Хто такий Шарій? Від українського журналіста до популярного блогера та проросійського політика

freshnews.zt.ua

Read in English here.

Популярність блогера Анатолія Шарія в ютубі, де він має понад 2,1 млн підписників, конвертувалася в підтримку на парламентських виборах. За Партію Шарія, яка була зареєстрована за півтора місяця до виборів, проголосували 2,23 %, або понад 326 тис. виборців. Це при тому, що її лідер понад сім років живе за кордоном та спілкується з виборцями лише через свої блоги й соцмережі.

Самого Шарія ЦВК не зареєструвала кандидатом у народні депутати, бо останні 5 років він не жив на території України. На виборах партія показала нижчий результат від прохідного бар’єру, тобто своїх депутатів у парламенті вона не матиме, натомість отримає державне фінансування на наступні 5 років: близько 12 млн гривень на рік.

«Детектор медіа» розповідає, хто такий Шарій і до чого тут проросійська пропаганда.

Журналіст, блогер, «медіаексперт»?

Анатолій Шарій починав журналістську кар’єру в 2005 році в жіночому глянці: «Натали», «Единственная», «Полина». Згодом працював у газеті «Сегодня», співпрацював із російським таблоїдом «Московський комсомолець».

Із 2008 року працював у виданнях «From-UA» та «Обозреватель». Перший належить до категорії так званих зливних бачків і не містить на сайті жодних згадок про редакцію, контакти і власника ресурсу. Другий, за даними моніторингів Інституту масової інформації, вдається до випуску матеріалів із ознаками замовності (джинси). В «Обозревателе» Шарій працював редактором відділу розслідувань до 2012 року, доки не виїхав з України.

Анатолій Шарій із дружиною Ольгою Шарій та головредом інтернет-видання «Страна.ua» Ігорем Гужвою 

Тепер Шарій називає себе «медіаекспертом» та не любить, коли його звинувачують у проросійській пропаганді. Через те, що його назвали рупором «русского міра», у 2017 році він судився з «Детектором медіа», програвши суд. Цього року він подав до суду на Порошенка через те, що той назвав його неукраїнським журналістом та звинуватив у роботі на Росію.

Основними каналами комунікації Шарія є його відеоблог у ютубі (понад 2,1 млн підписників), профіль у фейсбуку (понад 330 тис. підписників), сторінка «Шарий NET» (майже 90 тис. підписників) та сайт sharij.net. Сайт регулярно оновлюється та передруковує 2–4 новини щогодини. Наповнюють його щонайменше троє людей. Сайт подає новини переважно про Україну, але не оминає заяв Портнова, Медведчука та подій у Росії.

Також Шарій має сторінку у вконтакті (132 тис. підписників), яку не веде з 2017 року, профіль в інстаграмі, на який підписалися 226 тис. людей, та профіль у твітері, за яким стежать 268 тис. користувачів.

На головній сторінці ютуб-каналу Шарія розміщене відеозвернення американського режисера Олівера Стоуна. Звернення адресоване персонально Шарію. Стоун відомий як продюсер пропагандистського фільму «Нерозказана історія України« (російська версія — «В борьбе за Украину»), головними героями якої стали Володимир Путін та Віктор Медведчук.

Cудові справи проти Шарія

Анатолію Шарію 40 років. Він із 2012 року живе за межами України (у фейсбуку вказує, що в Нідерландах), після того, як отримав у Литві політичний притулок ЄС, заявивши, що його переслідує режим Януковича нібито через розслідування щодо участі держустанов у наркобізнесі.

З України Шарій виїхав через дві відкриті проти нього кримінальні справи. Обидві не пов’язані з його журналістською чи блогерською кар’єрою. Перша стосувалася стрілянини, яка трапилася 1 травня 2011 року в київському «Макдональдсі». Шарій двічі вистрілив із травматичного пістолета у відвідувача, з яким у нього зав’язався конфлікт. Другу справу поліція відкрила проти Шарія, звинувативши його в інсценуванні замаху на себе (обстріл автомобіля, що стався в липні 2011 року).

Розслідування обох справ триває уже понад вісім років. У квітні цього року Шевченківський районний суд Києва відмовився ініціювати екстрадицію, скасував розшук і заочний арешт Анатолія Шарія, а також повернув його справу на додаткове розслідування у прокуратуру. Прокурор спробував оскаржити це рішення, однак Київський апеляційний суд залишив його без змін.

За цей час, як зазначено в одній із ухвал Шевченківського райсуду, українські правоохоронні органи неодноразово зверталися до офіційного представництва Литви, де він отримав політичний притулок, із проханням видати його українському слідству, однак отримували відмови. Нідерланди, де за запитом української влади його затримали у 2013 році, також відмовилися видати його.

Наразі блогер має статус політичного біженця в Литві й посвідку на постійне проживання в ЄС.

Позиція Шарія щодо війни на сході

Війну на Донбасі Шарій називає «громадянським конфліктом», не визнаючи присутності російських військових. При цьому він не став заперечувати, що російська техніка на сході України є.

«Я понимаю, что без их поддержки (Россії. — Ред.) все бы быстро закончилось в этих республиках. Но при этом я считаю, что это внутренний конфликт Украины, это гражданская война. Да, я это называю гражданской войной. Я считаю, что украинцы должны с этим разбираться», — розповідав Шарій в інтерв’ю російськомовному порталу в Естонії Delfi.

У той же час український портал mil.in.ua, що спеціалізується на військовій тематиці, підловив Шарія на поширенні фейків про війну на Донбасі. У розслідуванні зазначається, що блогер із 2014 року систематично маніпулює у своїх відеозверненнях, видаючи російську військову техніку за українську.

Зокрема, автори розслідування спростовують інформацію з відео Шарія, в якому він поширює фейк про знищений танк. За версією Шарія, танк нібито є українським, однак насправді він належить терористичним формуванням так званої ЛНР.

Шарій також записав відео під назвою «СБУ лоханулось по-крупному. БУК не наш, но наш», де висміює розслідування СБУ про російський «Бук», із якого збили літак МН-17 із 298 пасажирами на борту через фото, яке, ймовірно, помилково потрапило до матеріалів, оприлюднених на сайті СБУ.

Крім цього, Шарій поширював відверті фейки про те, нібито в Україні дітей учать «вбивати москалів» із малого віку: «Сейчас подрастают дети, к которым сейчас приходят в школы бойцы батальонов, рассказывают, как надо стрелять, как “москалiв вбивати”. Я не утрирую, есть даже комиксы для самых маленьких, где убивают “монстров из России”. Я видел рисунки с детского конкурса, проводимого СБУ, от которых у меня волосы на голове шевелились. Там светлый ангел убивает беса с российским триколором, причём многие рисунки на самом деле рисовали дети, то есть видно там каляки-маляки, в которых уже кто-то в кого-то стреляет. Это прививается с самого рождения, с двух, с трёх, с четырёх лет им уже внушается это. И когда эти квадратноголовые несчастные дети выходят из школы, они уже знают, что у них есть вот такой враг».

Сайт «Інформаційний спротив», заснований керівником Центру військово-політичних досліджень Дмитром Тимчуком (загинув у червні цього року), Шарій називає «фейкоматкою». Насправді ж ресурс спеціалізується на висвітленні подій на сході України та дотримується журналістських стандартів.

Шарій про українські ЗМІ

Російські ЗМІ часто звертаються до Шарія із проханням розповісти про ситуацію в українській медіаспільноті, титруючи його так: «независимый украинский журналист и медиаблогер, вынужденный покинуть свою страну из-за преследований».

В інтерв’ю виданню «Аргументы и факты» у 2015 році Шарій заявляв, що всі ЗМІ в Україні є пропагандистськими: «Украинские СМИ перестали быть СМИ — средствами массовой информации, они стали средствами массовой дезинформации, пропаганды ненависти, насилия, лжи. Каждодневные манипуляции, каждодневная ложь, каждодневные фейки».

Автор інтерв’ю уточнив, чи, на думку Шарія, в Україні є журналісти, які «відкрито висловлюють незгоду з офіційним курсом». Шарій відповів, що таких журналістів немає, а критика Порошенка нібито пов’язана з тим, щоби сподобатися «Правому сектору».

«Нет, я не знаю таких журналистов, которые будут выражать в СМИ несогласие с официальным курсом, если мы берём в расчёт официальные СМИ. Правда, в последнее время я встречаю какие-то нападки на Порошенко, это даже стало модным. Но это не имеет ничего общего с объективностью, таким журналистам просто хочется понравиться “Правому сектору” и другим радикалам. А критики того, каким курсом мы сейчас плывём и в ту ли вообще сторону, нет совершенно», — вважає Шарій.

Він є частим коментатором на російському пропагандистському каналі «Россия 1», де його називають «одним із найвідоміших українських журналістів». У 2017 році він маніпулював в ефірі, заявляючи, що українські ЗМІ 85 % часу присвячують Росії.

«Украинских СМИ уже нет. То есть как СМИ просто нет, уже не существуєт. И это не вопрос вчерашнего дня или недели, это вопрос пары лет. Их нет… можно назвать это планктоном. 85 % времени эти СМИ посвящают освещению проблем России, причем гиперболизируя их. Объяснять что-то своему зрителю, читателю — зачем это надо. Просто напиши, что если убили кого то, допустим, взорвали Шеремета — рука Кремля, обвалился мост — рука Кремля», — заявляв Шарій в ефірі російського пропагандистського шоу «60 минут» на каналі «Россия 1».

Анатолій Шарій з російською журналісткою Ольгою Скабєєвою

Шарій про українців із заходу

Шарій вдається до розповсюдження проросійських ідеологем. Зокрема, у квітні 2014 року на своєму ютуб-каналі він назвав мешканців Західної України, за винятком кількох його знайомих, людьми «другого сорту».

«Я украинец, а вы не украинцы. Вы второй сорт... ну я не говорю второй сорт, нет, вы просто полукровки. Третекровки, четверокровки. Вы наполовину б**дь поляки, наполовину вы венгры, наполовину вы хз что на самом деле. Не рассказывайте киевлянам как им себя вести, как им надо любить страну, любить свой флаг. Потому, что это не ваш флаг. У вас флага нет. Вы не украинцы», — заявляв Шарій. Згодом він видалив відеозапис та виправдовувався, що це було нібито приватне відео, яке ніколи не було опубліковане.

Втім, пошук онлайн-архівів вказував, що на 16 травня 2014 року відео було в публічному доступі й на той момент його переглянули 46630 користувачів.

Шарій про Крим

Поставили Шарію і традиційне запитання, яким перевіряють позицію щодо анексії: «Чий Крим?». У згаданому вище інтерв’ю російському виданню «Аргументы и факты» Шарій називає Крим українським. При цьому не вважає, що півострів потрібно повернути Україні. Натомість каже, що потрібно провести референдум та надати Криму «жёсткую автономию».

«Я никогда не провозглашал, что Крым надо вернуть насильно, но, так как я украинец, да, я придерживаюсь этой позиции, никогда её не скрывал. При этом я уважаю мнение крымчан, а крымчане, которых я знаю, уважают моё мнение. Они прекрасно отделяют мнение украинца о том, что часть Украины является Украиной, от того, что надо пойти всех нагнуть, обстрелять, забрать и унизить», — заявляв він в інтерв’ю.

У тому ж інтерв’ю Шарій називає колишнього голову Меджлісу кримськотатарського народу Мустафу Джемілєва «негодяєм».

«В Киеве предпочли, да и сейчас предпочитают просто вываливать тонны дерьма на Крым, на крымчан, а такие негодяи, как Джемилев, вообще требуют полной блокады. Но если так, то признайте, что вы не считаете крымчан украинцами, признайте, что вам нравилась эта территория, а не люди, там живущие. Это будет честно, во всяком случае», — маніпулює Шарій.

Варто зауважити, що під час анексії Криму Джемілєв займав позицію недоторканності кордонів України й не визнав так званий референдум.

Про маніпуляції з подіями на Майдані

Шарій не підтримував події на Майдані, при тому що негативно ставився до Януковича. Власне, свою популярність серед певної категорії людей він здобув саме на тлі критики подій Революції гідності, висміюючи тих, хто прийшов до влади у 2014 році. Шарій також маніпулює, прив’язуючи різні безглузді заяви й дії до Революції гідності. Наприклад, цитує заяву керівника приватної компанії «Міжнародні авіалінії України», який висловлюється проти того, щоби в Україну заходили лоукости, й подає це як офіційну позицію керівництва держави. «Вы ведь за это боролись, правда?» — питає Шарій, завершуючи ролик.

Або показує відеозапис, як у 2015 році в одному з київських супермаркетів люди скуповують крупи, та прив’язує це до подій на Майдані. «Год после Революции достоинства…. Люди в XXI веке, в столице государства, как нам сообщают, европейского государства, тянут домой мешки крупы, как хомяки про запас, как мышки. Где здесь достоинство, ребята?» — маніпулює Шарій.

Анатолій Шарій із Олександром Вілкулом (один із лідерів партії «Опозиційний блок»)

В іншому випадку, в ролику під назвою «К годовщине Главного События Страны» показує уривок із розмови у студії каналу «112 Україна». Невідомий гість студії у вишиванці розповідає, що найбільш справедливим судом є суд Лінча. Шарій робить висновок, що такі думки в людей з’являються внаслідок Революції гідності: «Как хорошо все-таки, что за два года мы докатились уже до судов Линча».

Феномен популярності Шарія

Як пояснює сертифікований компанією Google спеціаліст із розвитку ютуб-каналів Кирило Євсєєв, феномен популярності каналу Шарія полягає в тому, що його канал існує вже понад 5 років, він продукує багато контенту, який змушує користувачів активно реагувати на нього.

«Перші свої ролики він почав завантажувати 5 років тому. Це дуже давно. Справа в тому, що 5 років тому на ютубі не було такої конкуренції, як зараз, і ніхто не знав, що можна отримати шалену популярність. Ті люди, які почали 5 років тому й вели свій канал активно, регулярно, докладали до цього багато зусиль і в них була ідея каналу, — досягли результату», — зазначає Євсєєв.

За його словами, Шарій робить дуже багато роликів, які викликають різну реакцію в людей. Для ютуба це важливо, бо чим більше контенту, з яким люди взаємодіють, тим легше йому здобути популярність.

«Зараз він випускає 4-5 роликів щодня тривалістю від 10 до 20 хвилин. Це ютубу подобається. Окрім того, ютубу подобається контент, який викликає реакцію людей, незалежно від того, чи вона позитивна, чи негативна. Люди дивляться і якось реагують, пишуть коментарі. В коментарях починається перепалка. Тобто, це контент, до якого люди люди постійно повертаються, щоб відповісти своєму опоненту. Ютуб вважає, що це ролик, який люди передивляються багато разів і в якого дуже багато коментарів», — пояснює експерт.

Змісту роликів ютуб не оцінює. Як зазначає Кирило Євсєєв, ця платформа толерантна до будь-якого контенту, що не порушує чиїхось прав.

Ютуб-канал приносить Шарію кількадесят тисяч євро щомісяця. Точну суму порахувати неможливо, бо кожен канал, не залежно від кількості підписників, заробляє по-різному.

«Я пам’ятаю, що Анатолій Шарій сам називав суму, що його канал приносить близько 50 тис. євро на місяць. Точну суму доходу визначити неможливо, бо кожен канал заробляє дуже індивідуально в залежності від аудиторії, яка його дивиться. У Шарія це доросла аудиторія — 3035+, тобто це платоспроможна аудиторія. Оцінити, скільки реклами там було показано — неможливо, бо для кожного користувача там формується свою картина й не всі перегляди отримують рекламу», — підкреслює Євсєєв.

Дружина Анатолія Шарія Ольга з російським журналістом і телеведучим Володимиром Познером

Як зазначає керівник Центру аналітики та моніторингу ГО «Детектор медіа» Отар Довженко, Шарій став популярним через зневіру у «старих» політиках, яких він систематично критикує та пропонує просту альтернативу.

«Феномен популярності Шарія має багато спільного з феноменом популярності Зеленського: люди, зневірені у так званих старих політичних елітах, хапаються за спрощені, радикальні альтернативи. Не дарма головним меседжем партії Шарія була обіцянка “ламати систему”. Втім, доля Олега Ляшка та його Радикальної партії свідчить, що довіра до популістів не живе надто довго, якщо все, на що вони спроможні, — слова та вистави», — зазначає Отар Довженко.

На його думку, не зовсім коректно називати Шарія та йому подібних діячів проросійськими, бо вони використовують тонші методи, підмінюючи поняття на ті, які часто перегукуються з російською пропагандою.

«Звісно, ні Шарій, ні Гужва, ні інші подібні персонажі не прославляють Путіна й не закликають до знищення України. Натомість їхній продукт — альтернативний інформаційний порядок денний, протиставлений умовно проукраїнському й багато в чому суголосний російській пропаганді. При цьому використовуючи маніпулятивні технології, ніби списані у кремлівських пропагандистів. Головне — це концепція “ніщо не є правдою, а отже все можливо”, сформульована колись Пітером Померанцевим. Наприклад, як альтернатива тезі “Росія окупувала Крим” може висуватися багато версій, у яких причиною втрати Криму є Америка, Майдан, Порошенко, Ірина Фаріон абощо. Отже, можливо — окупувала, але так само можливо, що й врятувала від Ірини Фаріон», — каже Довженко.

Справжні мотиви діяльності Шарія й подібних персонажів з’ясувати складно, зазначає він. Однак жорстка критика корупції в Україні, перш за все спрямована на Порошенка та його оточення, а також альтернативне офіційному трактування багатьох подій в Україні знаходить свою аудиторію і зрештою конвертується в політичну підтримку його віртуальної партії на виборах.

«Чи роблять вони це за наказом і за гроші Кремля, чи політичних українських емігрантів із наближених до Янковича, чи в інтересах української проросійської опозиції (відомо, що Шарій підтримував Олександра Вілкула на президентських виборах), чи для власної популярності і з власних переконань — питання, точну відповідь на яке ми не можемо з’ясувати. Можливо, всі ці варіанти правильні.

Вибіркова нещадна критика будь-яких дій та ініціатив, покликаних зробити Україну окремою й незалежною від Росії, та політиків, які дотримуються проєвропейських поглядів, забезпечили Шарію величезну аудиторію поціновувачів “альтернативних фактів” — в Україні, Росії та інших країнах. Деякі з них не розуміють контексту української політики, але експресивна, жорстка, переконлива манера оповіді відеоблогера їх захоплює. Думаю, багато з них починають дивитися, бо “просто цікаво”, плюс у Шарія (як і в “Страни.ua”, каналів Медведчука та інших ЗМІ з цього сегменту) дорогий і ефективний SMM — чіпляє», — наголошує Отар Довженко.

Згодом, продовжує він, ці люди втягуються й починають довіряти. Тоді їх легко мобілізувати — послати писати образливі коментарі під дописом когось із опонентів, організувати флешмоб, і ось нарешті — спонукати проголосувати за віртуальну партію Шарія.

comments powered by Disqus