Вбили – погано, не вбили – теж недобре. Огляд політичних ток-шоу 28 травня - 3 червня 2018 року

Скрін-шот "1+1"

Кого моніторили: «Право на владу» («1+1»), «Український формат» (NewsOne), «Політклуб Віталія Портникова» («Еспресо»).

Коли моніторили: 28 травня–3 червня 2018 року.

Спрогнозувати тему політичних ток-шоу аналізованого тижня могла навіть людина, далека від розуміння порядку денного української політики — історія з убивством і раптовим «введенням в студію» російського опозиційного журналіста Аркадія Бабченка не могла лишитися непоміченою. Надто вже багато вимірів, деталей і дійових осіб у цій історії, надто вона виявилася сенсаційною, надто багато емоцій викликала не лише у журналістів, а й у посполитих українців. Не кажучи вже про те, що такі резонансні події — чудове поле для піару політиків, які могли і показати себе захисниками свободи слова та вільної журналістики, і покритикувати або похвалити (потрібне підкреслити) українські спецслужби.

«Український формат» (NewsOne), 30 травня. Лідер Шуфрича, сором Куликова і трохи Бабченка

«Зараз почали переслідувати нашого лідера Вадима Рабіновича», — слова Нестора Шуфрича викликали відчуття дежавю. Приблизно такі ж слова свого часу він казав про іншого «нашого лідера» — Віктора Федоровича Януковича. Лідер змінився, а риторика Нестора Івановича, який, вочевидь, потребує сильної руки, ні. І про історію з убивством Аркадія Бабченка в «Українському форматі» не забули — як виявилося, теж непогана нагода покритикувати владу.

Владу ганили або захищали: центральні гості — Нестор Шуфрич («За життя!»), Сергій Рудик («Блок Петра Порошенка»), гості в студії — Юрій Чижмарь («Радикальна партія»), Сергій Власенко («Батьківщина»), Олексій Кучеренко (екс-міністор ЖКГ), Дмитро Співак («Національна стратегія розвитку»), Руслан Бортник (політкоментатор), Кирило Куликов (колишній народний депутат), Валерій Пустовойтенко (екс-прем’єр-міністр), Володимир Цибулько (політтехнолог).

За словами ведучих «Українського формату», коли стало відомо про вбивство Бабченка, вони екстрено змінили тему і вирішили говорити про розслідування резонансних убивств представників ЗМІ за часи незалежності. Та коли стало відомо, що відбулося не вбивство, а спецоперація СБУ, вирішили повернутись до попередньо оголошеної теми. Після перегляду трьох з половиною годин ефіру виникла думка, що дарма. Можливо, обговорення проблем безпеки журналістів і свободи слова було б цікавішим, аніж  беззмістовне поливання влади брудом і розмови на вільну тему. 

Втім, про інсценізацію «вбивства» не забули і гості студії отримали можливість на початку програми висловитися з цього приводу. Чи був сенс в такому експрес-опитуванні — питання, адже розмови, дискусії як такої не було, гості хіба поставили маркери в цій історії. Критиків не бракувало. Кирило Куликов зізнався, що йому соромно за країну і огидно спостерігати такі шоу, Нестор Шуфрич поставив в один ряд Шеремета і Бузину, мовляв, цікаво було би дізнатися, хто ж насправді вбив їх, а щодо затриманого у справі Бабченка зауважив, що «желательно, чтоб он знал, что он заказывал это убийство и чтоб потом не оказалось, что его какие-то ближайшие родственники уже находятся в других камерах СБУ».

Сергій Власенко впевнений, що СБУ мало проводити спецоперацію по-іншому. Щоправда, «правильних» варіантів не озвучив. А Олексій Кучеренко навіть гроші, що йдуть на утримання спецслужб, порахував. У те, що була проведена спецоперація, не вірить Валерій Пустовойтенко, який, певно, відчув у собі дар провидця: «якщо буде замовлення, воно буде виконане обов'язково». Дмитро Співак шукав, кому вигідно, і дійшов висновку, що Москві вся ця історія не на руку. І не забув про морально-етичний аспект: «ни одна специальная операция не может брать в заложники людей из целой страны». А от Руслан Бортник прогнозує, що ситуація вплине на міжнародне становище України: «Теперь любое заявление Украины, любое обвинение Украины будет притормаживаться, морозиться и откладываться. Будет восприниматься через скепсис, через стекло вот этой ситуации вокруг Аркадия Бабченка». Ба, більше, назвав операцію СБУ інформаційним терактом щодо України, і схоже, що ведучим це визначення так сподобалося, що вони це його схвально повторили, мовляв, так, саме так, інформаційний теракт. Гість ще й розкритикував журналістів, мовляв, все, на його думку, сталося, бо вони погано попрацювали — ніхто не поїхав у морг і не поставив правильних питань. Ведучі намагалися виправдатися, але мляво.  Нагадаємо, насправді кілька журналістів заявляли, що вони або їхні колеги були у моргу, наприклад, Дмитро Гнап.

Втім, були і гості, що позитивно поставилися до спецоперації Служби безпеки України. Чижмарю неприємно, що вбивства відбуваються на мирній території, тому він похвалив СБУ за зроблену велику роботу, «щоб дійсно довести світу про те, що це замовлення Російської Федерації».

Сергій Рудик із БПП переможно заявив, що йому до лампочки, що з приводу спецоперації СБУ думає Путін, і висловив припущення в заангажованості інших гостей: «якби він [Бабченко] загинув по-справжньому, було б більше задоволення».

А далі, побажавши Аркадію Бабченку щастя, здоров'я і довгих років життя, перейшли до основної теми — чому влада не задовольняє основні потреби українців? Як бачимо, питання сформульовано настільки маніпулятивно, що у тих, хто хотів би проголосувати, не було можливості навіть припустити, що влада таки когось задовільняє.

«С чем связан такой низкий уровень поддержки социально-политического курса нынешней власти? Как руководство страны реагирует и реагирует ли вообще на главные запросы украинцев? Кто или что мешает удовлетворить хотя бы самые актуальные потребности граждан Украины и какова в этом роль МВФ?». Власне, про це й говорили три години. Тема надзвичайно широка, тому говорив кожен про своє. Сумнівно, що глядачі змогли виокремити якусь головну нитку розмови, адже гості кидалися від теми війни до Міжнародного валютного фонду, від законодавчих ініціатив до міністрів-іноземців, від цін на газ до того, хто скільки вкрав.

Останнє питання вирішували довго і зі смаком: хто скільки крав, з якого уряду, хто і скільки брав запозичень, чи треба їх повертати, якщо треба, то кому, скільки і коли. Зрозуміло, що вкрала, переважно, нинішня влада — з усіх гостей заледве Цибулько і Рудик, ну і ще час від часу Чижмарь, відгукувалися про неї з яким-не-яким знаком «+». Всі інші епітетів не добирали: говорити там нема з ким, всі непрофесійні, приймають закони з тем, у яких не розбираються і такі, що суперечать один одному, промови у них тупі, реформи — грабунок, а президент — бізнесмен. Пустовойтенко висловив припущення, що влади сьогодні взагалі немає, як нема політичних партій і лідерів. Був колись «Опозиційний блок», а тепер весь розбігся, отже, й опозиції нема. 

З жодної теми гості не могли знайти згоди. Спочатку довго рахували золотовалютні резерви: чи то 6, чи то 15 мільярдів. Намагалися розібратися з ціною на газ і траншами МВФ, реформами в державі — потрібні чи ні, правильно йдуть чи не в той бік. Щодо останньої теми найбільш красномовно висловився Дмитро Співак: «тема нашей программы называется – «Путь украинских реформ на сегодня». Ну, вот отвечу цитатой Михаила Михайловича Жванецкого, уж простите. Цитирую: Уж виден свет в конце тоннеля, только тоннель, с.., не кончается».

Не могли дійти згоди і в кадрових питаннях, зокрема щодо міністрів із неукраїнським громадянством. Найбільше перепало чомусь Наталії Яресько — і від Сергія Власенка, і він Нестора Шуфрича, і від Дмитра Співака; міністрам «грузинам і грузинкам» перепало від Кирила Куликова, не забули і про Уляну Супрун. Цікаво, що чимало гостей NewsOne взагалі вважають, що нові обличчя — не вихід. «Обирайте тих, хто вже щось зробив», — радить Власенко.  Як бачимо, Нестор Іванович у своєму пошуку образу лідера не самотній.

Пустовойтенко наполягав на очищенні влади: «Кто сегодня у власти, они должны потихоньку самостоятельно уйти в небытие вместе с президентом. Президент чуть раньше, а потом все остальные, кто там работает». Водночас вже наприкінці програми наголосив, що проблеми від того, що політики не пройшли випробування владою.

Найгарячіша тема — війна, яка, за словами Власенка, стала джерелом корупції. Та погляньте лишень на рівень дискусії:

«Сергій Власенко: Російська агресія, розв'язана в Криму і на Сході, сьогодні стала джерелом величезної корупції для української влади. От мій колега розказує про свої особисті досягнення, але я хочу нагадати, що він є учасником «Блоку Петра Порошенка». І, перебуваючи в «Блоці Петра Порошенка«, він освячує продаж з «Ленінської кузні» втричі дорого нашим Збройним силам катерів за завищеною ціною. Він освячує торгівлю з Російською Федерацією з боку всіх підприємств Петра Порошенка. Я не говорю про Липецьку фабрику, я говорю про всі інші підприємства. Він це все, на жаль, освячує.

Сергій Рудик: Розп'ятого мальчика теж на мене повісьте.

Сергій Власенко: Можна я закінчу?

Сергій Рудик: Звичайно.

Сергій Власенко: Дєвочку я на вас повішу, якщо дозволите.

Сергій Рудик: Ну, по дєвочкам, я так понимаю, ви».

Посеред деструктивної полеміки хіба що Юрій Чижмарь зумів сформулювати важливе: що люди перестають сприймати війну як щось справжнє, вірити в неї. Кирило Куликов заявив, що мир потрібно здобути за будь-яку ціну, причому апелював до відсотка нормальних людей: «90% людей нормальных, потому, что в обществе всегда 6% ненормальных. А во время революционных изменений это количество увеличивается втрое, но я думаю, что 80 % людей за то, чтобы в стране наступил мир, любой ценой». Про потребу переговорів говорив і Валерій Пустовойтенко. Володимир Цибулько закликав замислитися, чи Україна хоче миру ціною капітуляції: «нам потрібен мир, тому, що розвиватись ми можемо тільки в умовах миру, але мир на умовах Путіна, коли нам запхають бандитські території, які ми повинні оплачувати своїми коштами далі? Ви готові до цього?».

Такий вінегрет із тем, який вже не перший випуск готує «Український формат», дуже вигідний політикам — майже не треба готуватися (хіба що Сергій Власенко муситиме шукати чергову газету з публікацією, що виправдовує Тимошенко), чуєш знайоме слово чи тезу — і понеслася, як сказав Руслан Бортник: «каждый поднимает свои вопросы, каждый вспоминает свои обиды, каждый лоббирует свои интересы». А глядача шкода, бо ніякої конкретики з такої розмови не винесеш. Серед потоку галасливих фраз губляться тези, варті окремого обговорення, наприклад, про шкоду мажоритарки, потребу модернізації економіки чи про те, що майже всіх кандидатів в президенти об'єднують антирейтинги.

«Право на владу» («1+1»), 31 травня. Ласкаво просимо до СБУ

Ток-шоу «1+1» повністю присвятило програму темі вбивства та воскресіння Аркадія Бабченка.  «Прихована загроза» — так анонсували тему ведучі. Отже, є чого боятися? Кому і від кого?

Хто обговорював: центральний гість — Юрій Луценко (Генеральний прокурор України), гості в студії — Роман Шрайк (блогер), Богдан Яременко (УКРОП), Микола Голомша (партія «Патріот», заступник Генерального прокурора в 2014), Віктор Ягун (заступник голови СБУ в 2014-2015), Сергій Власенко («Батьківщина»), Антон Геращенко («Народний фронт»). 

«Право на владу» показало клас, запросивши Луценка обговорити тему інсценованого замаху на Бабченка. Генпрокурор і плакав, і сміявся, і говорив офіційні речі, і переповідав таємниці, мовляв, тільки для вашого каналу. Луценко тримав аудиторію — відірватись від екрану було неможливо. Втім, не всім це припало до душі — Сергій Власенко зізнався, що дивився частину програми як глядач і не побачив генерального прокурора, натомість побачив політика-оратора.

Теми, що піднімалися протягом розмови 31 травня, цікавили, безперечно, всіх. І як проходила операція, і хто знав, а хто ні, і що ж тепер робити з наслідками інсценування вбивства Аркадія Бабченка. В розмові багато конкретики і відповідей на питання ведучих та гостей, подекуди дуже непрості. Чому вдалися до таких дій? «Ми імітували смерть для того, щоб отримати більше інформації» і далі про важливість списку з 30 осіб, якого Луценко на момент ефіру ще не бачив і не міг розповісти, хто там був. Окремої уваги заслуговує розмова про російський слід — наскільки його можна довести, чи існують докази. Луценко пожартував: «Прямого контакту між ним і замовником в Кремлі не було. Він не дзвонив і не казав, Владимир Владимирович, разрешите приступить — такого в нас немає».

На запитання Романа Шрайка про те, хто знав про операцію, Луценко відповів: до десятка людей, прем’єр не знав, а президент дізнався лише на останньому етапі: «дійсно знали, наприклад, керівництво, ясно, що члени слідчої і оперативної, і прокурорської групи. Але мусили знати два санітари, які везли людину з пульсом, але під простирадлом, як вбитого. Знали ті санітари, які цілу ніч перебували з ним в моргу, працюючи з іншими померлими. Тому як завжди в нашому житті певна частка чорної іронії в таких справах завжди є сусідом героїзму і мужності». Із тезою Богдана Яременка, що слід було передбачити негативний міжнародний резонанс, Луценко погодився: так, недопрацювали.

Віктор Ягун запитав, навіщо було піднімати на прес-конференції політичні питання. Тут генпрокурор зреагував як ображена дитина: «я бачив, як на якій волосинці трималося все і в цей момент, не дочекавшись жодного роз'яснення, з першої секунди переходити на прямі обвинуваченні, ні, не Луценка — це нормально -  Грицака, Авакова. Говорити, що «всі там в СБУ імпотенти« — пряма цитата, «всі вони дармоїди і корупціонери — це повністю кончені люди«, я цього просто вважаю неприйнятним». Він «сам був в опозиції і був різкий до влади, але я ніколи не казав, наприклад, що вся влада погана. […] ніколи не казав, що всі, хто працюють в державі, є негідниками, яких треба розстріляти. Це неприпустимо. […] Ми повинні далі критикувати очільників, бо тільки тому ми не Росія, бо ми свою владу обираємо, нам її не назначають і ми її критикуємо. Це класно! Але і в тому числі, і поважати, коли вона цього заслуговує».

Далі перейшли до загальних тем — протистояння з Росією, реакції на це Заходу, загалом стану безпеки в Україні, яка, як виявилося, в наших руках, навіть про президентські амбіції Луценка, які, здається, мінімальні: «Яке моє ставлення до посади президента? Серед моїх знайомих є один не кандидат у президенти. І слава Богу».

Далі в програмі відбулося щось дивне — скайп-включення російського журналіста Олександра Невзорова. Колись пропутінського, згодом — прихильного до України. Очевидно, з ним вирішили обговорити історію, що розкрутилася навколо Бабченка, як із журналістом, із росіянином і критиком Путіна, зрештою. Невзоров демонстративно байдуже заявив, що всі росіяни, які переїхали до України, отримують те, на що заслуговують, а нервовість Наталі Мосейчук пообіцяв великодушно пробачити. Елемент програми вийшов, як то кажуть, «не приший кобилі хвіст». Певно, редактори і ведучі самі це зауважили, бо закінчилася розмова з Невзоровим так само раптово, як і почалася. 

Далі в програмі з'явилися нові гості на заміну Юрію Луценку — Антон Геращенко та Сергій Власенко. Останній вже мав досвід обговорення цієї теми на «Українському форматі», а отже, був у виграшному становищі. Втім, Геращенко смалив не по дитячому: «как раз в Кремле, в России знали о том, что готовится настоящее убийство Бабченка и когда мы подтвердили, что это убийство произошло, там дальше начал раскручиваться уже заранее подготовленный сценарий пропаганды с обвинением Украины, которая убивает российского журналиста, Аркадия Бабченка». Він провів блискучі паралелі, які обговорювалися усім фейсбуком: «в классической литературе, вспомните Шерлока Холмса, который инсцениировал свое убийство, прыгнув в водопад, инсцениировав свою смерть. Зачем он это сделал? Затем, чтобы вычислить всю структуру преступной организации профессора Мориарти». На що Наталя Мосейчук іронічно зауважила, що на прикладі Шерлока Холмса ця дія взагалі не вимагає пояснень.

Сергій Власенко відразу нагадав про нерозслідувані справи, зокрема вбивство Павла Шеремета. На думку нардепа-тимошенківця, в історії з Бабченком нема ніякої конкретики, відсутні речові докази і банальна логіка, ще й шкода міжнародному іміджу і підрив довіри. Ведучі відпасували цей м'яч Яременку як фаховому дипломатові з запитанням, як відновити міжнародну довіру. І хоч як Геращенко не намагався вклинитися, представник партії УКРОП отримав свої 5 хвилин ефіру і можливості висловитися. 

Втім, якщо порівнювати те, що говорилося в ефірі «Українського формату» і в студії «1+1», останні явно у виграшному становищі — генеральний прокурор це той гість, що навіть повторення загальновідомих тез зробив ексклюзивним.

«Політклуб Віталія Портнікова» («Еспресо»), 31 травня. Реагувати на випередження. 

«Ефективність роботи спеціальної служби - це не розкритий, а попереджений злочин. Це злочинець, який затриманий до того, як він здійснив акт, який був йому доручений. Труп кілера, який знайдений після того, як вбитий вже похований, це не те, чим мають займатися справжні ефективні спецслужби. А справжні ефективні спецслужби виявляють терористів, вбивць, диверсантів на стадії того, як вони починають діяти», — стверджує Віталій Портніков. І з ним важко сперечатися, особливо, якщо хочеш ще раз потрапити в ефір «Політклубу».

В студії дискутували: Сергій Висоцький («Народний фронт»), Юрій Чижмарь («Радикальна партія»), Зорян Шкіряк (радник міністра внутрішніх справ, лідер ГО «Новий Київ»), Сергій Щербина (головний редактор РБК Україна), Родіон Шовкошитний (журналіст).

Віталій Портніков — блискучий публіцист, який уміє доволі простими конструкціями передавати парадоксальність того, що відбувається в Україні. Цього разу – надмірну критику спецслужб: «Ми маємо просто показати, що наші спеціальні служби врешті-решт почали діяти на випередження, а не тільки реагувати, що колись когось вб'ють, а ми зібралися тут і плачемо. Мені дивно, чому так? А от як би ви хотіли? Щоб його вбили, а потім знайшли вбивць і всі прийшли на могилу і сказали: от, Аркадій, знайшли вбивць, тепер їх засудять. Ні, краще так, ніж так. Хай краще вбивці ходять на могили тих, кого вони не змогли вбити через п'ятдесят років і думають — от хотів я тебе вбити, суко, а ти залишився живий. Ну ще хай цей вбивця доживе, знаєте, суди, нерви, стреси — це якось скорочує життя». Розмова, яку він модерує, також динамічна — ведучий авторитарно перебиває тих, хто заграється, передає слово тим, кому є що сказати, і переводить на різні аспекти, що можуть бути цікаві глядачу і, безперечно, йому самому.

Історія Аркадія Бабченка зачепила багатьох журналістів за живе — тут і цехова солідарність, і загальна медійність, навіть кіношність історії. «Політклуб» став єдиним політичним ток-шоу, де до обговорення запросили не перевірений пул політиків, але й медійників — Щербину та Шовкошитного, та й Висоцького з «Народного фронту», який нещодавно був журналістом. Це створило інший рівень дискусії, вивело її за межі самопіару, яким переважно займаються на ток-шоу політики. Учасники програми обговорили заяву «Репортерів без кордонів» і саму організацію, інструменти інформаційних атак і маніпуляцій. Навіть згадали про можливий зв'язок організатора вбивства з деякими українськими бізнесменами. Як заявив Сергій Щербина, «подальший шлях буде називатися Віктор Володимирович Медведчук тому, що пани Суркіси є дійсно багаторічними партнерами Медведчука, разом мали партії і все інше. Генеральний прокурор Юрій Луценко неодноразово анонсував, що Медведчука будуть кріпити до всіх цих справ і Надії Савченко». Він веде далі — натякає, що озвучення зв'язку з Медведчуком може стати шансом для президентської сили увійти в передвиборну кампанію.

Юрій Чижмарь також відговорив про Бабченка два ефіри поспіль (як і Власенко, у середу він був в ефірі «Українського формату» NewsOne), тож відчувалося, що деякі тези звучали уже проговорено, впевнено. Його головне теза — використання ситуації політиками, зокрема Юрієм Луценком. Про це говорив і журналіст Шовкошитний: «людина, яка дізналася про ситуацію останньою, виходить на прес-конференцію і використовує це».

Проте програма не обійшлась без пасіонарія:  ним став Зорян Шкіряк, який звинуватив Організацію з безпеки та співробітництва в Європі в тому, що вона танцює під дудку Росії і закликав пишатися спецслужбами, а не висловлювати невмотивовану критику: «ви або хрестик надіньте, або труси зніміть. Бо якась дивна виходить у нас ситуація. Живий Бабченко — погано, вбитий теж погано, захистили, задокументували, виявили — погано». Шкода, що наприкінці програми, не без допомоги Шкіряка, розмова скотилась у банальну суперечку про незавершену реформу патрульної поліції та загальну недовіру до системи Міністерства внутрішніх справ.

comments powered by Disqus