Мета

Метою аналізу інформаційно-аналітичних тижневиків на національних телеканалах України є дослідження якості контенту таких програм, виявлення маніпулятивних технологій і порушень журналістських стандартів (балансу думок, оперативності, достовірності, відокремлення фактів від думок, точності та повноти подачі інформації), зокрема прихованої реклами та агітації, а також відстеження тенденцій у висвітленні певних тем і проблем, виявлення подій, які замовчуються у тижневиках. Також метою дослідження є вплив на аудиторію тижневиків з метою підвищення критичного сприйняття матеріалів та медіаграмотності, а також вплив на журналістів з метою підвищення стандартів їх роботи і усунення непрофесійних підходів до створення сюжетів.

Завдання

1. Оцінити якість інформаційно-аналітичних тижневиків з погляду тематичного наповнення, дотримання журналістських стандартів, якості подачі матеріалу, залучення незалежних експертів.

2. Сприяти публічній дискусії про недотримання журналістських стандартів і застосування маніпулятивних технік у тижневиках з метою підвищення медіаграмотності та критичного сприйняття у глядачів та ініціювання внутрішньої дискусії в медіасередовищі про неприпустимість публікування замовних матеріалів, висвітлення позиції власників медіа, замовчування або розкручування конкретних тем.

Вибірка та техніка оцінювання

Для аналізу були обрані сім інформаційно-аналітичних програм, що виходять щотижня у п'ятницю, суботу чи неділю та позиціонують себе як підсумкові випуски новин за тиждень. Такими програмами є «Подробности недели», що виходить на телеканалі «Інтер» у п’ятницю, «Перші про головне. Деталі», що виходить на телеканалі ZIK у суботу, та недільні програми: «Час. Підсумки тижня» на 5 каналі, «Факти тижня» на ICTV, «События недели» на каналі «Україна», «ТСН. Тиждень» на «1+1» та «Завтра» на каналі «112 Україна». Якщо інформаційно-аналітичні тижневики з'являться на інших телеканалах, вони також можуть бути включені в моніторинг. Регулярність моніторингу забезпечує репрезентативність даних, можливість виявлення тенденцій у висвітленні тієї чи іншої тематики, зокрема упереджене ставлення чи навпаки просування певних ідей чи персоналій. У аналізі враховується день виходу тижневика, оскільки деякі програми раніше і певні події з об'єктивних причин можуть не потрапляти до їх фокусу. Також в аналізі враховуються тенденції, які демонструють інші моніторинги ГО «Детектор медіа», зокрема щоденних новин, політичних ток-шоу та російської пропаганди.

Об’єкт аналізу

Експерти аналізують програми комплексно, враховуючи відеоряд і текст. Утім, оцінка відеоряду з погляду професійності та якості не входить у завдання моніторингу; відзначаються лише випадки маніпулятивної невідповідності зображення й тексту. У звітних публікаціях наводяться посилання на відеозаписи програм (якщо вони опубліковані), аби глядачі мали змогу побачити на власні очі та оцінити ті порушення, на які вказують експерти.

Стандарти

Стандарт балансу думок

Суть стандарту балансу думок – це надання слова всім, без винятку, сторонам конфлікту, про який ідеться в журналістському матеріалі. Важливим моментом є чіткість визначення всіх сторін конфлікту, оскільки їх може бути не дві, а три і більше. Дотримання цього стандарту є надважливим у тих випадках, коли хтось когось обвинувачує в чомусь або критикує, - журналісти повинні дати обвинуваченій стороні слово у відповідь. Якщо подібні обвинувачення чи критика звучать у прямому ефірі (інтерв’ю у прямому включенні з місця події чи гість у студії), ведучий обов’язково повинен озвучити намір редакції отримати коментар у відповідь від іншої сторони пізніше. Якщо ведучий новин цього не робить – це є порушенням стандарту балансу.

У межах кожного окремого матеріалу (або в блоці матеріалів на єдину тему протягом випуску) має бути представлено чітко викладені позиції всіх без винятку сторін конфлікту. Позицію колективної сторони конфлікту (тобто великої групи людей) повинен озвучувати типовий її представник. У випадку, коли мотиви позицій сторін не є очевидними, необхідною вважається також і аргументація (пояснення) цих позицій сторонами.

Стандарт балансу думок не вважається дотриманим, якщо слово надається стороні конфлікту, але ця сторона висловлюється не по основній суті конфлікту, а по другорядних обставинах. Це є імітацією балансу і може бути свідченням маніпуляції, а отже є ознакою замовлення.

У випадках, коли сторона конфлікту відмовляється коментувати тему, в журналістському матеріалі повинно бути чітко заявлено про цей факт відмови з обов’язковим наведенням причини цієї відмови зі слів конкретної особи, яка відмовилася коментувати. Абстрактні чи безадресні відмови на кшталт «у міністерстві не коментують» не вважаються дотриманням стандарту, оскільки з них достеменно невідомо, чи зверталися насправді журналісти, і до кого саме вони зверталися за коментарем.

В оперативних випадках стандарт балансу думок може досягатися лише з часом. Новини, з міркувань оперативності, можуть подавати інформацію, ще не встигнувши отримати необхідний коментар певної сторони конфлікту. У моніторингах «ДМ» такі випадки не вважатимуться порушенням стандарту балансу, але обов’язковими для цього є такі умови: від самої події до ефіру новин було мало часу (від події до основного випуску 2-3 години, коли об’єктивно важко встигнути знайти представника сторони конфлікту, який не був присутній на самій події); в матеріалі (в самому сюжеті чи у підводці/відводці) має бути чітко зазначено, що редакції  поки що не вдалося знайти коментатора, але його продовжують шукати, щоб почути його думку; у випуску новин наступного дня має бути коментар цієї сторони конфлікту (або ж чітко заявлено про відмову від коментаря із зазначенням причини відмови) з належним бекграундом щодо вчорашньої інформації.

У моніторингах не вважатимуться експертами коментатори, компетентність яких нічим не підтверджена. У якості політичних експертів (політологів) не можуть виступати коментатори, у бекграунді яких є робота політтехнологами на певні політичні сили, які виступають у темі сюжету стороною конфлікту або можуть мати свій політичний чи бізнесовий інтерес.

У висвітленні масових акцій протесту кількість учасників акції мають оцінювати не журналісти, а організатори (або учасники, якщо акція виникла стихійно) акції і правоохоронці, які забезпечують правопорядок під час акції. Якщо оцінка звучить лише від організаторів, або лише від правоохоронців, - це є порушенням стандарту балансу думок.

Тобто баланс думок повинен бути витриманий в межах кожного матеріалу або по кожній темі в межах усього випуску.

Стандарт оперативнності

Загалом оперативним для тижневика вважається висвітлення будь-яких подій, які відбувалися протягом звітного для випуску програми тижня. Але цілком допустимим є повернення програми до тем попередніх тижнів, якщо редакції вдалося знайти принципово нову суспільно важливу інформацію за цими темами, або в певній темі попередніх тижнів – коментар сторони конфлікту, яка раніше відмовлялася коментувати чи була об’єктивно недоступною для журналістів.

З точки зору можливого порушення оперативності слід оцінювати лише те, чи в програмі є згадка про ті суспільно важливі події, які сталися незадовго до виходу програми в ефір або під час самого ефіру. Відсутність згадки про такі події слід вважати порушенням стандарту оперативності, оскільки жанр інформаційно-аналітичного тижневика виходить у прямому ефірі й має інформаційну складову (тобто найчастіше є замінником підсумкового випуску новин у день свого виходу).

Пам’ятна дата чи річниця важливої події може бути підставою для пошуку нової інформації про те, що сталося в минулому, або підбиття підсумків часу, що минув відтоді. Такі матеріали не порушують стандарт оперативності, проте важливо, щоб інформація справді була принципово новою, а не повторенням загальновідомих речей. Це також стосується матеріалів, які підбивають підсумки року, що минув, або підсумки каденції певного чиновника тощо.

Стандарт достовірності

Достовірність означає чітке зазначення джерел кожного поданого факту і чітку авторизацію кожної думки, які є в матеріалі. Отримання певного набору фактів про подію журналістом в якості очевидця цієї події зазвичай достатньо підтверджує картинка, знята на місці події. Використання запозичених картинок (наприклад, взятих в інформаційних агентствах або в інших мас-медіа) повинно бути також авторизованим (як мінімум, титром на самій картинці).

Як виняток окремі факти (але лише факти!) може бути подано з посиланням на анонімне джерело інформації з огляду на безпеку цього джерела. При цьому має бути зазначено: компетентність джерела (наприклад, у якому відомстві працює ця людина) і той факт, що джерело побажало залишитися анонімним. Посилання на анонімне джерело інформації не вважається порушенням стандарту достовірності лише у тих випадках, коли очевидно цю ж саму фактично інформацію було неможливо отримати з інших – відкритих джерел, на які журналіст міг посилатися.

На відміну від фактів, будь-яка думка подається завжди виключно з посиланням на конкретну особу – автора цієї думки. З цієї точки зору недостовірними є «загальні» розмиті посилання («правоохоронці стверджують», «експерти вважають» тощо).

Посилання на будь-які джерела в інтернеті є порушенням стандарту достовірності, оскільки будь-яка сторінка в інтернеті (соцмережі, персональні сайти, інтернет-медіа, сайти мас-медіа, офіційні сторінки офіційних установ) є занадто вразливою для людських помилок, технічних збоїв і хакерських атак. Особливо в умовах гібридної війни. Відтак, журналісти новин будь-яку інформацію, знайдену в інтернеті (незалежно від характеру ресурсу), повинні самотужки перевіряти на справжність у реальних джерелах і посилатися вже на ці джерела.

З цієї точки зору, без ретельної перевірки фактів теленовини не повинні оприлюднювати картинку з інтернету, а радіо – аудіозаписи. Ключовим в цьому є підтвердження справжності картинки чи аудіозапису тим, хто їх зробив, або ж безпосередніх учасників цих подій. Про зроблену редакцією перевірку справжності й авторство картинки чи аудіозапису має обов’язково повідомлятися редакцією.

Стандарт відокремлення фактів від думок

На відміну від новин, журналіст-ведучий, як заявлений автор тижневика, а інколи (якщо це зумовлено заявленим форматом програми) – й журналісти, заявлені авторами своїх сюжетів у тижневику, мають право висловлювати власні суб’єктивні думки (висновки, оцінки, припущення тощо), але за вимогами стандарту повинні при цьому дотримуватись наступних правил:

1. Будь-яка суб’єктивна думка автора тижневика чи сюжету повинна базуватися на надійному масиві достовірних фактів, а не підміняти собою певні факти. Не повинні бути замовчані відомі факти, які не підтверджують або заперечують суб’єктивну думку автора (подібне замовчання є маніпуляцією).
2. Має бути дотриманий загальний баланс думок, включаючи ті думки, які не підтверджують або заперечують думку автора.
3. Суб’єктивна думка журналіста-автора повинна бути чітко й недвозначно відділена від фактів і від думок інших людей, тобто межі (початок і кінець) кожної суб’єктивної думки журналіста повинні бути очевидними для аудиторії програми.
4. Кожна суб’єктивна думка журналіста-автора повинна чітко маркуватися саме як його особиста думка (за рахунок позначень «на мою думку», «я вважаю», «мені здається» тощо). Допустимим є варіант, коли певна суб’єктивна думка подається як позиція редакції з обов’язковим відповідним маркуванням («наша редакція вважає» чи «наш канал закликає» тощо).

Стандарт точності

Цей стандарт передбачає відповідність кожного поданого факту реальності й дослівність цитування (або переказу) думок.

Точність у цьому випадку визначається за подачею цього факту чи думки (у разі її цитування не прямою мовою) інформагенцією УНІАН. Можливі також випадки, коли окремий факт чи окрему думку однаково подає більшість каналів, а один із каналів подає її інакше. У моніторингах в таких випадках вважатиметься, що помилилися журналісти саме цього каналу. Якщо всі канали подають факт чи думку однаково, а УНІАН інакше, - слід вважати, що канали подали факт чи думку правильно, а УНІАН помилився.

Стандарт точності також слід вважати в моніторингу порушеним, коли журналісти видають суб’єктивну думку за факт (наприклад, услід за правоохоронцями називаючи підозрюваних злочинцями).

Стандарт точності вважається порушеним, коли вимірюваний факт журналісти підмінюють власною оцінкою. Стандарт точності вважатиметься порушеним у разі будь-яких безпідставних узагальнень, зроблених журналістами. Стандарт точності також вважається порушеним у разі розмитого називання місця події чи часу події, якщо це є критично важливим для теми.

Стандарт повноти інформації

У будь-якому звіті про подію (це будь-яка форма репортажу: усне повідомлення, короткі форми з відео, пряме включення, репортажний сюжет) має бути чітка відповідь на класичні репортажні питання (що сталося? де сталося? коли сталося? як сталося?).

При цьому географія події (відповідь на питання де?) повинна бути конкретною – до дрібного населеного пункту і до назви вулиці, якщо йдеться про місто. Розмите і узагальнене позначення («на Харківщині», «у Львівській області», «в центрі Києва» тощо) є порушенням стандарту повноти інформації.

Час події (відповідь на питання коли?) повинен також зазначатися конкретно – о котрій годині або за скільки годин до випуску сталася подія. Узагальнено-розмиті позначення («сьогодні», «вранці», «вдень») не вважаються дотриманням стандарту повноти.

В окремих випадках, коли конкретика місця події чи часу події є надважливою, - таку розмитість слід також фіксувати й як порушення стандарту точності інформації. (Наприклад, повідомлення про те, що кілька десятків людей отруїлося копченими курями, придбаними «в одному з супермаркетів Києва», - це стовідсоткове порушення точності інформації, бо аудиторія хоче знати, де не слід купувати такий небезпечний продукт).

Перебіг події (з чого починалося – чим продовжувалося – як закінчилося) має бути відтворено зрозуміло для аудиторії, незалежно від композиції матеріалу.

У кожному матеріалі повинно бути вичерпно подано всі ключові факти за темою.

Обов’язковою є також наявність якісних бекґраундів:

1) передісторії, важливої для якісного розуміння сьогоденної події, коли вона є продовженням або розвитком попередніх подій,

2) пояснення будь-яких складних понять (для цього можуть також використовуватися експертні роз’яснення – що це таке? як це працює? тощо).

3) у певних темах також необхідним може бути і третій тип бекграунду – контекст, у якому сталася та чи інша подія (тобто нагадування про взаємопов’язані події, які можуть чинити вплив на подію, що є темою репортажу). Наприклад, розповідь про якусь дію конкретного чиновника буде неповною без згадування про те, що він, наприклад, є кандидатом на посаду мера міста, а до виборів лишилося 10 днів.

Слід також мати на увазі, що будь-яке порушення стандарту балансу думок автоматично робить матеріал і неповним. Так само матеріал не може вважатися повним, коли у ньому порушений стандарт достовірності інформації, тобто відсутні конкретні посилання на джерела фактичної інформації, а тим більше – на авторство суб’єктивної думки. До автоматичного порушення стандарту повноти інформації призводять також ті висновки чи оцінки журналістів, за якими приховано (не озвучено) факти, що стали підставою для цих висновків чи оцінок.