Слава Україні, давай-давай! Огляд тижневиків за 13–15 липня 2018 року

Скрін-шот "1+1"

Спалах любові до хорватів, ощасливлені власники євроблях, майбутня зустріч двох президентів і легалізація марихуани — про що говорили інформаційно-аналітичні програми «Подробности недели» («Інтер»), «Перші про головне. Деталі» (ZIK), «Час. Підсумки тижня» (5 канал), «Факти тижня» (ICTV), «ТСН. Тиждень» («1+1») та «Завтра» («112 Україна»).

Сезон наближається до завершення. Тижневик каналу «Україна» «События недели» пішов у відпустку ще минулого тижня, «Факти тижня» анонсували ще випуск 22 липня, але переважна більшість підсумкових розпрощалася з глядачами саме цього вікенду. Тому логічно поговорити не лише про підсумки тижня, що минув, але і про загальні тенденції.

«Подробности недели»: «и Бойко такой молодой…»

Якщо після перегляду новин тижня у вас виникло розуміння, що в країні бардак, парламент не працює, уряд (але не прем’єр!) краде, навколо вбивства, грабунки й махінації, ціни от-от злетять, а зарплати ніхто в країні не платить, якщо ви усвідомили, що від цього всього вас врятує лише «Опозиційний блок» — оплот стабільності, здорового глузду й турботи про українців, — вітаю, ви подивилися «Подробности недели». І якщо ви з легкістю впізнаєте в обличчя Юрія Бойка та Вадима Новинського, Тетяну Острікову та Ірину Сисоєнко, Артура Герасимова та Олексія Гончаренка, — схоже, дивитеся тижневик «Інтера» періодично.

Політичне життя в цій програмі постійно коментують одні й ті ж народні депутати, представники різних політичних сил. Остання програма сезону не стала винятком — у сюжеті про завершення роботи Верховної Ради підсумки її діяльності коментували Ірина Луценко й Артур Герасимов (Блок Петра Порошенка), Тетяна Острікова та Олена Сотник («Самопоміч»), Олег Ляшко (Радикальна партія) і Максим Бурбак («Народний фронт»). Не обійшлося без Юрія Бойка («Опозиційний блок») — його коментарі в сюжеті лунали двічі, а посеред програми глядачі побачили ще одне включення. Бойко критично оцінив діяльність парламенту, мовляв, депутати самі винні, що люди не задоволені їхньою роботою. Наприкінці сюжету про роботу Верховної Ради як вишенька на торті з’явився співвласник телеканалу «Інтер» Сергій Льовочкін, також народний депутат від «Опозиційного блоку». У тиші та спокої парламентських кулуарів він також розкритикував депутатів, мовляв, домовитися не можуть, ще й порушують права його політичної сили, а це «плохо для демократии, это плохо для страны, для имиджа страны в целом». Останнім часом в ефірі «Подробностей недели» не видно хіба що заступника фракції БПП Олексія Гончаренка, який протягом сезону з’являвся чи не в кожній програмі й коментував безліч тем.

Медичну реформу коментувала заступниця відповідного парламентського комітету Ірина Сисоєнко («Самопоміч»), яка акцентувала на невдалих управлінських рішеннях Міністерства охорони здоров’я. Мовляв, уряд не виконує закону, натомість розробляє незрозумілі концепції, що руйнують систему охорони здоров'я й екстреної медичної допомоги. Сисоєнко — традиційна антагоністка Уляни Супрун, і переважно саме вона говорить в ефірі «Інтера» на медичні теми.

Гостями студії також стали невипадкові люди — народні депутати Альона Шкрум («Батьківщина») і Сергій Березенко (Блок Петра Порошенка) та гендиректор інформаційної агенції «Інтерфакс-Україна» Олександр Мартиненко, за словами ведучого Олексія Ліхмана, «очень мудрый наблюдатель за украинской политикой». Мартиненко підсумував розмову зауваженням, що в наступній сесії депутати багато говоритимуть, використовуватимуть парламент для передвиборчої боротьби, тож на ефективність годі сподіватися. «Ярко, красиво, выступлений много, а толку, возможно, и нет», — погодився з ним ведучий.

Жоден випуск тижневика «Інтера» не минає без «паркету». І цього разу ведучий цитував Петра Порошенка, який заявив, що європейські лідери в курсі про заручників-українців (а що дає глядачеві ця інформація?). Також глядачі побачили окремо синхрон Президента про потребу діалогу з Угорщиною, але не всупереч національним інтересам, і синхрон Володимира Гройсмана, який закликав парламент до єдності.

Протягом усього телевізійного сезону «Подробности недели» акцентували на провальних рішеннях і конфліктних ситуаціях. Їх насправді було немало, але послідовне накручування глядачів очевидно має свою мету — показати, що нинішня влада не спроможна вирішити проблеми країни. Після чого на білому коні в ефір виїжджає «Опозиційний блок», який принаймні декларує турботу про простих людей, зокрема пенсіонерів, чорнобильців, переселенців та інших.

Не можна сказати, що в ефірі тижневика була лише «чорнуха» — виходили і якісні сюжети на соціальну тематику, про проблеми фронтової зони, історії військових. Зокрема, в останньому випуску таким був сюжет Ірини Баглай про офіцерів української армії, еліту, що виховується на фронті. Але тенденції свідчать про потяг до драматизації й перебільшення. Наприклад, матеріал про так званий бунт евробляхеров доволі жорсткий, з акцентом на протиправні дії: «Центр столицы парализован, по всему городу пробки. Тысячи машин с иностранной регистрацией приехали в правительственный квартал, требуют доступную растаможку авто и фискальную амнистию для себя. Участники акции блокируют выход из парламента, не пропускают никого. Журналистам приходится лезть через забор. [...] Перед зданием парламента и Кабмина протестующие жгут дымовые шашки и созывают подмогу со всей Украины. [...] Не обошлось и без потасовки и перепалок. Художник Сергей Поярков чуть не подрался с участниками протеста, a машина нардепа Павла Пинзеныка с еще двумя депутатами в салоне сбила одного из активистов. С переломом ноги его забрала скорая, а участники акции взяли Пинзеныка в кольцо, чтобы тот не сбежал, хотя за рулем был не депутат, а его водитель. А ещё одно ДТП произошло уже сегодня — митингующий перебегал дорогу в неустановленном месте и его задел автомобиль».

Останнім сюжетом у заключній програмі сезону став матеріал Дмитра Анопченка про «конопляну лихоманку» в окремих штатах США, спричинену легалізацією марихуани. Може, восени «Подробности недели» також «попустить»?

«Перші про головне. Деталі»: в очікуванні змін

На програму «Перші про головне. Деталі» в новому сезоні чекають суттєві зміни. Тижневик каналу ZIK не просто пішов на канікули — його переформатують. Наприкінці випуску ведуча анонсувала сюрпризи та зміни в новому сезоні, а вже згодом стало відомо: Інна Москвіна більше не вестиме проект. Можливо, новий фронтмен (чи фронтвумен?) програми принесе нове бачення.

«Перші про головне. Деталі» — тижневик динамічний, із великою кількістю інфографіки й ілюстративного матеріалу. Інфографікою часто супроводжувалися повідомлення на економічну тематику, про рейтинги політиків тощо. В останньому випуску інфографіка в темі рятувальної операції в Таїланді, де протягом двох тижнів дитяча футбольна команда перебувала в печері, затопленій водою, допомогла зрозуміти, що відбувалося. Повідомили і про розслідування вибуху міномета «Молот», також із картинками. Вказали на вади, зафіксовані в мінометі, зокрема «проблеми з підйомним механізмом, корозія, дефекти фарбування, а також ненадійність механізму, що мав би убезпечити від подвійного заряджання».

Однією з найгарячіших тем тижня стало питання «євроблях», але сюжет програми «Перші про головне. Деталі» виявився на порядок спокійнішим за інтерівський. Конфлікти не замовчувалися, але були врівноважені конкретикою про формули, за якими розраховуватимуться акцизи. Не забули наголосити на штрафах, які чекають на тих, хто акцизу не заплатить або протермінує виїзд за кордон.

Наостанок тему впливу політики на футбол розкрив сюжет Олексія Братущака. За словами колишнього спортивного журналіста, а нині політика Ігоря Мірошниченка, гасло «Слава Україні!» футбольні вболівальники давно використовують як в Україні, так і за її межами, й раніше це не ставало причиною скандалів: «жодних покарань від ФІФА не було, аж доки фраза не пролунала під час чемпіонату світу у Росії». У сюжеті пояснено деякі тонкощі фанатського руху, зокрема інформацію про добрі стосунки між ультрас різних країн: «Із хорватами в українських фанатів дружні стосунки склалися у 2014-му. Зійшлися бок о бок на фронті.

Олег Петренко: Побратими із Хорватії є добровольцями в "Азові" і дуже поважаємо цих хлопців. Це справжні друзі, побратими”. [...] На підтримку хорватів виступили і депутати. Олексій Гончаренко одягнувся у динамівську футболку Віди. Андрій Павелко прийшов до парламенту у футболці збірної Хорватії». Втім, наголошується, що футбол використовують для політичних цілей і в самій Україні: «У виконкомі Федерації футболу України можна побачити кількох депутатів, голову Херсонської облдержадміністрації, керівника антикорупційної прокуратури». Закінчують сюжет інтригою: «Історія футбольних протистоянь не закінчиться з фінальним свистком чемпіонату світу, поки ж українці чекають на можливу зустріч Віди із Путіним. Російський президент може вийти на нагородження фіналістів. Як із ним привітаються хорвати?»

Якщо, говорячи про «Інтер», ми згадували про просування інтересів і меседжів окремих політичних сил, то на ZIKу протягом сезону такого майже не було. Хіба що час від часу звучали повідомлення від представників «Народного фронту», зокрема Арсена Авакова й Арсенія Яценюка. Особлива увага була прикута до персони Михеїла Саакашвілі, особливо під час протистояння біля Верховної Ради, в якій екс-президент Грузії був одним із ватажків протестувальників. Але зі зникненням із теренів України Саакашвілі зник і з програми. В історії з таємничим захопленням ZIKу тижневик не лишився осторонь і повідомляв про спроби захопити канал. Нагадаємо, що акція «Братства» так нічим і не закінчилася, проте ведучі каналу мали про що поговорити в ефірі.

«Час. Підсумки тижня»: цар-підводка

Коли говориш про тижневик 5-го каналу, першою асоціацією є ім'я ведучого — Віталія Гайдукевича. Другою — підводки Віталія Гайдукевича. Третьою — іронічні й інтелектуальні підводки Віталія Гайдукевича. «Час. Підсумки тижня» великою мірою тримаються на харизмі ведучого — його оцінках подекуди на межі коректності. Він дозволяє собі характеризувати речі та людей прямо, кепкувати з тих, хто йому не подобається, або відверто захоплюватися тим, що подобається. Іноді Гайдукевич читає свої блискучі спічі з папірця, що трохи псує враження, та його підводки — це значна частина успіху тижневика. Сюжети, як пропонують глядачеві 5-го каналу, доволі стримані, журналісти не женуться за сенсаціями чи смаженими фактами. Часто можна побачити матеріали з історичними паралелями або міжнародною аналітикою — це не зовсім той контент, яким ділитимуться в соціальних мережах чи з друзями. Але промови ведучого дуже оживляють програму, роблять її більш динамічною й живою.

Остання програма сезону підбила підсумки як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. Розпочали з міжнародних подій, зокрема саміту Україна — ЄС, що «на відміну від двох попередніх років принаймні завершився підсумковою декларацією, щоправда Києву тут не варто розраховувати на якісь успіхи». Ведучий акцентував на здобутках: «ЄС каже: окей, підтримаємо і транш макроекономічний виділили і про Російську агресію нарешті вголос почали казати, а це дуже важливо. Вперше Євросоюз офіційно визнав озброєну агресію Росії проти України». Але не все українській делегації вдалося, зокрема, «Північний потік — 2» таки будуватимуть. Не сталося прориву і в українсько-польських стосунках, ба більше, відбувся певний регрес: «Дуда взагалі сказав, що чекає від України, щоб та відмовилася від УПА, Тобто, щоб ми з Вами у своїй країні припинили шанувати людей, які боролися за українську незалежність. Абсурдність цієї вимоги в голову офіційної Варшави поки що не вкладається». У сюжеті Сергія Барбу — екскурс у події 1944 року та реакція на них сучасних людей. Журналіст намагався дотримуватися балансу, проте не зміг утриматися від критики нинішньої польської політики, яка призводить до спекуляцій на історичному ґрунті й побутової агресії поляків щодо українців.

Підбили в програмі й підсумки українського політичного сезону, проанонсувавши, що наступний, передвиборчий, буде характеризуватися бажанням сподобатися виборцю, коли прагнення халяви братиме гору над прагматичністю та далекоглядністю. В матеріалі Анни Мірошниченко згадано про ухвалені рішення, призначення, про скандальні епізоди, зокрема позбавлення депутатської недоторканності й арешт Надії Савченко.

До останнього сюжету останньої програми сезону Віталій Гайдукевич підійшов найемоційніше: «Повертаючись до теми війн, їх різноманітності — нинішні війни виглядають не зовсім звичайно. Або зовсім незвичайно. Ну, наприклад, ви ставите собі на комп’ютер антивірусну програму. Насправді це програма є шпигунською і вона написана в конторі, яка є силою розвідки ворожої країни. Інший приклад. Співаки ротом, які запевняють, що культура це не є політика, не є війна. Або гравці ногами, які переконують, що спорт — це не є політика, не є війна. Гітлер, до речі, також вважав, що Олімпіада-36, це не є політика. Олімпіада-80, мовляв, також — ні. Але при тому всьому варто сказати: «Слава Україні!», як спорт миттєво стає політикою для всіх ніг.

Це взагалі певна іронія долі. ФІФА в які тільки пози зараз не стає, щоб сподобатися Путіну. І Газпром новий рекламний контракт на кілька років підписав. І Джанні Інфантіно, ну, в кокошнику ще трохи, і буде спати. Чи є в світовій спортивній індустрії структура, організація більш корумпована, ніж ФІФА? Чи не забув часом пан Інфантіно про те, що Блаттер також до певної міри, до певного моменту вважав, що у нього з усіма домовлено. По корупції у ФІФА зараз веде окремо велику справу ФБР. Відкрито кримінальне провадження Федеральною прокуратурою Швейцарії. І в цій справі йдеться саме про те, що Росія і Катар купили собі право проводити чемпіонати світу. Це той, що зараз завершується, і наступний по черзі. В Брюсселі презентували фільм про те, що Росія купує ФІФА. І що? І нічого. Ніби всім байдуже. І що ми бачимо? Один хорват каже “Слава Україні!”  і Москву просто рве на хом’ячків. Того вечора і вночі 160 тисяч українців кладуть в нуль рейтинг сторінок ФІФА у Фейсбуці та в Гуглі. Наступного дня медіа усього світу написали про магічність слів “Слава Україні!” і роз’яснили чого ж це так бісить країнуокупанта. Мільярді доларів, що були витрачені на російський імідж обнулилися за одну-єдину ніч, щоб там не казав майбутній фігурант чергової корупційної справи у ФІФА».

У сюжеті Петра Троця йдеться не так про спортивні перипетії, як про неадекватну реакцію Росії й начебто підконтрольної їй ФІФА на відео, записане хорватськими спортсменами. Завершення програми емоційне і зворушливе: «Зберігаймо спокій і не забуваймо: що б там не казали всякі ФІФИ — ніщо не зупинить ідею, час якої настав. Ну а для нас з вами магічними словами єдності є “Слава Україні, давай-давай!”».

«Факти тижня»: у всьому винна Росія

Для тижневика ICTV Росія — одна з головних тем. Стільки матеріалів, пов'язаних із російською політикою, реаліями чи зірками, не було в тижневику жодного телеканалу, навіть тих, які традиційно вважають «проросійськими». Ці матеріали переважно не просто критичні, а знущальні. Якщо говорили про міжнародні події — не забували про реакцію Росії, про українські справи — шукали російський слід. Вабила «Факти тижня» й культурна спадщина: протягом сезону глядачі змогли дізнатися про те, хто вбив Михайла Круга й Ігоря Талькова, Петра Столипіна і, можливо, Володимира Висоцького, розгадати таємницю Тунгуського метеорита тощо.

Російський слід був і в останньому випуску «Фактів тижня». Навчання See Breeze викликали в Росії істерику, адже «в рамках навчань до Чорного моря зайшло флагманське судно ВМС Сполучених Штатів “Маунт Вітні”, а також американський есмінець “Портер”. Той самий, яким командує ось ця симпатична жінка Андріа Слоу, і з борту якого торік було завдано ракетного удару по авіабазах в Сирії у відповідь на хімічну атаку уряду Асада». «Бабці Путіна» намагалися навести порчу на хорватських футболістів, а після резонансного «Слава Україні!» російське нутро вилізло назовні: «Росіян, які так ретельно вдавали з себе доброзичливих і відкритих господарів видатного чемпіонату, почало плющити вздовж і впоперек. І чого це? Росіян же на нашій війні немає, ну, “их там нет”. Це ж просто “громадянська війна поміж українців”. Чого ж тоді таке обурення?». І навіть тому, що Домагой Віда перепросив за сказане, знайшли пояснення: «Все в найкращих традиціях російської дійсності, коли від Сталіна і донині мільйони людей вибачаються за те, чого не робили, під страхом зламаної кар'єри, тюрми, або й втрати життя». Ситуацію красномовно назвали футбольно-ідеологічним нокаутом.

Окремо розповіли про російських військових і активістів, одіозних персонажів, що тепер ув’язнені в Україні. Це цікаво, особливо з огляду на чутки, що Олега Сенцова та інших бранців Кремля можуть поміняти. Втім, автор сюжету Ярослав Мінервін не плекав ілюзій: «Чи зреагує на це Москва? Дізнаємось вже наступного тижня після мундіалю. Чи Путін, як і свого часу Сталін, вважає своїх полонених відпрацьованим матеріалом? Згідно з відомою цитатою вождя народів, “в нас немає полонених, є лише зрадники і дезертири”».

Не можна казати, що фокус на Росії є зовсім безпідставним, але «Факти тижня» з тим відверто перегинали палицю.

А от матеріалів із порушенням стандартів протягом сезону було не так уже й багато. Правда, не обійшлося без реверансів у бік прем’єра. Час від часу в ефірі «Фактів тижня» з'являлися паркетні повідомлення про діяльність Гройсмана. Чи не найбільше запам'яталося неформальне інтерв'ю Оксани Соколової з прем’єром на початку року, де він пив чай із бергамотом та розмірковував про карельську березу.

З-поміж економічних питань увагу тижневика привернув РАБ-тариф, який ведучі й журналісти нещадно критикували. Ну і традиційно не забували розповідати про Віктора Пінчука, власника ICTV, зокрема діяльність його PinchukArtCentre. Все можна було би пояснити любов'ю до мистецтва, але про події в інших культурних центрах і галереях канал говорити не поспішав. Поселився у щоденних і підсумкових новинах каналу проект «Нові лідери», майданчиком для якого став ICTV.

«ТСН. Тиждень»: шок, сенсація і про погоду

Емоційність ведучої й журналістів «ТСН. Тижня» — не секрет. Алла Мазур розпочала випуск у футболці збірної Хорватії по футболу й наголосила, що «невинний 9-секундний ролик, як скальпель, що відкрив величезний нарив. Слова хорватських футболістів наче вивели саму Україну у фінал світового чемпіонату». Сюжет Стаса Ясінського запропонував паралелі з історією Хорватії, зокрема збройного конфлікту із Сербією: «Це — збірна Хорватії. Це — діти тієї страшної війни. Кілька гравців команди — біженці, яких батьки вивезли в більш спокійні регіони Європи. Решта зростала в зруйнованій та замінованій країні». Більше того, «в рідному місті Віди легендарний червоний автомобільчик, який його власник, без жодних сумнівів, вивів проти сербського танка, поставили на постамент як пам’ятник. Слова футболіста, сказані через багато років після завершення його власної війни, запишуть в українську історію. І подальші вибачення чи пояснення цього вчинку нічого не варті, бо Хорватія подарувала нам фантастичні відчуття перемоги та, хто б що не сказав, вивела Україну у фінал чемпіонату світу». Дуже дотепний пасаж: «Скандал роздули не самі хорвати, а росіяни, які оцінили ролик, мало не як вторгнення української армії в Ростовську область, та дії ФІФА — організації, яку вже чотири роки спонсорує “Газпром”». Втім, одразу після сюжету ведуча повідомила: футбол став причиною загибелі нашого співвітчизника-туриста в Туреччині від рук громадянина Росії: «[росіянина] розлютив програш російськоі збірної і іншого аргументу, ніж вдарити українця, не знайшов. 55-річний Андрій Сова впав і зазнав смертельної, як виявилося, травми голови».

Тижневик «1+1» дуже добре знає, хто його глядачка і що їй потрібно, а тому узагальнення «шок, сенсації і про погоду» можна назвати гаслом програми. Наприклад, матеріал про татуювання подали як унікальне розслідування з елементами рунічної магії. Шок — коли роблять татуювання, може боліти! Сенсація — його неможливо безболісно звести! Інформаційна бомба — картинка, яку ви вирішили нанести на власне тіло, може щось означати! Щоправда, після сюжету на глядачів чекає суцільне мімімі: у студію до Алли Мазур прийшов хлопчина, якого прямо у студії внесли до книги рекордів України як власника найтатуйованішого торсу. Ведуча з майже дитячим захватом роздивлялася розмальованого юнака: «Знаєте, я бачила вас на фото, але зблизька воно вражає ще більше. Круто. Можна торкнутися до вас?».

Матеріал про напади на громадських активістів, «сафарі на тих, хто надто багато говорить», справді важливу тему, перетворили на вселенську змову. Журналіст Стас Ясінський заявив про те, що «реванш промислових сил та місцевого сепаратизму може мати дві форми — військову та політичну. В разі можливої окупації півночі та півдня саме активісти — це майбутні організатори проукраїнського підпілля. Невідомо, чи буде пряме військове вторгнення, але зачистити південь та схід України від проукраїнських активістів дуже вигідно саме зараз, перед початком виборчої кампанії. Зачистка, яка побічно вигідна місцевим смотрящим, може координуватися з єдиного центру, того, що на Красній площі під рубіновими зірками. А це значить, що готуватися до можливих нападів потрібно всім». Подібні твердження мають бути підкріплені доказами. Цікаво, що на початку сюжету журналіст згадав про історію з побиттям активіста й захисника Донецького аеропорту Дмитра Вербича, про що свого часу в «ТСН. Тижні» робили сюжет. Нагадаємо, Алла Мазур наголосила на тому, що «підозрюваних у побитті Дмитра Вербича затримали і ви уже можете побачити їхні обличчя. Таке собі видовище. Це харків’яни і громадянин Росії. Іменують вони себе так званими антифашистами і полювали на українських патріотів. […] Поки що їх називають хуліганами. Мені ж, правду кажучи, моторошно і від цих облич, і від того, скільки ще таких нелюдів живуть поруч із нами». Пізніше слідство не змогло довести причетність людей, які так налякали ведучу, до нападу.

Не бракувало прагнення полоскотати нерви глядачеві й протягом сезону. Одним із найбільш разючих сюжетів став матеріал Ірини Курило про примусове годування, в якому вона не просто розповіла про ці тортури, але й випробувала їх на собі. Моторошне видовище, сюжет, що не міг залишити байдужим, але мав високу мету — привернути увагу до голодування Олега Сенцова. А от що мала викликати історія про маніяка-художника коміксів, так і не зрозуміло.

Матеріалів із ознаками замовності було не надто багато — час від часу в ефірі з'являлися представники партії «Укроп» або ж їх, як-от міського голову Дніпра, хвалили журналісти. Були поодинокі паркетні матеріали від високопосадовців. Чого було вдосталь, то це критики Петра Порошенка, тарифу «Роттердам +» та Національної ради з питань телебачення та радіомовлення. Як ми вже не раз писали, комерційний інтерес у висвітленні цієї теми превалював над інтересами телеаудиторії, хоч як Алла Мазур та її колеги намагалися зображати турботу про глядачів, позбавлених доступу до аналогового мовлення. Щоправда, останнім часом нападки на Нацраду припинилися, можливо, через те, що ліцензію на цифрове мовлення каналу таки дали.

«Завтра»: ще більше міжнародки

«Завтра» — це спільний проект каналу «112 Україна» та «Радіо Свобода». Здебільшого ефіри крутяться навколо міжнародних тем, зокрема питань геополітики. В кожній програмі є цитати американських і західноєвропейських ЗМІ на актуальну тематику, хоча цитують і російські політичні ток-шоу й інформаційні програми. Пояснюється це тим, що, мовляв, корисно розуміти, як працює російська пропаганда і які її основні меседжі.

Як правило, матеріал на головну тему випуску супроводжується тематичними включеннями, коментарями експертів у студії і на зв'язку. Наприклад, в останній програмі тему саміту НАТО, саміту Україна — ЄС, зустрічі президентів США та України та майбутньої зустрічі Трампа з Путіним обговорювали майже півгодини. До матеріалу Яни Танчак додалася розмова з Вадимом Пристайком, главою місії України при НАТО, реакція російських каналів на резолюції саміту НАТО, який тим, хто формує порядок денний російських ЗМІ, не дуже сподобався.

Далі великий матеріал про так звану твіттер-дипломатію напередодні зустрічі Трампа з Путіним, включення кореспондентки із Фінляндії Катерини Трифоненко, ексклюзивне інтерв'ю з колишнім журналістом The New York Times Джеймсом Бруком, який добре знається на американських і російських справах. Ефір продовжив історичний екскурс про стосунки Росії і США, зокрема в часи холодної війни. І такий підхід до теми не виняток, а радше правило. Зосередженість на міжнародній тематиці може прийтися до смаку вдумливому і критичному глядачеві, але не гарантує народної любові й цитування.

Йшлося втім, і про Україну. В останньому випуску «Завтра» розповіли про досвід різних міст у керівництві житлово-комунальним господарством і про можливі зміни щодо того, як працюватимуть журналісти у Верховній Раді. Сюжет Софії Середи присвячений футбольно-політичним скандалам, зокрема про те, що мундіаль відбувався на тлі загострення стосунків Росії з Заходом, і про корупційні схеми, які дозволили Росії стати господаркою чемпіонату світу 2018 року.

Ведучі «Завтра» попрощалися з глядачами й пішли на канікули, але анонсували, що без цікавого глядачі «112 України» не залишаться: програма буде виходити у зміненому форматі. Вочевидь, на глядачів може чекати щось подібне до формату на свята — ґрунтовні розмови на важливі теми з українськими та міжнародними експертами.

«События недели»: Ляшко-рятівник

Не можна не згадати про програму, що вже відпочиває, але залишила яскравий слід у серцях тих, хто дивиться тижневики. Звідки би ще можна було дізнатися про те, хто рятує не лише Донбас, але й цілу Україну. Ахметов, Колесников, Ляшко, Порошенко і Гройсман — основні герої підсумкових програм каналу «Україна». Без «паркету» й матеріалів із ознаками замовності не обходився жоден випуск програми. Та й дивно, що програмі залишалося місце для соціалки чи політики. А ще «События недели» багато й упереджено говорили про «Приватбанк» та його колишнього власника Ігоря Коломойського. «Геніальна афера», «крадіжка століття», «найбільша фінансова афера ХХІ століття», «скандальна справа», «як Коломойському вдалося пограбувати країну», — так висловлювалися журналісти й експерти. Але потім інтерес до теми вщух: новий час, нові герої. Далі буде.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Данії. Зміст матеріалу є виключно відповідальністю ГО «Детектор медіа»; висновки та погляди, викладені в публікації, не обов'язково представляють позицію Міністерства закордонних справ Данії.

comments powered by Disqus