Пологи в Америці, роми й нові лідери. Огляд тижневиків 27–29 квітня 2018 року

Скрін-шот 5 канал

Бувають тижні, коли можна простежити загальну тему, що проходить крізь більшість тижневиків, про яку говорять в усіх студіях, але іноді інформаційно-підсумкові програми не зшиваються в одне полотно, як не крути. Такий моніторинговий текст нагадує клаптикову ковдру — розмаїту, втім, цікаву.

Погляд на схід

Про протести у Вірменії тижневики говорили достатньо багато — окремі сюжети вийшли на «Інтері», ZIKу, «112 Україні», 5-му каналі та ICTV.

«Подробности недели» («Інтер»), п'ятниця, 27 квітня — тижневик розпочали саме з подій у Вірменії. Основне послання — «вірменська революція затягується»: прем'єр-міністр пішов у відставку, але революціонери не змогли забрати владу. В сюжеті про те, як Єреван лихоманить від протестів, — коментарі представників опозиції та виконувача обов'язків прем'єр-міністра, прогнозується, що переговори між владою та опозицією будуть непрості. Є про реакцію Європи й Америки: «Евросоюз, США и Россия сдержанно наблюдают за ситуацией в Армении, даже не выражают своей традиционной "обеспокоенности". Пока призывают все стороны к диалогу». Фрази про занепокоєність — це, очевидно, паралелі з українськими протестами, але прямо жодні паралелі не проводяться.

«Перші про головне. Деталі» (ZIK) у суботу повідомили про те, що революція у Вірменії закінчилася несподівано швидко. У сюжеті Анастасії Яценко не лише коротко подано суть того, що відбулося, перипетії навколо відставки глави уряду, але є й коментарі. Щоправда,  спочатку ми чуємо не політиків, а відомого рок-музиканта вірменського походження Сержа Танкяна, який святкує справедливість, утім, закликаючи співвітчизників до змін. Лише у другій частині сюжету можна почути пряму мову політиків. Сюжет дуже детальний, подає й певний аналіз перспектив як влади, так і опозиції. Фарб картині додає і пряме включення кореспондентки із Єревана, Анастасії Середи. Говорячи про те, що Вірменія перебуває під упливом Росії, вона зазначає: «Попри те, що Пашинян заявив, що вони триматимуть курс і нікуди не відходитимуть від Росії, самі вірмени говорять, що не всі вважають його хорошим, і прихильніше ставляться до України». Доволі претензійні, але не підкріплені нічим слова.

«Вірменам чи не вперше в історії вдалося мирним протестом змінити владу в країні», — так кажуть про події в Єревані у студії «Завтра» («112 Україна»). В ефірі — ексклюзивне інтерв'ю президента Вірменії Армена Саркісяна «Радіо Свобода», в якому той окреслив план дій: «Після цих дебатів будуть перевибори прем'єра, а потім і нового уряду. І, можливо, парламент вирішить провести власні перевибори в найближчому майбутньому. Можливо, також зміниться виборчий підхід, а може, і деякі закони. Але це все буде у руках парламенту». За словами ведучих, на час ефіру (неділя) скликано новий опозиційний мітинг, із якого у студії «112 України» включився кореспондент «Настоящего времени» Артур Хачатрян: за його словами, у країні політична криза, поглиблення якої можна уникнути, якщо посаду прем'єр-міністра обійме лідер опозиції Нікол Пашинян, в іншому випадку акції протесту триватимуть. Кореспондент наголошує, що зі сфери впливу Росії ніхто не виходить і опозиція дослухається до її думки. В іншому включенні з Єревана, із політологом Арутюном Васканяном, також ідеться про безальтернативність партнерства з Росією.

Російський слід традиційно у всьому шукають «Факти тижня» (ICTV) — за словами ведучої Оксани Соколової, «міністр закордонних справ Вірменії вже полетів на переговори в Кремль, а російське телебачення максимально відкрито транслює увесь вірменський протест. До чого б це?». У сюжеті Максима Крапівіна також багато йдеться про Росію, зокрема, за його словами, те, що відбулося у Вірменії, «деякі експерти назвали поразкою російської зовнішньої політики». Втім, без конкретики такі фрази звучать голослівно.

Цікаво, що прямі паралелі, не натяки, а конкретику, собі дозволили лише в цьому тижневику, говорячи про зустріч лідера опозиції та прем'єра: «Цікаво, якби така зустріч відбулася і в Україні у грудні 2013 року, можливо, і не сталося б “Небесної сотні”». У самому сюжеті теж відсилки до українських реалій: «Чому тоді зараз Кремль не робить гучних заяв про вірменських радикалів та неконституційний переворот, а у містах не з'являються Гіркини або “зелені чоловічки”. Більше того, пропагандистські російська канали транслюють протести з лояльними коментарями.

Олександр Божко, посол України у Вірменії (19962001, 20052010): Український урок Путін засвоїв і, звичайно, він ставить перед собою мету — контролювати ситуацію у Вірменії, але іншими засобами.

Кор.: Саме через це, кажуть експерти, Путін не захотів робити із Саргсяна другого Януковича й наказав піти».

А от в ефірі «Часу. Підсумків тижня» (5 канал) Віталій Гайдукевич зауважив, що протести пішли на нове коло, й робить попередні висновки: «Чи значить це, що Вірменія почне виборсуватися з-під російського впливу? Навряд. Чи значить це, що в країні почнуться швидкі якісні зміни? Однозначно ні, бо вже відкритим текстом говорять, що Серж Саргасян лишив по собі не надто приємний спадок. Що можна сказати напевне: 1 травня опозиція знову збирає масовий мітинг. В цей день може статися призначення нового прем'єр-міністра. А значить, протестувальники можуть вважати, що вони виграли. Принаймні перший етап».

Корейська тема не лишила байдужим жоден із тижневиків. «Подробности недели» залишили її на десерт, назвали зустріч лідерів показовим жестом: «Миролюбивые улыбки, теплые рукопожатия, торжественный ужин и многообещающие заявления. И даже не скажешь, что это лидеры государств, готовых воевать друг с другом». Як наслідок зустрічі — домовленість із підписання мирного договору. Окремий сюжет — про доволі серйозні санкції проти Північної Кореї, завдяки яким і вдалося досягнути нинішнього «показного миролюбства».

«Перші про головне. Деталі» історичну зустріч схарактеризували так: «Подія, на яку чекав увесь світ, хоча і не дуже вірив». Також розповіли про домовленість підписати мирну угоду і те, що буде прописано, як саме КНДР має позбутися ядерної зброї і яким чином має бути відновлено комунікацію між країнами. Наголосили, що «Кім Чен Ин став першим лідером Північної Кореї, який перейшов військову демаркаційну лінію та побував на території південного сусіда».

Епохальною називають зустріч у студії «Завтра». У сюжеті чимало ексклюзивних дрібниць, які роблять картину яскравішою: «ще один символ: обидва лідери саджають сосну, яка проросла у 1953 році. Цей рік відзначився підписанням перемир'я між двома Кореями. Саджають у ґрунт, який взяли із двох частин розділеного півострова»; «десерт на бенкеті несподівано викликав протест Японії: мангове тістечко було прикрашене картою півострова із двома островами, які знаходяться під контролем Південної Кореї, хоча Японія вважає їх своїми». Фарб додає і традиційна підбірка цитат російського телебачення.

Віталій Гайдукевич («Час. Підсумки тижня») розповів про те, як «Північна та Південна Кореї закопали сокиру війни». І, проаналізувавши ситуацію, дійшов висновку, що «якщо обидві Кореї, як наслідок, стануть на довгу і непросту стежку, то можна сказати, що почато відлік часу до падіння ще одного муру, якогось, можливо, і досяжного у майбутньому, об'єднанню двох країн в одну». Темі присвячено ґрунтовний сюжет.

«События недели» назвали подію весною після 70-річної холодної війни. Олег Панюта запитує, чи варто шукати привід для оптимізму. З огляду на сюжет, перспективи є, але «американский политолог Майкл Грин вспоминает: в 90-х годах КНДР уже подписывало соглашение о ядерном разоружении, но с тех пор лишь обогатило свой арсенал».

«Маленький крок через кордон, якого очікували 70 років», — так каже про події Алла Мазур («ТСН. Тиждень», «1+1»). Сюжет Катерини Шипко, напевно, найемоційніший зі всіх, чого вартий пасаж про Північну Корею: «У країні офіційно діє ідеологія чучхе, яка замінила марксизм-ленінізм. Головний принцип — людина вирішує все, людина з прізвищем Кім. Корейці працюють по одинадцять годин на добу та живуть громадами по тридцять сімей. Третина населення — в'язні та ті, що на свободі без права пересування по країні. А перебіжчики розповідають навіть про людожерство. Проте всі щасливі. Принаймні, так кажуть диктори з опломбованих радіоприймачів».

Дорогі депутати

Тема виборів поволі входить у порядок денний тижневиків. До виборів ще достатньо часу, але рейтинги вже час від часу з'являються. Цього тижня «Перші про головне. Деталі» (ZIK) видали в ефір сюжет, базований на дослідженні соціологічної групи «Рейтинг», проте деталі опитування (вибірка, кількість опитаних, коли воно було проведене) лишилися за кадром. Спочатку подали інформацію по президентському рейтингу, який очолюють Юлія Тимошенко (9 %), Анатолій Гриценко (7 %), Юрій Бойко і Святослав Вакарчук (6 %). Згадують і про відсотки Зеленського, Порошенка, Ляшка, Рабиновича, Садового та інших. За словами Інни Москвіної, «кожен п'ятий респондент сказав, що йому важко відповісти, кого б обрав, і 17 % не брали би участі у голосуванні». Продовжили й опитуванням щодо парламентських виборів, де лідерами стали «Батьківщина» (9 %), «Опозиційний блок» (6 %), «Слуга народу», «Громадянська позиція», Радикальна партію, «За життя», «Самопоміч». Тут також нагадали, що були й ті, хто не визначився: «Важко відповісти майже кожному п'ятому, і приблизно скільки ж не брали б участі у голосуванні»; нагадали і про 5 % прохідного бар'єру. Повна відсутність аналітики від команди й пояснення того, про що свідчать цифри, з одного боку, дає глядачеві можливість самому зробити висновки. Проте в цій ситуації доречно було би почути коментар незалежного експерта, щоб не робити хибних висновків. Цікавий і той факт, що крім тижневика ZIKу про рейтинг не говорили на інших каналах.

«Перші про головне. Деталі» також були самотніми в цікавості до того, як склалося життя політиків часів Януковича. Детальний і дотепний сюжет Олексія Братущака про людей, що живуть в іншій реальності, ведуча програми анонсувала так: «Повернутися до України та до влади пообіцяли цього тижня українські політики часів Януковича, які після Революції гідності подалися до Росії». У сюжеті Микола Азаров пообіцяв повернутися й відкрити нові сенсаційні дані, з'являються й Андрій Клюєв, Віталій Захарченко, Станіслав Шуляк, які не просто дружно досі говорять про Майдан:

«Замість свідчень у справі держзради Януковича його поплічники заводять стару пісню про Революцію гідності.

Микола Азаров: Государственного переворота.

Андрій Клюєв, глава Адміністрації Президента України (2014): Государственным переворотом.

Віталій Захарченко, міністр внутрішніх справ України (2011–2014): Государственного переворота.

Станіслав Шуляк, командувач внутрішніх військ МВС України (20122014): Я не хочу повторяться, государственный переворот».

Журналістка «Громадського радіо» Ірина Ромалійська, яка в сюжеті виступає в ролі експертки, ловить Захарченка на брехні — яскравий епізод про дерева на Майдані Незалежності: «Андрій Клюєв: Уничтожается полностью вся доказательная база, взять те же самые... Почему на майдане Незалежности в Киеве срубили все деревья.

Кор.: Давай порахуємо дерева. Є на майдані чи ні?

Ірина Ромалійська: От я бачу там стоїть. А, ну і от нове насаджали. Ну, за версією Клюєва, зрубили всі дерева, даже смішно.

Кор.: Поки Ірина робить фото дерев на майдані, щоб викласти зображення в мережу, у Москві екс-міністр внутрішніх справ справно продовжує читати заяву з папірця».

У коментарі Тараса Чорновола йдеться про те, що ці політики-втікачі контрольовані спецслужбами й озвучують те, що вигідно Кремлю. Про це говорить і Микола Маломуж.

Згадали і про Олександра Онищенка, що навіть написав книжку про Петра Порошенка. Причому його діяльність схарактеризували як дискредитацію офіційного Києва. Активіст-антикорупціонер Олександр Лємєнов припускає, що Онищенко намагається балансувати між певними політичними силами й вичікує моменту зміни політичних еліт: «Скоро президентські вибори, а потім парламентські, і не факт, що Петро Олексійович залишається при посаді. Як наслідок, після змін керівництва держави Онищенко намагатиметься повернутись до України. Як наслідок, йому для цього потрібно підігрівати до себе певний політичний інтерес».

Наприкінці сюжету знову повернулися до персон втікачів у Росію, що прагнуть повернутися до України: «Микола Азаров: Главная задача — изменить политический курс.

Андрій Клюєв: У меня очень большие планы...

Віталій Захарченко: Конечно, буду возвращаться.

Станіслав Шуляк: Я хочу возвратиться в Украину, где красное Знамя Победы и Георгиевская ленточка будут гордостью и честью страны». Але Ірина Ромалійська зазначає, що вони живуть у паралельній реальності, бо країна й люди змінилися.

Цікаво, що про Азарова згадали і «Факти тижня»: подали уривок із прес-конференції, але дуже коротко, акцентувавши навіть не на суті події, а на тому, що колишній керівник уряду нахамив журналістці, мовляв, «оце, власне, і вся суть, говорити тут, особливо нічого».

А от «Завтра» («112 Україна») дослідили ліве крило українського політикуму — в сюжеті Руслан Тарасов шукає відповіді на запитання: «Куди поділися "червоні"? Хто намагається прийти їм на зміну? І під що маскуються в Україні соціалізм?». Невеликий екскурс в історичне минуле, невеликий аналіз діяльності Петра Симоненка (коментарів від нього, правда, немає), Олександра Мороза, Наталі Вітренко, Іллі Киви, про якого Мороз каже, що той «привласнив бренд».

Персона Киви додає сюжету барвистості: «Політтехнологічний трюк чи особливості розкладу, але Кива призначає інтерв'ю у храмі.

Ілля Кива: Мы говорим о равенстве и социальной защищенности. Что говорил Господь? Помоги своему ближнему. И это же мы проповедуем. Социализм — это еще одна религия.

Кор.: Каже, очолив соціалістичну партію України, щоб зробити брудну роботи, щоб це не означало. Після цього політичну діяльність обіцяє залишити.

Ілля Кива: Почему я вообще пришел в политику? Потому что мне рыла вот эти все, которые на протяжении 20 лет паразитируют свою страну, я от них устал.

Наталія Вітренко: Кива так же относится к социализму, как я к труппе, балетной труппе».

Втім, останнім часом стає зрозуміло, що в нього з'явився потужний конкурент в особі Михайла Добкіна: «Український капіталізм йому не подобається і тепер він "лівій" із правовим нахилом.

Михайло Добкін: Возьмите слова "интернационал". Кто был ничем, тот станет всем. Откуда они взяты? Они взяты из прямой речи Иисуса, которая записана в Новом Завете. И первые станут последними, а последние станут первыми. И таких вещей много. Кто не работает, тот не ест. Но это же прямая речь апостола Петра».

За словами автора сюжету, «опитані “Радіо Свобода” експерти припускають: ліві гасла на озброєнні політиків — передвиборчий трюк. […] Але появи в Україні партій, які по-справжньому візьмуться за захист найманих робітників та фермерів, а саме цим традиційно і опікуються ліві партії, експерти в найближчі роки не прогнозують. Натомість припускають: ті, хто наразі називає себе соціалістами, скоріше зійдуться у суперечці, хто з них більший соціаліст».

Тему лівого руху обговорюють і з гостем студії, політтехнологом Олексієм Голобуцьким, який наголошує на тому, що електорат, який за них голосує, не зник, але суттєво зменшився. Втім, він прогнозує, що на майбутніх виборах Кива й Добкін «можуть зіграти». Зауважимо, за результатами вищезгаданого опитування «Рейтингу», жодна із соціалістичних партій прохідного бар'єра не долає.

Не дають спокою журналістам статки депутатів та чиновників. Сюжет Веніаміна Трубачова («Факти тижня») доволі традиційний для програми — вони часто розповідають про будинки, машини, офшори народних обранців. Цього тижня знову зібрали калейдоскоп заможних депутатів, серед яких Котвіцький («Народний фронт»), Винник (БПП), Дубневичі (БПП), Тарута, Поплавський, Кернес та інші. У сюжеті йдеться про основні методи, якими приховують статки: записують на родичів, офшорні компанії, занижують вартість майна.

Між тим «ТСН. Тиждень» перевірила кишені міністра інфраструктури Володимир Омеляна, який нещодавно знову став батьком. Власне, факт народження його другої дитини в США і викликав підвищену цікавість до його статків: «Той факт, що це вже друге їхнє маля, народжене не в Україні, а в Сполучених Штатах, змусило українців уважніше придивитися до декларацій чиновника, ба більше, вони тепер у вільному доступі». Алла Мазур наголосила: «Оскільки мова ще і про посадовця, якому платимо ми з вами із бюджету країни, до загальних зацікавлених підрахунків приєдналася і наша Наталя Ярмола». У сюжеті дуже детально проаналізовано витрати подружжя в США, до дрібниць, іноді аж надто прискіпливо: аналізують, що вона їла, на які концерти ходила. «Не спішіть обурюватися, що ми копирсаємося у чужій кишені. Так, це кишеня успішної дизайнерки. Але проблема Світлани в тому, що вона ще і дружина державного посадовця, причому українського, тому суспільство до їхніх витрат небайдуже», — заспокоює журналістка. Проаналізували й діяльність самого Омеляна, щоправда, в доволі дивний спосіб: «За останні роки запам'ятався кількома скандалами. З керівником “Укрзалізниці” Войцехом Балчуном не міг поділити сферу впливу. Одного разу на засіданні уряду через це його відчитував Гройсман». Наголосили, що в Антикорупційному бюро є питання щодо його статків, але підозри ще не висунули. «За скромними нашими оцінка — мільйон 381 тисяча гривень. Але якщо пологи справді були безкоштовними, трохи менше 900 тисяч гривень. Це означає, що на поїздку вони мали витратити більшу частину того, що заробили минулоріч. Точні цифри розтрат Володимир Омелян пообіцяв внести в декларацію 2018 року. Тож наприкінці року ми зможемо перевірити, як сильно ми недо- чи переоцінили фінансову спроможність міністра інфраструктури», — повідомили в «ТСН. Тижні».

Утім, тема великих статків політиків і чиновників уже помітно втомила журналістів — сюжетів стає все менше й менше. Зокрема, цього тижня триріччя діяльності НАБУ відзначили окремими матеріалами лише «Подробности недели» та «Факти тижня».

Пристрасті на Лисій горі

Теми, пов'язані з ромами, завжди даються ЗМІ непросто: важливо проінформувати глядача, але не дати власному ставленню вплинути на збалансованість і неупередженість сюжету. Привід, який викликав чергову хвилю матеріалу, був доволі неоднозначним — представники організації С14 розігнали табір ромів, який базувався на Лисій горі в Києві. У ситуації намагалися розібратися журналісти тижневиків 5-го каналу та «1+1».

Віталій Гайдукевич («Час. Підсумки тижня») підходить до питання із властивою йому публіцистичністю, розмірковуючи, хто ж у хаті господар. Сюжет Петра Троця містить позицію і ромської сторони, й поліції, висловлювання — максимально коректні. Значну увагу в сюжеті приділяють проблемі соціалізації ромів, зокрема через освіту. Втім, тут є подвійні стандарти: за словами волонтерки руху «Молодь за мир» Ольги Макар, «якщо до українських дітей всі дуже строгі щодо відвідування школи, а ромські діти можуть не ходити». Висновок сюжету невеселий: «За статистикою, значна частина від цієї кількості є неписьменною. Серед усіх національних меншин, ромів називають найменш інтегрованими в українське суспільство». Втім, відповіді, що робити чи хоча би хто винен — немає.

Дещо в іншому ключі знято матеріал, який побачили глядачі «1+1». Чи коректно називати ромів «циганами», що, ніде правди діти, широко трапляється в повсякденному житті? Власне, представники ромських організацій вважають його некоректним. У сюжеті «ТСН. Тижня» його вживають постійно, щоправда, у прямій мові. Що ще одразу впадає в око, то це використання стереотипів щодо ромського населення, зокрема про крадіжки; пасаж про ім'я героїні («вона ніяка не Луаджа, Теслава і навіть не Есмеральда, а Віра Іванівна»). Балансу сторін дотримано — є коментарі як ромів, так і представників організації С14, щоправда, з деяким перекосом у бік останніх. А от коментарів поліції чи влади немає.

Журналіст Андрій Орляк шукає причини загострення ситуації: «У соцмережах українці, а надто кияни, масово обурювалися неприйнятною поведінкою ромів. Мовляв, ті на поминальні дні досі нечуваними масштабами заполонили столицю, окупували вокзали, фактично там поселилися. Розвели гармидер та антисанітарію. Метро штурмували роми-безбілетники, в місті заговорили про масові крадіжки. Схожу ситуацію спостерігали і львів'яни, а поліція начебто фіксувала. Це як наслідок могло бути однією з причин розгону табору на Лисій горі. Представник Гельсінської спілки, утім, не виключає й іншого фактору нагнітання ситуації щодо ромів.

Борис Захаров, керівник адвокаційного центру Української Гельсінської спілки з прав людини: Я вважаю, що тут діє і російська пропаганда, російські боти, російські провокатори, російські тролі. Дуже легко роз'єднувати суспільство, грати на якихось низьких почуттях, почуттях ненависті, формувати негативний імідж країни за кордоном і говорити, що Україна — це неонацисти, ромофоби, антисеміти».

«Нові лідери», постапокаліптичний роман і Ляшко — захисник знедолених

Поява одних і тих же героїв, «паркет», корпоративна джинса — це все стало настільки звичним, що не викликає в експертів і глядачів гострих емоцій. А дарма — адже саме легітимація маніпуляцій веде до того, що під вибори їх значно побільшає. Тож не треба втомлюватися говорити про це, а варто продовжувати лупати сю скалу далі, як казав класик.

«Подробности недели» не зраджують ідеалам і постійним гостям: питання рейдерства серед фермерів коментує лідер «Опозиційного блоку» Юрій Бойко, медичну реформу — представниця «Самопомочі» Ірина Сисоєнко, завищені ціни на ліки — лідер Радикальної партії Олег Ляшко. Не обійшлося без «паркету» — коментаря прем'єр-міністра Володимира Гройсмана про ІТ-компанії та президентського спіча про випробування ракетних комплексів «Ольха». Також Президент окремим сюжетом вітав зі сторіччям Прикордонну службу України. Ну і дуже по-родинному звернули увагу на діяльність Юлії Льовочкіної на сесії ПАРЄ. Цікаво, що діяльність української делегації заслужила на окремий сюжет і «Фактів тижня», але там про першу заступницю делегації не було жодної згадки.

«События недели» не відставали від своїх колег. Олег Ляшко коментує законопроект «Купуй українське», Петро Порошенко — комплекс «Ольха», Володимир Гройсман намагається запобігти ДТП, а Рінат Ахметов, як завжди, рятує Донбас.

Ми вже майже не сприймаємо як порушення рекламу інших проектів телеканалів у новинних випусках. Зрештою, згадки про «Голос країни» в ефірі «ТСН. Тижня», «Головну тему» в «Событиях недели» чи програму розслідувань «Джокери» в ефірі «Перших про головне. Деталей» є доволі безневинними. Але цього тижня «Факти тижня» всіх переплюнули великим і детальним сюжетом про проект «Нові лідери». Проект медіахолдингу StarLightMedia та кількох десятків громадських організацій і фонду «Відродження», які увійшли до його Наглядової ради, вже отримав майже годину слави в ефірі політичного ток-шоу «Свобода слова» 23 березня. Успіх вирішили закріпити і в підсумковому випуску новин. «Дуже приємно, що є люди, яким небайдуже, взагалі такі рухають наше життя. Вони самі — як електробатарейка. От ми весь час шукаємо нові обличчя. Кажемо, ну немає вже за кого голосувати, але ж реальні нові лідери, вони не у високих кабінетах. Може, це ваш сусід, який з нуля підняв підприємство, або сусідка, яка згуртувала жителів навколо ОСББ. А може, це ви? Тоді у вас є шанс подати заявку до нового проекту телеканалу ICTV. Причому останній, бо завтра — останній день прийому анкет», — анонсує Оксана Соколова. У сюжеті — про людей, що «не сидять склавши руки, українців, які сміливо беруть відповідальність на себе, засукають і змінюють життя навколо». А також коментарі Андрія Куликова, голови ГО «Громадське радіо», який, утім, багато років був ведучим програми «Свобода слова» на ICTV та директора-президента каналу Олександра Богуцького про те, для чого, власне, проект. Також у сюжеті репліки й інших учасників згадуваного вже ефіру «Свободи слова», представників громадськості — Таміли Ташевої, Андрія Вишневського та інших. Проект амбітний, цікавий, викликає інтерес глядачів і вже спровокував гарячі обговорення у соціальних мережах та ЗМІ. Та й те, що ICTV розповідає про власний продукт, — цілком логічно. Але побачимо, як розвиватимуться події навколо нових лідерів далі й куди холдинг Віктора Пінчука застосує їхні таланти.

А от у «ТСН. Тижні» прорекламували таланти свого кореспондента Андрія Цаплієнка. Його нова книжка, роман «Стіна», має вийти вже незабаром; і йтиметься в ній про те, яким стане світ після зникнення Росії: «Чи думали ви, що буде після того, як Росія розвалиться? Як нам уціліти, коли уламки Росії розлетяться в різні боки? У нас квитки у перший ряд на це шоу і хтозна, чи це добре». Алла Мазур дивується: «Не уявляю, як і коли він це зміг, адже щотижня їздить на схід, на війну. Але разом із пронизливими своїми репортажами встиг написати цілий роман, постапокаліптичний під назвою “Стіна”». За її словами, роман вартий цілого кіно. І глядачу справді показують кіно — невеликий буктрейлер, у якому постапокаліптичні пейзажі, мужні герої, вибухи, дрони... І пафосні слова: «Кордон. Між реальністю та спотворення, між правдою і брехнею. Україна тримає рубіж. Історія. Буду повторювати невивчені уроки знову і знову. Вижити, не зникнути, розібратися у минулому, аби врятувати майбутнє, захистити свій код, захований у темряві століть, не втратити свій шанс, загублений у спотвореній історії. Агресія народжує лише агресію. Тільки любов розірве це замкнене коло. “Стіна” — роман Андрія Цаплієнка. Майбутнє вирішується зараз». Чи зазіхає військовий кореспондент «1+1» на лаври Джорджа Мартіна з його стіною — скоро стане зрозуміло: книжка вже готується до друку.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Данії. Зміст матеріалу є виключно відповідальністю ГО «Детектор медіа»; висновки та погляди, викладені в публікації, не обов'язково представляють позицію Міністерства закордонних справ Данії.

comments powered by Disqus