Хочеться кричати від жаху. Огляд тижневиків за 1-2 вересня

ТСН

Один за одним тижневики виходять із відпустки. Минулого разу до «ТСН. Тижня» та «Сьогодні» долучилися «Факти тижня». Вони не дуже змінилися за час канікул: Сергій Кудімов та Оксана Соколова не завели собі третього, хоча після сюжету про Кучму виникли такі підозри.

А 1 вересня новий сезон розпочав тижневик каналу ZIK «Перші про головне. Деталі». Нагадаємо, ще влітку на ZIKу заявили про те, що ведуча Інна Москвіна залишає проект. Пізніше творці «Перших про головне. Деталі» акцентували на тому, що зі зміною обличчя проекту змін може зазнати не лише картинка. Адже ведуча — це не лише «головомовиця», це важлива частина концепції, тож нова людина може принести свіже бачення й підходи. Доволі довго на каналі не розповідали, хто ж вестиме тижневик. Лише за кілька днів до старту сезону назвали ім'я нової ведучої — Катерини Романюк, яка раніше працювала на «112 Україні». Перший вареник виявився не грудкою: видно було, що ведуча дещо нервується, але в цілому трималася вона впевнено й відпрацювала професійно.

«Ще один згорів на роботі»

Подією, про яку не змовчали всі тижневики 1-2 вересня, став вибух у кафе, що забрав життя лідера «ДНР» Олександра Захарченка. У цілому його смерть оцінюють як елемент пазлу й намагаються прогнозували, що буде далі.

«Перші про головне. Деталі» розповіли про вбивство Захарченка першими з тижневиків. Ця тема не стала провідною — сюжет розмістили посеред програми, до висвітлення підійшли без особливих емоцій, хоч і назвали «найголовнішою новиною тижня з Донбасу». В сюжеті Ганни Безуглої — заблурені кадри з місця вбивства, тіло на ношах. Акцент на паніці в регіоні, що почалася після вбивства Захарченка; реакцію Росії подано без гучних цитат. Наприкінці повідомили, що через смерть Захарченка скасували свято першого дзвоника й оголосили триденну жалобу. Матеріал виважений і порівняно з іншими програмами лаконічний.

«Факти тижня» подали кілька деталей, про які інші тижневики не говорили. Наприклад, що вибухівку було закладено в лампу. Не змовчали і про реакцію російської сторони загалом і Путіна зокрема: «Вже за дві години після вибуху шле телеграми співчуття Путін. Для порівняння — після пожежі у торговельному центрі у Кемерово, де загинули шістдесят росіян, господар Кремля висловив співчуття тільки через шість годин». Така швидка реакція, мовляв, може свідчити про те, що сюрпризом вибух був не для всіх. Присутність російських ЗМІ на місці подій теж, мовляв, може свідчити про її запланованість: «Як тільки пролунав вибух, російські телеканали одразу починають прямі трансляції».

Серед причин розправи із Захарченком називали кілька — він був невигідний Кремлю і його хотіли замінити; кримінальні розбірки, причому тут не забули згадати про Кобзона й те, що саме він, як член мафії, прикривав Захарченка і його злочини.

Ще один дуже важливий момент, на якому не акцентували інші тижневики, — можлива постановочність убивства. Втім, озвучує цю версію специфічний експерт. «Дипломат Василь Філіпчук каже — чутки про зміну керівництва у псевдореспубліках ходили два місяці. Можливо, вибух у кафе “Сепар” — це постановка, а Захарченко десь на віллі із коктейлем?

Василь Філіпчук: Можливо, а хлопчика і не було. Можливо, дійсно це все було організовано лише для того, щоб добре замести сліди, щоб переконати всіх, що його вже більше немає, і таким чином дати можливість дати людині зникнути». Нагадаємо, що Василь Філіпчук мав проблеми через начебто причетність до так званого плану Андрія Артеменка, який передбачав передачу Росії Криму в оренду. Його часто титрують як дипломата, він справді має дипломатичний ранг і був свого часу речником МЗС, але тепер він є керівником Міжнародного центру перспективних досліджень, із яким афілійований сайт «Апостроф». Ідею «миритися з Росією» ціною поступок щодо Криму Філіпчук озвучував і в своїх публікаціях, які тепер зняті із сайту «Апостроф», залишилися тільки цитати. Публічне просування цих ідей, навіть якщо воно й припинилося (Філіпчук публічно відхрещується від того, що писав), мало би бути тривожним дзвоником для журналістів, які звертаються до нього як незалежного експерта. Але, мабуть, не для журналістів каналу ICTV, для власника якого Віктора Пінчука Василь Філипчук не чужа людина.

Цікава й версія, висловлена політтехнологом, близьким до Порошенко, Тарасом Березовцем, що «окуповані території поступово готують до передачі під контроль Києва, тільки вже на особливих умовах». Мовляв, мають прийти до влади люди, не пов'язані із самопроголошеними республіками.

Тетяна Штан завершила сюжет не дуже обнадійливо для інших сепаратистів: «Наступними чорну мітку, на думку експертів, отримують ті, хто надто багато знають, як насправді на Донбас прийшла “русская весна”».

«Сьогодні» розпочали випуск із інформації про «великий переполох» у Донецьку. Олег Панюта розповів, що «ще один згорів на роботі» івже в підводці виклав основні версії: «У Москві відреагували миттєво, причому на рівні Кремля. Отже, знали наперед, з іншого боку, могли вбити і свої. За ці роки лідер донецьких бойовиків мав накопичити, щоб було що ділити». Тон сюжету Наталії Кравченко доволі саркастичний: «Він обіцяв дійти до Києва, а дійшов лише надвечір п’ятниці до кафе. Там в меню обіцяли багато сюрпризів», «У мирному Донецьку цю їдальню на бульварі Пушкіна називали просто Ветерок. За іронією долі, саме носа за вітром Захарченко і не втримав» тощо. У цьому сюжеті смерть Захарченка коментують експерти, зокрема Ігор Тишкевич, який доволі часто з'являється в сюжетах каналу «Україна».

«Сьогодні» також звернули увагу на швидку реакцію Путіна: «Путін, який у березні через загибель на пожежі в Кемерово 64 дітей та дорослих мовчки сидів чи не тиждень, тут вже за годину після вибуху розродився співчуттям».

Важливий акцент, якого не давали інші: «Поки що живий Плотницький і вже підірваний Захарченко були підписантами Мінської угоди і тепер головне питання: чого домагатиметься Кремль, замінивши одних ляльок на інших?». Або акцент на тому, що на похорон Захарченка мають прилетіти Аксьонов і Поклонська: мовляв, українські спецслужби, не проґавте свого шансу.

Не обійшлося й без перегинів. Журналістка стверджує: «Всіх бюджетників зобов’язали прийти на похорон ватажка бойовиків. На вулицях і в квартирах тривали арешти, виїзди з міста заблоковані. Правозахисники повідомляють про два десятки громадян, зниклих безвісти». Але в цій фразі жодної конкретики — яких саме бюджетники? Чи справді всіх зобов'язали? Кого саме було заарештовано і які правозахисники повідомляють про зникнення?

У сюжеті Андрія Цаплієнка («ТСН. Тиждень») убивство Захарченка тема не головна. Втім, ще в підводці Алла Мазур повторила ту ж тезу, яку в матеріалі ICTV озвучив Тарас Березовець: «Кремлівський план, щоб прибрати забруднених кров'ю ватажків і поставити замість них менш одіозних персонажів. Бо тільки так можна думати про повернення окупованої території назад в Україну». Названо й інші можливі причини: розбірки між ватажками та пошуки приводів для повномасштабної війни. У сюжеті — самоцитування й апеляції до сюжету з попередньої програми, в якому було інтерв'ю колишнього міністра так званої ДНР Юрія Лекстутеса, який прямо говорив про можливу ліквідацію верхівки самопроголошеної республіки.

Цікаво, що звучить прізвище зацікавленої людини: «Є навіть людина, яка максимально відповідає на головне питання цієї бізнес-версії “кому це вигідно”, — Сергій Курченко. Колишній “гаманець” іншої сім'ї влади мільярдер Курченко — зараз один із найактивніших бізнесменів на окупованій території». Але це все на рівні здогадок без жодних доказів, що наводить на думку, що згадка про Курченка — просто відгомін бізнес-конфліктів між наближеним до екс-президента Януковича бізнесменом і власником «Плюсів» Ігорем Коломойським.

Немає доказів і іншим твердженням, що звучать у сюжеті: «З початку року Захарченко і компанія знахабніли і почали перетворювати окуповану територію на приватну резервацію, з якої просто не вибратися.

Юрій Лекстутес: Они как людей удерживают? Бюджетников там 200 тысяч человек. Вот эти 200 тысяч человек написали подписку о невыезде в Украину. Это факт. И на таможне стоят "пограничники" из сотрудников "МГБ", которые конкретно владеют этим списком. 200 тысяч человек работающих, это ещё ихние семьи, это полмиллиона человек, которые просто хотели бы, не могут выехать». Зрозуміло, що ЗМІ озвучують версії того, що відбулося. Але в цій конкретній ситуації про бюджетників, що не можуть залишити Донбас, варто було би надати підтвердження. Адже сліпо довіряти словам перебіжчика — справа ризикована.

Страшненьке личко, старіюча Примадонна і рятівник листонош

Традиційно ми звертаємо увагу на сюжети, що порушують стандарти інформаційної журналістики. Порушення балансу, відвертий піар, сюжети, що висвітлюють корпоративні інтереси: події холдингу або зацікавлення власника ресурсу. Ідеться також і про матеріали, в яких можна знайти маніпуляції. Часом це перегини не на чиюсь користь, а скандалізація, спрямована на те, щоби здивувати, шокувати глядача, зіграти на його цікавості й бажанні отримати сенсацію. Але це також маніпуляції і про них треба говорити.

Наприклад, «Факти тижня» традиційно велику увагу приділили російській тематиці. Не можна говорити, що російські та радянські герої чи сюжети, що переходять з програми у програму, є порушенням стандартів. В історії про старіння Алли Пугачової, очевидно, є певна інформаційна вага. От тільки в умовах, коли Україна всіма силами намагається вирватися з-під російського впливу, працює над тим, щоб український медійний продукт якщо не змінив російський, то хоча би прирівнювався до нього, постійне апелювання до спільних радянських і пострадянських тем і героїв виглядає не зовсім правильним.

Фактично в кожній темі знаходиться російський слід, немає різниці, чи це матеріал про військове протистояння, чи культуру, чи економіку. У випуску 2 вересня Оксана Соколова і Сергій Кудімов довго обговорюють фізичну форму російського президента Путіна та культурну, політичну і кримінальну діяльність Кобзона, який, за словами Сергія Кудімова, «частина нашого спільного минулого і один зі стовпів радянської естради, родом з України».

Окремий сюжет Катерини Павловської — про зірок радянської сцени, Софію Ротару й Аллу Пугачову, їхній зовнішній вигляд, підтяжки, косметичні процедури тощо. «Жінки, які демонструють — творчості старість зовсім не завада, як і особистому життю», — резюмує авторка сюжету. Сюжет, безперечно, знайшов свою аудиторію. Але постає кілька запитань. Чому глядачів продовжують годувати радянськими консервами? Свідомо це робиться чи за інерцією? Чому «Факти тижня» постійно апелюють до російських реалій, а не звертають свій погляд на Захід, якщо вже дуже хочеться міжнародного контексту? І навіщо додавати таблоїдність у тижневик, який і так є дуже жвавим і не нудним?

Не обійшлося без маніпуляцій і порушень в ефірі «Сьогодні». Похорон сенатора Маккейна став приводом згадати про Петра Порошенка, який назвав померлого справжнім героєм Америки й України. Але головним героєм цього сюжету став «15-й прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк, який також прибув до Вашингтона до Національного собору віддати шану сенатору». Лідер «Народного фронту» заявив про велику втрату не тільки для Америки. Екс-прем'єр з'являється в ефірі «Сьогодні» вже другу неділю поспіль, обидва рази — в матеріалах про смерть Маккейна. Цікаво, які приводи для появи Яценюка придумають для наступних ефірів.

Далі у програмі все прогнозовано — Ахметов рятує Донбас, Ляшко рятує листонош. Але от халепа: поштарки розповіли головному радикалу країни, що і в сніг, і в дощ тягають на собі величезні торби з кореспонденцією, а зарплати в них мізерні. На що Ляшко відповів: «Як можна скорочувати почтальйонів, які працюють за копійчану зарплату і в холод, і у мороз, і в сніг, і в дощ на тих велосипедах чи ногами, оті десятки кілограмів сумок на горбу своєму тягати?» І хоча в підводці акцентується, що він вимагає не скорочувати персонал, а підняти їм зарплату, його цитата звучить украй нелогічно. Та й апеляція до того, що всі обурені новаціями від «Укрпошти» — маніпуляція, бо в чому вони полягають, ніхто не пояснює, і хто конкретно обурений, крім Ляшка — не зрозуміло.

Після перегляду «ТСН. Тижня» складається враження, що навколо самі маніяки, терористи, фанатики, фальсифікатори, блогери, російські журналісти й вагітні, які хочуть сексу. І це ще не почалися вибори. Уявляєте, що буде, як до цього коктейлю додати ще кандидатів у Президенти?

Матеріал Неллі Ковальської про рішення про надання томосу містить суб'єктивні висловлювання й оцінні судження. А сюжет Сергія Гальченка про хресну ходу в Почаєві — справжнісінька провокація. Спочатку журналіст шукає в Почаєві «русскій мір» і тих, хто роздав учасникам хресної ходи з Кам'янця-Подільського до Почаєва футболки з написами «Готуйся до війни» і прапор, який, за його словами, в 2014 році освятили на окупованій території Донецької області. Щоправда, потім з'ясовується позиція УПЦ МП, що «на футболках під великими буквами "Готовтесь к войне" є маленькі, що доводять — це цитата з Біблії, а прапор — з православним святим, і дарма, що символ війни “ДНР”». А коли кореспондент вважає, що сенсаційності недостатньо, — вдається до експерименту. «Я від почутого вже не міг стриматися і вирішив викликати на відвертість інших паломників, замаскувавшись під кореспондента російського каналу», — розповідає журналіст. Він знаходить і тих, хто передає привіт патріарху Кирилу, і тих, хто попереджає бути обережним, бо навколо багато бандерівців, і свідомих продавчинь, що не бажають говорити з представником російського телебачення і навіть викликали поліцію. Підсумок сюжету багатообіцяючий: «Місто Почаїв — це не форпост “русского мира” і тут живуть люди, які розуміють, що таке Росія і її роль у цій війні. Та саме їх хотіли втягнути у побоїще. Попри гарні новини з вселенського патріархату, томосу про автокефалію ще немає, а отже, ця велика провокація під назвою “Готовся к войне” далеко не остання. Бо одне кровопролиття може перекреслити увесь шлях до встановлення в Україні помісної церкви».

Окремої уваги заслуговує сюжет про нову страшилку — Момо. «Справжнє полювання на дітей, що знову почалося в інтернеті», «Ось таке страшненьке не те, що моторошно, хочеться кричати від жаху, бо такі повідомлення надходять зненацька, здебільшого вночі з пропозицією пограти, бо якщо ні — починаються погрози», «Інтернет-страшилка, з якою вже мало справу поліція в Аргентині, дісталася в середині серпня в Кривому Розі. З 6-го поверху стрибнула дівчинка», — Алла Мазур не дає глядачам розслабитися. На одній чорній-чорній вулиці стоїть чорний чорний будинок… — нічого не нагадує? Сюжет Ірини Курило про Момо — в дусі дитячої страшилки. На екрані — світлини інтернет-персонажа, здатні налякати дітей, які перебувають із батьками біля телевізора. За словами журналістки, «синій кит» — це в минулому, герой нинішнього часу — Момо, що залякує й відразу переходить до погроз. Розповідають про досвід інших країн, потім — про те, як шестикласниця в Кривому Розі стрибнула з балкону. Апофеоз — цитування сусідки: «Она сидела в группах, “Синий кит”, слышали о таком? Суицидники, сейчас “Красная сова”. Якобы она в этих группах состояла». Доказів — нуль, як пов'язана дівчинка з Момо — незрозуміло. Журналістка веде далі: «Ті, хто стоїть за Момо, експлуатують природній потяг дітей до жаха. Згадайте, як легко і як надовго у голові вашої дитини поселявся бабай? Якщо бабай жив у темних закутках квартири, від нього можна було втекти в іншу кімнату. Та його просунутий інтернет-нащадок тепер живе у телефоні і від нього не втечеш, бо він весь час у руках». А телебачення, схоже, вирішило сприяти популяризації чергової забавки. Цитують представника поліції, який стверджує, що факти суїцидів через цю гру не підтверджені, а потім резюмують: «Тим часом у США, Німеччині, Франції розгорнули інформаційні компанії з попередженням батьків та молоді. Легковажити з такими іграми там не збираються». Доказів немає, але ми продовжимо сіяти паніку.

Повернувся «ТСН. Тиждень» до улюбленої теми відключення аналогового телебачення. Здавалося, пристрасті навколо цієї історії вщухли, але не так сталося, як гадалося. 2 вересня Алла Мазур знову розпачливо розповіла глядачам, що «всіх цих застережень мільйони українців можуть не почути і не побачити, бо телевізори в їхніх домівках замовчали. Попри рішення суду, який заборонив відмикати старий тип телевізійного сигналу, поки не забезпечать новий, Концерн РРТ так званий аналог таки відключив. Його керівники кажуть — на антизаконні дії їх примусили силою і дзвінками з високих кабінетів». У матеріалі Сергія Швеця всі знайомі тези — зачистка ефіру, вимкнення неугодних каналів, прості люди опиняться без телебачення тощо. Дали слово гендиректору «1+1» Олександру Ткаченку. Ба більше, одним пострілом убили двох зайців — у сюжеті згадали, що обурення ситуацією висловили політики з партії «Батьківщина».

Знахідки

«Перші про головне» приділили увагу темі шкільної освіти. Це було символічно, адже в ефір 1 вересня програма виходила в оновленому вигляді. Та не забули і про політику — інформативний і гострий сюжет Олексія Братущака про те, як олігархи підтримують різні політичні сили й кандидатів на посаду Президента. Журналіст пройшовся по колегах-медійниках: «“Деталі” отримали в розпорядження аналіз реклами політиків на телеканалах. Так, рекламні ролики Юлії Тимошенко найчастіше з'являлися на “1+1”, ICTV та СТБ. Олег Ляшко найчастіше на телеканалі “Україна”. “Опозиційний блок” виключно на “Інтері”. Вадим Новинський там само, а ще на телеканалі “Україна”. І тільки Петро Порошенко на всіх основних телеканалах, але найчастіше на “Україні”». Ситуація нетипова, адже традиційно українські телеканали дотримувалися табу на будь-які згадки про конкурентів в ефірі; навіть коли підпалювали офіс каналу «Інтер», у новинах говорили про «один телеканал». У сюжеті йдеться про кожного з олігархів окремо — розповіли про те, кого підтримуватимуть Петро Порошенко, Рінат Ахметов, Ігор Коломойський, Віктор Пінчук та Дмитро Фірташ.

«Факти тижня» порушили кілька важливих тем — історію навколо екологічної катастрофи в Криму, викликаної, можливо, виробництвом хімічної зброї на півострові. Розповіли також про небезпеку швидких кредитів. Що важливо — порадили, як убезпечитися від того, щоб на ваше ім’я взяли кредит, а ви потім мали з тим проблеми.

Не забули й розважити глядача. Вище ми розповідали про сюжет про радянських примадонн, але були у «Фактів тижня» й інші герої. Окремий матеріал Сергій Кудімов присвятив словотворчості «видатного мовознавця сучасності Миколи Азарова» — згадав його найвлучніші перли, висловлювання, що запам'яталися і стали мемами. «“Папєрєднікі”, “кровосісі”, “не треба скігліті”», які у вас виникають асоціації? Зізнаюся, хоч було соромно за те, що він був при владі, сюжет підняв настрій. Великий матеріал про Арнольда Шварценеггера привезла з Австрії журналістка Тетяна Штан. Андрій Борис дав цінні поради, як самому стати супергероєм: планувати час і встигати все.

«Сьогодні» підняли кілька важливих соціальних тем: нові правила роботи швидкої допомоги, можливе подорожчання, булінг у школах. Для розрядки розповіли, як боротися з синдромом «закінчення відпустки». Особливо вдався момент, де ситуацію коментує безпосередній начальник журналіста Дмитра Волкова: «Едуард Лозовий, головний редактор проекту “Сьогодні. Підсумки”: Розумієте, Дмитре, перше, що спадає на думку керівникові, що потрібно так завантажити співробітника, щоб оця відпустка, які тільки що минула, здавалась би йому плодом його перепрацьованої уяви. От. Але чим відрізняється от сучасний керівник від, скажімо, якогось жорстокого римського центуріона? [...] Індивідуальним підходом. От вийшов з відпустки Дмитро Волков. Вийшов замріяний, весь ще насичений всілякими емоціями, рефлексіями. Що потрібно зробити, щоб він потихеньку увійшов у робочий ритм? Потрібно дати йому зняти отакий простенький, трохи смішний сюжет про те, як виходити з відпустки. А наступного тижня — завантажити по повній».

Користь для глядача є в багатьох сюжетах «ТСН. Тижня». Зокрема, про вершкове масло із трансжирів, яке продається біля метро, або про секс під час вагітності й міфи, які з цим пов'язані.

Моніторинг здійснює громадська організація «Детектор медіа» за підтримки уряду Королівства Данії. Висновки й погляди, висловлені в моніторинговому звіті, можуть не збігатися з позицією уряду Королівства Данії.

Моніторинг здійснено відповідно до методології, розробленої експертами ГО«Детектор медіа».

comments powered by Disqus