«Сидит человек под пальмой и врёт». Огляд політичних ток-шоу 8–22 квітня

NewsOne / YouTube Screenshot

Кого моніторили: «Право на владу» («1+1»), «Свободу слова» (ICTV), «Український формат» (NewsOne) та програму «Політклуб Віталія Портникова» на каналі «Еспресо-TV», якою ми вирішили замінити «Головну тему» («Україна»). Ток-шоу «Народ проти» на каналі ZIK закрили, перезапуск обіцяють восени.

Коли моніторили: 8–22 квітня 2018 року.

«Право на владу» («1+1»), 12 квітня: «Якщо завтра війна»

Хочете перетворити дискусію на драйвове шоу, де вже не важливо, хто що думає? Запросіть до студії Євгена Червоненка. Вже не вперше Євген Альфредович, навіть не перебуваючи у статусі основного гостя, перетягує на себе ковдру й перетворює розмову на емоційну перепалку як з іншими гостями, так і з ведучими. Розмова з основної теми «Якщо завтра війна» трансформувалася в обговорення санкцій проти російських і — в перспективі —  українських олігархів.

Із ким обговорювали: Іван Крулько («Батьківщина»), Богдан Яременко («Укроп»), Віталій Скоцик (Аграрна партія), Георгій Логвинський («Народний фронт»), Аріель Коен (директор Центру енергетики, природних ресурсів та геополітики в Інституті аналізу глобальної безпеки, провідний експерт Атлантичної ради), Євген Червоненко, Олександр Дубинський (журналіст програми «Гроші»), Віктор Лозинський, Слава Рабинович.

Тон розмові задали ведучі, коли Наталя Мосійчук процитувала протоієрея Російської православної церкви Всеволода Чапліна: «Надо в ультимативной форме заявить, что мы применяем в отношении Киева и всей нынешней Левобережной Украины те же принципы защиты сограждан и соотечественников, что были применены в Крыму. В течение нескольких дней главное же нужно дать понять, в отличие от американцев мы совершенно не боимся разрушения крупных городов. Чего боятся людям, живущим вечностью? Москвичам и питерцам рекомендую за ближайшие 2-3 дня исповедоваться и причаститься». Із цієї заяви зробили висновок, що треба чекати початку Третьої світової війни.

Тему аргументовано розкривав Богдан Яременко, у промовах якого відчувалася дипломатична підготовка. Він уважає, що так близько на порозі нової війни світ іще не стояв, ядерні погрози Росії — це частина психологічної гри слабкої держави. Про можливу війну говорив і Аріель Коен, називаючи Україну одним із театрів бойових дій у Європі. Але після нього всі скотилися в обговорення санкцій як основної зброї. Санкційна тема час від часу переривалася полум'яними спічами лідера Аграрної партії, який не забував повідомити, що ж йому відкрилося на зустрічах із виборцями Придунайської Бессарабії, як він бачить долю України тощо. Цікаво, що ведучі йому слабко опонували і взагалі мало звертали увагу, мовляв, нехай виговориться, в нас є цікавіші опоненти.

Від моменту появи у студії Червоненко був усюди, коментував усі теми, зводячи кожну проблему до «дайте людям вижити». Наталя Мосейчук порівняла Євгена Альфредовича з американським президентом Дональдом Трампом, щоправда, зауважила, що в Червоненка зачіска краща. Натомість із ведучим Сергієм Івановим Червоненко вступив у перепалку про те, чи мають національність гроші й чи можуть гроші бути нечистими.

Тема грошей витіснила тему можливої війни дуже швидко. Проте навіть пояснення банківського експерта Романа Сульжика, який курс долара є справедливим і чому він коливається, були знівельовані популізмом інших гостей. Аргумент «Україна потерпає», «де покращення вже сьогодні?» заступав і здоровий глузд, і логічність аргументації, й експертний рівень. Авжеж, заяви Червоненка про те, що українські політики наживаються на війні, а один блокпост приносить 150 тисяч доларів на день, вражають глядачів. Але ведучим варто було бодай запитати, звідки взялися ці цифри.

Намагалися розібратися також у тому, що являють собою українські санкції проти російських олігархів і чи відрізняються вони від американських. Ставлення до санкцій дуже скептичне — Дубинський напряму назвав їх методом рейдерства, наголосивши на вибірковому підході. Мовляв, є випадки, коли за певні кошти можна зняти санкції або навпаки, продовжити їх, вони стають методом заробітку. У відповідь на уточнювальне запитання співведучого Сергія Іванова Дубинський продовжив:

«Сергій Іванов: Тобто, санкції фактично застосовуються вже з 2015 року, але винятково проти конкретних опонентів чи конкурентів?

Олександр Дубінський: Не совсем. Вот при злочинном режиме был очень простой механизм — была нужна доля в бизнесе. Ребята пришли с хозяйственных должностей и хотели получить с помощью своих полномочий долю в бизнесе 20 % акций, 30 % акций, ну, и доходы от этих денег. Сейчас пришли люди, которые сидят тупо на финансовых потоках, кэш, желательно в Монако, всё, больше ничего не надо. Никаких предприятий не надо, ничего не надо. Ввели тебе санкции, ты заплатил денег, санкции сняли; не заплатил — ввели ещё одни санкции, продлили ещё на год. Тоесть, весь наш санкционный список против России — это ни какая ни борьба с государством-агрессором, а способ зарабатывания бабла перед выборами. Всё!»

Коли про українські санкції спитали під час включення по скайпу російського бізнесмена Славу Рабиновича, він, здається, навіть знітився. Й одразу перейшов до етичних аргументів — мовляв, ввести санкції — це моральний обов'язок української влади. Про моральність ведення бізнесу з окупантом говорив і Богдан Яременко.

Час від часу, коли гості починали завуальовано натякати на те, що українські олігархи також можуть потрапити до санкційних списків, ведучі активно вимагали називати імена. Та імен глядачі не дочекалися, якщо не брати до уваги гострі випади Олександра Дубинського на адресу Петра Порошенка. Мовляв, тому важко запроваджувати санкції проти російського бізнесу, бо він сам є російським бізнесом.

«Свобода слова» (ICTV), 16 квітня: «Як вибори впливають на економіку»

Анонсована тема «Як вибори впливають на економіку», але фактично із прем'єр-міністром Володимиром Гройсманом та його урядовцями обговорювали здобутки останніх двох років. «Це процес, що йде через моє серце», — так закінчить розмову прем'єр. Це програма, що залишила оскомину, як зефір — смачно, поживно, але від солодкавості починає піднуджувати. Єдиний плюс: творцям «Свободи слова» вдалося затягнути на ефір Уляну Супрун, яка зазвичай не надто рветься відстоювати медичну реформу в телешоу.

Із ким обговорювали: прем'єр-міністр України Володимир Гройсман, міністр соціальної політики Андрій Рева, міністр освіти Лілія Гриневич, в. о. міністра охорони здоров'я Уляна Супрун, міністр юстиції Павло Петренко, заступник міністра аграрної політики Максим Мартинюк. Експерти: Віктор Таран, Андрій Блінов, Дмитро Шерембей, Наталя Шульга, Ігор Коліушко, Володимир Фесенко.

Такий зірковий склад гостей та експертів міг обіцяти добротне ток-шоу, але вийшло доволі блякло й хаотично. Власне, хаотичність вносить онлайн-формат, коли під час паузи в телевізійному ефірі ICTV глядачі, що спостерігають за онлайн-трансляцією, можуть бачити, як ведучий ставить гостям запитання від глядачів. Це також певною мірою розхолоджує самих гостей, які самі починають плутати, чи вони в ефірі, чи працюють для онлайн-аудиторії. Бляклість забезпечив загальний настрій. Промову Володимира Гройсмана можна звести до однієї тези — ці два роки дуже непрості, але ми молодці, бо думаємо про майбутнє українців і будемо робити країну сильною.

Про вибори (нагадаємо, це заявлена тема програми) Гройсман висловився однозначно: «До виборів залишилось ще, до президентських, рік, до парламентських півтора роки і треба думати не про те, як брати участь у цих виборах, а треба думати про те, що кожного місяця ми будемо робити для того, щоб змінювати країну».

Експерти не висловлювали особливої критики, хіба побажання довести до кінця децентралізацію, як Ігор Коліушко. Дмитро Шерембей наголосив, що українцям «не потрібна хороша дорога в морг». Проте, отримавши від Гройсмана запевнення, що все буде добре, експерти швидко заспокоювалися.

Гострої розмови не вийшло і з міністрами. Час від часу ведучий адресував їм запитання про те, як будуть вирішені ті чи інші проблеми, але відповідь майже завжди містила обіцянки тримати все під контролем. Обговорили питання трудової міграції, соціального забезпечення, інвестицій в інновації, децентралізації, окремо зупинилися на медичній та освітній реформах. Риторика абсолютно зрозуміла — міністрів запросили розповісти про те, що вони вже зробили, і про те, чого чекати ближчим часом. Зрозуміло, що вони не стали каятися й посипати голову попелом. Реакція експертів була переважно позитивною. Наприклад, Віктор Таран назвав ефір публічним звітом уряду. Про звіт перед суспільством говорив і політексперт Володимир Фесенко, який ще й додав куті меду: «Дуже добре, що уряд думає про майбутнє, а не про вибори». Єдиний натяк на критику прозвучав із уст Ігоря Коліушка, який вважає, що для реформування і звітування обрали лише кілька напрямків: «Ви забуваєте дуже багато інших проблем і про них не говорите, і навіть не створюєте потенціал для їхнього вирішення у майбутньому». Що можна було зробити, щоб ефір не перетворився на бенефіс влади, за яким беззубо спостерігав ведучий та експерти? Більше критики, більше незручних питань, бо ті закиди, що прозвучали, переважно були відбиті домашніми заготовками. І варто, нарешті, перестати сприймати нормальний процес звітування уряду перед суспільством як особливу чесноту.

«Український формат» (Newsone), 18 квітня

 

Дві великі теми — скандал довкола прослушки в акваріумі Назара Холодницького і плівки Олександра Онищенка, які відкривають українцям злочинний геній Петра Порошенка. Запитань більше, ніж відповідей, перепалок — більше, ніж здорового глузду, а загальна тривалість шоу, більше трьох годин, дозволяє оцінити повну картину лише дуже витривалим глядачам. «Покличте всю родину — буде цікаво!» — анонсує ведучий. Ні, дітей, напевно, краще прибрати від екранів…

Із ким обговорювали: Назар Холодницький (голова Спеціальної антикорупційної прокуратури), Валентин Наливайченко («Справедливість»), Олексій Гончаренко (Блок Петра Порошенка), Борислав Береза (позафракційний), Сергій Власенко («Батьківщина»), Олександр Кірш («Народний фронт»), Єгор Соболєв (фракція «Самопоміч»), Дмитро Добродомов (голова партії «Народний контроль»), Дмитро Лінько (Радикальна партія), Сергій Мельничук (Радикальна партія), Сергій Лещенко (Блок Петра Порошенка), Світлана Крюкова (заступниця головного редактора онлайн-видання strana.ua), Давид Сакварелідзе, Олександр Онищенко.

«Український формат» був найскандальнішим ток-шоу цих двох тижнів. Це можна було прогнозувати й до ефіру, з огляду на оголошені теми й добір гостей. Головною подією ефіру стали плівки Онищенка. В руках у ведучих — написані депутатом-вигнанцем книжки про Порошенка: одна російською, інша — німецькою. Їх лише дві в Україні, — постійно наголошують ведучі, «два гарячі примірники». Проте під час програми з'ясовується, що уривки можна буде прочитати на сайті strana.ua, та й замовити книжки можна буде там же.

Розмова в першій половині програми з Назаром Холодницьким про конфлікт між антикорупційними органами — не головна страва, це зрозуміло одразу. Питання до глядачів «Чи вважаєте ви керівництво корумпованим?» відверто популістське, хоча сама розмова доволі змістовна, бо звучать не лише закиди в бік тих чи інших посадовців чи політиків, але й конкретні факти зловживань і порушень закону. Навіть якщо не зважати на закиди деяких гостей, зокрема Дмитра Лінька з Радикальної партії, який згадав про справу з так званою квартирою Уляни Супрун. У цілому гості, хоч і критикують Холодницького та САП, в історії з прослуховуванням і протистоянням із НАБУ переважно на його боці. Крім того, позиція НАБУ чи Генпрокуратури навіть не представлена офіційними спікерами відомств. За словами Дмитра Добродомова: «Вчора я почув нарешті з вуст Генерального прокурора, що сталося насправді. Генпрокурор сказав: "Знаєте, закон так голосить, що насправді основні функції буду виконувати тепер я"». За його словами, це — ключовий момент, заради перебирання повноважень і було провернуто цю справу, відбулося зіткнення лобами НАБУ і САП: «Тепер невідома доля всіх тих резонансних справ, які реально розслідувалися або перебувають в стадії розслідування, тому що буде прямий вплив на роботу детективів і все решта. А по-друге, не забувайте, тільки запрацює Державне бюро розслідувань, крісло Генерального прокурора стане таким собі кріслом весільного генерала. Тобто ті функції, заради яких так і Луценко, і Щокин, і Ярема мріяли стати Генеральним прокурором, втратять цей свій вплив. І в цьому певна сатисфакція».

Друга частина програми пройшла динамічнішою. Розпочалася вона зі включення Олександра Онищенка на фоні цвірінькання пташок десь у теплих краях. Виваливши на глядачів оберемок компромату на Петра Порошенка, він замість відповідей на запитання радив читати книжку. Хто гроші передавав? У книзі все є. Чому «Народний фронт» набрав на виборах так багато голосів? Читайте й дізнаєтеся. Програма стає схожою на презентацію книжки: «Эта книга — прежде всего правдивая история о той политике, которая проводится в Украине. О той политике, которую проводит Президент Украины. Как раз она была выпущена перед выборами которые намечаются в 2019 году, чтобы народ смог прочитать и действительно увидеть реалии украинского политикума. О том, как сначала совершалась эта революция. Потому что я думаю, многие же, наверно, не знают, откуда вот, кто финансировал всю эту революцию, кто оплачивал все эти Майданы, которые там были. Питание, которое там проходило, сцены, все, что там проходило. Все называют, да, там Революция достоинства и так далее, и тому подобное. Но на самом деле группа определенных людей финансировала как бы весь этот проект». Ведучі попросили гостя не узагальнювати, але з цього висловлювання можна багато зрозуміти про книжку, якої ми ще не мали нагоди прочитати.

Згадали історію Сергія Мельничука, якого перекупили за один мільйон доларів.

«Мартиросян:А кто, Александр, деньги. Кто деньги передавал? Кто это миллион, если я правильно услышал, предоставил?

Онищенко: Ну как вы думаете? Вы ж прочтете книгу. Там об этом все написано. Не хочу сейчас говорить.

Голованов: Інтриган.

Мартиросян: О вас речь, Александр? Я правильно понимаю?

Онищенко: Да, в том числе».

Що ж, виборцям буде цікаво почути, як купують і продають політиків. Дмитро Добродомов навіть натякнув присутньому у студії Назарові Холодницькому: ось, мовляв, готові справи для САП. Але невдовзі конструктив закінчився. Почалися перепалки Онищенка з Олексієм Гончаренком про те, чи зустрічалися вони в кабінеті Сергія Березенка й чи взагалі знайомі особисто. Гончаренка із Сергієм Власенком про те, чи отримувала Тимошенко гроші від Муаммара Каддафі. Перепалка Сергія Мельничука з Дмитром Ліньком про «Укрспирт»… І це вони ще до плівок Онищенка не дійшли!

Коли ж дійшли, і гості, і глядачі були добряче втомлені. Голос Онищенка на плівках упізнати легко. А ось щодо голосу Порошенка є питання. Репліки на кшталт «ну» не дозволяють ідентифікувати, чи справді говорить Президент, а експертизи плівок не проводили. Саме на цьому будував оборону Порошенка його соратник Олексій Гончаренко. «Сидит человек под пальмой и врёт!» — емоційно кинув депутат на адресу колишнього колеги. На що Онищенко зверхньо порадив Гончаренкові «не рвати зад» за Порошенка, який, мовляв, ще й його кине. А ще в ефірі NewsOne Онищенко визнав, що навмисно оприлюднив плівки перед початком президентської виборчої кампанії, хоча запис зроблено давно. Це, мовляв, частина стратегії, як і книжка про Порошенка.

А Світлана Крюкова застерегла колег із телеканалу, мовляв, їх також тепер можуть переслідувати: «Мы публиковали другие плёнки Онищенко с людьми из ближайшего окружения Порошенко, которое подтверждает определённые коррупционные схемы. Из-за этих материалов наш главный редактор Игорь Гужва сегодня находится в эмиграции в Вене. Не потому что мы финансируемся Кремлём или ФСБ, а потому что кое-кому не нравятся публикации на "Страна.ЮА". То есть я к тому, что есть попытки писать и говорить об этом. Просто заканчиваются они всегда у нас одинаково. Дай Бог, чтобы у телеканала NewsOne после сегодняшней передачи не началась очередная серия проблем. Потому что я опасаюсь, что это начнётся. Надеюсь, что нет». Мимоволі згадалося ток-шоу «Народ проти» на каналі ZIK, якому «глушили сигнал».

«Право на владу» («1+1»), 19 квітня: «Чи зможе Україна мати єдину помісну церкву»

«Ви ставите складні, комплексні питання” — “Так, це “1+1”, це ток-шоу». Анонсована тема зайняла лише половину ефіру, а першу частину програми ведучі обговорювали з головою Верховної Ради Андрієм Парубієм політичну ситуацію в країні. До обговорення ж питання помісної церкви запросили Георгія Коваленка, який певний час був прес-секретарем очільника Української православної церкви Московського патріархату митрополита Володимира, але тепер віддалився від нової верхівки УПЦ. Він же ведучий проекту «Таємний код віри» на «1+1» і ректор Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості.

У першій половині програми ведучі трималися підкреслено ввічливо, аж поки не дійшло до пасажу про те, що просування теми дострокових виборів вигідне в першу чергу Росії. На критичні випади Наталі Мосейчук,що інтригами зовнішнього ворога прикривають бездіяльність влади й хибні рішення, Андрій Парубій відповів заспокійливим: «Я вас розумію». І так тричі поспіль. На запитання про дострокові вибори чи можливу відставку уряду відповідь одна: так, у країні є сили, які би цього хотіли. Але жодної конкретики, жодної назви політичної сили чи прізвища.

Несподівано у програмі підняли тему, яка не стосувалась ані Парубія, ані церкви, — відключення аналогового телебачення, яке чекає на Україну цього року. «В умовах війни та в умовах розпочатої передвиборної кампанії може залишитися без аналогового мовлення 1,7 мільйона українців», — лякає ведуча. Незлим тихим словом згадують і голову Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Юрія Артеменка. Втім, голова ВР заспокоїв «1+1», пообіцявши тримати ситуацію на особистому контролі.

За сорок хвилин перейшли до головної теми — створення помісної церкви. На запитання ведучих, чому цю тему зненацька почали педалювати, Парубій відповів, що, мовляв, питання порушували давно. Просто релігія — сфера інтимна, тому не про все говорили публічно, але тепер «ми стали до цього набагато ближче».

Окремо дісталося православній церкві Московського патріархату, яку і ведучі, й Парубій назвали політичним проектом. Георгій Коваленко рідну церкву захищати не став, натомість наголосив на проблемі моральності суспільства й на тому, що віряни хочуть розуміти динаміку процесу. Наталя Мосейчук порадила співрозмовникам піти до людей і все їм пояснити, щоб ідея єдності не посіяла розбрат у суспільстві.

Що справді дивно, то це запрошення на ефір, присвячений об’єднанню православних церков, священика лише однієї церкви, який, до того ж, уже не є її офіційним речником. Чи це натяк на те, що помісна церква буде спільним проектом влади та УПЦ МП? Про це свідчать і слова Парубія, що «влада сьогодні, на моє переконання, є достатньо єдиною в одному фронті захисту української держави». Сподіваємося, це не остання розмова на цю тему й ми ще почуємо думки інших конфесій про те, чи хочуть вони разом із владою захищати державні інтереси, зливаючись у єдину помісну церкву.

«Політклуб Віталія Портникова» («Еспресо-TV»), 19 квітня: «Два роки діяльності уряду Гройсмана»

 

«Політклуб» — програма з харизмою, й ця харизма належить її ведучому Віталію Портникову, публіцисту з величезним досвідом. Власна думка ведучого у програмі є ключовою, а він сам — центральна постать ефіру. І глядачі, й гості це розуміють. Навіть коли хтось із гостей просить про останнє слово, інші запопадливо зауважують, що останнє слово за ведучим. От що значить авторитет!

Із ким говорили: заступниця міністра фінансів Оксана Маркарова, заступник міністра аграрної політики і продовольства Максим Мартинюк, народний депутат від «Народного фронту» Андрій Тетерук, Геннадій Ткачук (Блок Петра Порошенка), Ірина Сисоєнко («Самопоміч»), виконавчий директор Офісу реформ Кабінету Міністрів України Антон Ященко.

Віталій Портников розпочинає ефір п’ятнадцятихвилинним описом проблеми, яку обговорюватиме з гостями, причому одразу розставляє акценти й висловлює власне ставлення до проблеми. Так, 19 квітня він не просто обговорював проміжні підсумки діяльності уряду Гройсмана, але й сам давав оцінки тому, що вдалося, а що не дуже. На його думку, ті реформи, що тривають тепер, за десять років потрібно буде переробляти, але це не привід проводити їх погано.

Якщо порівнювати цю розмову з тим, що побачили глядачі «Свободи слова», бачимо дві різні ситуації: на ICTV урядовці звітують і хваляться здобутками, тут же хапаються за окремі проблеми і розбирають їх на дрібні шматочки. Щось подібне до узагальнення прозвучало хіба що від ведучого на початку програми, а від гостей — окремі репліки, окремі проблеми, дірява клаптикова ковдра.

Особливо вирізнялась Ірина Сисоєнко, яка вже давно осідлала тему екстреної медицини і в цій програмі також говорила про проблеми в цій сфері. Зокрема, закидала заступниці міністра фінансів Оксані Маркаровій, що на швидку допомогу не виділяють достатньо грошей, хоча такі рішення, звісно, не в компетенції Мінфіну. На популістські звинувачення відповідали популізмом — мовляв, «а ось ваша “Самопоміч”»…

Андрій Тетерук удався до філософських роздумів про те, що всі ми помремо, і взагалі навіщо приходити до влади, якщо не змінювати життя людей на краще? Він ствердив, що більшість депутатів тільки вчиться нести відповідальність. Подекуди, слухаючи перепалки народних депутатів, урядовці, яких запросили обговорити успішність реформ, дивилися на народних обранців із подивом: навіщо ми тут? Не додали конструктиву й репліки із залу, які є особливістю формату програми Віталія Портникова: чого варта лишень теза, що критика заважає єдності. Втім, критика від ведучого, його харизматичність і відсутність надмірного пієтету до гостей подекуди дозволяють повернути народних депутатів і урядовців у конструктивне русло і зменшити викид популізму, чого так бракує іншим політичним ток-шоу.

Підготовка цього моніторингового звіту стала можливою завдяки підтримці американського народу, наданій через проект USAID «У-Медіа», що виконується міжнародною організацією «Інтерньюз». Зміст матеріалів є виключно відповідальністю громадської організації «Детектор медіа» та не обов’язково відбиває позицію USAID, уряду США та «Інтерньюз».

comments powered by Disqus