Плівки Кадирова і вбивство Столипіна. Огляд тижневиків 20-22 квітня

Скрін-шот "1+1"

Масштабна аварія в Кривому Розі та обіцяна Порошенком помісна церква заступили інші теми — події в Єревані, річницю катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції, нові правила прийому в перший клас, скандали з армійськими закупками, навіть невдалі вибори членів Центральної виборчої комісії. Буйним цвітом продовжують цвісти маніпуляції. Цього разу до традиційних виявів уваги до власників та політичних патронів додався і ситуативний піар. Огляд тижневиків каналів «Інтер», ZIK, «5 канал», ТРК «Україна», ICTV, «1+1» та «112 Україна».

Смертельний таран

Кажуть, не було би щастя, та нещастя допомогло. Українські медіа яскраво ілюструють цю приказку — подекуди трагедії стають стимулами активізації висвітлення певної теми. Під час зростання захворювання на кір,цій темі було присвячено не один сюжет із роз'ясненнями, логічними викладами і відповідями на питання життя і смерті. Після пожежі в торгівельному центрі в Кемерові, де загинуло понад 60 росіян, наші медіа наввипередки кинулися досліджувати стан справ в українських торгівельних центрах. Очевидно, цього тижня чимало медіа стануть експертами в питаннях правил дорожнього руху через масштабну автокатастрофу в Кривому Розі, яка залишила 9 загиблих і більше 20 поранених. У матеріалах на цю тему – не просто констатування фактів, але і намагання зрозуміти, в чому причини трагедії і, головне, як запобігти подібним випадкам.

«Подробности недели» («Інтер») розповіли про подробиці аварії та озвучили версію, що, можливо, за кермом був не Олександр Волков, який взяв провину на себе, а його неповнолітній син. Окремим матеріалом аналізують ситуацію з аваріями маршруток — у сюжеті Євгенії Коваленко ця тема розглядається у площині прав пасажирів: «Заплатили за проезд — взяли билет, но это правило в наших маршрутках не работает. Пассажиры не требуют, водители — не дают. Хотя в случае аварии, билет — это главное доказательство того, что вы действительно ехали в этой маршрутке. […] Хотя в случае аварии адвокаты советуют не только требовать билет, но и искать свидетелей, которые подтвердят, что вы ехали именно в этой маршрутке и попали в ДТП. Это все нужно зафиксировать в полицейских протоколах. Сохранять все чеки и медзаключения. Тогда будет достаточно доказательств, чтобы страховая выплатила компенсацию. Но это теория по закону. А вот на практике не все так просто. Часто дело доходит до суда». Ситуацію коментують страховики, люди, які вже постраждали в маршрутках, але позитивного досвіду вирішення проблем замало.

Аварія, що затьмарила минулорічну харківську — так характеризують ситуацію «Перші про головне. Деталі» (ZIK). Інна Москвіна теж озвучує припущення, що за кермом міг бути син Волкова. «Після криворізької трагедії в уряді задумалися про те, щоб скасувати жовтий сигнал світлофора, і доручили вивчити це питання відповідальним службам і міністерствам», — веде далі вона. Але потім зауважує: більшість українських водіїв переконані, що проблема не в кольорах світлофора, слід запровадити відеореєстрацію на дорогах і жорсткіше карати за порушення правил. Звідки ведучій відомо про думку «більшості», не зрозуміло. 

«Трагедія у Кривому Розі знов підняла актуальність теми безпеки на дорогах. Про це було вже говорено і писано не один раз. На дорозі людей гине в десятки разів, можливо, навіть в сотні разів більше, ніж на лінії фронту», — каже ведучий тижневика 5 каналу Віталій Гайдукевич. Він формулює ключове питання так: коли ми з вами почнемо дотримуватися правил? У сюжеті йдеться про основні проблеми: недотримання безпечної дистанції, порушення правил маневрування, перевищення швидкості, керування в нетверезому стані. Але, за словами журналістки, «Кабмін пішов від простого. Якщо аварія сталася через жовте світло, що блимало, то його слід скасувати. […] скасування жовтого поки що як ідея. Про її ймовірну ефективність не говорять». Нагадують про постанову, що обмежує швидкість руху в населених пунктах, але одразу зауважують що «обмеження швидкості діє лише на папері. Поліція не може штрафувати водіїв, адже поки що навіть не має приладів для контролю швидкості». Про камери спостереження як спосіб контролю теж говорять із сумом: «поки що відео з камер можна лише дивитися. За законом воно не є доказом порушення. Відповідні поправки до законодавства досі у розробці, хоча за рік роботи камери на вулицях могли б поповнити бюджет на мільйони». Експерти висловлюються про потребу реконструкції доріг. Втім, допомогти може лише комплексний підхід, коли порушення правил «створюватиме дискомфорт. Тоді їхати на жовтий, що блимає чи перевищувати швидкість буде не вигідно».

«Факти тижня» (ICTV) акцентують на порушених правилах перевезення, хоча «чиновники мерії запевняють, що людей в мікроавтобусі було в межах норми, але за нормами в маршрутках мають бути лише сидячі місця, а тут же їхало аж двадцять чотири пасажири». Згадує Оксана Соколова і про ініціативу скасувати жовтий миготливий сигнал, а також про те, що закон про зменшення швидкості в містах ніхто не виконує. У сюжеті Ярослава Мінервіна йдеться про безлад на автошляхах країни і способи його подолання: «експерти кажуть, аби трагедій на дорогах стало менше, слід передусім забезпечити виконання правил дорожнього руху та забезпечити невідворотність покарання за їх порушення».

«Во всём виноват жёлтый свет. Так решили в Министерстве инфраструктуры после смертельного ДТП в Кривом Роге на этой неделе», — розпочав випуск «Событий недели» (ТРК Україна) Олег Панюта, «в Мининфраструктуры решили, что жёлтый свет светофора, среди прочего, причина высокой аварийности в Украине. Мол, мигающий жёлтый вводит водителей в заблуждение. Ну а может быть просто правила дорожного движения нужно соблюдать». Сюжет Наталії Савченко присвячений стану українських доріг, зокрема тому, як їх ремонтують.  

З трагедії в Кривому Розі розпочинають випуск «ТСН. Тиждень» («1+1»). Алла Мазур, до речі, переможниця цьогорічного «Телетріумфу» як ведуча підсумкової програми, емоційна і категорична: «В одну мить не стало чиєїсь матері, батька, єдиної дитини, коханої людини. Ця нова катастрофа в центрі великого міста знову струсонула країну. І однією із офіційних причин масової загибелі людей названо жовті миготливі світлофори. Жовте світло вбиває, заявили урядовці, тому вирішили реформувати світлофор. Так, вам не почулося. То що задумали насправді? Чи правда викинуть один із сигналів і залишиться тільки червоний і зелений і головне — це порятує нас чи вб'є ще більше людей на дорозі?». В сюжеті Андрія Орляка — позиції різних міністерств із приводу цієї ініціативи Питають і у професіонала, гонщика Андрія Мочанова, але під час його коментаря в режимі реального часу стається ДТП: інше авто збиває жінку. Власне, опитування «ТСН. Тиждень» стосується ініціативи скасування жовтого сигналу: 49 %, висловилися за те, щоби лишити вся як є, і лише 9% підтримують ініціативу.  

Церква св. Президента

Без надмірного захоплення, але з помітним пієтетом —переважно так тижневики розповідають про перспективи створення помісної церкви. Щоправда, втручання політиків у цей процес критикують. Подекуди – самі політики.

Олексій Ліхман («Подробности недели») відразу акцентує на тому, що ідея — політичний проект президента: «Каждый президент к ней рано или поздно приходит и уже понятно, что в этом предвыборном году для Петра Порошенко тема церкви будет одной из важнейших». В сюжеті Катерини Лисенко тема теж розглядається переважно крізь політичну призму, зокрема як привід вколоти депутатів, які «хотіли показати» свою продуктивність. Є певні неточності. Так, справа помісної церкви названа єдиною темою, в якій депутати змогли показати свою єдність, але тут же — велетенський коментар Новинського з критикою проекту: «Обращение депутатов к вселенскому патриарху является таким же нелепым, как если бы священый синод украинской православной церкви собрался и давали советы кого назначать губернатором, кого назначать министром». Отже, не всі депутати єдині?

Обговорюють тему в студії з народним депутатом Олексієм Гончаренком («Блок Петра Порошенка»), який вважає подію історичною та сприймає її як складову української незалежності, та політексперткою Олександрою Решмеділовою, яка нагадує, що церква відділена від держави, а натомість депутати цілий тиждень провели занурившись у цю тему. Говорить про церкву і Юрій Бойко, щоп’ятничний гість студії: «когда государство вмешивается в дела церкви, то жди каких-то конфликтов, межконфессионных конфликтов, которые очень опасны, особенно сегодня в стране, которая и так накалена». Акцент на політиках, черговість подачі інформації яскраво свідчать про те, що «Подробности недели» подають процес як політичний.

 А як щодо коментарів церкви? Вони є, але лише від речника Української православної церкви Московського патріархату, архієпископа Климента, який вважає, що висловлювання політиків йдуть врозріз із принципами, затвердженими в конституції. Крім того, архієпископ зауважив, що «Украинская Православная Церковь обладает всей полнотой тех прав и тех свобод, которые относятся самоуправляемой независимой управляемой церкви. […] те структуры, которые так или иначе афелированы Константинопольским патриархатом, и те церкви, которые есть в православии и он и связаны с Константинопольским патриархатом, они, зачастую, не имеют огромного количества тех прав, которые есть в Украинской Православной Церкви». Інакше кажучи, помісна церква в нас і так є – церква Московського патріархату. 

«Перші про головне. Деталі» називають заяву Порошенка найгучнішою та дають її цитати. Втім, ведуча формулює запитання. Навіщо нам незалежна церква? Хто готовий долучитися до неї? Як відреагували політики, віряни та і саме духівництво? Які перепони на шляху утворення автокефальної церкви?» В сюжеті багато цитують президента, акцентують на  тому, що вдале вирішення цієї справи буде для нього великим плюсом, можливістю «увійти в історію людиною що посприяла створенню помісної церкви». Нагадують про спроби отримати помісну церкву ще за Ющенка. Важливо, що є і довідка про стан справ із конфесіями в сучасній Україні, є посилання на соціологію. В сюжеті пояснюється, в чому суть проблеми з невизнаними церквами: «що означає невизнані церкви, уся країна побачила на початку року коли у Запоріжжя священник Московського патріархату відмовився відспівувати дворічного хлопчика бо дитина була хрещена у Київському. Батьки навколішки просили, але той був категоричним, ані Київський патріархат, ані Автокефальна церква не помісні, а отже невизнані і незаконні, але які ж тоді помісні?».

На відміну від версії «Інтера», тема не заполітизована надміру, хоча згадки про політичний аспект є: «у Верховній Раді церковне питання розглядали у четвер, більшість Парламентарів проголосували за, але категорично проти опозиційний блок. Вони заблокували трибуну і заявили що відправлять власне звернення до Варфоломія». Опоблоківець Вадим Новинський говорить про можливий розкол, тому, що «дозвіл на створення помісної церкви дає материнська тобто церква до юрисдикції якої входить та ж що просить про незалежність і ось у випадку із Україною на звання материнської претендують Московський та Константинопольський патріархати». Є коментарі представників УПЦ МП, УПЦ КП, співробітника інституту релігії і суспільства Українського католицького університетуАнатолія Бабинського.

Віталій Гайдукевич («Час. Підсумки тижня») у розлогому історичному екскурсі від прийняття християнства через середні віки до сьогодення говорить про питання в контексти не так релігії, як безпеки: «усвідомлення саме цих загроз від імперських амбіцій і дало поштовх для кроку стосовно відновлення історичної справедливості». Сергій Барбу в сюжеті також не цурається історичних екскурсів. Тему коментує Людмила Филипович, завідувачка відділу історії релігії Інституту філософії Нацыональної академії наук України, та директор департаменту у справах релігійних та національностей Міністерства культури Андрій Юраш. В сюжеті ініціатива, подана Порошенком, подається як спроба позбутися церковної залежності від Москви. Заяву президента коментують представники церков Московського і Київського патріархатів, а також Автокефальної церкви, представлені всі позиції — і підтримка, і критика. «За останні чотири роки, понад сто громад облишили цю церкву і перейшли до Київського патріархату. Вірянами Московського патріархату є 19% українців, свідчать дані соціологічного дослідження. До церков Київського патріархату ходять більше 30% вірян», — посилається на соціологію журналіст, і резюмує: «Росія і її церква зараз застосують усі можливі механізми, щоби не допустити незалежності Української церкви від Москви». Цей матеріал порівняно найбільш насичений експертними коментарями.

«Факти тижня» хоч і дещо політизують процес, намагаються з’ясувати, чи це історичне рішення, чи передвиборна авантюра. «Справа не стільки релігійна, скільки політична», — зауважує ведуча, нагадує, що справою вже опікувався Віктор Ющенко, «але тоді політичної волі і міжнародних домовленостей так і не вистачило. Київський патріархат досі існує без належного статусу завдяки сильній постаті владики Філарета, московський часто використовується нашим сусідом як провідник антиукраїнських ідей». 

Важливо, що звучать слова, звернені до вірян, про те, що створення єдиної української помісної церкви не означатиме заборону діяльності в Україні Московського патріархату. У сюжеті думки різних експертів із політичної царини – Євгена Магди, Сергія Фурси та Богдана Яременка, якого титрують як дипломата, хоча сам він себе зараз позиціонує як політика.

«ТСН. Тиждень» подають ініціативу як одну з найбільших революцій, якої Київ домагався 400 років. Алла Мазур наводить статистику, цитує патріарха Варфоломія і ставить питання: наскільки ймовірне створення зараз єдиної помісної церкви в Україні? Чи може її поява розпалити велику війну? І куди дінеться церква МП? В сюжеті Стаса Ясінського релігійне життя України показане як щось небезпечне і скандальне: «взаємини між патріархатами у спектрі від холодної війни до війни дуже гарячої. Майнові проблеми та розкол між вірянами. Розкошування предстоятелів та напади на журналістів. Лише верхній шар глибинного конфлікту».

Прогнозують ускладнення стосунків з Москвою: «Московський патріархат переконує світу власній незалежності від Москви. Та факти говорять інше. За чотири роки війни журналісти провели десятки розслідувань, які доводять церква це ідеологічний форпост країни агресора. Втрата позицій Московським патріархатом означатиме і поступову втрату російської церкви в першості світовому православ'ї. Це ніяк не входить в плани Володимира Путіна, який вважає православ'я та ядерну зброю – стовпами безпеки власної імперії».

Сюжет коментує Віктор Єленський (титрований як народний депутат, але він є відомим релігієзнавцем), з-поміж церков представлена позиція УПЦ КП (коментарі Філарета) і УПЦ МП (цитується лист до Варфоломія). Цитат предстоятеля Київського патріархату в матеріалі доволі багато, а автор матеріалу стверджує, що «під час інтерв'ю предстоятель найчисельніше у новій церкві Київського патріархату підтвердив: він готовий очолити єдину помісну церкву.

ФІЛАРЕТ: Хто буде очолювати? Якщо є більш сильна фігура нехай».

Наслідки томосу для вірян УПЦ МП подаються як мінімальні: «єдине, що втратять промосковські віряни це право називати опонентів розкольниками». Зауважмо, що термін «промосковські» є безапеляційним ярликом.

А от наслідки політичні прогнозуються доволі серйозні: «створення помісної церкви дасть Петру Порошенко значні електоральні дивіденди. Адже значення єдиної церкви набагато важливіше за отримання безвізу. Утім, це озброїть і промосковські сили. Опозиційний блок буде наполегливо наполягати на незаконності всього, що відбувається. А ділити країну – це випробуваний інструмент в руках політиків».

В студії «Завтра» («112 Україна») Олег Білецький і Григорій Жигалов піднімають тему помісної церкви і обговорюють її з експертом — політологом Олександром Кочетковим. Розмові передує сюжет Христини Чернеги, в якому є історичний екскурс у спроби здобути помісну церкву, підготовку Порошенка до виступу у ВР і його попередню зустріч з предстоятелями православних церков, про реакцію депутатів, зокрема «Опозиційного блоку». В сюжеті представлена позиція трьох православних церков, але не забули і про політичну складову. Журналістка з посиланням на політкоментатора Тараса Березовця наголошує на тому, що «довіра українців до церкви стабільно висока, більше половини громадян прислухається до думки священників, а до соціології придивляється президент», він же називає події «передвиборчою технологією». А от політкоментатор Вадим Карасьов визнає, що «спроба Порошенка об'єднати Українську церкву може гарантувати йому місце в підручниках історії».

Розмову з гостем студії починають зі згадок про релігійний бекграунд Порошенка (президент є парафіянином церкви МП), його участь у релігійних відправах, але далі переходять до обговорення теми. Експерт критикує той факт, що питання переноситься в політичну площину, і акцентує, що спершу воно має обговорюватися з церковними ієрархами. Окремий сюжет Руслана Тарасова розповідає про стан справ із православними церквами в Україні, втім «про об’єднання усіх трьох поки не йдеться, хоча йдуть перемовини між Київським патріархатом та автокефальною церквою». Автор резюмує: «припустимо, що в Україні таки з’явиться автокефальна православна церква, що далі.? В Україні можуть співіснувати дві великі православні церкви Московського та Київського патріархатів. Чи буде ця ситуація унікальною — навряд чи. Існує приклад Молдови, де паралельно є молдавська православна церква Московського патріархату та Бессарабська митрополія Румунського патріархату».

Крім того, у «Завтра» включився політолог Ігор Танчин зі Львова. Він розповів, що у його місті кількість церков УПЦ МП незначна, а ідея помісної церкви переважно популярна і знаходить підтримку. Включився також Геннадій Чижов із Одеси, де, за йог ослоами, переважна більшість церков відноситься до Московського патріархату а ставлення до ідеї помісної церкви негативне. Що важливо, політексперт відзначив, що масову підтримку ідеї унеможливлює негативне ставлення до Петра Порошенка. Традиційно «Завтра» пропонують глядачам нарізку найяскравіших цитат на цю тему з російського телебачення.

«События недели» обмежилися простим інформуванням і цитатою президента.

Світським ЗМІ важко говорити про релігію: звичайні журналісти не завжди розуміють суть процесів, а експерти не завжди вміють пояснити що відбувається «на хлопський розум». Втім, приємно вражає розмаїтість експертів, що коментують тему помісної церкви на різних каналах — Анатолій Бабинський,  (ZIK), Володимир Єленський (1+1), Людмила Филипович (5 канал, 112 Україна), Андрій Юраш (5 канал, 1+1), Дмитро Горевий (112 Україна), Олександр Саган (112 Україна). Це не всюдисущий Володимир Фесенко, який коментує політичне життя на всіх каналах. Релігійна сфера дуже чутлива і тема дуже непроста, тому наявність вже хоча б такої кількості коментаторів — це здобуток. 

Ху із містер Кадиров?

Минулого року ми дивувалися, що Юрій Бойко дуже часто з'являється в ефірі «Подробностей недели» — аж 6 разів за 3 місяці. Якби порахувати його появи на «Інтері» в цьому році, цифри були б не менш показовими. Так, 20 квітня лідер «Опозиційного блоку» знову був у студії Олексія Ліхмана і говорив про результати роботи парламенту, критикуючи його, про церкву, вибори членів Центрвиборчому, звіт уряду, закон про переселенців тощо. У студії «Подробностей недели» також знову Олексій Гончаренко, який незабаром конкуруватиме з Бойком за статус завсідника.

У сюжетах про Верховну Раду на «Інтері» також коментарі «усіх своїх»: Юрій Бойко, Вадим Новинський («Опозиційний блок»), Сергій Березенко, Артур Герасимов, Ірина Луценко («Блок Петра Порошенка»), Олег Ляшко («Радикальна партія»), Юлія Тимошенко («Батьківщина»). Достатньо і «паркетних» повідомлень, зокрема від прем'єр-міністра Володимира Гройсмана про звіт уряду, віце-прем'єр-міністра Павла Розенка про мінімальну зарплатню 4200 гривень, президента Петра Порошенка про антиснайперські комплекси в Авдіївці і Широкиному тощо.

Ніяк не відпустить «Інтер» Вадима Рабиновича — черговий матеріал про його статки вийшов у «Подробностях недели»: «хотя скандальный лидер партии "За життя" и вносил в эту декларацию какие-то правки, но все равно оказалось, что часть имущества утаил». За словами Олексія Ліхмана, декларацію Рабиновича вже перевірили і результати пішли в Національне антикорупційне бюро України.. «Остаются главные вопросы к декларации лидера "За життя". У него одного, расходы как у целой туристической группы. Отдых в роскошных отелях Израиля в финотчетах нардепа не значатся. В теплые края летает на частном самолете. Стоимость одного такого вояжа около 20 тысяч евро. Да еще и паспортов на одного Рабиновича сразу несколько. По информации общественников, вдобавок к украинскому еще и израильский. Так что НАБУ точно есть чем заняться. Возможно, и сам нардеп чувствует опасность от следователей: в парламенте не появляется даже тогда, когда рассматриваются самые весомые законопроекты», — ніяк не заспокоються «Подробности недели».

Ще одні постійні герої цієї рубрики, «События недели», використали сюжет про стан українських доріг, щоб дати висловитися основному українському експерту з ямкового ремонту — лідеру «Радикальної партії» Олегу Ляшку: «Ми вимагаємо заборонити ямковий ремонт. Ото в оті ями закопувати тих, хто організовував ремонт доріг. Починаючи від керівника ремонтної дільниці і всіх, хто ремонтував ті дороги». Традиційно допомагає вижити Донбасу фонд Ріната Ахметова, турбується про пільги «чорнобильців» Олег Ляшко, а в сюжеті з критикою «Північного потоку-2» чуємо репліку Бориса Колесникова. «Мутний потік» — так характеризується російський проект, про який «События недели» говорять уже не вперше. «Украина может остаться без транзита. а это потеря трех миллиардов долларов в год. Европейские страны одна за другой дают добро на прокладку трубы по своей территории», — лякає глядачів ведучий Олег Панюта. «Україні» варто бути обережною, аби не зайти вслід за «Інтером» на територію російської пропаганди.

«Ми, звичайно ж, завжди підозрюємо корупцію у владних кабінетах. Утім, підозрювати одне, а почути на власні вуха як це відбувається, то геть інше», — анонсує сенсаційний матеріал Алла Мазур. Мова в сюжеті «ТСН. Тиждень» про плівки одіозного Олександра Онищенка, який «нарешті вирішив показати те, чим так довго лякав президента Порошенко. Плівки з кабінету глави держави. Сам Онищенко в мандрах. Живе в Іспанії і бореться в суді із екстрадицією в Україну, бо Національне антикорупційне бюро уже готове передати до суду кримінальне провадження щодо нього. Про це у вівторок заявив директор бюро Артем Ситник. Онищенко звинувачують у газових та фінансвих махінаціях і завдання державі шкоди на мільярд шістсот мільонів гривень. То що і хто є в цих бесідах? Яку мету переслідують записи, окрім самозахисту Онищенка?». Тема сенсаційна, не дивно, що вона викликала чимало запитань у журналістів, а у нас викликав запитання сам сюжет Сергія Швеця. Наведемо лише деякі цитати з нього.

«Нова порція секретних розмов належить колишньому парламентарію Олександру Раджабовичу Кадирову, він же Олександр Романович Онищенко». Наскільки етично наголошувати на колишньому прізвищі та по батькові людини? До того ж, прізвище «Кадиров» неминуче тягне за собою специфічні асоціації, хоча навряд чи Онищенко винен у тому, що колись був однофамільцем чеченського сатрапа.

«На запису голос, схожий на голос Онищенка, переказує прохання екс—міністра екології Злочевського припинити його переслідування», — з цієї фрази випливає, що питання є лише до ідентифікації голосу Онищенка, а голос Порошенка сумніву не піддається.

«Хоч участь президента в корупційних розмовах і не доведена, суспільна думка вже обдумує таку ймовірність», — те, що думка щось обдумує, спишемо на поспіх і неуважність редакторів «ТСН.Тижня», але ось хто цю суспільну думку уособлює – це цікаво.

«Юридичної сили ані оприлюднені, ані загалом зібрані Онищенком аудіозаписи не мають. Інша річ наслідки політичні»; «оприлюднення першої порції записів катастрофічних наслідків Петру Порошенко не завдало, однак Онищенко вже пообіцяв, що це лише квіточки, ягідки попереду», — це явні натяки на те, що публікація записів має завдати певної шкоди Петрові Порошенку, і журналіст, схоже, вже виміряв цю завдану шкоду. Але як? І яка вона?

А апеляція до «переважної більшості експертів» в коментарі Василя Філіпчука, який озвучив теорію про те, що оприлюднення за рік перед виборами подібних записів, подібних звинувачень є сигналом Петру Порошенку не іти на наступні вибори, — це теж моветон. 

До порівняння, про плівки Онищенка говорять і «Перші про головне. Деталі», але дотримуються балансу: наголошують, що це голос, схожий на Петра Порошенка, що в Адміністрації Президента плівки називають фейком і пропонують передати їх на експертизу, та Онищенко не квапиться.

Ще одна скандальна тема в ефірі «ТСН. Тиждень» — перехід на цифрове мовлення. Це питання канал піднімає, бо воно зачіпає його безпосередньо, оскільки «1+1» має певні проблеми з переліцензуванням, але в сюжеті про це не йдеться. Натомість, ідеться про те, що «закордонні мовні асоціації змушують нас супутникове телебачення закодувати, що відразу зменшить кількість глядачів, бо розкодування коштує грошей. Безкоштовне аналогове натомість хочуть вимкнути. Порятунком мало б стати безкоштовне цифрове. Та ось біда, покриває воно територію України значно менше, аніж аналогове. Тож майже 2 мільйони людей уже в липні можуть побачити ось таку картинку. І головне — зачепить це прифронтові регіони». 

Усе це поганий «Зеонбуд»: «ще за Януковича злі язики казали, що то був бізнес його сина. Але і через 4 роки війни ми досі не знаємо достеменно, то хто ж насправді володіє "Зеонбудом", якому віддадуть увесь український телепростір. І кнопку — увімкнути чи вимкнути». «Злі язики казали» — достойний рівень аргументації, правда?

Далі в такому ж тоні говорять про засідання Націонральної ради з питань телебачення і радіомовлення (яке саме засідання, зі слів Алли Мазур взагалі не зрозуміло, але чи це важливо?): «чи непов’язане таке термінове засідання із наближенням президентських виборів, коли так хочеться залишити в ефірі тільки лояльні канали, що інтереси всієї країни відступають на другий план? Сподіваюся, всі ці запитання представники телеканалів зможуть поставити президенту особисто і він розвіє всі нинішні підозри». Цю тему висвітлено незбалансовано та з прозорими натяками на те, що держава розправляється з «1+1» у такий спосіб за критику Президента. Проте навряд чи глядачі, не знайомі з нюансами регулювання телерадіопростору, щось зрозуміли…  

«Факти тижня» зробили матеріал про премію Pinchuk Art Centre власника каналу Віктора Пінчука, а завершили випуск довжелезним сюжетом про вбивство Петра Столипіна. Це, звісно, не порушення стандартів, але просто цікаво – невже ця подія варта десяти хвилин праймового ефіру в підсумковій програмі центрального телеканалу?

Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Данії. Зміст матеріалу є виключно відповідальністю ГО «Детектор медіа»; висновки та погляди, викладені в публікації, не обов'язково представляють позицію Міністерства закордонних справ Данії.

comments powered by Disqus