Нехюґна Україна в сюжеті данського телеканалу

Нехюґна Україна в сюжеті данського телеканалу

11:00,
24 Березня 2019
4127

Нехюґна Україна в сюжеті данського телеканалу

11:00,
24 Березня 2019
4127
Нехюґна Україна в сюжеті данського телеканалу
Нехюґна Україна в сюжеті данського телеканалу
Іноземні медіа часом згущують фарби, описуючи українські реалії.
Врятую від стріл твоїх
Хоч би тіло
Загнав під лід
Не знайду
Душу я
Болить
Ой, як болить…

Із цього куплету пісні «Плакала» гурту Kazka починається сюжет на данському каналі DR1. Субтитрами перекладають український текст данською. Що ж далі? Що український гурт — яскравий приклад культурної дипломатії, бо переспіваний людьми різних національностей? Що він потрапив до топу у Shazam? Ні. Далі закадровий голос каже нам, що ми слухаємо суперхіт, який відкрив усім очі на «найбільше табу в Україні — насильство над жінками» (цікаво, де можна побачити рейтинг українських табу?). Після такого моторошного вступу глядачеві вже не терпиться дізнатися, що ж діється в тій Україні, яка про насильство над жінками вже й пісні складає.

Данці не перші приписали пісні «Плакала» те, чого там немає. Із такою версією їх випередили самі українські слухачі. «Бачив у соцмережах найнеймовірніші варіанти. Наприклад, що пісня про домашнє насильство, а “фіалка розцвіла” — це синець, що з’явився від сильного удару. Звертаюся до всіх, хто це читає, — про фізичне насильство там і мови нема», — говорив в одному з інтерв'ю автор тексту Сергій Локшин (Седрік).

Та якщо журналіст собі щось твердо вирішив, то всі його респонденти, хочуть чи ні, а будуть своїми словами це підтверджувати. Зробити це дуже легко — вириванням слів із контексту. Звідси й маємо фрази про «Плакала»: «Це дуже велика проблема», «Крик душі ця пісня багатьох жінок», «Пісня про молоду заплакану матір на кухні», які в потрібний час і в потрібному місці телевізійного сюжету DR1 підтверджують теорію, що пісня таки про фізичне насильство.

Сюжет є прикладом того, як іноземні медіа часом згущують фарби, домальовують нашу реальність і переконують у ній глядача. Матеріал тривалістю 23 хвилини занурює нас в Україну, в якій страшно жити, бо це країна суперечностей і абсурду. Тут ледь чи не в кожній квартирі щоночі відбуваються «домашні спектаклі», як їх називають данці, постраждалі шукають підтримки в соцмережах замість поліції, а борців за права жінок калічать. Данські журналісти спілкуються про це із жертвами, жінкою-поліцейською, гендерною активісткою й антифеміністкою.

Автори сюжети повідомляють, що кількість загиблих в Україні від домашнього насильства  нічим не поступається сумній статистиці на фронті, а то й перевищує її. Таке порівняння зроблено з даних за 2016 рік: від домашнього насильства померло 600 жінок, унаслідок війни — 160 цивільних. Але ж це не повна статистика! Справді, в Україні щороку від руки партнера помирає 600 жінок. Але цивільних жертв війни за 2014–2018 роки — понад 2,7 тисяч (за оцінками Моніторингової місії ООН із прав людини в Україні). Якщо розділити кількість жертв війни на кількість років, то виходить, що обидва «фронти» ледь чи не рівнозначні у втратах (600 і 675). Але ж 600 і 160 звучить зловісніше.

«Насильство над жінками в Україні все ще проявляє себе нехюґною мірою, але більше не є невидимим», — кажуть нам у сюжеті. Про те, що таке хюґе й нехюґе данці знають усе. Саме завдяки феномену хюґе (слово в данській та норвезькій, що позначає настрій затишку та комфорту з почуттям задоволеності. — Ред.) вони вперто тримають своє тепле місце на найвищих позиціях у Всесвітньому звіті про рівень щастя. Україна ж у цьому рейтингу на 133-му місці зі 156. Тож данці вважають, що можуть собі дозволити охрестити рівень домашнього насильства в Україні «нехюґним», чи то пак «жахливим».

Але в ідеалу теж є своя «нехюґна статистика». За даними Європейського інституту гендерної рівності, кожна друга жінка в Данії протягом життя стає жертвою фізичного чи сексуального насильства — це на 19 % більше, ніж деінде в Європейському Союзі. Статистика «ООН Жінки» шокує трохи менше: за їхньою версією, жертвою насильства протягом життя стає кожна третя.

Ми, українці, можемо списати всю нехюґну біду на відсутність у країні гендерної рівності. Але в данців гендерна рівність чомусь іде пліч-о-пліч із найвищими показниками насильства над жінками з боку інтимних партнерів. Науковці вже охрестили цю загадку «нордичним парадоксом».

Якщо в Данії, еталоні щастя і взаємоповаги, є своя гидка правда, то на кого тоді Україні рівнятися? Ні на кого. Треба вирішувати проблему насильства над жінками. Що, зрештою, вже робиться. Про це, до речі, є в данському сюжеті. В Україні зростає кількість мобільних груп «Поліна» — поліції із протидії домашньому насильству. У січні цього року вступив у дію новий закон про його криміналізацію. «Домашні спектаклі», як їх назвали данці, для кривдників тепер будуть закінчуватися громадськими роботами, арештом чи ув’язненням. Нехюґна Україна потихеньку змінюється.

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду