Борщ як доказ. Огляд тижневиків за 1-3 червня 2018 року

Скрін-шот "1+1"

Спецоперація СБУ з інсценуванням вбивства російського журналіста Аркадія Бабченка стала найяскравішою подією тижня. Втім і їй не вдалося витіснити Юрія Бойка з «Інтера», Олега Ляшка з «України», цікавість до російських курйозів з ICTV і пафосність з 5 каналу. Про що говорили інформаційно-аналітичні програми телеканалів «Інтер», ZIK, «5 канал», ICTV, «1+1», ТРК «Україна» та «112 Україна».   

Сеанс СБУшної магії

Тижневик «Інтера» виходив першим з усіх, в п'ятницю, і вся основна інформація про справу Бабченка на той час вже була відома. Втім, тональність, у якій розповідали про інсценування відчутно різнилася від тієї, яку в наступні дні використали інші програми.

Сюжет Інни Томіної про «сеанс сбушной магии з последующим разоблачением» відкрив програму. Компліментів на адресу спецслужб у сюжеті немає. В матеріалі Бабченка кілька разів названо «дисидентом», а журналістка навіть окреслила появу нового терміну: «Даже термин "синдром Бабченко" появился. Мол, теперь одураченные медиа будут с недоверием относиться к новостям от правоохранителей».

У сюжеті згадується ще про 30 потенційних жертв, але на цьому не акцентують. Цікаво, що компліменти спецслужбам були винесені в окремий «паркетний» матеріал із синхроном Петра Порошенка. Чи то таким чином «Подробности недели» відмежувалися від позитивної оцінки, чи просто зробили приємне президентові.

Ще один сюжет, Ольги Теребінської, безпосередньо стосувався організації спецоперації. Тут уже лунає неприхована критика, мовляв, усередині СБУ погана координація. Ба, більше, позиція Бориса Германа відчутно переважає — в сюжеті є синхрони його самого і адвоката. Він змальований майже як жертва обставин і з того, як подається інформація, глядач цілком може зробити висновок, що СБУ взяла не того.

Окремо розповіли про зустріч генерального прокурора з послами країн «великої сімки» та інших держав, ініційовану обома сторонами, де Луценко вочевидь намагався згладити міжнародний резонанс. Але «Подробности недели» лише повідомляють про факт зустрічі, ніяк не аналізують її перебіг чи наслідки.

Продовжує тему обговорення в студії з юристкою-кримінологинею Анною Маляр, постійною гостею «Інтера». Олексій починає з питання, чи варто було проводити таку гучну спецоперацію. Акценти розставляються саме таким чином, мовляв, це в першу чергу гучна операція, а не спосіб врятувати життя. Маляр критикує методи СБУ.

Не забули окремим сюжетом нагадати про інші гучні вбивства, об'єднані російським слідом, які досі лишаються не розкритими — Шеремета, Окуєвої, Махаурі. На питання про російський слід експертка знайшла, що відповісти, зокрема розповіла про так званий «почерк Кремля» — специфічний вибір жертви і вбивці: «Якщо це стосується почерку Кремля на території України, то це можуть бути представники, приміром, націоналістичних організацій, АТОшники. Це тоже може бути почерком Кремля». 

Були і інші теми, що викликали цікавість «Подробностей недели». Якщо проаналізувати попередні тижневики, можна знайти схильність до «апокаліптичних сценаріїв». Ось і цього разу глядачів лякали підвищенням цін на газ. Спочатку, для контрасту, розповіли про премії у сумі 45 мільйонів доларів, які співробітники НАК «Нафтогаз» виписали собі після перемоги в стокгольмському арбітражі: «к подобным роскошным премиям руководству НАК не привыкать». Потім розповіли, що, незважаючи на цю перемогу, ціна на газ для населення все одно зросте, така вже вимога Міжнародного валютного фонду. Щоправда, до серпня питання перебуває в підвішеному стані, тож поганих новин поки чекати не слід. Юрій Корольчук, енергетичний експерт, теж додав «зради»: нагадав про перерахунок субсидій.

Не забули на «Інтері» про голодування Олега Сенцова та загострення на фронті, що призвело до смерті 15-річної дівчини. Повідомили про ДТП, що відбулася в Києві 31 травня — за інформацією «Подробностей недели», «Киев был взбудоражен новостью об очередном ДТП з участием машины якобы из кортежа Президента. Пострадавший — 13-летний мальчик — сбит на пешеходном переходе, когда с велосипедом пытался перейти дорогу».  Далі інформація спростовується, мовляв, «как теперь утверждается официально, не являлась частью какого-либо кортежа», але якось непереконливо…

Не обійшлося без традиційних наїздів на Міністерство охорони здоров'я — цього разу критикували закон про трансплантацію. Борис Тодуров, один із основних критиків Уляни Супрун, пообіцяв, що «как только закон вступит в силу, мы будем подавать поправки к этому закону. Поправка будет самая важная это презумпция согласия».

З огляду на присутність прем’єрського «паркету» в попередніх випусках, дивно було би, якби тижневик не похвалив Володимира Гройсмана, який на міжнародному форумі муніципалітетів, дружніх до дітей, що проводився в Києві, пообіцяв всім казку: «Якщо ми для дітей створимо на рівні наших громад умови, то я точно можу сказати, що люди й дорослі, люди похилого віку, однозначно будуть жити в прекрасних і якісних умовах».  Крім того, прем'єр-міністр займався інспектуванням доріг. Глядачі побачили цілий сюжет з оптимістичним завершенням: «А вот насколько быстро и качественно ремонтируют дороги в областях — зависит только от местных властей. Ведь деньги из казны — выделены».

На тему якості доріг говорив і президент — його синхрон про трасу Одеса—Рені ні з того, ні з сього з'явився в ефірі  без бекґраунду і пояснень. Крім того глядачі почули про звільнення голови Татарбунарської районної адміністрації, який блокував інвестиційний проект в енергетиці: «нехай, це буде прикладом для всіх, що Україна змінюється». Так само раптово, між іншими сюжетами вставили в програму «паркет» про зустріч президента України з міністром закордонних справ Німеччини. Якщо вести підрахунок «паркету», то Порошенко цього випуску виграв у Гройсмана з рахунком 3:2.

Юрій Бойко, лідер «Опозиційного блоку», також отримав слово — цього разу говорив про потребу ухвалення законів, яких чекають люди (переважно в його формулюваннях це чорнобильці і переселенці, де з переліку ділися військові пенсіонери, яких він часто згадував раніше?). Включення представника «Блоку Петра Порошенка» Олексія Гончаренка було абсолютно безсенсовним, але зайвий раз нагадало про його існування глядачам «Інтера». 

 

І знову про сміття

«Перші про головне. Деталі» інформують глядача про загальноукраїнські і світові новини, але іноді повертаються до джерел, із яких походить канал ZIK – локальних західноукраїнських тем. Не першою темою випуску, але й не побіжно, 2 червня згадали про другі роковини трагічних подій на сміттєвому звалищі неподалік Львова. Сюжет багатошаровий — розповіли і про родину одного з загиблих, і про те, що нині відбувається на полігоні, і про перспективи вирішення питання — за словами мера Львова, вже цього року почнеться будівництво заводу з переробки сміття. Тема нібито локальна, але з огляду на загальноукраїнські проблеми з переробкою сміття — важлива. Ще одна доволі специфічна тема, що звучала в тижневику каналу ZIK — металургія. Сюжет про те, чи вдасться українській металургії повернути втрачені позиції, навряд чи буде зрозумілий широкому колу глядачів, але, безперечно, піднімає важливу проблему.

Тему Бабченка анонсували на початку програми, а вже згодом глядачі побачили великий сюжет Олексія Братущака, в якому журналіст зробив кілька цікавих акцентів, зокрема, подав різку цитату Арсена Авакова. Цікаво було почути реакцію генеральної продюсерки каналу АТР Христини Бондаренко, яка розповіла, що на каналі зробили максимум, щоб перевірити інформацію про вбивство колеги. Важливим є і спростування прокурорами того, що Герман працював на спецслужби. Щоправда, не обійшлося без прикрас, зокрема твердження, що Бабченко «найбільший критик режиму». В цілому сюжет інформативний, без надмірних похвал СБУ і критики, хоча підводка ведучої доволі емоційна: «безліч людей, що щиро сумували за Бабченком відчули себе ошуканими, і питають: чи дійсно, інсценування вбивства людини було єдиним виходом».

У сюжеті про ДТП за участю кортежу тональність задають припущення: «поповзли чутки, що Петра Порошенка чи Володимира Гройсмана, чи Президента Німеччини, який саме був у Києві», але жодне з них ані підтверджене, ані спростоване. Інна Москвіна наголошує: «Поліція уникає згадок про кортеж — говорить. що машина, яка потрапила в ДТП виконувала спецзавдання. Але яке може бути спецзавдання у працівника батальйону супроводу? Бо саме у цьому підрозділі поліції працює водій авто, який збив хлопця». Далі в сюжеті про те, що водія автомобіля довелося ховати, щоб уникнути самосуду, є спростування від водія, що нікого вони не супроводжували, а їхали на спецзавдання. Але конкретики в сюжеті відчутно бракує.

Не забули про інші важливі теми тижня — голодування Олега Сенцова (в цьому контексти подали синхрон російської опозиціонерки Ксенії Собчак, яка вмовляла припинити голодування) та події на фронті, що призвели до смерті 15-річної дівчини. Звучить інформація і про ініціативи уряду: запровадження так званих бебі-боксів, компенсації за послуги няні та можливе зниження акцизів на ввезення автомобілів із-за кордону.

Бійся чекістів

«Час. Підсумки тижня» — програма з оригінальним баченням. Переважно матеріали тут мають наліт елітарності, а щоб зрозуміти відсилки, алюзії та історичні паралелі, потрібно мати неабиякий багаж знань. Наприклад, матеріал про псевдовбивство Аркадія Бабченка перетворився на цілу історичну лекцію. «На щастя Аркадій Бабченко вважався загиблим менше доби. Спецоперація проявила не лише здатність українських фахівців якісно відповідати на дії Москви, а й неадекват деяких пафосних міжнародних структур. Те, що повибухали тутешні консерви і корисні дурні, це вже ніби так само собою. Втім, з цією історії треба винести один дуже важливий урок — історичний урок. Росія завжди використовувала політичний тероризм для досягнення своїх цілей: отрута, вибухівка, куля кілера. Насправді, Москва мстилася колишнім своїм і намагалася прибрати тих чужих кого вважала загрозою для себе або якщо смерть можна було використати з користю для себе. Цей інструмент таємної війни Росія вже задіювала проти України і скоріш за все спробує задіяти ще. Невідомо де і коли», — готує глядача Віталій Гайдукевич. В самому сюжеті — викладена історія про російського журналіста, аж далі розпочинається оповідь про чекістів: «фахівцями у знищені "незручних людей", які виїхали за кордон були ще чекісти у першій половині минулого століття». Вбивства Коновальця і Бандери, коментарі істориків, історичні паралелі — фактично, тема виведена на інший рівень — без зайвої критики СБУ (навпаки, у підводці Віталій Гайдукевич дуже схвально оцінює цю операцію), без політиканства, натомість оригінально і без сенсаційності.

Історична тематика в тижневику з'являється ще й у матеріалі про проблеми співіснування в історичній площині з Польщею і зокрема руйнування поховань в Грушовичах. Ведучий багатозначно натякає на те, що все відбувається не просто так: «чому польська владна істерика проти української історії виявляється настільки є співзвучною з традиційним російськими штампами і маніпуляціями. Прийде часі, напевно, ми дізнаємося, що чи хто штовхав Польщу на атаки проти української історії». Про Росію, якій вигідне напруження між Україною й Польщею, йдеться в сюжеті.  

Інші сюжети також не заземляють глядача — теми безпеки у школах та  інклюзивної освіти подані без скандалізації, проте не зрозуміла їхня актуальність. До тижня, що минув, програму прив'язують повідомлення з фронту та про газове протистояння. З одного боку, «Час. Підсумки тижня» приємно вирізняється подачею матеріалу, повагою до глядача, широтою бачення, але, розвиваючись у такому ключі, ризикує втратити зв'язок із реальністю і, що важливо, глядача, який потребує аналізу того, що відбувається в Україні і світі зараз.

Спасибі, що живий

Що сказала Лія Ахеджакова, хто вбив Ігоря Талькова і хто привіз до Києва Елтона Джона?  Про це можуть дізнатися глядачі «Фактів тижня». Програма традиційно перебуває в російському контексті — чимало сюжетів присвячені російським курйозам навколо організації Чемпіонату світу по футболу, російським реаліям, російським персонажам, навіть матеріал про спецоперацію СБУ проходить під назвою «Спасибі, що живий» — так називався російський фільм 2011 року про Володимира Висоцького.

Глядач тижневика досі вариться в російській реальності і «Факти тижня» йому підіграють. Втім, не можна не відзначити дотепність і класно прописані репліки ведучих програми про «воскресіння поза церковним календарем». Сюжет Максима Крапівного інформативний: чимало уваги приділяється самій персоні Аркадія Бабченка, а також нестиковкам, які були очевидні у справі одразу:

«Сусіди, що живуть над помешканням журналіста, нічого не чули.

—Нет ребята, мы вчера были весь вечер дома.

—Мы ещё зелёный борщ сварили. Мы ели, кушали, тишина, тишина. Неужели ж она не крикнула, я бы, наверное, онемела.

Кореспондент: Не було чути ні істерики дружини, ані пострілів кілера. Це могло б викликати сумніви, але ж поліція офіційно підтвердила вбивство. Ми їдемо до лікарні швидкої допомоги, з’ясовуємо — виклику за адресою Бабченка в журналі не було. Нестиковок ставало більше, але ні друзям, ні колегам не до дрібниць, занадто великий шок».

Далі у програмі до теми Бабченка повертаються ще раз: з аналізом того, як ця історія може вплинути на можливий обмін Сущенка на Вишинського, але відповіді так і не знаходять. Багато деталей про «вбивцю» Цимбалюка і гаданого замовника Германа, зокрема щодо того, що останній був помічником кількох депутатів парламенту попереднього скликання, правда, кого саме, не уточнюється. Історію аналізують разом з Андрієм Дубовиком, екс-заступником керівника спецпідрозділу «Альфа»: «У нього одразу виникає кілька запитань. З точки зору замовника — російських спецслужб, уся історія виглядає трохи дивно. […] Російські спецслужби, знаючи патріотичний настрій Цимбалюка, мали б передбачити, що він піде в СБУ і змусити посередника обрати іншу кандидатуру. Хоча, з другого боку, вбивцею колишнього депутата Держдуми Росії Вороненкова теж був колишній учасник АТО і до СБУ він не пішов. Тому питання не однозначне. […] Очень красиво получается такую свинью подсунули под ФСБ, под всю Росcию. С одной стороны — да, зачётно, врагов надо наказывать. Но с другой-то стороны — это наказание должно каким то образом быть подтверждено. И теперь самое важное — суд над посредником».

Говорять також про загострення бойових дій на Донбасі, що призвело до смерті дитини, голодування Олега Сенцова, Олександра Кольченка (треба відзначити велику увагу до останнього) та інших в’язнів Кремля. Коментує цю тему чомусь російська акторка Лія Ахеджакова. Так, вона підтримує режисера, як і багато інших митців, але цікаво, чи медіа колись закінчать шукати «наших» росіян? Питання риторичне. Натомість, зовсім не риторичне питання, як будуть покарані ті, хто причетний до організації системи договірних матчів в українському футболі. Ґрунтовний сюжет на тему від Володимира Соколова з залученням експертів, спортивних журналістів, футболістів вийшов у «Фактах тижня».

А ще, як стверджує Сергій Кудімов, вже проводяться випробування космічного туристичного корабля, а Гаваям загрожує виверження вулкану. От де пристрасті! Просто як на «Кураж-базарі», на який фонд Олени Пінчук, дружини Віктора Пінчука, власника ICTV, привіз легендарного Елтона Джона, а «Факти тижня» детально про це розповіли.

Королі «паркету»

«События недели» навіть історію з «найгучнішою операцією українських спецслужб» використали як привід для «паркету» Петра Порошенка. Доволі лаконічна інформація, нічого зайвого і всього один синхрон президента про те, яку блискучу операцію провела СБУ. Кількість «паркету» в тижневику каналу «Україна» вже не дивує, але це якось занадто.

Не обійшлося без «паркету» Володимира Гройсмана: прем’єр говорив про те, що «Газпром» виплатить Україні заборгованість. А от лідер Радикальної партії Олег Ляшко дуже обурився бонусам НАК «Нафтогаз»: «Понятно, що будь-яка робота повинна оплачуватись нормально. Але не можуть бути такі космічні премії. Не може бути, коли мільйони людей на півтори тисячі гривень пенсії, коли молодь виїжджає за кордон, бо немає грошей зарплату нормальну платити». Ну, і випуск минув би марно, якби не розповіли про те, як Фонд Ріната Ахметова рятує Донбас.

Після обов'язкової програми залишається трохи часу для журналістських сюжетів. Цього тижня Максим Урлапов, який робить хороші соціальні репортажі, звернувся до теми геріатричих пансіонатів, питання болючого і часто замовчуваного. Цікавим був сюжет Дмитра Волкова про підвищення тарифів «Укрзалізниці». Актуальним – матеріал про літні відпочинкові табори для дітей, зокрема, з корисними порадами, на що потрібно звернути увагу, щоб відпочинок був безпечним і корисним. А от матеріал про нову холодну війну доволі незрозумілий — журналіст повідомив про пересування військової техніки в Європі, навчання НАТО, незадоволення Путіна і хвилювання Лукашенка. До чого це?

 Літо буде

Розпочали з «містифікації світового масштабу» і в «ТСН. Тиждень». Емоційна підводка Алли Мазур, яка нагадала про те, що «ціна за введення в оману суспільства — втрата довіри, а за введення в оману політичних союзників плата ще вища. МЗС доведеться ще добре попрацювати над згладженням проколу. Утім, так званий список сорока семи — перелік потенційних жертв, намічених в Москві, який, нібито, вдалося отримати під час операції, і справді може все виправдати, але і це ще не вся інтрига. Бо заява на суді затриманого організатора вбивства теж може перевернути все догори дриґом». 

І не менш емоційний матеріал Сергія Швеця, який одразу зрозумів, кому вигідно: «Хто хоч трохи був знайомий із роботами Бабченка не мав жодного сумніву — сліди ведуть до Кремля». Він нарікає, що деталями спецоперації не можна було поділитися з широким загалом: «потрібно було знати усього кільком людям, до кола яких чомусь не входили міністр закордонних справ і прем'єр-міністр, та політичні союзники, що вписалися в цю ситуацію. Перша радість від воскресіння Аркадія Бабченка змінилася тривогою, що спецоперація пошила в дурні геть усіх, і чужих, і своїх».  А ще — велика цитата Богдана Яременка про реакцію міжнародних партнерів із критикою того, що українські спецслужби не врахували зовнішньополітичних наслідків. З одного боку, він хороший спеціаліст, говорить важливі речі, з іншого — підписали би, що спікер — член політради партії УКРОП яка стирчить чи не з кожного випуску «ТСН.Тижня».

Не забув Сергій Швець і про подробиці: «зв'язок із путінцями мутний Герман здійснював через ще більш мутного В'ячеслава Пивоварника, громадянина України, що живе у Москві». Щоправда, з якими путінцями, автор не уточнює. Згадали і про «список 47», бо «більшість з цих людей це журналісти України, а також журналісти, які виїхали з Росії. Більшість із цих осіб журналісти, але не тільки вони. Виявилося, що у цьому переліку є і співробітники "1+1"». В цілому ніби й потішилися за «воскресіння» колеги, але спецслужбам дали на горіхи, оголосивши, що ті втратили довіру суспільства, бо операція виявилася блискучою, але політично безграмотною.

Багато запитань викликає сюжет Андрія Цаплієнка про ще одну таємничу спецоперацію, який йшов одразу за інформацією про Бабченка. Шпигунська історія про колишнього полковника ФСБ, якого намагалися викрасти, щоб або повернути в систему, або прибрати. Для виконання потрібно було найняти банду кримінальних елементів, серед яких затесалися і українські контррозвідники, які вплинули на ситуацію. «Хороша новина: тепер ми знаємо у ФСБ вікно на кордоні в Сумській області. Погана новина: агентура противника там, де можна здобути особисті дані будь-якої людини», — ділиться Цаплієнко. І резюмує: «цього разу рахунок на користь українців. Але немає сумнівів у тому, що імперія спробує завдати удару у відповідь». 

Запитання викликає дайджест від Сергія Швеця, особливо перша його частина, де журналіст розповів, що до президентських виборів лишилося 10 місяців, а виборча кампанія офіційно стартує під Новий рік, і показав претендентів на пост глави держави: «Перший ряд ті, хто публічно заявив про висування, або прозоро натякнув: Юлія Тимошенко, Олег Ляшко, Роман Безсмертний, Оксана Сироїд, Валентин Наливайченко, Віктор Чумак, Михайло Добкін, Сергій Каплін, Ілля Кива, Геннадій Балашов, Олександр Онищенко, Іво Бобул. Тепер потенційні кандидати, участь яких викликає мало сумнівів: Петро Порошенко, Володимир Зеленський, Святослав Вакарчук, Вадим Рабинович, Анатолій Гриценко. Соратники Януковича ще обирають між Олександром Вілкулом, Вадимом Новинським та Юрієм Бойко. І будете сміятися, найменшій список тих, хто не ітиме в президенти, принаймні цього разу: директор антикорупціного бюро Артем Ситник та прем'єр-міністр Володимир Гройсман. Фактично маємо майже дві футбольні команди. Лишилося зрозуміти, хто там проти кого». Як саме Сергій Швець дізнався, чия участь викликає сумніви, а чия – ні? Й чому знов серед найпевніших кандидатів фігурує ведучий «1+1» Володимир Зеленський?

А взагалі в «ТСН. Тиждень» вже панує літній настрій — переважна більшість тем так чи інакше пов'язані зі здоров’ям, хобі та відпочинком. Глядачу нагадали про молочний експеримент Галі Сергеєвої, яка добивалася того, щоби у школах діти пили молоко. Схема реально працює — лише 2 дітей з усіх, кого спостерігали, мають нестачу кальцію та вітаміну Д в організмі. І взагалі: «в цих засмаглих і рум’яних дітях важко впізнати тих блідих і змучених, що ми їх бачили у лютому. Як насправді небагато дитині треба, аби бути здоровою?». Авжеж, діти в лютому і правда виглядають менш засмаглими, аніж діти в червні, хіба проводять зимові канікули в Єгипті. Може, зима –  це і є анонсована в підводці «диверсія проти наших дітей»?

Не забули і про благодійний забіг, що відбувся в Києві, щоб зібрати кошти на обладнання для Центру дитячої кардіології та кардіохірургіъ, а також ініціативи уряду щодо забезпечення новонароджених: «Ми звичайно, будемо ще вивчати. Ну, і сподіваюся, що ці добрі наміри не розвіються після виборів».

Усе залежить від Путіна

Тижневик «112 Україна» присвятив майже весь випуск спецоперації з Бабченком. Тут, як завжди, комплексно підійшли до висвітлення теми — ознайомчий сюжет, у якому розповіли про діяльність Бабченка і те, чому він власне мусив залишити Росію: «Аркадій Бабченко — відомий у Росії журналіст перед усім критикою путінського режиму. Через постійні погрози майже рік тому переїхав до України. У 1990-х брав участь у обох чеченських війнах. Як воєнкор висвітлював російсько-грузинську війну 2008. В Росії на нього справа — за висвітлення протестів на Манежній площі у Москві 2012». У сюжеті Віталія Бакуменка э акцент і на певних прорахунках: «У випадку із Бабченком неясно, як тепер вийти на замовника убивства журналіста.

Віктор ЯГУН, заступник голови СБУ (2014—2015): Якщо спецоперація була проведена правильно, мав бути контакт не тільки кілера з посередником, але й посередника з замовником. Цей контакт мав бути зафіксований. Тільки стався, він мав бути затриманий. В разі відсутності цієї інформації, ця справа судової перспективи буде не мати».

Окремо в програмі звернули увагу на персону Бориса Германа — благо, за годину можна детально дослідити всі аспекти справи. За словами журналіста Володимира Рунця, підтвердження, що його фірма постачала зброю українським військам, не знайшлося, не підтвердили цього й інші волонтери, а в спецслужбах спростували інформацію про приналежність до контррозвідки.

Дайджест реакції західних ЗМІ складається з цитат переважно про неповагу до правди і критики спецоперації. Дуже показова риторика російських новин і ток-шоу, як наголосив ведучий Григорій Жигалов: «на російських телеканалах цей трюк використовує, щоби перекрутити вже історію з отруєнням шпигуна Скрипаля, і катастрофу малайзійського "Боїнга". Інформаційна війна, пам'ятаємо, триває». Тему обговорюють з російським журналістом Павлом Лобковим, який порівнює історію Бабченка з борщем і доволі критично ставиться до дій спецслужб.

Далі у випуску сюжет-ретроспектива Ростислава Хотина про інші історії вбивств журналістів в Україні і Європі: Георгія Гонгадзе, Ганни Політковської, Павла Шеремета, Дафни Каруани Галіції (Мальта), Ян Куцяк (Словаччина). «Журналістам-розслідувачам або тим, хто налаштований опозиційно, нелегко в багатьох країнах. Але чим більше демократичності, чим міцніша правова система, тим більше шансів на те розслідування буде прозорим, а головне — результативним. І тим більше шансів на те, що винні будуть покарані і це матиме політичні наслідки для можновладців». Америку глядачу цим не відкрили. 

Руслан Тарасов із «Радіо Свобода» розповів про політичні перспективи Росії, а інший кореспондент цього медіа, Рікард Йозвяк, поговорив про більш резонансні теми, на яких може спіткнутися кремлівський режим, в ексклюзивному інтерв’ю із колишнім російським бізнесменом і в’язнем Міхаїлом Ходорковським. В студії з журналістом Євгеном Кисельовим говорили про бойкот чемпіонату світу з футболу і ротаційні процеси російської влади: «все решения зависят от воли одного человека [Путина]. Который почти 20 лет находится у власти, который находится над законом, который фактически обладает полномочиями абсолютного монарха... Единственное о чём можно говорить, ну, что у Путина физически может не хватать времени заниматься всем. Человек не может делать всё и принимать все решения. В сутках только 24 часа».

Дуже важливий і зворушливий сюжет — про знайомство мам Олега Сенцова і Олександра Кольченка: «навряд чи є люди, які тривожаться быльше, ніж мами Олега та Олександра. Які як виявилося, дві ці жінки ніколи раніше не бачилися. Лише цього тижня вони познайомилися завдяки знімальній групі "Радіо Свобода" з проекту "Крим. Реалії" і скориставшись нагодою звернулися до керівництва країни — зробити усе можливе для визволення українців, що незаконно засуджені російською владою».

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Данії. Зміст матеріалу є виключно відповідальністю ГО «Детектор медіа»; висновки та погляди, викладені в публікації, не обов'язково представляють позицію Міністерства закордонних справ Данії.

comments powered by Disqus