«Кожен діалект на території України міг стати літературною мовою»

«Кожен діалект на території України міг стати літературною мовою»

10:00,
21 Грудня 2021
16805

«Кожен діалект на території України міг стати літературною мовою»

10:00,
21 Грудня 2021
16805
«Кожен діалект на території України міг стати літературною мовою»
«Кожен діалект на території України міг стати літературною мовою»
Студентка «Могилянки» Ідея Олександрівна на своєму ютуб-каналі аналізує, як говорять українці в різних частинах країни, та пояснює, чому діалект — це не те, чого треба соромитися.

Ідея Олександрівна — філологиня-чотирикурсниця, яка разом зі своєю мамою працює над однойменним ютуб-каналом, де публікує відео про бойківську та гуцульську говірки, літературу по-бурлацьки та зниклі звуки української мови. Відео, на яких у кадрі Ідея з’являється разом із кішкою Мальвочкою, набирають сотні тисяч переглядів і коментарів людей, які захоплюються філологинею і просять розповідати більше про різні діалекти. В інтерв’ю MediaSapiens Ідея Олександрівна розказала про «магію ютуба»; бажання знімати відео не лише на мовні теми; чому довго відкладала запуск патреона; а також де черпає наукову інформацію для блогу і які має плани на майбутню експедицію селами України.

— Ідеє, на вашому каналі багато підписників, однак не так уже й багато відео, — всього дев’ять за півтора року існування. Та й перші кілька відео у блозі стосувалися літератури, а зараз ви все більше уваги приділяєте мовним темам, як-от різним діалектам української. Як так сталося і про що ваш канал більше — про мову чи літературу?

— Перші відео на каналі стосувалися літератури, бо я хотіла промацати аудиторію, зрозуміти, що людям подобається, і такий шлях здавався мені найпростішим. Але з детальним вивченням літературної теорії, заглибленням у тему ставало все складніше.

Я почала вести канал, коли закінчила другий курс, у мене ще не було масштабного знання літератури й літературної теорії. Тоді ми закінчили вивчати середньовічну літературу, залишалося ще чимало простору для вивчення, тому у відео я обмежувалася шкільною теорією. Думала, що моєю цільовою аудиторією будуть випускники шкіл, яким треба скласти зовнішнє незалежне оцінювання і вони хочуть дізнатися щось про конкретний твір. Вийшло трошки не так: третє відео на каналі вже було про суржик. Я зробила його, тому що люди в інтернеті часто не мають рації, сперечаються щодо суржику, намагаються визначити, що ним є, що — ні. Витрачати купу часу, щоби пояснити комусь у коментарях, що він не правий, не дуже раціонально. Простіше зняти відео з роз’ясненнями, оскільки я маю таку можливість, а потім кидати їм його, мовляв, дивіться і не випендрюйтеся. Так і почалася мовна серія відео, хоча ролик про суржик я видалила, адже те, що я тоді думала про це явище, не збігається з моїми теперішніми думками.

Пізніше я вирішила відзняти серію відео про українські діалекти. Несподівано для мене, ця тема зайшла. І зараз чимало людей знають мене саме як людину, яка знімає відео про діалекти, хоча я не хочу обмежуватися виключно цією темою.

— У своїх відео ви спростовуєте поширені міфи про діалекти. Наприклад, кажете, що м’який звук «ч» не обов’язково є впливом російської мови, як це заведено вважати. А навпаки — що так говорили українці на певних територіях задовго до русифікації. Чи не стикалися зі звинуваченням у свій бік через такі заяви?

— Таких претензій не було. Але буває, пишуть, що українська — це просто польський суржик, а не повноцінна мова. Здебільшого мені тільки дякують, що я пояснюю різницю між літературною мовою і діалектами. І за те, що я не говорю про суржик, а розповідаю про чистий діалект, завжди відокремлюю ці поняття. Це важливо, особливо якщо йдеться про північні діалекти, де дуже великий вплив тієї ж російської мови. У мене вже вухо натреноване відокремлювати власне діалекти від впливів сусідніх мов.

Треба розуміти, що діалект — це не вплив сусідньої мови. Діалект — це наслідок розвитку мови, скажімо, на прикордонній території, де вона розвивається по-іншому, ніж у центрі країни.

— Повертаючись до кількості відео на каналі. Чому за майже два роки їх з’явилося лише 9? Чи не вимагає ваша аудиторія більше контенту?

Складно поєднувати ведення каналу із навчанням у Могилянці. Зараз я працюю над дипломною роботою, тому маю небагато вільного часу. На початку листопада я випустила відео, з тих пір намагаюся позакривати всі хвости до сесії, щоби приділити багато часу для створення нового відео, яке має вийти от-от. У майбутньому хочу публікувати по одному відео на місяць.

— Як так сталося, що маючи лише 9 відео, вдалося заохотити підписатися на канал майже 60 тисяч людей?

Була весна 2021 року, гурт Go-A із піснею «Шум» виступав на «Євробаченні». Я відзняла відео про цю пісню ще в березні, напередодні конкурсу. Подумала, що це хороший спосіб хайпонути й розкрутити канал. Так і сталося, багато людей цікавилися цією темою.

Потім було відео про бойківський діалект, яке також вистрілило, на мій подив. Я думаю, що це магія ютуба: хтось із моїх друзів приніс когось у жертву, і боги ютуба зглянулися наді мною. Ще я думаю, шо це знак долі, тому не маю права його ігнорувати і кидати цю справу.

— Чи не стикалися з упередженим ставленням викладачів чи глядачів через те, що ви ще студентка, а вже «навчаєте» велику аудиторію й претендуєте на експертність?

— З боку викладачів претензій щодо моєї експертності не було. Навпаки, я співпрацюю зі своєю викладачкою з діалектології, прошу її надіслати мені якісь матеріали, приклади говірки, якщо вони в неї є. Звісно, вона не переглядає мої сценарії, але інколи я можу звернутися до неї по пораду. На жаль, я все одно деколи припускаюся помилок у відео через свою неуважність, за що мені дуже соромно. Але хто з нас без гріха?

Велика частина моєї аудиторії — люди 30+. І це чудова публіка, від них я отримую багато хороших слів та любові. Із ейджизмом від цих людей, мовляв, та що вона, така молода, знає, я не стикалася. Це максимально мої люди. Інколи я отримую захоплені відгуки, що мої відео потягнуть на кандидатську. Я дякую, але розумію, що це не так.

Натомість критику я отримую від людей свого віку. Здається, що вони звикли шукати у відео чи текстах щось не те, якісь неточності чи помилки, і писати про це в коментарях. Таких людей я найбільше боюся. Бо коли ти говориш на велику аудиторію, страшно помилятися. Зазвичай я сама усвідомлюю свої помилки після того, як їх роблю. А такі коментарі — додаткова шпичка в серце.

— У ваших відео ви використовуєте шматочки записів інших людей, — науковців, мовознавців, фольклористів, які фільмували, як говорять українці в різних регіонах. Оскільки так багато уваги приділяєте діалектам, чи не планували їхати у власну експедицію українськими селами, щоби записати, як там говорять зараз?

— Плани поїхати в експедицію є, але поки що втілити їх складно. Зокрема, через епідемію й навчання. Але мені дуже хочеться, і я сподіваюся, що цією весною вдасться кудись поїхати. Наприклад, у села на середньому Поліссі, на Бойківщину. Зараз усі записи діалектів я беру з вільних джерел, хоча останнім часом хороші люди почали присилати мені свої записи діалектів із різних областей. І якщо в тих, хто читає це інтерв’ю, є такі записи, присилайте, будь ласка.

— Розповідаючи про діалекти, ви постійно наголошуєте, що спілкуватися говіркою — не соромно. Чому, на вашу думку, треба берегти діалект, а не лише говорити літературною мовою, на чому наполягають чимало інших блогерів та блогерок, які вчать «говорити української правильно»?

— Кожен діалект на території України колись міг стати літературною мовою, адже вона не береться нізвідки. У діалекті дуже часто захована історія мови. Тобто за допомогою фонетичних і лексичних змін у діалекті ми можемо простежити історію розвитку мови. Діалект — це наша індивідуальність, мікроідентичність всередині мови. Соромитися його точно не варто.

— Чому так сталося, що деякі діалекти, наприклад, ті, якими говорять на Івано-Франківщині чи Закарпатті, більш поширені й упізнавані, а ті, якими говорять на Запоріжжі, — менш відомі?

Тут є два моменти: самоусвідомлення та час виникнення. Ті діалекти, які ми маємо на заході чи півночі, — старі, деякі навіть встигли відмерти. На заході, наприклад, вони законсервовані. Люди себе усвідомлюють, не соромляться презентувати власну говірку. Натомість на Запоріжжі, наприклад, побутує степовий діалект, — один із найновіших в українській мові, він зародився близько 150 років тому. Там не було конкретної етнічної групи, яка могла б себе асоціювати з цими територіями чи мовою. Діалект там ще не встиг устоятися, як настали радянські часи, і його вже почали щемити. Тобто цей діалект не став поширеним та популярним через низку історичних чинників. Але я сподіваюся, що завдяки проєктам, які популяризують діалекти, мешканці сходу і півдня також перестануть соромитися того, як вони говорять.

— У мережі є чимало блогів про українську мову. Зокрема, є інформація й про діалекти, наприклад, на каналі «Твоя підпільна гуманітарка». Чим, на вашу думку, відрізняється контент «Ідеї Олександрівни» від того, який створюють інші блогери-філологи? І, можливо, плануєте спільні проєкти з творцями інших подібних каналів?

«Твоя підпільна гуманітарка» поки відзняла загальне відео про те, що таке діалекти. Наскільки розумію, вони також збираються в цю тему заглиблюватися, однак я не відчуваю конкуренції з ними. У нас різна цільова аудиторія. Навіть якщо подивитися на подачу, можна зрозуміти, в чому між нами різниця. Відео на каналі «Твоя підпільна гуманітарка» виходять в академічному стилі. Остап Українець, розповідаючи щось на відео, ніби читає лекцію, не забуваючи пояснювати всілякі терміни. Натомість моя фішка у спрощенні. Мої глядачі — це люди, які потребують простої, щирої подачі інформації. В цьому, мені здається, мій плюс, бо мене розуміють усі, незалежно від рівня освіти.

Я запланувала одну колаборацію. Але все ж я поки що не відчуваю якогось конекту між блогерами і блогерками, які популяризують українську. Є два типи лінгвістики: прескриптивна, яка каже нам як говорити, і дескриптивна, яка описує те, як ми говоримо. Більшість блогерів, які розповідають про мову, користуються прескриптивним підходом, а мені ближчий дескриптивний. Я не хочу розповідати людям «кажи ось так, а не так». Це не мій стиль.

— Із відео на каналі справді можна дізнатися чимало інформації. Цим часто захоплюються в коментарях ваші підписники. Мовляв, готуючись до зйомки ви перечитали сотні сторінок у десятках книжок. Як ви обираєте інформацію для своїх сюжетів, як знаєте, якими джерелами користуватися можна, бо там вона достовірна, а якими — точно не треба?

— У наукових колах є список авторів, які є світочами, і їм можна довіряти без злого умислу. Тобто, відкриваючи їхню працю, ти знаєш, що вони скажуть все так, як треба і як воно є. Готуючись до запису, я беру інформацію з різних праць Шевельова, Бевзенка та інших, зіставляю факти, намагаюся підводити все до спільного знаменника і спиратися на живі приклади.

— У своїх відео ви дякуєте за допомогу мамі та однокурсникам. Як саме вони допомагають вам при створенні контенту?

Над каналом я працюю разом із мамою. Вона також філологиня, тому ми добре розуміємо одна одну. Мама моя продюсерка, редакторка, мотиваторка. Вона підбирає зразки для моїх відео, допомагає зі зйомкою, свариться, якщо я лінуюся.

Інколи я прошу допомоги в однокурсників. Наприклад, на діалектології ми мали описати словник із якогось діалекту. Я працювала із бойківським, але, готуючи відео про інші діалекти, просила однокурсників, які ними займалися, поділитися зі мною знайденими матеріалами за згадку в ефірі. Така співпраця полегшує мені життя і пришвидшує процес створення відео.

— Як я зрозуміла переглядаючи відео, ваші підписники підтримують вас фінансово і якийсь час умовляли створити патреон, проте ви не хотіли цього робити. Чому зрештою здалися?

— Я створила патреон, бо цього хотіли мої підписники. Відкладала його створення, адже переживала, що не зможу створювати регулярно унікальний додатковий контент. Але одного разу мені надіслали переказ на картку із приміткою: «заведи патреон». От я й завела. Я розумію, що людям важливіше підтримати мене копійчиною, ніж побачити преміальний контент за їхні пожертви.

Зараз у мене близько 150 патронів, і я вважаю, що це класний результат. Іноді мені стає соромно за те, що я нічого не роблю, а мене підтримують аж 150 людей! Це мотивує працювати далі. Одного разу мені написала людина, яка підписана на патреоні, й запитала, коли буде відео. Сказала, що їй потрібно знати, за що вона платить гроші. Після цього я дуже боюся,  що не виправдаю чиїхось очікувань.

— Як плануєте розвивати канал у майбутньому? І про що, крім діалектів, там ще з’являтимуться відео?

— Про мову, літературу, культуру, звичаї, обряди… Найближче відео буде про українське язичництво, потім знову будуть відео про діалекти. У майбутньому також планую знімати відео про українські імена, прізвища, назви населених пунктів.

Не маю конкретного плану щодо цифр — кількості переглядів чи підписників, але хочеться, щоби згодом ми з мамою могли працювати лише над каналом, щоби канал був основним джерелом заробітку для нас.

Читайте також
ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Кравч
23:52 / 24.12.2021
Еге ж, дипломну вона пише в Divine Divinitу???? Наплела сім мішків гречаної вовни????
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду