Відео та фото у форматі 360 (сферична зйомка, кут огляду якої складає 360 градусів) вже не можна назвати чимось екстраординарним. На жаль чи на щастя, цей формат не лише переріс вузькі закапелки гіків із картонними кардбордами, він потроху стає стандартом нової ери журналістики. The New York Times, Aljazeera, Bild, Reuters —  вже в колі прихильників повного занурення у відео. І цьому є пояснення:

1. Це вражає.
2. Це розширює стандарт об’єктивності в журналістиці.
3. Це дає нові можливості для сторітелінгу.

Емоції

Мабуть, цей аспект 360 завжди був чи не на першому місці. Передати відчуття повного занурення в якесь середовище не можна, це треба відчути. І деякі українці, швидко зметикувавши, купували VR-шоломи та брали гроші з охочих подивитися кілька хвилин відео в новому форматі. Тоді я страшенно обурювався таким «бізнесом», оскільки ця технологія розрахована на масову аудиторію й показувати її 15 хвилин за гроші — це просто блюзнірство. Добре, що тепер охочі до нових вражень можуть випробувати шолом віртуальної реальності безкоштовно. Є й більш економні варіанти — ті ж картонки, які коштують до 300 гривень.

А тепер погляньте на емоції.

Можна розповідати історію цього формату ще з 1950-х років (перші згадки віртуальної реальності в науковій фантастиці), але це буде не зовсім чесно. Тому що писати в книжках і знімати про це фільми одне, а мати хоча б готові прототипи (вже не кажу про продукти) — це зовсім інше. Насправді нас мають цікавити лише останні десять років:

• 2007 року Google представляє Street View — сервіс, який показує панорамний вид на все більшу кількість локацій в усьому світі. Він також має стереоскопічний режим 3D, запроваджений в 2010 році;
• у 2010 році Лакі Палмер, який згодом засновав компанію Oculus VR, розробив перший прототип Oculus Rift — шолом віртуальної реальності, який дозволяв із 2D-картинки робити об’ємну та збільшив на 90 градусів поле зору, чого досі не було на ринку. Кампанія на Kickstarter для удосконалення моделі зібрала $2,4 млн, що на 974 % перевищило первісну мету. У 2014-му Oculus VR купує Fаcebook;
• 2014 року Sony оголошує про початок проекту Morpheus. Він переріс у презентований цього року PlayStation VR.

Це ключові віхи. Гіганти індустрії включилися в гонку віртуальної реальності як із боку контенту, так і хардверно. І хоча тепер у PlayStation VR нудить уже через годину користування, та це новий рівень ігор, який збирає гори схвальних відгуків від оглядачів.

Об’єктивність

Віртуальна реальність приходить з індустрії розваг, але останні роки ця технологія все більше використовується для значно серйознішого контенту: від археології, міського дизайну до репортажів із гарячих точок.

The New York Times — постійно на амбразурі технологічного розвитку. То вони дивують світ і остаточно утверджують формат лонгрідів своїм Snow fall, то започатковують проект NYT VR зі слоганом: «Помістіть себе в центрі наших історій зі вражаючим досвідом віртуальної реальності». Ба більше, в листопаді минулого року NYT доставив своїм підписникам кардборд (картонні окуляри з лінзами, які полегшують перегляд відео 360). Для занурення в репортажі формату 360 щасливим глядачам треба просто скачати додаток на мобільний телефон.

Ось нещодавній бій іракської армії з ІSIS за стратегічне місто Фаллуджа. Ви можете роздивлятися на всі боки. І… стара метафора «ви в центрі подій» — уже зовсім не метафора.

А як вам репортаж німецького Bild із окопів на сході України? Матеріал має назву «Україна: Армію Путіна має бути зупинено».

Чи спокійніші речі: прогулянка Меккою від Aljazeera. За вісім хвилин ви можете роздивитись основні визначні пам'ятки, які мільйони мусульман відвідують під час хаджу, щорічного ісламського паломництва.

 Враховуючи активну підтримку 360 у Facebook, медіа часто знімають відео такого формату саме під цю соціальну мережу. На ресурсі StoryHunter, який акумулює завдання для фрілансерів (відео/фотожурналістів), нерідко трапляються такі пропозиції. Прикладом подібного відео може бути хоча б цей сюжет Reuters, знятий за кілька тижнів після урагану Метью на Гаїті.

 Тобто в дискурсі тотальної недовіри до медіа (це ж проблема не тільки України) формат 360 може дати друге дихання системі. Адже це повна об’єктивність. Куди далі? Особливо коли йдеться про стріми 360. Глядач уже бачить не тільки той ракурс, який йому показує журналіст чи оператор, він бачить повну картину й дивиться у той бік, у який хоче сам.

Як почати стрім у 360, можна подивитися в ролику блогера Джеремі Сіараппа:

Сторітелінг. І значно більше

Хоча не все так однозначно. Нещодавно я розпитував фотографа Сергія Полежаку про новий проект 360-енциклопедії, який вони разом із колегою Олексієм Фурманом знімали кілька тижнів у Норвегії.

– До формату 360 у журналістики може бути багато питань, адже тут є склеювання кадрів. У фотожурналістиці це заборонено. Навіть панорами неприпустимі, — каже Сергій.

– Невже у ці склейки можна багато заховати?

– Звісно. Інколи ховали навіть операторів.

Проте це не зупиняє українських фотографів усе більше дивитися в бік сферичних зйомок. «Складніший кадр — за нього більше платять. Це важливо. Міф про те, що фотографи купаються в золоті, вже пора руйнувати», — ділиться Полежака. На початку цього року він усвідомив, що від нових тенденцій нікуди не подітись і пора опановувати 360. Згодом учасник The Royal Photographic Society (подібно до нашої НСФУ, тільки у Великобританії) запропонував профінансувати візуальний проект.

Зйомки Сергія та Олексія в Норвегії тривали майже чотири тижні. Енциклопедія складатиметься з трьох розділів:

• астрономія (де пояснюватиметься суть полярного кола, північного сяйва тощо),
• географія, де йтиметься про Північний океан, течії і як вони впливають на клімат прибережних зон,
• флора і фауна, де, приміром, буде сцена з дельфінами.

«Можна було сфокусуватися на історії, знімати оленяра чи рибака, тобто характер, із чого можна було зробити різної довжини фільм. Але було вирішено робити щось кардинально інше. Це має бути продукт, який дивуватиме і дозволить пізнати природу з іншого боку. У Норвегії є, що показати, — каже Сергій. — Я вирішив витягти з себе весь журналістський цинізм і досвід, уявити себе знову семирічною дитиною, яка читає, дивиться ілюстрації. Для цього у проекті використовуватимемо елементи розваг, гейміфікацію. Влітку, поки я продумував формат, Google випустив свій “Google national parks 360”. Я дивився у свій блокнот і розумів, що малював те саме. Звісно, розчарувався, алеусвідомив, що рухаюсь у правильному напрямку. Крім того, для дизайнерів мені вже не потрібно було нічого малювати, я міг відкрити сайт Googleі сказати: “Ось так треба”».

Сергій розповідає, що знімали за допомогою дрона, семи камер GoPro, камери 360. «Почали з міста Тромсьо, описали кільце південною частиною (Лофотенські острови, Нарвік, Будьо), потім ми полетіли на Шпіцберген. Третя частина була із Тромсьо через північну частину і назад», — розповідає Сергій.

Вже в лютому команда планує презентувати додаток 360 із готовим матеріалом. Але до цього часу ще повинні втілити багато планів у життя: «Звісно, є зйомка 360, а є віртуальна реальність, але це швидше AR — доповнена реальність. Вона не в режимі реального часу, до чого всі прагнуть — ми доповнюємо вже зняту картинку якоюсь інформацією, але це все одно вийде цікаво. У відео буде додана інтерактивна інфографіка та ігрові елементи. Щоби кожного разу ви знаходили якусь нову річ, як у квестах». Напевне, це буде ілюстрований атлас ХХІ століття.

І хоч Полежака та Фурман відмовилися від прив’язки до конкретних людей, 360 дає дивовижні можливості для сторітелінгу. Переконайтеся самі. Ось документальний фільм «Happyland» Віталія Нечаєва (росіянин, що живе в Сінгапурі), який розповідає про нетрі й токсичне звалище Філіппін очима п’ятьох людей — «Щаслива земля» (Happyland360).

Ще одна історія, яка вражає, — український проект «Chornobyl360». Це не сторітелінг, це значно більше. На Kickstarter команда «підняла» 30 тис. доларів, проте цього вистачить лише на одну серію. А заплановано їх п’ять.

«Chornobyl360» — мультимедійний проект, автором якого є Кирило Покутний. Він разом із командою представив днями виставку фоторобіт, присвячених Чорнобилю, та інтерактивний документальний фільм у віртуальній реальності на цю ж тему в Штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку.

«Інтерактив фільму полягатиме у різних нюансах механіки кожного з епізодів, приміром, десь ви можете поміряти радіацію або управляти процесом переробки твердих ядерних відходів. Ці ігрові елементи додаються як бонусний контент до основної історії. Першочергово в нас освітній проект — ви повинні спочатку дізнатися, що це, але методом якоїсь гри, пізнання, інтерактивний сторітелінг — ви обираєте, що саме хочете слухати чи дивитись. Ми використовуємо комп’ютерну графіку, поєднуємо старі архівні відео з сучасним простором, застосовуємо фотограмметрію (яка дозволяєне тільки бачити віртуальний простір навколо себе у 360, в ще й пересуватися в ньому. — В.М.) та зйомки з дрона», — розповідає режисерка проекту Альона Стулій.

Вона також переконана, що нині формат 360 перестав сприйматися лише як форма: коли камери й монтажні програми покращуються, глядач хоче чогось складнішого. А коли Алехандро Г. Іньярриту (режисер «Легенди Г’ю Гласса») взявся знімати відео 360, а Майкл Бей (режисер «Трансформерів») знімає відео такого формату — це перестало бути журналістикою і вже має художню та комерційну цінність: «Тут присутні монтажні прийомі, які характерні тільки кінематографу, композиційні і кадрові елементи, — каже Альона. — Це вже більше потреба у відчуттях від інформації, а не самої інформації».

Ми розмовляли з Альоною на зустрічі, присвяченій VR, у КПІ під час презентації українським розробником пристрою, що в 360 пише звук. Тобто у звуки ви теж будете занурені, й винахідник обіцяє: його апарат значно дешевший за аналоги на ринку. Однак про це вже в наступних матеріалах.

Cвіт змінився.

via GIPHY