Фантастичні фейки й де їх шукати. Як fake news стало поняттям року
Фантастичні фейки й де їх шукати. Як fake news стало поняттям року
Видавництво Collins назвало fake news поняттям року. І хоча це явище не нове, у видавництві повідомили, що використання цього словосполучення у 2017 році зросло на 365 %. Фейкові новини дали поштовх до розвитку окремого напрямку фактчекінгових проектів, які, окрім логічно зрозумілої користі, можуть принести виданням і потужний трафік. Сайти PolitiFact, The Washington Post, і FactCheck.org досягли нового рівня популярності, за спостереженнями експертів Nieman Lab.
Перед завершенням 2017 року ми вирішили переглянути, що відбувалось у світі фейків і якими були останні тенденції в боротьбі з ними.
Різновиди фейків
Саме поняття фейкових новин можна тлумачити по-різному, залежно від контексту й цілей їх поширення. Наприклад, Кембриджський словник тлумачить фейки як усе, що вводить в оману інших, вдаючи щось, чим насправді не є. А вже згадане видавництво Collins затвердило визначення:
Журналіст CNN Браян Стелтер (Brian Stelter) зауважив, що люди почали називати фейковими новинами все, з чим вони не погоджуються і що їм не подобається. Так, наприклад, часто робить президент США Дональд Трамп.
Науковці з Університету Західного Онтаріо виділяютьп’ять типів фейків:
- навмисно створені фейки;
- жарти, сприйняті як правда;
- масштабні містифікації;
- навмисно однобоке висвітлення подій;
- історії, в яких «правда» є суперечливою (наприклад, терорист для одних є борцем за свободу для інших).
BBC пропонує простішу класифікацію:
- неправдиві новини, поширені навмисно;
- новини, які містять у собі правдиву інформацію, але не є цілковито точними.
Другий вид фейків може виникнути, якщо журналісти чи блогери не перевірили всі факти, перш ніж опублікувати матеріал, або перебільшили деякі з них.
Мета поширення фейків справді може бути дуже різною. Економісти Метью Гентзков (Matthew Gentzkow) зі Стенфордського університету і Хант Алкотт (Hunt Allcott) із Нью-Йоркського університету досліджували фейки, які поширювалися напередодні президентських виборів у США 2016 року з метою вплинути на їхній результат. Та іноді несправжні новини поширюються заради грошей: група підлітків із невеликого містечка в Македонії створила цілу мережу сайтів, що поширювали фейки, й заробляла на цьому, монетизуючи трафік і просуваючи певні новини чи меседжі за гроші.
Найбільш доступні канали для поширення фейків — інтернет-платформи (Reddit, 4chan тощо), соцмережі (Facebook, Twitter та інші) та месенджери (Whatsapp, Facebook Messenger). Неперевірену інформацію, поширену через ці канали, можуть підхопити як «класичні» ЗМІ, так і інші сайти.
Наприклад, «піцагейт» почався з відкритих платформ для онлайн-оголошень 4chan та Reddit, після чого був підхоплений іншими сайтами та соцмережами. У цьому фейку стверджувалося, що Гілларі Клінтон та голова її передвиборчої кампанії Джон Подеста влаштували бізнес із сексуальної експлуатації й торгівлі дітьми в підвалі піцерії Comet Ping Pong. Усе завершилося тим, що 28-річний американець Едгар Меддісон Велш (Edgar Maddison Welch) вирішив провести власне розслідування щодо новин, які він прочитав в інтернеті. Чоловік влаштував стрілянину в ресторані, але, на щастя, ніхто не постраждав. А в самому ресторані навіть не виявилося підвалу. Едгара Велша засудили до чотирьох років ув’язнення.
Поліція затримує Едгара Меддісона Велша біля піцерії Comet Ping Pong у Вашингтоні. Джерело: CBS News.
В Україні схожий приклад, коли фейк з’явився із соцмереж та був поширений через ЗМІ, — запуск соцмережі Woolik. Інформація про це почала активно поширювати у Facebook, а самі таємничі засновники соцмережі відмовлялися розповідати будь-які деталі про свій проект. Згодом її представники заявили, що це був «жарт над українцями й українськими ЗМІ».
Скриншот із неіснуючої соцмережі Woolik.
Ще один іноземний приклад має щасливіший кінець: у вересні цього року під час урагану Ірма в мережі почали поширюватися фейкові відео з руйнуваннями, які спричинила стихія. Користувач із ніком luisrafaelbritoduran виклав у Instagram відео з п'ятиповерховим будинком, який просідає в річку. Згідно з описом, катастрофа сталася через ураган Ірма. У коментарях до відео почали з’являтися повідомлення від журналістів, які хотіли використати відео у своїх сюжетах. На щастя, користувачі вчасно виявили підробку й написали про це в коментарях під постом. Насправді відео було зняте під час повені в Тибеті в липні й через пильність користувачів фейк був викритий і не потрапив у медіа.
«Фейк» чи «інформаційний розлад»?
Рада Європи наприкінці вересня цього року презентувала доповідь, у якій пропонує взагалі відмовитися від терміну «фейкові новини» й натомість використовувати поняття «інформаційний розлад».
«Таким чином, це стає механізмом, за допомогою якого можновладці можуть змусити замовкнути, обмежити та обійти вільну пресу», — йдеться у звіті.
Автори також пропонують виділити три типи неправдивих повідомлень:
- навмисно створені й поширені з метою заподіяти шкоду;
- створені без наміру заподіяти шкоду;
- створені на основі реальних подій чи інформації й поширені для того, щоб заподіяти шкоду.
На їхню думку, важливо аналізувати три різні фази: створення повідомлення, перетворення його на медійний продукт і поширення. А комунікацію сприймати не як передачу інформації, натомість визнати її фундаментальну роль у представленні спільних переконань.
Вордл та Дерахшан відзначають позитивний вплив технологічних рішень, що заохочують людей перевіряти інформацію, яку вони споживають або якою збираються поділитися з іншими. Але для того, щоби краще впоратися з «інформаційним розладом», потрібні різносторонні підходи й потужна дослідницька база.
Соцмережі і фактчекінг
Якщо пригадати, то 2016 рік був багатий на створення окремих фактчекінгових ініціатив: тоді з’явилися американський проект The Fact Checks, канадський FactsCan, ірландський TheJournal.ie, німецький Faktenzoom, іспанський La Chistera. У 2017 році ініціативу перехопили великі технокомпанії, такі як Facebook та Google. Обидві компанії не нудьгували в цьому році через постійні закиди щодо того, як вони сприяють поширенню маніпуляцій та відмовляються брати на себе відповідальність за це.
Рік тому засновник Facebook Марк Цукерберг назвав вплив фейкових новин у його соцмережі на результати виборів божевіллям, та після свята Йом-Кіпур (єврейське свято, яке ще називають «Судним днем» або «Днем спокути») в цьому році він вибачився за роботу мережі.
Усе ж Facebook визнала, що її платформу використовують для здійснення «штучного впливу».
Отже, що техногіганти зробили в 2017 році, щоби зупинити поширення фейків?
Facebook:
Оновлення алгоритмів. У лютому цього року компанія Facebook оголосила, що тепер вище у стрічці новин підніматиметься релевантний та автентичний контент. Для цього Facebook категоризуватиме сторінки, які часто поширюють недостовірні повідомлення, наприклад, фейкові новини, або повідомлення з клікбейт-заголовками та частіше приховуватиме їхні публікації.
Співпраця з відомими організаціями-фактчекерами та запровадження позначок про сумнівне джерело новини. За перевірку новин для Facebook узялася низка незалежних організацій, що спеціалізуються на фактчекінгу, — ABC News, AP, FactCheck.org, PolitiFact та Snopes. Усі вони є учасницями ініціативи International Fact-Checking Network. Якщо фактчекінг встановить, що та чи інша новина є сумнівною, соцмережа застосує до неї відповідну позначку.
Можливість поскаржитися на фейк модераторам. Користувачі можуть самостійно позначати новини, які вони вважають фейковими, та надіслати їх на перегляд модераторам.
Позначка про «спірний контент» у стрічці новин Facebook.
Google:
Перегляд алгоритмів. Компанія також вирішила переглянути їх, щоби позбутися посилань на фейкові новини та екстремістські висловлювання в результатах пошуку. Авторитетніші джерела інформації пошуковик тепер показує ближче до вершини списку результатів, а ті, які вважаються неавторитетними, були пересунуті донизу.
Нові інструкції для співробітників компанії. Вони стосуються тих модераторів, які оцінюють якість роботи пошуковика. Тепер вони мають позначати в результатах пошуку образливі матеріали, сайти зі спростованими теоріями змови і просто недостовірною інформацією, що відповідно впливатиме на позицію цих ресурсів у результатах пошуку.
Блокування сайтів на сервісі AdSense. Як повідомив пошуковик, блокування на рекламному сервісі AdSense зачіпає ті сторінки, які поширюють недостовірну інформацію. В компанії наголосили, що регулярно відсіюють таких рекламодавців, але кількість блокувань збільшилася у зв’язку з «різким зростанням кількості фейкових новин та пропагандистських ресурсів».
Оновлення блоку швидких відповідей. Алгоритм цього блоку часто пропускав у нього фейки. Найбільший розголос цей «баг» пошуковика отримав після того, як у мережі стало вірусним відео з колонкою Google Home, яка зачитує фейки про 44-го президента США Барака Обаму. Сайт The Outline зібрав цілий список із пошукових запитів, які підягували фейки в сторінку з результатами пошуку.
Окрім Facebook та Google згадаємо й сервіс мікроблогів Twitter: улітку цього року він експериментував із запровадженням кнопки, за допомогою якої користувачі могли позначати позначати твіти, що містять хибну, шкідливу або оманливу інформацію. Однак далі тестового режиму для обмеженого кола користувачів справа поки не пішла.
Що в цей час робила решта світу
Серед інших важливих ініціатив цього року — створення бази даних із 600 сайтів, визначених як ненадійні. Її створив підрозділ із фактчекінгу французької газети Le Monde під назвою Les Décodeurs. База даних включає французькі та міжнародні сайти, які не тільки поширюють неправдиві відомості, але й маніпулюють читачами, агрегуючи в одному місці провокативні публікації з інших ресурсів.
«Верифікатор» від Le Monde: у пошуковий рядок потрібно вставити посилання на сайт і система перевірить, чи є він у базі даних фейкових ресурсів.
Інший проект, також запущений французькими та світовими медіа, — CrossCheck. Серед його засновників — AFP, Buzzfeed News, Les Echos, Le Monde, Libération, La Voix Du Nord. Поштовхом до його запуску стали президентські вибори у Франції. CrossCheck просить читачів ділитися новинами, які викликали в них недовіру, чи питаннями, які їх цікавлять. Далі редакція обирає серед них ті, які розгляне, й потім опублікує результати проведеної перевірки. Окрім медіа проект підтримали FirstDraft та Google News Lab.
У Норвегії дві найбільші газети-таблоїди VG і Dagbladet у співпраці з телеканалами NRK (суспільне телебачення) і TV 2 створили сайт Faktisk. Він перевіряє публічні заяви, факти, поширені в медіа та соціальних мережах, та зумисно сконструйовані фейкові новини. Для оцінки в Faktisk є п’ять позначок: «абсолютно правдиво», «частково правдиво», «непевно», «частково неправдиво», «повністю неправдиво». Окремо сайт веде ще й статистику достовірності матеріалів на різних сайтах.
В Україні сайт для перевірки фактів StopFake.org запустив цього року сторінку польською мовою. У StopFake.org зазначають, що Польща є одним із майданчиків постійного впливу російської дезінформації, який значно посилився після анексії Криму. При цьому дезінформація спрямована не тільки на польсько-українські відносини, але й на інші теми: польський політичний та оборонний простір, енергетичну політику, зовнішньополітичну діяльність, НАТО.
Інший український фактчекінговий проект — VoxCheck — створив рейтинг маніпуляторів та брехунів серед українських політиків. VoxCheck зібрав 424 висловлювання політиків, що містять факти й піддаються перевірці, та проаналізував їх. Аналітики дійшли висновку, що українські політики кажуть правду лише в одному випадку з трьох. А 60 % із перевірених цитат мали негативну конотацію, тобто спікери робили акцент на негативі.
Також у 2017 році програма ЄС Horizon 2020 профінансувала створення нового плагіну для виявлення фейкових відео. InVID допомагає користувачеві швидко отримувати контекстну інформацію з відеофайлів у Facebook та YouTube, здійснювати зворотний пошук зображень у пошукових системах Google, Baidu або Yandex, фрагментувати відео з різних платформ і виділяти ключові кадри, шукати потрібну інформацію у Twitter за фільтрами, читати метадані відео та зображень, детально досліджувати зображення тощо. До цього подібний інструмент для перевірки відео пропонувала тільки міжнародна правозахисна організація Amnesty International. Їхній Youtube DataViewer показує точну дату й час завантаження відео, виділяє кадри з відео, які можна перевірити через обернений пошук за зображеннями в мережі, і вказує ID відео, за яким можна перевірити, хто поширював ролик у Twitter.
Спробувати свої сили у фактчекінгу вирішив і засновник інтерактивної енциклопедії Вікіпедія Джиммі Вейлз (Jimmy Wales). Його новий проект Wikitribune зараз функціонує в пілотній версії. У проекті працюють як професійні журналісти, так і волонтери. За задумом, фінансові донори отримують право голосу у виборі тем, які висвітлює Wikitribune, а спільнота читачів може займатися фактчекінгом та редагувати тексти на сайті. У Wikitribune є кілька підрозділів за регіонами (наприклад, США, Європа, Азія) та за тематикою (поточні події, політика, культура). Окремо на сайті є проекти, які пояснюють, як писати для Wikitribune та долучитися до редагування.
Проект Wikitribune, заснований Джиммі Вейлзом.
Про великі плани щодо протидії фейкам і пропаганді оголосила і Європейська комісія. Вищий орган ЄС ініціював публічні консультації щодо фейкових новин та дезінформації, що поширюються онлайн, і планує до січня 2018 року створити «експертну групу високого рівня». Таким чином Єврокомісія планує розробити стратегію ЄС із протидії фейковим новинам, яка буде представлена навесні 2018 року.
У гру включаються уряди
Виключно на добру волю медіа й техногігантів вирішили не покладатися в Німеччині. Уряд країни розробив і прийняв законопроект, який передбачає штрафи для соціальних мереж за несвоєчасне видалення забороненого контенту, до якого належать і фейки. Цей закон набув чинності 1 жовтня цього року. Згідно з ним, «очевидно злочинні» висловлювання повинні бути видалені або заблоковані протягом 24 годин із моменту надходження скарги на них, у деяких випадках у компаній є для цього тиждень.
У разі систематичних порушень компанії штрафуватимуть: максимальна сума була встановлена на позначці 53 мільйони доларів. У першу чергу Мін'юст Німеччини буде дивитися за роботою Facebook, VK, Tumblr, фотохостингу Flickr і відеосервісу Vimeo.
Наступати на п'яти соцмережам почала й Великобританія. На початку 2017 року члени британського парламенту ініціювали розслідування поширення фейкових новин в інтернеті, ключовою фігурою в якому стала Facebook. Парламентарі всерйоз міркували над тим, щоби попросити Facebook про додаткове маркування фейкових новин, поширених британськими користувачами. Розслідування було призупинене в червні через дострокові вибори в країні, але восени його відновили.
У жовтні Деміан Коллінз (Damian Collins), голова парламентського комітету з питань цифрових технологій, медіа та спорту, надіслав у Facebook запит щодо реклами, оплаченої з російських акаунтів, у період референдуму у Великій Британії в 2016 році, а також дострокових парламентських виборів у 2017-му. Цей запит був долучений до британського розслідування щодо поширення фейкових новин у соцмережах «іноземними особами з метою втручання в політичний дискурс інших народів». У парламенті хочуть розібратися у способах впливу недостовірних новин на громадську думку й традиційну журналістику, а також визначити обов'язки компаній-соцмереж та виділити способи медіаосвіти громадян, щоб вони могли критично оцінювати джерела інформації.
Прокуратура Франції у травні цього почала розслідування через поширення фейків про тоді ще кандидата у президенти Еммануеля Макрона. За кілька годин до початку теледебатів 3 травня у соціальних мережах з'явилася інформація про нібито існуючі документи про приховування Макроном капіталів в офшорі.
Відео, в якому стверджується, що Еммануель Макрон ховає статки в офшорі.
У штабі Макрона авторів фейкових статей пов'язали з російськими ЗМІ RT і Sputnik. Через тиждень штаб Макрона зазнав кібератаки, що також було долучено до матеріалів розслідування. Втім, як цитує Fortune дослідження групи Bakamo, після завершення виборів потік фейкових новин у Франції зменшився.
Чому лише спростовувати фейки тепер недостатньо
Дослідження, опубліковане комунікаційною лабораторією The Opportunity Agenda, показало, що спростування фейків насправді є не найбільш ефективним підходом для боротьби з ними.
«Позитивний» сторітелінг, на думку експертів лабораторії, дасть кращі результати. Навіть якщо у фахівців існує безліч фактів та аргументів для спростування фейкової історії, вони можуть змусити читачів зайняти позицію оборони і ще глибше повірити в неправдиву історію. Люди, які сильно у щось вірять, просто відкидають факти, які не відповідають їхнім переконанням. Окрім того, якщо повторювати фейк раз за разом, навіть для того, щоби його спростувати, це може надати йому більше ваги та сили.
Цит. В The Opportunity Agenda пропонують замість реакції на фейки просто вказувати на те, що історія є неправдивою, й натомість розповідати іншу, нову історію. Наприклад, замість розвінчування фейків про мігрантів поговорити про те, хто є мігрантами і як гуманна імміграційна політика може принести користь.
Схожий підхід для протистояння в інформаційній війні з Росією використовує Фінляндія. Джед Віллард (Jed Willard), директор Центру глобальної взаємодії Франкліна Делано Рузвельта в Гарварді, який досліджував фінський досвід, звертає увагу на ті ж особливості роботи з фейками. «Найкращий спосіб реагувати на дезінформацію — менше виправляти хибну інформацію й більше демонструвати свій власний позитивний наратив і дотримуватися його», — вважає експерт.
Відмова від «жовтих новин». Журналістка Брук Борел (Brooke Borel), яка працювала фактчекеркою й написала з цієї теми книжку The Chicago Guide to Fact-Checking, вважає, що не зважаючи на всі зусилля соцмереж і фактчекерів фейкові новини постійно адаптуються. «Я знаю, що може зробити перевірка фактів, і наскільки це важливо. Але для боротьби з фальшивими новинами цього просто недостатньо», — пише Борел.
На її думку, перш за все медіа мають менше зловживати «жовтими» новинами та заголовками. Таким чином фейковим новинам буде складніше губитися в загальному потоці інформації.
Зрозуміла робота соцмереж. Експертка Брук Борел також вказує на те, що соцмережі й інші платформи мають зробити прозорішою роботу своїх алгоритмів, щоби стали зрозумілими механізми, завдяки яким деякі новини активно поширюються і стають вірусними, а інші — ні. Вона посилається також на професорку Енді Такер (Andie Tucher) із Колумбійського університету, яка працює над історією фейкових новин у США. Такер вважає, що цикл фейкових новин почав змінюватися таким чином, що люди почали втомлюватися від них. І багато людей вирішують вийти за його межі.
Втім, втомлюються не лише люди, які читають новини. Хто з медійників не втомився від постійного обговорення фейкових новин і пошуку універсального рішення для цієї проблеми? Водночас цього року гарячою темою стали кібератаки. За даними компанії Check Point Software Technologies, що спеціалізується на кібербезпеці, за травень три найпоширеніші віруси — Fireball, RoughTed та WannaCry — атакували 44 % організацій на планеті. А президент Microsoft Бред Сміт порівняв атаку WannaCry із використанням ракет «Томагавк» із арсеналу США. Можливо, наступного року кібербезпека буде хвилювати нас набагато більше, ніж поширення фейків.
