-менеджером в експертній компанії pro.mova, яка, до речі співпрацювала з Громадським у контексті розробки стратегії проекту. За словами Людмили, тут вона – просто волонтер. Але якщо розібратися з її функціями, то виявляється, що на Громадському вона виконує роль організаційного продюсера. Іншими словами, ми натрапили саме на ту людину, яка може розповісти про внутрішнє влаштування проекту.

Людмилу запросили у проект для того, щоб вона просто чимось допомогла, тому що з виходом у прямий ефір роботи одразу стало дуже багато. А вона створила систему функціонування процесів – налагодила дієвий графік роботи та розподілила ролі серед людей, які зголосились допомогти Громадському. Вона керує внутрішнім інформаційним потоком у команді, мережею волонтерів і багатьма іншими процесами: від комунікації з офіційними джерелами до забезпечення журналістів їжею.

«Мені не байдужий цей проект. У цей відповідальний час, коли дуже багато людей дивиться і довіряє каналу, я хочу докластися до того, щоб усі процеси, що тут відбуваються, були чітко налагоджені. Коли я потрапила сюди, всі займалися всім і я в тому числі: відповідала на запити, робила каву гостям, запрошувала необхідних людей в ефір... Наступного дня я зрозуміла, що треба систематизувати роботу, причому так, щоб вона відповідала загальній стратегії, місії, візії й цінностям Громадського. І я сіла і систематизувала все до 4-ї ранку», – каже вона.

В результаті з’явився файл, де міститься база волонтерів, графіки чергувань, контакти усіх необхідних осіб, список джерел інформації, розподіл функцій тощо. Ми бачили цю базу – тоді там було 98 людей, які, за словами Людмили, безпосередньо «роблять щось своїми руками». Але вона попередила, що, оскільки постійно зголошуються нові люди, багатьох новеньких ще просто не встигли туди вписати і насправді база налічує близько 150 осіб. Наприклад, серед них не було гендиректора компанії IdeasFirst Ірини Бондаренко, яка допомагає Громадському шукати гостей, водіїв для їх розвозки та інших людей, які можуть допомогти Громадському. За словами пані Янкіної, це дуже великий внесок, тому що, наприклад, свої водії забезпечують ефективність ефіру з точки зору обороту гостей, а також підвищують їхній особистий комфорт.

Пропозицій так багато, що довелося створювати також potential-list із тих, чия допомога може знадобитися в майбутньому:

«Ми не хочемо нікого образити. А з іншого боку, ми не сміємо забирати їхній дорогоцінний час без великої потреби, тому що вони поки можуть робити щось корисне в інших організаціях, наприклад, “Галас”, “ХелпМайдан”, вісник “Віче”».

Людмила каже, що всі їхні волонтери – дуже надійні та відповідальні люди і якісно виконують свою роботу. І ті люди в студії – таки волонтери.

«В тому-то і справа, що серед них нема студентів. Усі вони – високопрофесійні люди. Це власники бізнесів, топ-менеджери, мідл-менеджери. В нас немає людей, у чиїй професійності та надійності ми можемо сумніватися, тому що всі вони належать до спільнот, яким ми вже довіряємо», – каже головний волонтер.

Весь список не задіяний одночасно, адже всі мають роботи та мусять чергуватися. Одночасно в офісі працюють у середньому 10 осіб, і ще певна кількість перебувають «у полі».

Що роблять волонтери? Завдань багато, і їхнє розгалуження було однією з проблем перших днів. Наразі є 10 основних видів роботи для волонтерів. Наприклад, лінійний продюсер і всі відповідальні за технічне забезпечення трансляції – волонтери, гостьові редактори – також. Частина волонтерів перебувають у різних точках Києва та поза ним, де відбуваються актуальні події – у Межигір’ї, Василькові. Безперервно працює частина моніторщиків, які дістають новини з першоджерел та інших мас-медіа. І, мабуть, один із найвідповідальніших видів роботи здійснюють верифікатори, які мають якомога оперативніше підтверджувати або спростовувати інформацію, яку потім ведучі подають в ефірі.

Загалом, за словами Людмили, роль волонтерів полягає в тому, щоби звільнити журналістів від менеджерської діяльності й дати їм можливість займатися тим, що вміють, що в них виходить найкраще: «В кожного з нас багато можливостей. Моє завдання – ці можливості консолідувати, щоб ніде не збоїло».

Таким чином, головним завданням у процесі керування волонтерською мережею є не постійний контроль за ними, а правильна розстановка їх у системі, коли кожен виконує саме те, що добре вміє.

«Ми дійшли висновку, що ефективність каналу великою мірою залежить від правильного залучення волонтерів. У мене є бачення загальної системи, і щоб вона працювала, кожну людину треба направити в правильну комірку. Тобто успішність нашого волонтерського проекту в тому, що в команді ніхто не конкурує. В нас панує атмосфера максимальної співпраці. Тут зібралися професіонали, і нема непорозумінь. Це важливий індикатор загальної успішності. До речі, навряд чи би таке сталося в мирний час – щоб такі професіонали працювали безкоштовно та щоб організації так активно пропонували допомагати Громадському», – каже Людмила.

Отже, є й інший тип волонтерства: організації, які зголосилися допомогти у відповідь на оголошені потреби онлайн-ТБ. Наприклад, одна з таких організацій-волонтерів постачає гарячу їжу – 25 порцій на день. Друга забезпечила офіс канцелярією. Після масового побиття журналістів на Банковій організаторка написала у Facebook, що команді потрібні яскраві жилети, щоб журналісти виділялися з натовпу – і добрі люди одразу надали не тільки їх, але ще й каски, окуляри та маски. Інша організація вставила замок і поставила цілодобову охорону.

«Навіть якщо сюди планують увірватися N-на кількість беркутівців, ми відчуваємо себе хоч якось захищеними. Ми не самі, всі ці організації про нас турбуються і не залишаються осторонь», – зазначає пані Янкіна.

Під час нашої бесіди в редакцію привезли пригощання від відомого ресторатора Дмитра Борисова – жовто-блакитні макаруни з салом. Смачно та весело.

Дізнавшись про те, чого не видно в ефірі, ми порівняли Hromadske.tv з айсбергом, і Людмила погодилася: «Так, навколо Громадського зараз вибудовується величезна спільнота свідомих громадян. Ми вже живемо в новій країні».

Людмилі постійно дзвонять під час нашого спілкування: «Я намагаюся говорити з кожним, хто до нас звертається, тому що розумію, що ні в кого більше просто немає часу. Хоча і в мене графік не менш щільний, але думаю, що це частина моєї відповідальності», – каже організаційний продюсер-волонтер, підкреслюючи, що не завжди така допомога є конструктивною: дехто дзвонить по 15 разів на день просто з порадами «було б добре, якби...».

Прямо під час нашого спілкування хтось запропонував Громадському послуги професійних операторів. Також організаторка сказала, що зараз Громадське робить спільний проект разом із однією респектабельною діджитал-агенцією, але поки що не стала розповідати деталей, бо він ще не готовий.

«Напевно, я не зможу займатися Громадським завжди, тому зараз моє завдання – налагодити всі процеси, пов’язані з функціонування каналу, від банальної прибиральниці до належної перевірки інформації. Я будую систему так, щоб вона не впала, щоб якщо я відійду, вона продовжувала працювати. Щоб на ключові місця стали правильні люди. Зараз там теж правильні, але ж вони волонтери і не зможуть завжди цим займатися. Тож важливо зрозуміти, які люди стануть на місця волонтерів», – підсумувала головна волонтерка.

Ми також запитали, де зараз ті члени команди, які були одними з засновників проекту, але з екрана їхня участь у роботі проекту не простежується. Наприклад, Зураб Аласанія та Євген Глібовицький. Людмила запевнила, що так чи інакше залучені всі: є різні блоки роботи, до якогось із них залучено кожного:

«Є Зураб, Євген і їхній інтелект. Коли він потрібен – вони включаються. Вони беруть участь у вирішенні стратегічних питань».

Достовірність понад усе

Те, як відбувається процес перевірки інформації, нам пояснювали на пальцях, тому що він у роботі Громадського посідає чільне місце. Перевірка – це шлях між пунктом А і пунктом B, де перший – це точка появи інформації, а другий – прямий ефір. Інформація потрапляє до рук Громадського двома каналами – так званими вхідним, коли хтось повідомляє її за власною ініціативою, та вихідним, коли її отримують самостійно в результаті моніторингу інтернет-ресурсів або телефонними дзвінками. Окрім того, в місцях, де потенційно може відбуватися щось значуще, Громадське має волонтерів, які стежать за перебігом подій, фіксують усе підозріле й оперативно повідомляють у редакцію.

Моніторингом займаються знову-таки волонтери. Вони шукають нову інформацію за великим списком джерел, який постійно розширюється і де є різні веб-ресурси та всі можливі хештеги. Верифікатори перевіряють інформацію різними способами залежно від характеру інформації – інтернетом, телефоном і фізично. Оскільки євромайдан – це абсолютна топ-тема – і коло ключових осіб є більш-менш сталим, в офісі висить спеціальна дошка з «гарячим» списком номерів. Наприклад, серед них є номер речника київської міліції, МВС, прес-служби РНБО та інших.

Якщо інтернету та дзвінків недостатньо, команда Громадського не лінується їхати на місце подій і перевіряти факти на власні очі. Людмила розповіла про один із яскравих кейсів, коли Громадське безапеляційно спростувало інформацію, якою вибухнув інтернет – про те, що на Київ залізницею їдуть танки. Річ у тім, що інформація виглядала досить правдоподібно – були навіть фото- й відеодокази. Але ступінь її значущості змусив журналістів стовідсотково встановити або спростувати її достовірність: вони поїхали машинами вздовж залізниці та по всіх вузлових станціях, через які можна потрапити до Києва. Вони поспілкувалися з працівниками станцій на умовах анонімності – та спростували інформацію про танки. Причому відбулося це максимально оперативно – настільки, наскільки швидко можна дістатися машиною за межі Києва.

Після верифікаторів-волонтерів інформація проходить ще один фільтр – власне, професійних журналістів, що працюють у штаті Hromadske.tv, які в силу досвіду відразу бачать, чи перевірена інформація на достатньому рівні. Вони ж роблять із неї витяг і передають випусковому редактору, а той – ведучим, які оперативно повідомляють новини у прямому ефірі.

Людмила каже, що в середньому шлях інформації від пункту A до пункту B триває 5–10 хвилин.

«На даному етапі, з тими ресурсами, які є в штаті Громадського, без волонтерів це було би навряди чи можливо – забезпечувати таку оперативність і гарантувати достовірність. Тому велика наша подяка всім, хто допомагає», – каже вона.

Іноді інформацію подають в ефір через спікерфон. Наприклад, одного разу у прямому ефірі співачка й активна діячка євромайдану Руслана через телефон закликала громадськість приїхати в лікарню підтримати постраждалих від силового розгону мітингувальників бійцями спецзагону «Беркут» у ніч на 30 листопада.

Бувають випадки, коли люди приходять безпосередньо в офіс зі своїми матеріалами. Наприклад, одного разу до студії прийшли четверо, які записали на камеру акцію під генпрокуратурою, де допитували постраждали і в одного стався серцевий напад. Відео, також перевірене на достовірність, пустили в ефір разом із коментарем авторів. За словами Людмили, між приходом людей і випуском запису в ефір минуло 10 хвилин.

Гості та головєшкі

Через студію Громадського щоденно проходить буквально потік гостей: новий гість щогодини. Всі вони дуже різні. За яким принципом їх добирають? Як розповіла нам Людмила, у пріоритеті – організація перманентного громадського полілогу. Щоб він був ефективним і цікавим, до нього мають бути залучені представники якомога більшої кількості сфер суспільної діяльності та носії різних точок зору. Кожен гість є фахівцем у певній галузі. Як можна було простежити, в студії бувають політики, економісти, юристи, митці, громадські діячі, правозахисники, журналісти та ін. Більшість із них – відомі особистості, зірки. Бувають також іноземні гості. З деким спілкуються через Skype або ж записують виїзну бесіду, як-от із колишнім президентом Грузії Міхаїлом Саакашвілі. Перелічувати можна довго: Юрій Андрухович, Олег Рибачук, Сергій Жадан, Леся Оробець, Богдан Гаврилишин, Михайло Чечетов, Петро Верзілов, Людмила Супрун, Катерина Бабкіна та ін.

Людмила розповіла, що, наприклад, один відомий український письменник не захотів приїхати на ефір, тому що він, на відміну від більшої частини аудиторії Громадського, проти того, що відбувається на євромайдані – мовляв, його не зрозуміють та засудять. Але саме таких гостей із іншою, ніж у більшості, точкою зору онлайн-ТБ намагається залучати частіше. Взагалі, студія Громадського – максимально відкрита в цьому сенсі.

«Ми намагаємося забезпечити комфорт наших гостей. Ми поважаємо людей, які приділяють нам час і увагу», – каже організатор, зізнаючись, що іноді обходження з VIP-гостями не є класичним: тим доводиться самостійно робити собі чай, якщо команда напружено над чимось працює.

Хоча у Громадському працюють кілька гостьових редакторів, Людмила також бере участь у процесі. Вона поділилася тим, що люди дуже різні й реагують на запрошення по-різному – хтось привітно, а хтось – агресивно:

«Коли ми обдзвонювали людей у день подій на Банковій (1 грудня. – Ред.), то я на свою адресу почула дуже багато грубих відповідей. Дякувати Богу, я стресостійка і на таке не реагую. Іду далі робити свою справу. Якщо люди відмовляються відповідати з певних причини, то наш обов’язок – поінформувати громадськість, що ми зробили крок, запропонували їм діалог із громадськістю, а вони відмовилися з якихось причин».

Наше припущення про те, що відмовляються тільки представники влади, пані Янкіна спростувала: «Погоджуються або відмовляються не тільки політики, але й громадські діячі. Але ж у них різний рівень відповідальності. Якщо відмовився письменник – це одне: ця людина не зголошувалася відповідати за ситуацію в державі та безпеку громадян. А якщо так поводиться політик, то це має зовсім інший контекст».

Після євромайдану

Наразі вся видима в ефірі робота Громадського пов’язана з євромайданом. Хоча це масштабне явище вимагає постійної екстреної уваги, ми припустили, що, можливо, журналісти працюють над чимось іще. Виявилося, що над іншими проектами, обіцяними в нещодавно презентованій стратегії на майбутні кілька років, робота ведеться паралельно:

«Паралельно відбувається робота над сталим розвитком. Так, зараз усе крутиться навколо євромайдану. Але про майбутнє ніхто не забуває. Роман Скрипін (голова Hromadske.tv. – Ред.) щодня має зустрічі з різними людьми стосовно подальшого розвитку. І це дуже непросто в наших умовах. Але ці речі не можна відкладати. Це питання того, яким чином канал буде існувати надалі. І я впевнена, що все буде добре, тому що в нас нема такого, що от два мільйони переглядів – ура, можна розслабитися. Ні».

Стосовно нагальних проблем Громадського, то, за словами організаційного продюсера, вони в першу чергу пов’язані з технічними потужностями редакції, оскільки ніхто не розраховував, що доведеться відкритися так терміново та поратися одразу з таким навантаженням. Доводиться розставляти пріоритети й чимось поступатись.

«В ідеалі в кожного нашого журналіста має бути професійна камера. Але, наприклад, от саме зараз Наталя Гуменюк стрімить із iPad. Ну, і що? Нашим глядачам важлива не якість зображення, а контент. Наш глядач – інший. В нього інші цінності», – каже Людмила.

Ролі, жертви, критика й аудиторія

За словами Людмили, в онлайн-телебачення є не тільки прихильники, але також і критики. На її думку, критика народжується внаслідок того, що Громадське порівнюють з іншими каналами, не розглядаючи його як новий формат, де відсутній елемент постановки і натомість є жива, імпровізаційна атмосфера.

«Якщо Скрипін в ефірі зробив якесь технічне зауваження або в нього збилася петличка, то це не означає, що він від цього став гіршим журналістом. Це означає тільки те, що для нас контекст важливіший за якісь постановочні речі. Ми стали антиподом постановочного телебачення. І виявилося, що це саме те, що подобається людям. Люди пишуть: “Нам дуже подобається цей двіж у студії”, – каже вона. – Дуже багато є тих, хто радить: “Було б добре, якби…”. О так, було б добре! Ми повністю погоджуємось. Ми це розуміємо, але і люди мають розуміти, в яких умовах ми відкрилися. Саме завдяки тому, що журналісти набралися сміливості відкритися та працювати в такому форматі та режимі, поступившись якимись іншими речами, Громадське і стало таким актуальним – тому що все вчасно. Те, що Громадське не розгубилося та почало працювати – наслідок професійності кожного члена команди. Як сказав Роман Скрипін, ми міняємо колеса на повній швидкості».

Ми, до речі, поцікавилися, чи стало в нагоді дослідження цільової аудиторії, яке редакція замовляла в компанії Pro.mova:

«Так, звісно. Аудиторія прийшла саме та, на яку ми й розраховували. Це дозволило нам уникнути певних небажаних явищ. Дослідження було зроблено дуже якісно, і це дозволяє нам якісно працювати зі своєю аудиторією».

Але, мабуть, у першу чергу якість Громадського забезпечується елементарною роботою – складною, довгою та відчайдушною, але при цьому такою, що постійно вдосконалюється й систематизується.

«Не хочу, щоб хтось подумав, що я концентрую на собі всі речі. Навпаки. Саме диверсифікація ролей допомагає нам максимально швидко виконувати роботу, – каже організаційний продюсер-волонтер, зазначаючи, що всі члени команди іноді працюють по 20 годин на добу. – Якщо зараз будемо працювати менше, то справи накопичаться сніжним комом, і ми не будемо спроможні обробити таку велику кількість інформації».

Саме після цих слів ми спостерігали таку сцену: Мустафа Найєм виходить із ефіру, сідає на стілець, щоб, очевидно, скористатися якимись функціями свого смартфону і раптом робить те, чого, швидше за все, не планував – засинає на кілька хвилин від перевтоми.

При цьому Людмила запевнила нас, що команда Громадського не хоче, щоб їх сприймали як жертв обставин:

«Не хочу, щоб комусь здалося, що ми тут в позиції жертв, бідні-нещасні, важко працюємо. Ні, навпаки, ми маємо бойовий дух, і в кожного з нас свої стимули. Наприклад, я тримаюся на підтримці людей. Моя відповідальність перед людьми змушує мене вставати з ліжка після двох годин сну та їхати сюди. Я не можу сказати, що я проспала. Що означає “проспала”? Так можна проспати революцію і далі просипатися з таким президентом, як Янукович. І взагалі, не хочу, щоб хтось зараз вважав себе жертвою, мовляв, от я стою тут на майдані і мерзну не відомо для чого. Так ми ж для себе все це робимо! Для забезпечення майбутнього нашого і наших дітей. Я не хочу потім своїм дітям казати: “Соррі, мені просто було ліньки вийти на мітинг”. Закликаю всіх не жалітися на перевтому, на обставини і т. п. Доки ми жаліємося, в нас нічого не вийде. Я завжди багато на себе брала. Колись мене спитали, мовляв, тобі що – більше за всіх треба? А от зараз наша країна знаходиться в такій ситуації, коли всім нам має бути більше за всіх треба».

Фото – «Суспільне мовлення»