Опублікований звіт «Протидія проросійській дезінформації: Поточні виклики та шлях уперед» – це короткий підсумок серії закритих експертних засідань за круглим столом, які відбувалися  в Празі 31 травня 2016 року. Більше як 30 експертів, активістів і журналістів із Чехії, Угорщини, Польщі, Словаччини та України взяли участь у заході.

Загальною метою було оцінювання готовності Заходу до поточних викликів, обговорення різних ініціатив та найкращих практик, які можна було б використати для ефективної протидії проросійській дезінформації в регіоні. Зустріч організував Празький інститут досліджень у сфері безпеки, за підтримки міністерства закордонних справ Чеської Республіки, Бібліотеки ім. Вацлава Гавела та Фонду «Відкрите суспільство».

Звіт має дві частини: обговорення впливу російської пропаганди в Україні та країнах Вишеградської четвірки.

MediaSapiens публікує витяги зі звіту та ключові рекомендації експертів.

Російська пропаганда в Україні

Ведучи дискусії про російську пропагандистську діяльність в Україні, потрібно розуміти, що інструменти впливу на громадську думку виходять далеко за часові рамки нинішнього конфлікту.

Багато медіавпливів існувало задовго до 2014 року, ще до Помаранчевої революції 2004 року, але вони залишалися поза увагою Заходу. Російські фільми й серіали, наприклад, щодня поширювали меседжі про те, що росіяни та українці мають спільну культуру, спосіб життя й історію. Деякі російські телеканали 22 години на день транслювали фільми, що підкреслювали схожість між двома країнами, насаджуючи в українській громадськості наратив «бути росіянином».

Частково це явище можна пояснити кризою ідентичності, через яку народ страждав після розпаду Радянського Союзу. До того як спалахнули перші сутички два роки тому, у південних і східних районах значна частина населення (до 10%) відчувала себе частиною СРСР, а не України.

Це стало результатом неефективної державної політики, яку треба було б спрямувати на зміцнення почуття національної ідентичності.

Під час обговорення експертна група дійшла таких висновків.

• Російська пропаганда присутня на українському телебаченні протягом багатьох років. Проте вона залишалась поза увагою національних структур, які відповідальні за безпеку, та Заходу. Як наслідок виникає необхідність більш комплексного підходу до моніторингу ситуації, тому що така активність може залишатися непоміченою протягом досить тривалого часу.

• Зазвичай регіони з гіршими соціально-економічними умовами сприйнятливіші до впливу російської пропаганди у зв'язку з вищим рівнем антиурядових настроїв. Таким чином, слід приділяти особливу увагу подібним регіонам у Центральній Європі, оскільки антиурядові настрої сприяють російській пропаганді.

• Відсутність достовірних джерел інформації в деяких регіонах і переважна кількість проросійських пропагандистських джерел у прикордонних районах, особливо в анексованому Криму, залишається серйозною проблемою. Водночас є потреба у високоякісних новинних ресурсах для російськомовної частини суспільства.

• Незважаючи на заборону російських телеканалів, багато проросійських каналів досі існує в Україні через «олігархізацію ЗМІ». Дуже часто пропаганда поширюється всередині цільової країни на законних підставах. Таким чином, країни Центральної Європи повинні використовувати різноманітніші інструменти, аніж проста заборона російських телеканалів, оскільки ефект таких заборон часто переоцінюють.

• Зв'язок між місцевими й центральними органами влади, а також між урядом і громадянським суспільством в Україні недієздатний. Відсутність професійної комунікації уряду негативно позначається на зусиллях, спрямованих на розв’язання проблеми проросійського дезінформаційного впливу.

Проросійська пропаганда в країнах Вишеградської четвірки

Чехію та Словаччину вважають новим полем битви в інформаційній війні Кремля через потужну пропагандистську діяльність в обох країнах. Інструменти, які застосовують для поширення проросійської дезінформації, різноманітні: від ідеологічної маніпуляції громадянами, які через незнання підтримують дружній Москві наратив, до проросійських організацій, приватних осіб та «альтернативних новинних веб-сайтів», що поширюють інтерпретацію позицій Росії.

Тому аудиторії в обох країнах іноді дістають помилкову, спотворену й упереджену інформацію. Значна частина аргументів, які проросійські сайти використовують, тяжіє до емоційної привабливості, що вписується в погляди чеських і словацьких громадян. Замість того щоб просувати свої наративи, проросійська дезінформація часто прагне дискредитувати роботу інших. Учасники дискусії відзначили, що ці методи значною мірою перевірені часом через радянську практику пропаганди, наприклад через підкреслення та демонізацію дій Заходу.

Ставлення польського суспільства до Росії значно відрізняється від ставлення інших країн Вишеградської групи. Згідно з опитуванням Pew center 2015 року, поляки бачать і Росію, і її лідера в дуже негативному світлі із часу анексії Криму, 81% респондентів зазначив, що не схвалює дії РФ. Продовження бойових дій у Східній Україні посилює страхи поляків щодо непередбачуваності Росії та робить Польщу найрадикальніше налаштованою європейською країною, яка протистоїть російській агресії проти України. Тож польське суспільство меншою мірою сприйнятливе до російської дезінформації. 

Водночас це є дискусійним питанням, чи негативне ставлення до Росії та Путіна робить поляків умілішими в протистоянні російській пропаганді. Завдання російської пропаганди – підірвати довіру до європейських інституцій та розколоти членів ЄС. У цьому ключі Польща може бути вразливою мішенню для кремлівського антизахідного наративу. Оскільки ЄС нещодавно зіткнувся з кількома викликами, починаючи від безробіття серед молоді й завершуючи тероризмом, меседж про ЄС як невдалий проект створює простір для альтернативних думок і може стати мейнстримом. 

На відміну від Чехії та Словаччини, в Угорщині спроби Кремля посилити проросійські настрої менш активні. Передусім тому, що тут немає особливої потреби їх посилювати: угорська влада тісно пов’язана з Кремлем. Окрім цього, Угорщина не має спільної культури з Росією, отже, ідея панславізму тут меншою мірою прийнятна.

Під час засідань за круглим столом експертна група зробила такі висновки.

• Викривальну діяльність (розвінчування) слід розглядати лише як один із багатьох інструментів, які може бути застосовано.

• Найгострішою проблемою є демократизація знань, яка зростає та сприяє поширенню новинних інтернет-сайтів низької якості. Для протидії цьому зусилля, спрямовані на підвищення медіаграмотності, мають стати головним пріоритетом. Базова здатність розпізнати достовірні джерела інформації має вирішальне значення для стійкості суспільства до проросійських  дезінформаційних атак.

• Екстремізм, що зростає, та антиєвропейські настрої також полегшують роботу російським дезінформаторам. За часів кризи й поточних проблем, з якими сьогодні стикається ЄС, російські дезінформаційні заходи спрямовано скоріше на спотворення довіри до влади, аніж на навіювання певних ідей.

• Масштаби зусиль із протидії російській дезінформаційній діяльності повинні суттєво виходити за рамки простого розвінчування. Сумнівно, що люди, схильні вірити в теорії змови, так легко сприйматимуть спроби розвінчування. Як відомо, люди краще сприймають напрямки думок, котрі відповідають їхнім переконанням.

• Сучасна бізнес-модель ЗМІ тисне важким тягарем на журналістику, пропонуючи збільшувати кількість тиражів, попри їхню якість. Тому стандарти журналістики має бути переглянуто, аби запобігати поширенню неправдивої інформації.

• Слід заохочувати активний діалог між європейськими та українськими колегами, вивчати досвід України в справі боротьби з російською дезінформаційною машиною, який є надзвичайно цінним для партнерів по ЄС.

• Необхідно перевірити, чи організація багатьох невеликих проектів, які працюють паралельно зі схожими цілями, не заважає ефективному втіленню їхніх зусиль. Малі ініціативи треба замінювати комплексними підходами, що охоплюють ширшу сферу завдань.

• Має бути посилено обмін досвідом та інформацією з українськими колегами, запущено більшу кількість проектів.

Рекомендації експертної групи (Україна) 

Необхідна комплексна стратегія

Заборона російських телеканалів – очевидне, але недалекоглядне рішення. Кремлівська модель «розумної пропаганди» є складнішою й вимагає комплексної довготермінової стратегії.

Поліпшення комунікації та діалогу

Діалог між громадянським суспільством і державними органами в Україні має бути поліпшено. Для Української держави існує потреба побудови належної стратегії комунікації з метою забезпечення ефективнішого зв'язку з громадськістю. Поліпшення співпраці й координації спричинить створення належного рівня взаємодії між усіма відповідними суб’єктами.

Медіаграмотність – ключовий фактор

Медіаграмотність є ключовим навиком у сучасному цифровому світі. У суспільстві бракує розуміння процесів у медіа (наприклад, основні стандарти журналістики, редагування, поширення). Ці навики має бути закладено в ранньому віці для забезпечення стійкості громадян до спотворення дійсності та маніпулювання інформацією.

Розбудова потенціалу української журналістики 

Відповідальність – вирішальна риса журналіста. Багато активістів Майдану перетворилися на журналістів (так звана громадянська чи громадська журналістика), треба вживати всіх заходів для розширення можливостей незалежних українських журналістів. Їхню освіченість може бути підвищено шляхом проведення тренінгів та семінарів, для забезпечення розуміння, як ідентифікувати спотворені репортажі, зображення, а також для вивчення базових стандартів журналістики. Крім того, поглиблені знання в різних сферах, таких, як макро- й мікроекономіка, фінансова грамотність, політика, зовнішні відносини й кібербезпека, допоможуть зміцнити професійну журналістську спроможність.

Необхідно зміцнювати українське громадянське суспільство та активістів

Новий сплеск громадської активності після подій 2014 року, безсумнівно, є позитивним фактором, який спонукає уряд до здійснення реформ, більш комплексної політики та спричиняє контроль за реалізацією державних стратегій. У довготерміновій перспективі ця тенденція повинна сприяти появі сильного та впевненого суспільства, стійкого до зовнішніх впливів. Цього можливо досягнути нарощуванням потенціалу громадянського суспільства України за допомогою тренінгів, семінарів, інформаційних кампаній в інтернеті та обміном передовим досвідом між Заходом та Україною.

Потрібно сприяти прозорості медіавласності

Досі немає прозорості власності в ЗМІ, що призводить до концентрації медіа в кількох руках. Це дає змогу чинити тиск на свободу медіа. Забезпечення прозорості та, в кінцевому рахунку, ефективного захисту громадянського суспільства, а також належне застосування чинних законів має впроваджувати держава.

Уроки з українського досвіду

З точки зору ЄС, країни-члени повинні вчитися на помилках України. Новий діалог на тему «Інформаційна безпека» серед багатьох членів ЄС є позитивним знаком, але треба приділяти більше уваги постмайданним ініціативам і державній політиці, яка погано функціонує, тому що це має вирішальне значення для поліпшення західних стратегій. Окрім того, що Захід значною мірою може посприяти процесу реформ в Україні, він також може здобути цінний досвід на основі українських досягнень і помилок. Отже, діалог між Україною й західними партнерами має бути підтримано та схвалено з обох боків.

Рекомендації експертів (Вишеградська четвірка)

Викривання пропаганди є тільки частиною рішення

Викривальну діяльність слід розглядати лише як частину рішення. У спробах протидіяти проросійській дезінформації необхідно використовувати підхід «м’якої сили».

Крім того, сумнівно, що люди, які вірять у теорії змови, зрештою змінять свою позицію, оскільки вони радше шукатимуть аргументи на користь своїх упереджених думок. Західні засоби масової інформації повинні ширше використовувати переваги, які дають гумор, сатира, і надавати більше місця для критичних голосів.

Критичне мислення має вирішальне значення

Епоха інтернету позначається на бізнес-моделі західних ЗМІ, що створює складні умови для роботи журналістів. Медіа функціонують в умовах підвищених очікувань, коли йдеться про кількість матеріалів та їхній вірусний потенціал у поєднанні із журналістськими стандартами.

Слід підтримувати інтерактивне навчання та семінари як для журналістів, так і для споживачів інформації, поліпшуючи таким чином журналістські стандарти.

Соціальні медіа дедалі частіше стають основними джерелами інформації, особливо серед тієї частини населення, яка вперше братиме участь у виборах. Наприклад, під час недавніх виборів у Словаччині вперше виборці показали значну підтримку екстремістських партій. Молоді люди, так само як решта населення, мають бути спроможними розрізняти джерела інформації, яким можна довіряти, і менш надійні джерела.

Отже, ініціативи, спрямовані на підвищення рівня медіаграмотності мають вирішальне значення.

Треба прагнути до синергії

Замість того щоб створювати багато невеликих проектів, слід застосовувати більш комплексний підхід. Якщо проекти мають схожі цілі і є можливості для їх поєднання, то варто спробувати максималізувати ефект від їхньої реалізації. Інакше багато проектів працюватиме паралельно.

Доцільно організувати регіональні, національні та місцеві форуми для активістів, спрямовані на виявлення та протидію проросійській дезінформації.

Досвід, здобутий в Україні

Особливу увагу слід приділити зусиллям України в справі протидії російській пропаганді, яка стала важливою частиною кризи. Потрібно думати про поширення ініціатив і накопиченого досвіду серед країн Центральної та Східної Європи. Таким чином, потрібно налагодити активний діалог і співпрацю між Україною та Заходом стосовно найкращих практик, які можна використовувати.

Якісні новинні сайти російською мовою

На сьогодні засоби масової інформації Росії замовчують велику кількість важливих питань. Цю інформаційну прогалину потім заповнюють погано написаними замовними матеріалами, сповненими мовою ворожнечі та відвертої пропаганди. Тому додаткові ресурси має бути надано на створення якісних новинних сайтів російською мовою.