Право на бляхи. Огляд політичних ток-шоу 23–29 квітня 2018 року

Скрін-шот 1+1

Кого моніторили: «Право на владу» («1+1»), «Свобода слова» (ICTV), «Український формат» (NewsOne), «Політклуб Віталія Портникова» («ЕспресоTV»).

Коли моніторили: 23–29 квітня 2018 року.

«Свобода слова» (ICTV), 23 квітня: «В Україні може з'явитися помісна православна церква» та проект «Нові лідери».

Випуск планували повністю присвятити проекту «Нові лідери», політичному реаліті-шоу медіахолдингу Віктора Пінчука. Та, за словами ведучого Вадима Карп’яка, тема помісної церкви була продиктована з небес. Щоби поговорити про церкву, на грішну підлогу студії «Свободи слова» зійшов сам Президент України. Натомість другу частину програми таки захопили нові лідери, поведінка яких змушує поки що припустити, що манери в них будуть старі.

Із ким обговорювали: Петро Порошенко, Президент України; Олексій Якубін, політексперт; Андрій Юраш, департамент у справах релігії та національностей Міністерства культури; Олександр Палій, політексперт; єпископ Олександр (Драбинко), Українська православна церква Московського патріархату; Ростислав Павленко, представник Адміністрації Президента; отець Олександр (Трофимлюк), Українська православна церква Київського патріархату; Олександр Богуцький, директор-президент ICTV; Володимир Бородянський, керівник медіахолдингу StarLightMedia; Світлана Матвієнко, директорка цифрового сейлз-хаузу холдингу; Віталій Шабунін, голова Центру протидії корупції; Таміла Ташева, засновниця організації «Крим SOS»; Андрій Куликов, голова правління «Громадського радіо»; Тетяна Дурнєва, директорка громадської організації «Група впливу»; Андрій Вишневський, виконавчий директор програми «Адвокат майбутнього».

Петро Порошенко — нечастий гість студій політичних ток-шоу, тож його рішення присвятити 35 хвилин перебуванню в ефірі свідчить про пріоритетність теми помісної церкви в теперішній публічній стратегії глави держави. За результатами опитування аудиторії ток-шоу, на початку програми 66 % виступили за помісну церкву, проти — 34 %. Порошенкові вдалося переконати багатьох — наприкінці ефіру 84 % були за й лише 16 % проти.

Як і Володимира Гройсмана тиждень тому, Порошенка у студії «Свободи слова» зустріли не холодним душем, а теплим дощиком. Йому ставили непрості запитання — наприклад, чи не є ініціатива Президента втручанням держави у справи церкви. Проте Порошенко був до них готовий і відповідав упевнено, ухиляючись там, де це було йому вигідно: «Почну з відповіді на ваше запитання. Чи має право держава втручатися в церковні справи? Я можу лише повторити ту відповідь, яку я дав у Верховній Раді. Ні, категорично не має права держава втручатися в церковні справи! Тим більше, якщо це держава іноземна. І от на сьогоднішній день ми бачимо жахливу ситуацію, коли Україна оголошена канонічною територією Російської Федерації». Президент ствердив, що порушував тему помісної церкви ще чотири роки тому, йдучи у Президенти: «Якщо ви пригадаєте події чотирьохрічної давнини, ключовим елементом моєї передвиборної компанії перед президентськими виборами… і в моїх виступах одразу ж після президентських виборів… я казав, що я ставлю перед собою завдання зробити все, щоб в Україні була помісна, автокефальна українська православна церква. І хочу наголосити на тому, я цим займався всі чотири роки». (Насправді єдине, що є на тему релігії в його передвиборній програмі 2014 року — це: «Не допустити в суспільстві чвар і провокацій на ґрунті мови, ідеології, релігії»). І ось тепер йому вдалося те, чого не зміг до нього ніхто з борців за автокефалію, хоча, звісно, Порошенко приймає лаври переможця дуже скромно: «Не хотів би перебільшувати роль будь-кого, бо я віруюча людина — без Божої допомоги тут точно не відбулося». Що ж до втручання влади у справи церкви, то без цього все ж таки ніяк: Президент і Верховна Рада обрані народом і мусять говорити від його імені.

Політексперт Олексій Якубін апелював до того, що Порошенко позиціюує себе як європейський президент, але в цьому випадку поводиться як «конфесійний лідер», але Петро Олексійович і тут суперечності не побачив: «отримання томосу передбачає звернення від світської й церковної влади», натомість «ніхто з боку світських лідерів або керівників держави не буде вказувати, як хреститися, до якого храму ходити, в який спосіб мають відбуватися церковні процедури, хто є більш канонічною церквою, хто є менш канонічною церквою». Раніше він наголосив, що ті, хто хочуть, матимуть право відвідувати церкву, «центр якої знаходиться за межами нашої держави, в Росії», але більшість вірян, священиків, церковних ієрархів мріють про українську православну церкву. Питання про те, що сам Порошенко є або, принаймні, донедавна був вірним Української православної церкви Московського патріархату, висіло в повітрі.

Словом, Порошенко отримав повну свободу для самохвальства та пафосних заяв на тему, яка, вочевидь, стане однією з ключових у його майбутній виборчій кампанії. Як і в програмі з Гройсманом минулого тижня, у студії не було жодного опонента, цього разу Порошенка, або просто людини, здатної аргументовано критикувати ідею помісної церкви. Навіть із церкви МП покликали одного з небагатьох ієрархів, які підтримують автокефалію, — владику Драбинка, який, до того ж, ставить під сумнів законність обрання глави церкви патріарха Онуфрія. Релігієзнавець Андрій Юраш бідкався, що раніше не було системної роботи Президента в цій сфері, а політексперт Олександр Палій обурювався, що главу держави насмілюються критикувати за втручання держави у справи церкви. Виходячи зі студії, вже біля лаштунків Порошенко гучно промовив: «Христос Воскрес!».

Можна припустити, що формат «без опонентів» був умовою, на якій Порошенко погодився брати участь у програмі. Але залишається відкритим питання: коли ми зможемо почути повноцінну дискусію про помісну церкву за участі не лише ініціаторів автокефалії та її прибічників?

Друга частина програми була присвячена проекту «Нові лідери», організованому холдингом StarLightMedia за підтримки багатьох громадських організацій та фонду «Відродження», які увійшли до наглядової ради проекту. Година ефірного часу пішла на промоцію «Нових лідерів» під приводом того, що «залишився рівно тиждень для того, щоб зареєструвати свою ідею, зареєструватися на сайті novilidery.com і там спробувати взяти участь у фінальному телевізійному шоу, яке буде за результатами цього відбору». Представники холдингу StarLightMedia та громадської наглядової ради в студії розповіли про суть проекту, про перебіг його організації, анонсували різні етапи шоу.

Олександра Богуцького майже одразу запитали про те, чи не створений проект Віктором Пінчуком для того, щоби підібрати команду для потенційного кандидата у Президенти Святослава Вакарчука. Однак Богуцький віджартувався, сказавши, що проект підтримує не людей, а цінності. Говорячи про фінансування, Богуцький також не назвав, хто платить за проект, обмежившись загальним формулюванням: «Холдинг, акціонери і лідери української економіки». Згодом Світлана Матвієнко з громадської наглядової ради проекту розповіла в ефірі «Громадського радіо», що сам проект коштує близько 800 тис. доларів, а його реклама ресурсами StarLightMedia - близько 3-4 млн доларів, фінансово проект підтримали фонд «Відродження», Томаш Фіала (Dragon Capital) і «Нова пошта» .

Єдиний гострий момент був тоді, коли Віталія Шабуніна запитали, чому він не є учасником проекту. «Петро Олексійович зі своїм другом Юрієм Луценком і Арсеном Аваковим зробили все можливе, щоби у мене таку можливість забрати, малюючи мені кримінальну відповідальність. З цієї простої причини я краще дам місце комусь із тих, хто матиме можливість піти на вибори в наступному циклі», — відповів Шабунін.

На початку програми аудиторію запитали, чи бачить вона потенційних нових лідерів. «Так» відповіли 40 %, «ні» — 60 %. У кінці ефіру співвідношення змінилося несуттєво: 44 % і 56 %. Проте ведучий заявив, що у глядачів додалося оптимізму.

«Український формат» (NewsOne), 25 квітня: «Чому держава не в повній мірі допомагає сьогодні чорнобильцям і афганцям» та «Чи боїтеся ви повторення ядерної аварії в Україні»

Напередодні 32-ї річниці катастрофи на Чорнобильській АЕС творці ток-шоу NewsOne вирішили звернутися до теми підтримки державою ліквідаторів наслідків аварії та учасників війни в Афганістані, проте в результаті вийшло тригодинне поливання помиями влади, переважно нинішньої, і спогади про те, як колись у школі безкоштовно годували.

Із ким обговорювали: Володимир Копчик і Володимир Яценко, віце-президенти Всеукраїнського громадського об'єднання «Союз-Чорнобиль України»; Сергій Євтушок, «Батьківщина»; Юрій Чижмарь, Радикальна партія; Андрій Іллєнко, ВО «Свобода»; Нестор Шуфрич, «За життя»; Сергій Шахов, «Наш край»; Сергій Червонописький, голова Української спілки ветеранів Афганістану; Олексій Кучеренко, екс-міністр житлово-комунального господарства; Іван Плачков, екс-міністр енергетики; Іван Рибак, народний депутат; Дмитро Марунич і Валентин Землянський, експерти з питань енергетики.

Те, що програма буде маніпулятивною, стало зрозуміло вже з постановки питання для голосування глядачів у першій частині: «На вашу думку, чому держава повною мірою не піклується про афганців та чорнобильців?». Себто аудиторію апріорі програмують на те, що влада винна. Варіанти відповіді — «на це бракує коштів» та «владі байдуже», й під час програми закономірно лідирує другий. Ведучі дозволяють собі порівнювати одні незахищені категорії населення з іншими: «Нині у держави, безумовно, є інші турботи — ветерани АТО, переселенці, але за 32 роки соціальні проблеми чорнобильців нікуди не ділися, а здоров'я лише погіршилося». Маніпулятивним є й об’єднання двох принципово різних груп — ліквідаторів аварії на ЧАЕС та афганців.

Із розмови склалося враження, що найбільша проблема, яка хвилює депутатів, — це заміна харчування дітей у школах грошовою компенсацією. Питання, винесене на голосування коаліцією, викликало справжнісінький фурор, його розглядають з усіх боків: і з точки зору політичної доцільності, і з погляду питання раціонального харчування дітей. Звісно, й тут знаходять привід для звинувачення влади:

  • «замінити тарілку гарячого борщу чи супчика і котлетку, чіпсами, які можна придбати за компенсацію — це принципово не правильно. Діти мають повноцінно харчуватися» (Володимир Яценко);
  • «когда мы учились в школе, питание было бесплатное. Сегодня мы почему-то говорим, что нужно добавить каких-то копеек, кормить наших детей. Неужели наша страна настолько бедная, что не могут кормить детей в школе?» (Сергій Шахов);
  • «яким кощунственним потрібно бути, щоб заробляти на дітях, на харчуванні дітей?» (Сергій Євтушок).

Дісталося на горіхи й Арсенію Яценюку, за прем'єрства якого скасували один із законів, що забезпечував соціальний захист деяких груп чорнобильців.

Оскільки більшість глядачів не знається на атомній енергетиці, поле для маніпуляцій у цій темі величезне. Журналіст, експерт із атомної енергетики Ярослав Самолюк, до якого ми звернулись із проханням оцінити ефір «Українського формату», побачив чимало перекручень.

«Коли ведучі говорили про наслідки аварії, вони називали цифри, які нічим не підтверджені, — коментує експерт. — Наприклад, те, що на території теперішньої зони відчуження не можна буде жити двадцять чотири тисячі років. Володимир Копчик назвав хибні цифри, говорячи про виробіток електроенергії на ЧАЕС, — мовляв, станція виробила в півтора рази більше електроенергії після аварії, ніж до неї. Сама станція дає інші цифри — приблизно однакові: 150,2 мільярда кіловат-годин до і 158,6 мільярда після. Нестор Шуфрич стверджував, що якби ЧАЕС не зупинили, ми б отримали в чотири рази більше доходів, ніж від донорів. І жодних указівок на те, звідки така оцінка. Крім того, говорячи про можливість продовження роботи станції, політики не враховували небезпеки підвищеного радіаційного фону. А насамкінець Шуфрич сказав неправду про ціну на газ, яка в Україні начебто в півтора рази вища, ніж у світі».

Наприкінці цієї частини раптом згадали про афганців: «Про афганців сьогодні практично не згадують. Їхні проблеми залишилися у 1980-х, як і держава, що посилала їх на війну, хоча саме афганці, чорнобильці та діти війни, саме та категорія пільговиків, по якій вимірюється допомога всім іншим малозахищеним соціальним групам». Сергій Червонописький розповів про проблеми цієї групи, урізання пільг, ігнорування протестів із боку медій (тут ведучий похвалився — мовляв, NewsOne не ігнорує). А ось свободівця Іллєнка запитали про те, чому чимало ветеранів війни на Донбасі не визнають афганців учасниками бойових дій. «Ми пам'ятаємо молодиків, які навіть били цих ветеранів. Я бачив ці фото з розбитими обличчями. Це жахливо», — каже Василь Голованов. Про який саме епізод говорить ведучий і що спільного з цим має Іллєнко, незрозуміло. Жодної конкретики не наводиться, йдеться про «якісь побиття». А коли Іллєнко говорить, що це не відповідає дійсності, ведучі тікають від відповіді – мовляв, «інші ветеранські організації, які не мають відношення до Афганістану». Але все це вже не важливо, адже посил аудиторії зроблений.

Друга частина називалася загрозливо: «Чи боїтеся ви повторення ядерної аварії в Україні?». Тут, за словами експерта Ярослава Самолюка, маніпуляцій ще більше. «Майже всю програму центральне сховище відпрацьованого ядерного палива називали ядерним могильником. Звучить похмуро, — каже експерт. — Екс-міністр енергетики Іван Плачков заспокоїв присутніх, що насправді це не могильник, а українські АЕС перебувають під пильним контролем міжнародної організації з атомної енергетики. Але чомусь глядачів запитують, чи бояться вони ще однієї катастрофи».

Реагуючи на слова міністра Кучеренка про проблеми в атомній енергетиці, зокрема про низькі зарплати атомників, Нестор Шуфрич звинуватив владу у крадіжці бюджетних коштів. «Також депутат заявив, що ядерне паливо, яке постачає російська компанія "ТВЕЛ", вона ж і забирає, і що "коли ми захочемо, тоді і повернемо собі паливо". Це неправда: з 2018 року Росія повертатиме це паливо нам згідно з контрактами, підписаними ще в середині дев’яностих, а зараз воно перебуває там на тимчасовому зберіганні», — коментує Ярослав Самолюк. Він також наголошує на тому, що Дмитро Марунич зманіпулював, говорячи про паливо виробництва Westinghouse — мовляв, на українських атомних електростанціях проводили експерименти. «З модернізованим паливом проблем немає, а ті, які були виявлені, не шкодять роботі АЕС, — каже Ярослав Самолюк. — Компанія постачає паливо й в інші країни Європи. На жаль, проблеми атомної енергетики та низьких тарифів на електроенергію виробництва АЕС не обговорювались, хоча чомусь знайшли час поговорити про ціну на газ».

Окрема історія про Шуфрича і сховище для відпрацьованого палива — за словами екс-міністра надзвичайних ситуацій, йому ще 2007 року принесли проект постанови про будівництво сховища для відпрацьованого ядерного палива, які той не підписав: “Сказал, что только через мой труп как министра вопросов чрезвычайных ситуаций в Украине будет построен могильник для ядерного топлива. […] Говорят: "Тебе позвонит Виктор Фёдорович. Ты всё равно это сделаешь". Я сказал: "Посмотрим". Вы знаете, к Виктору Фёдоровичу сегодня разное отношение, он сделал лично мне больно, когда убежал из нашей страны, но он мне не позвонил. И этот проект постановления, и проект закона, который с третьей попытки приняли в этот четверг для того, чтобы в конце-концов, как правильно сказали, начать строить это хранилище. Так вот, в в 2007 году я это не разрешил. И вы знаете, горжусь этим и сейчас”. 

«Право на владу» («1+1»), 26 квітня: «Євробляхи: розкіш чи засіб пересування?»

Ток-шоу вийшло 26 квітня й почалося зі згадки про жертв Чорнобиля, проте тема програми виявилась іншою: говорили про автомобілі з іноземною реєстрацією, які їздять Україною. Як сказав ведучий Сергій Іванов, бляхи — одна з проблем, у яких ми «тонемо».

Із ким обговорювали: Ігор Гузь, «Народний фронт»; Тетяна Острікова, «Самопоміч»; Віктор Бондар, «Відродження»; Олексій Білошицький, перший заступник начальника департаменту патрульної поліції Нацполіції України; Олександр Чернявський, організація «Автоєвросила»; Михаїл Багас, радник міського голови Кишенева; Петро Козак, Спілка автомобілістів України; Володимир Караваєв, експерт із питань законодавчого забезпечення безпеки дорожнього руху; Михайло Катрук, співзасновник громадської спілки «Доступне авто»; Руслан Ханумак, актор.

Розмова про «бляхи» передбачає пошук нових розв'язків для ситуації, в яких сторони поки що не змогли знайти компромісу між законністю та економічною доцільністю. І розв’язки ці неможливі без законодавчих змін. Проте представників влади на розмову про європейські номери чомусь не запросили. За версією ведучих, Блок Петра Порошенка просто ігнорує ток-шоу «1+1»:

«Сергій Іванов: У мене претензії до Блока Петра Порошенка як до президентської сили, яка ігнорує будь-які гострі обговорення і уникає ось такі гострі питання.

Наталя Мосейчук: Чому вона ігнорує? Вона збирає комітет. Те, що їй треба, вона робить. Вона збирає. Приходять. Дискутують.

Сергій Іванов: Я, може, не бачу? Хто тут? Ви з БПП? Ні? А ви з БПП?

Тетяна Острікова, керівник підкомітету митної справи: Я з "Самопомочі". Але я якраз із податкового комітету і очолюю підкомітет з митної справи.

Сергій Іванов: Ні, це я так, знаєте, прозоро натякаю. Що, по-перше, потрібно ходити на програми, пояснювати і відстоювати свої позиції.

Наталя Мосейчук: Сергій говорить своє послання. Він прозоро натякаєте...

Сергій Іванов: На те, що потрібно ходити до людей, на телебачення, і доводити свою точку зору.

Наталя Мосейчук: Кого?

Сергій Іванов: Я звертаюсь до президентської парламентської сили Блоку Петра Порошенка. От і все.

Наталя Мосейчук: Да. Це правда. В нас стільки ефірів проходить без… Боїмося, щоб потім нам не дорікнули, що в нас немає балансу…».

А позаяк нікого з влади, себто людей, які мали би щось зробити з проблемою, не було, розмова перетворилася переважно на пошук винних.

Не прийшов на ефір і Дмитро Святаш, колишній регіонал, якого називають одним із головних лобістів збереження статусу кво або заборони машин із європейською реєстрацією. Хоча, за словами Наталі Мосейчук, був запрошений. Відсутнього у студії Святаша критикували і народні депутати, й активісти-бляхарі. Однісінькою людиною, яка хоча б частково підтримує обмеження автомобілів, вироблених до 2009 року, виявився народний депутат із групи «Відродження» Віктор Бондар. Проте й він вимагає зменшити мито, бо люди в Україні бідні…

Також під час ефіру з’ясувалося, що реальний масштаб проблеми з бляхами не відомий нікому — навіть поліція не знає, скільки автомобілів з іноземною реєстрацією їздить Україною. Проте Олексій Білошицький із поліції озвучив іншу цифру: у 2017 році 6 % дорожньо-транспортних пригод відбулося за участі машин на бляхах.

Досвід Молдови, яким поділився в ефірі Михаїл Багас, виявився досить радикальним: «Машина оштрафовывается, вывозится на штраф-площадку и вариант такой, шанс такой, что человек её заберёт, в принципе, равен нулю. В основном это остались те автомобили, которые нелегально были ввезены в страну, либо имеют определённые проблемы». Натомість розмитнити машину в Молдові коштує в кілька разів дешевше, ніж в Україні.

«В определённый период времени интернет-издания в Молдове пестрили объявлениями о том, что гражданам Молдовы предлагают съездить в Польшу, с Польши, либо в Болгарию, до Украины, просто заехать на какой-нибудь машине и за это платили от 50 до 100 евро, плюс там все расходы, которые будут связанны с транспортом. И сегодня огромное количество граждан Республики Молдовы не могут въехать в Украину, либо должны заплатить огромные штрафы из-за того, что их в принципе обманным путём заставили ввести вот эти вот автомобили в Украину и по вашему закону, значит, если человек выехал, он должен был выехать этим автомобилем», — каже Багас.

Чи буде в Україні застосовано молдовський досвід, чи знайдуть якесь інше рішення, не відомо, але Ігор Гузь із «Народного фронту» в ефірі «Права на владу» пообіцяв розв’язати проблему до виборів. Можна припустити, бляхи стануть однією з тем передвиборчого піару для того політика чи партії, що візьметься захищати права бляхарів, або для влади, якщо вона зуміє знайти вихід.

«Політклуб Віталія Портникова» («ЕспресoTV»), 26 травня: «Реальність перспектив української помісної церкви» та події у Вірменії

Цього тижня «Політклуб Віталія Портникова» виглядав незвично: замість глядацької зали й десятка гостей — невелика студія, де крім ведучого перебувала лише пара запрошених експертів. Попри зміну формату, Віталій Портников не зрадив своєму стилю ведення програми: глядачі чітко зрозуміли, яка його позиція з приводу помісної церкви й подій у Єревані. Як він зауважив, теми об'єднані тим, що складні для розуміння, але пов'язані з бажанням усвідомити, що таке самостійність, незалежність, право обирати власну долю і власну церкву.

Із ким обговорювали: Людмила Филипович, релігієзнавиця; отець Микола (Данилевич), УПЦ МП; Тигран Авакян, колишній заступник Міністра внутрішніх справ із євроінтеграції; Сергій Данилов, директор Центру близькосхідних досліджень.

Принципова відмінність «Політклубу Віталія Портникова» від інших політичних ток-шоу полягає в тому, що ведучий — повноправний учасник діалогу. До того ж десятихвилинний спіч перед запрошенням гостей не просто означує його позицію, а й налаштовує глядача на певне сприйняття. Говорячи про помісну церкву, Портников акцентує, що українське суспільство розділене в багатьох питанням, релігійному зокрема, але головне, що можна зробити для України, — це подолати цей розкол. І єдина церква, час якої неодмінно прийде, потрібна, щоби зшити країну.

Якщо у «Свободі слова» не вдалося відтворити розмаїття думок із теми помісної церкви, то «Політклуб Віталія Портникова» став майданчиком для дискусії між Людмилою Филипович та отцем Миколою, представником Московського патріархату. Судячи з усього, вони мали бути представниками сторін «розколу», про який говорив ведучий. Пані Филипович сподівається на те, що питання надання автокефалії вирішиться мирним шляхом, а отець Микола дуже в цьому сумнівається, оскільки автокефалія для України може породити велику кількість проблем серед помісних церков.

Отець Микола стверджує, що УПЦ МП загалом не проти автокефалії, але наголошує, що в країні не може бути двох помісних церков. Після згадки про те, що лист зі зверненням про надання автокефалії підписали і представники Московського патріархату, отець Микола помітно нервується й висловлює припущення, що це може бути блефом. Попри певну зверхність представника церкви й дещо упереджене ставлення дослідниці до УПЦ МП та Російської православної церкви, в цілому розмова фахова. Часом навіть занадто, коли учасники дискусії починали обговорювати складні релігійні нюанси, не зрозумілі глядачеві. Але, перевівши розмову у професійне русло, Віталій Портников хоч і віддалив тему від глядача, але точно не втратив у якості.

Друга частина розмови була присвячена подіям у Вірменії. Анонсуючи тему, Віталій Портников актуалізував її так: якщо ми хочемо, щоби поважали наш протест і нашу гідність, маємо щиро поважати тих, хто готовий до протесту в інших країнах, навіть у тих, де не можуть вільно обирати вектор власного розвитку. Втім, за його словами, українці складно сприймають те, що відбувається у Вірменії, якраз через власний протестний досвід. У цій частині програми, вдвічі коротшій за попередню, дискусії не вийшло — експерти погоджувалися одне з одним, доповнювали, розставляли акценти. Сучасний стан Вірменії, конфлікт у Карабаху, впливи в регіоні, перспективи протесту — всі ці теми не дуже знайомі пересічному українському глядачеві, а тому добре, що експерти не занадто заглибилися в тему, а поверхово пробіглися по багатьох питаннях і створили певну загальну картину.

Підготовка цього моніторингового звіту стала можливою завдяки підтримці американського народу, наданій через проект USAID «У-Медіа», що виконується міжнародною організацією «Інтерньюз». Зміст матеріалів є виключно відповідальністю громадської організації «Детектор медіа» та не обов’язково відбиває позицію USAID, уряду США та «Інтерньюз».

comments powered by Disqus