Однією з визначальних рис суспільного мовлення є те, що воно має служити і задовольняти інтереси всіх верств населення країни. Це так чи інакше зазначено в більшості визначень суспільного мовлення. Наприклад, у законопроекті «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України», який влітку 2013-го було схвалено в першому читанні та який наразі чекає на розгляд у другому, зазначено, що одним із основних завдань суспільного мовлення є сприяння консолідації українського суспільства. В рамковому законі «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України» від 1997 року записано, що суспільне телерадіомовлення ґрунтується на широкому представництві різних верств суспільства. А згідно з королівською хартією (Royal Charter), яка є законодавчою базою існування BBC, однією з функцій британської корпорації суспільного мовлення є представлення Великої Британії, її народів, регіонів та громад.

На практиці це означає, що суспільне мовлення має рівною мірою висвітлювати події та проблеми як загальнонаціонального масштабу, так і регіонального та місцевого. Але організаційно така функція може реалізовуватися по-різному. Наприклад, це може бути один загальнонаціональний суспільний мовник, на якому виділяється час для регіональних програм, або ж, окрім нього, ще мережа громадських мовників – за аналогією до системи державного мовлення України, де є НТКУ, НРКУ і мережа ОДТРК. Не можна сказати, яка організаційна модель є виключно правильною. Доречність залежить від різних чинників, але насамперед – від чисельності населення, тому що один загальнонаціональний телеканал з об’єктивних причин не може приділити достатньо уваги всім регіональним і місцевим громадам держави, якщо таких багато.

Щоби краще розібратися, варто звернутися до міжнародного досвіду.

Німеччина

Система суспільного мовлення Німеччини є одним із найкращих прикладів успішного функціонування мережі регіональних громадських мовників. Вона складається з двох мовників – ARD і ZDF. ARD (Arbeitsgemeinschaft der öffentlich-rechtlichen Rundfunkanstalten der Bundesrepublik Deutschland, Консорціум законодавчо встановлених публічних мовних інституцій ФРН) було засновано 1950 року як регіональну мережу й нині вона має частку близько 27% аудиторії. ZDF (Zweites Deutsches Fernsehen, Друге німецьке телебачення) запустили у 1961 році, наразі канал має частку 13%. Як мережа регіональних мовників ARD відповідає за виробництво загальнонаціонального каналу Das Erste («Першого»). Відповідно, контент, що він транслює, однаковий в усіх регіонах (ZDF, як і Das Erste, однаковий скрізь). Але також ARD виробляє Dritte Programme («Треті канали»), які створюються в кожному регіоні і контент усюди є різним:

1)      NDR (Norddeutscher Rundfunk – «Північнонімецьке мовлення») – Шлезвіг-Гольштайн, Гамбург, Мекленбург – Передня Померанія, Нижня Саксонія (штаб-квартира редакції: Гамбург);

2)      RBB (Rundfunk Berlin-Brandenburg) – місто-земля Берлін, земля Бранденбург (редакції: Берлін, Потсдам);

3)      MDR (Mitteldeutscher Rundfunk – «Середньонімецьке мовлення»), землі: Саксонія Саксонія-Ангальт (редакція: Ляйпціг);

4)      BR (Bayerischer Rundfunk – «Баварське мовлення») – Мюнхен;

5)      SWR (Südwestrundfunk – «Південно-західне мовлення») – Баден-Вюртемберг (редакції: Штутгарт, Баден-Баден, Майнц);

6)      HR (Hessischer Rundfunk – «Гессенське мовлення») – Гессен (редакція: Франкфурт-на-Майні);

7)      SR (Saarländischer Rundfunk – «Саарландське мовлення») – (редакції: Хальберг та Саарбрюкен);

8)      WDR (Westdeutscher Rundfunk «Західнонімецьке мовлення») – Північний Рейн-Вестфалія (редакція: Кьольн);

9)      RB (Radio Bremen) – редакція: Бремен.

Всередині німецьке громадське телебачення контролюються Радами мовників із дев'яти членів, яких змінюють раз на чотири роки. Ради є в кожному органі суспільного мовлення, вони відповідають за обрання директорів каналів, консультують із питань розробки програм, контролюють дотримання стандартів у програмах та затверджують бюджет і підсумкову щорічну доповідь. Вони розробляють ґайдлайни з програмування для громадських каналів, зокрема, пропонують варіанти програмної сітки, виходячи з затверджених законодавчо вимог.

Як правило, члени Ради – це представники політичних органів, профспілок, торгових і промислових груп, церков, університетів та закладів культури. Частина з них мають стосунок до конкретних партій, але через специфіку федеральної системи одній конкретній партії важко впливати на важливі рішення Рад і всю систему суспільного мовлення.

Нагляд за фінансовою діяльністю громадських мовників здійснюють Адміністративні ради (в кожної регіональної станції ARD є своя Адміністративна рада, у ZDF лише одна). 14 членів призначаються на 5 років: п'ять із них від земель, один від центрального уряду й чотири обираються відповідними Радами мовників. Їхні функції включають контроль бюджету й затвердження кандидатур менеджерів вищої ланки, яких призначає гендиректор.

Отже, особливістю німецького суспільного мовлення є значна організаційна децентралізація, аналогів якої практично немає. По суті, фінансову та редакційну політику загальнонаціонального каналу об’єднання ARD визначають регіональні мовники.

США

Ще більшою є мережа громадських мовників у США, але організована вона інакше. Суспільне мовлення в США було створено на підставі відповідного закону, прийнятого в 1967 році під час правління Ліндона Джонсона. Спочатку було створено суспільну телекомпанію PBS (Public Broadcasting Service), трохи згодом – суспільне радіо NPR. Особливістю PBS є те, що ця компанія об’єднує в мережу близько 350 громадських мовників у 50 штатах. Кожна з цих суспільних телевізійних станцій організована по-своєму, тому що вони отримують ліцензію на мовлення у регіонах, що передбачає свої особливості. А суспільна радіокомпанія NPR являє собою мережу з понад 900 місцевих радіостанцій. Мовники фінансуються коштом федерального та місцевих бюджетів, через пожертви від приватних осіб та комерційних компаній, а також через комерційну рекламу, яка не має суворих обмежень. Розподіленням державних коштів займається Корпорація суспільного мовлення (недержавна організація).

Суспільне мовлення США насправді досить часто критикують, а рейтинги його програм не є дуже високими. Але PBS не ставить собі за мету орієнтуватися на масовий попит, цей мовник свідомо робить акцент на освітніх, наукових, релігійних, культурних програмах. Його початкова концепція саме в тому й полягала – бути альтернативою розважальному телебаченню. До речі, у 2013 році PBS провела соціальну кампанію з популяризації «серйозного» контенту: протягом певного часу на станціях метро з’являлися фейкові постери, де в саркастичній формі під виглядом справжніх анонсувалися вигадані абсурдні шоу під назвами Knitting Wars, Bayou Eskimos, Married to a Mime, The Dillionaire та Bad Bad Bag Boys.

Польща

Польську суспільну телекомпанію (Telewizja Polska, TVP) було створено 25 жовтня 1952 року, а регулярне мовлення вона почала 23 січня 1953 року. З 1970 року мовлення вже здійснювалося за двома програмами. У 1989–1992 роках TVP кардинально змінила інформаційну політику і джерела фінансування, використовуючи досвід і матеріальну базу державного телебачення. У 1994 році TVP стала акціонерним товариством, утворивши мережу з десяти громадських телеканалів, один із яких функціонує у вигляді мережі з 16 регіональних мовників – TVP Info (колишній TVP 3).

Для керування системою суспільного мовлення в Польщі функціонують два наглядово-контрольні органи – Наглядова Рада та Програмна Рада. Перша складається з 5–9 експертів-економістів чи юристів (але не політиків), які обирають керівництво і наглядають за фінансовим становищем телеканалів. Членів ради призначає Національна рада з питань телебачення і радіомовлення (за винятком одного члена, який призначається на посаду Міністром фінансів) строком на 3 роки.

Друга – Програмна рада, складається з 15 членів, яких призначає Національна рада з питань телебачення і радіомовлення (державний орган, що видає ліцензії на мовлення) за поданнями представлених у парламенті фракцій (10 членів Програмної ради), а також із числа осіб, які мають досвід роботи й практичні досягнення в галузі культури й мас-медіа (5 членів Програмної ради). Строк повноважень Програмної ради – 4 роки. Ця рада відстежує, наскільки цікавим і якісним є інформаційний продукт, вносить відповідні пропозиції щодо його покращення. Основою для цієї моделі став досвід телерадіокомпанії BBC.

У 16 регіональних філіях Telewizja Polska директори відповідних філій та програмних рад призначаються Наглядовою радою за поданням Виконавчої ради.

Румунія

Суспільне мовлення на базі державного створили також у Румунії. Румунська корпорація громадського телебачення (SRTV, Societatea Română de Televiziune) здійснює мовлення на шістьох загальнодержавних (TVR1, TVR2, TVR3, «TVR Культура», «TVR Міжнародний», «TVR Інфо«) та чотирьох регіональних каналах («TVR-Клюй», «TVR-Тимошоара», «TVR-Іаші», «TVR-Крайова», «TVR-Тиргу-Муреш»).

Канал TVR1, колишній перший державний канал, що почав мовлення ще 1956 року, висвітлює, які складають загальносуспільний інтерес. Основна аудиторія каналу TVR2 – мешканці великих міст, а контент – культурні та спортивні програми, які не розміщуються на TVR1, серіали, програми для дітей. Створений у 2008 році, TVR3 транслює програми регіональних студій мовника. У 2000-му році розпочав мовлення «TVR Культура», основний контент каналу – програми про культуру, мистецтво і бізнес, документальні фільми, симфонічні концерти, опера і балет. «TVR Міжнародний» стартував у 1995 році для формування позитивного іміджу Румунії за кордоном, висвітлення найбільш важливих питань зовнішньої та внутрішньої політики. В його ефірі розміщуються найцікавіші програми всіх інших каналів суспільного мовлення. «TVR Інфо» остаточно було сформовано на початку 2011 року. Цей канал пропонує новини, програми, в яких обговорюється політика, економіка, бізнес та спорт.

Данія

Позитивний досвід впровадження суспільного мовлення в Данії: серед суспільних мовників Європи лише данські телеканали мають половину денної телеаудиторії країни. Загальнонаціональні TV2 та DR1, а також канали, що належать до їхніх груп, разом збирають 60–70% глядачів ТБ щодня.

DR (DanmarksRadio), Данська корпорація телерадіомовлення – найстаріша та найбільша медіакомпанія країни. Данське радіо здійснює мовлення на трьох загальнонаціональних FM-станціях – Р1 (новини, інформаційні програми, ток-шоу), Р2 (культурні програми, класична музика), Р3 (музичні, розважальні, молодіжні програми). Регіональне радіомовлення здійснюється через 11 станцій на окремому каналі Р4.

Телевізійна група DR складається з п’яти каналів, DR1 – перший канал країни, що почав трансляцію у 1951 році, різножанровий DR2 запущено у 1996 році. А в 2009-го, з переходом на цифрове телебачення, з’явилося три нових канали: DRK (культура, історія, музика), DRRamasjang (для дітей) та DRHD.

У 1988 році почав мовлення канал суспільного телебачення TV2. До дочірніх комерційних каналів TV2 належать: TV2 Zulu (молодіжний), TV2 Charlie (для людей старшого віку), TV2 News (новини цілодобово), TV2 Film (фільми), TV2 Sport (спорт).

У Данії існує окрема система регіонального суспільного мовлення, яка складається з восьми станцій. Вони мають повну операційну та фінансову незалежність від загальнонаціонального суспільного мовлення та Міністерства культури (власну систему фінансування, власні, незалежні від організацій загальнонаціонального суспільного мовлення, системи управління). Місцеві регіональні станції здійснюють мовлення на каналі TV2.

Згідно із Законом про Данське радіо та телебачення (2002 р.), діяльність DR фінансується коштом спеціального збору, що становить 80–90% бюджету, решта – надходження від продажу програм та інших послуг, субсидій, дивідендів та часток у прибутках створених Данським радіо суб’єктів господарювання. DR не може отримувати кошти від розміщення реклами та надання послуг, що надаються через  інтернет.

Діяльність регіональних центрів TV2 фінансується з тих самих джерел, що й діяльність Данського радіо. Принципова відмінність між джерелами їхнього фінансування полягає лише в тому, що регіональні мовники мають право отримувати доходи від розміщення реклами та надання послуг через мережу інтернет.

Загальнонаціональне суспільне телебачення і радіомовлення, а також регіональні організації СМ наділені суттєвою автономією в бюджетному плануванні. Законом передбачається, зокрема, що бюджети Данського радіо, Данського телебачення, регіональних телевізійних центрів суспільного мовлення затверджуються Радами відповідних організацій і лише надсилаються Міністру культури та Фолькетингу (парламенту Данії) для інформації. Щорічні фінансові звіти цих організацій разом із висновком Генерального Аудитора направляється на затвердження міністру культури, а після затвердження міністром – надсилається для інформації Фолькетингу.

Австралія

В Австралії функціонує два суспільні мовники Австралійська мовна корпорація (Australian Broadcasting Corporation, ABC) та Спеціальна мовна служба (Special Broadcasting Service, SBS).

Перша корпорація пропонує програми інформаційного та розважального характеру на радіо, телебаченні та в інтернеті. Значно менша SBS транслює більш спеціалізовані програми, що задовольняють потреби різнокультурного суспільства Австралії.

До групи АВС входять чотири загальнонаціональних радіостанції, дев’ять радіостанцій у великих містах та 51 регіональна станція у населених пунктах Австралії.

АВС1 та АВС2 – головні інформаційні телеканали мовника. АВС2 стартував у 2005 році, як новий канал для дітей (у програмі також є новини, огляди подій, документальні фільми, спортивні трансляції).

ABC News 24 – цілодобовий канал, що пропонує прямі включення з подій, мікс із програм АВС, а також мовників – партнерів АВС: британської BBC, новозеландської TVNZ, японської NHK, та катарської Al Jazeera English. Канал доступний онлайн або через безкоштовний інтернет-сервіс АВС IView, який, подібно телевізійному мережевому сервісу Iplayer британської телекомпанії BBC, є сервісом потокового відео з власним вбудованим відеоплеєром. Ця технологія була розроблена в самій Австралії місцевим технологічним підрозділом ABC. Вона забезпечує повноекранне відео з високою роздільною здатністю, але при цьому користувачі повинні мати доступ до високошвидкісного підключення.

Контент групи АВС, яка у 2012 році святкує 80 років із часу свого заснування, споживають більше 70% населення континенту щотижня. Дев’ять із десяти австралійців вважають, що АВС добре виконує свої функції та є важливою медіаслужбою країни. Австралійська мовна корпорація посідає чільне місце в системі національних комунікацій, а зараз уже й у системі тихоокеанських комунікацій.

Два телеканали SBS пропонують багатомовну програму залежно від регіону. Програма SBS One складається з випусків новин різними мовами та фільмів не англійською мовою. Тут також багато документалістики та спортивних програм. SBS Two, окрім оглядів міжнародних подій, пропонує програму орієнтовану на молоду аудиторію.

SBS Radio – найбільш багатомовна радіомережа у світі. Для неангломовної аудиторії (а це приблизно 3 млн слухачів) створюються програми 68 мовами. Серед підрозділів SBS Radio є й Українське радіомовлення в Австралії, основним принципом роботи якого є громадська функція, а метою – передача правдивої, своєчасної та суспільно значущої інформації.

Франція

Інакше організовано суспільне громадське мовлення у Франції. Суспільний мовник France Televisions має шість каналів: France-2 (загальнонаціональний канал, створений з метою інформувати, розважати та просвітлювати глядача, пропонує різноманітну, універсальну телепрограму), France-3 (пропонує загальнонаціональний та регіональний контент відповідно до чотирьох основних географічних регіонів країни. Основний акцент – це програми на історичну тематику, а також життя регіонів), France-4 (молодіжний канал), France-5 (освітній канал), Outre-mer 1ère (мережа радіо- та телеканалів 9 заморських територій та департаментів Франції), France Ô (супутниковий міжнародний канал про заморські території Франції). Відповідно, висвітлюють регіональні новини France-3, Outre-mer 1ère і France Ô. Особливістю France-3 є те, що в певний час на каналі транслюють загальнонаціональні програми, в інший – регіональні та місцеві новини. Завдяки такій універсальності канал є досить популярним: має близько 20% аудиторії.

Швеція

Шведський суспільний мовник SVT керує двома головними ефірними каналами SVT 1 (частка аудиторії 20%) та SVT 2 (10%), а також п’ятьма нішевими каналами (регіональні й дитячі програми), які разом мають частку аудиторії 34%. Загалом у Швеції є три окремі інституції, які прямо відають суспільним мовленням: SVT (телебачення), SR (радіомовлення) та UR – окрема структура, що опікується виробництвом навчальних програм й отримує найменше фінансування, близько 5% загального.

Норвегія

Суспільний мовник Норвегії, Норвезька мовна корпорація (NRK), керує трьома національними та десятьма регіональними каналами. Громадське телебачення цієї скандинавської країни було засновано 1933 року, а 2008 року загальна аудиторія каналів корпорації досягла 32%, наближаючи її до конкурента з приватного сектору, каналу TV2 (заснований 1992-го, частка 25%).