Мураєв вихваляв Сталіна, Добкін звинувачував у «нацизмі головного мозку»

Минулого тижня чимало українських ток-шоу вийшли у своїх обговореннях на міжнародний рівень. «Право на владу» цікавилося, хто з іноземців керує Україною, «Народ проти» обговорював закордонний відпочинок чиновників, «Свобода слова» дискутувала з приводу вимог західних партнерів до Антикорупційного суду. Жодна з цих програм не обмежилася міжнародкою, адже гості українських ток-шоу, здається, патологічно не можуть не поливати колег брудом.

«Український формат» теж подорожував в іншу країну, щоправда, не в просторі, а в часі. Обговорення культурної політики та її впливу на міжнародні відносини звелося до вихваляння СРСР та Сталіна, а ще диференціації українців. «Головна тема» тим часом перетворилася на сімейну драму.

Кого моніторили: «Свобода слова» (ICTV), «Український формат» (News One), «Головна тема» («Україна»), «Право на владу» («1+1»), «Народ проти» (ZIK).

Коли моніторили: 1–8 лютого 2018 року.

«Український формат», NewsOne, 7 лютого

Частина перша

«Культурный раскол Украины»

Інколи нам здається, що Євгеній Мураєв та шоу «Український формат» на його телеканалі NewsOne працюють не на глядача чи вибори, а просто на спір. Інакше складно пояснити подібний епатаж у заявах, дитячі маніпуляції у фактах та брутальні особисті образи у прямому ефірі. Ток-шоу на NewsOne, звісно, ніколи не славилося високими стандартами чи якісними дискусіями, але у випуску 7 лютого Євгеній Мураєв хвалив Сталіна. Євгеній Червоненко заявляв, що кожен четвертий українець належить до нацменшин. Михайло Добкін звинувачував письменницю в «нацизмі головного мозку». Що всі ці люди робили в ефірі? Обговорювали культурно-історичну політику України, звісно.

У цьому питанні до них приєдналися: керівник платформи «Національна стратегія розвитку» Дмитро Співак, позафракційний народний депутат від партії «Свобода» Андрій Іллєнко, письменниця та громадська діячка Лариса Ніцой, музичний продюсер Олександр Ягольник та екс-депутат від тієї ж «Свободи» Ігор Мірошниченко. Таким чином студія виявилася умовно поділеною на два табори, назвімо їх «табір Мураєва» і «табір Мірошниченка». І якщо в першому були переважно «старі друзі», то склад другого очевидно формувався авторами програми з хірургічною точністю: Лариса Ніцой відзначилася тим, що кинула в касирку рештою через її російську мову. Ігор Мірошиченко змусив в. о. керівника НТКУ під тиском написати заяву про звільнення. Олександр Ягольник заявляв, що Ані Лорак та «артистів-колаборантів» Москва використовує, аби роз’єднати українське суспільство.

Імовірно, «Український формат» поставив на те, що подібні діячі продовжать дотримуватися радикальних позицій і в студійному обговоренні, тож на їхньому фоні «об’єднавчі» заяви «табору Мураєва» звучатимуть переконливіше. А навіть якщо, як, до речі, й виявилося, «табір Мірошиченка» поводитиметься стримано, опоненти завжди зможуть просто згадати йому попередні вчинки. У будь-якому разі, для глядача ток-шоу саме ці люди та їхні історії стали втіленням усіх, хто має, умовно, «патріотичну» позицію. Більш поміркованих професійних істориків та культурологів (як, наприклад, запрошувала «Свобода слова») в ефірі NewsOne не було.

Почався «Український формат» традиційно з маніпуляцій ведучих. Тигран Мартиросян та Василь Голованов згадали про «антибандерівський» закон у Польщі та ставлення сусідів до мовних змін в українській освіті. Потім заявили, що в державі тривають суперечки стосовно дат свят, мовних квот, перейменування вулиць та міст, а ще заборони літератури, символів та кінофільмів. Далі цитуємо: «По мнению сторонников подобной политики — всё это помогает гражданам Украины стать единой нацией и защищать свое. Противники же считают, что это раскалывает общество и напрямую ведет к вышеперечисленным проблемам. Куда приведет Украину существующая культурно историческая политика...».

Глядачам при цьому якось не уточнюють, що вся згадана «цензура» стосується ворогуючої держави чи СРСР, а в законах та заявах країн-сусідів може бути винна не лише українська влада.

Без перебільшення кожен монолог «табору Мураєва» в цій програмі можна цитувати й розвінчувати, навіть враховуючи, що їх «інфляція» відбувається надто швидко. Сам пан Євгеній починає з такої заяви: «Украина потеряла свою субъектность. Полностью сдан наш суверенитет и это продолжение политики последних четырех лет». Звісно, при Януковичі, наприклад, Україні ні з ким не доводилося узгоджувати свою Асоціацію з ЄС... Але найкраще починається далі, коли Мураєв, що вже відзначився «державним переворотом», здається, просто тролить критиків та здоровий глузд. Наприклад, хвалить Сталіна: «Сталин может кому-то не нравиться, есть к нему масса вопросов, Но есть и та сторона медали, которую нельзя отрицать. Он говорил: мы отстали на 100 лет. Мы за 10 лет должны догнать. И за это время у нас появилась химическая промышленность». Чи пропонує практично ідеї федералізму: «Наверное уже не возможно что-то простить друг другу и принять, но мы за свое суверенное, независимое, единое государство. Давайте разойдемся по углам, давайте проведем децентрализацию, но не ту, о которой нам рассказывают, а культурную, религиозную [...] Пускай на местных референдумах каждый выбирает своих героев». А ще власник NewsOne так прямо й не визнав Голодомор, як його просив Ігор Мірошниченко. Тим не менше, в кінці програми лідера партії «За життя» підтримували 65 % аудиторії цього каналу.

«Культурний федералізм» при цьому пропонував не лише Мураєв, увесь його «табір» робив протягом програми заяви, на кшталт оцих слів Михайла Добкіна: «Когда представители партии "Свобода" говорят о том, что у украинцев такие, такие герои, они забывают сказать "у части украинцев"». Їхня загальна риторика зводилася до того, що Інститут національної пам’яті та «влада» намагаються нав’язати всій країні свою позицію та забрати в певної частини громадян їхніх героїв, зокрема, через заборони, перейменування та повалення пам’ятників. На жаль, жодного конкретного прізвища цих «героїв» у програмі так і не навели. Тож дозволимо собі суто спекулятивне запитання: для яких це українців героєм є організатор Голодомору Петровський? Також ніхто у програмі не згадав, що «відмова від героїв» — це не винахід України. У США, наприклад, позбуваються пам’ятників Конфедерації. А в СРСР у 1956 році почали боротися з культом Сталіна (тільки не кажіть Мураєву).

Узагалі ж, «табір Мураєва» дуже активно педалював тему нібито вже наявного розколу України. Що повторювало явний намір авторів програми: агресивно обговорюючи відмінності українців — нібито у спробі все виправити — політики та журналісти лише поглиблювали «розкол», якщо взагалі не створювали його самі. Ось, наприклад, заява від Михайла Добкіна: «...Плевать мы хотели на то, что вы считаете нас нацменьшинствами, русскоговорящими гражданами, людьми второго сорта. Мы даже в таком состоянии способны будем давать вам отпор во всём. Политически, идеологически, а надо будет — и физически».

Подібні протиріччя та заяви природно підвищили градус дискусії та призвели до особистих образ. Найяскравіша з них належить Михайлу Добкіну: «Я без обиды скажу. Вы знаете, такое желание вымыть руки после всего услышанного от пани Ницой. Такое чувство брезгливости. А знаете почему? Это обыкновенный нацизм головного мозга». І правда, без образ.

Загалом, не дивно, що тема культурного / мовного розколу, яка вже довела свою ефективність в українській політиці, знову і знову виринає на телеканалах. Дивно, що хтось досі продовжує це дивитися.

«Український формат», NewsOne, 7 лютого

Частина друга

«Нацдружины –- власть теряет монополию на насилие?»

Ток-шоу «Український формат» побудоване досить специфічним чином: щотижня тут поспіль відбуваються одразу два різних обговорення на різні теми, переважно з різними гостями. Цього разу друга частина програми справді стосувалася іншої теми: національних дружин, що напередодні склали присягу в Києві. А от зіркові гості лишилися ті ж самі.

Ну а компанію Євгенію Мураєву, Євгенію Червоненко та Андрію Іллєнко склали: народний депутат та лідер «Національного корпусу» Андрій Білецький, народний депутат і член партії «Укроп» Віталій Купрій, народний депутат від «Опозиційного блоку» Юрій Мірошниченко, народний депутат від «Батьківщини» Іван Крулько, народний депутат від «Народного фронту» Костянтин Матейченко.

Те, що продовження програми виявилося значно спокійнішим за її початок, визнали навіть самі учасники. «Чем отличается вторая часть от первой? Потому что собрались люди, у которых есть три "П" — патриотизм, профессионализм и порядочность. Они умеют слышать и слушать», — заявив Червоненко. Візьмемо на себе сміливість запропонувати альтернативний варіант: у цій частині, можливо, просто втомлені Мураєв та Червоненко або ж так спрямовані залаштунковими політтехнологами, говорили та маніпулювали менше, ніж у першій.

Узагалі ж бесіда природно звелася до обговорення ризиків навколо «народних дружин»: законодавчого регулювання, використання сили, небезпеки створення приватних армій і так далі. Хоч більшість присутніх у студії і не підтримували подібну ініціативу, практично ніхто не винуватив її організаторів. Адже винна в усьому влада.

Але почнемо ми, як і шоу, із маніпуляцій ведучих: «Национальные дружины приняли присягу на Крещатике. Обществу открыто продемонстрировали, что полиции и МВД, фактически, противопоставлена другая сила, которая готова конкурировать за право охранять общественный порядок». Національні дружини, за їхніми власними словами, планують конкурувати з поліцією настільки, що аж будуть викликати її після виявлення правопорушень.

Тепер щодо влади. Саме вона змусила націоналі дружини виникнути, адже, як заявляє, наприклад, Іван Крулько, «не забезпечує безпеку — раз; ефективно не бореться зі злочинністю — два...». Або ж така ітерація від Віталія Купрія: «Обов'язок держави забезпечити порядок в державі. Його не відбувається. Чому мають заміняти інші люди, заміняти поліцію? Чому прокуратура не працює? Чому СБУ не працює? Вони ганяються по вулицям, політичних опонентів Порошенка розшукують».

Навіть ведучі у своїх підсумках, хоча за всіма стандартами не мають цього робити, розділяли думку більшості: «Ми вже підмітили в нашій розмові те, що не з'являлися би волонтерські організації на фронті, якби держава справлялася зі своєю функцією по забезпеченню наших військових, і так само, напевно, не з'являлися би дружини, якби поліцейські справлялися зі своєю функцією».

Ще одним елементом дискусії було те, як страшно жити: мовляв, криміногенна ситуація лише погіршується, а поліція не здатна нікого захистити. При цьому ніхто якось не згадав, що, за офіційною статистикою, кількість умисних вбивств зменшилася. Як і взагалі всіх злочинів у громадських місцях.

Але найбільше ця програма могла запам’ятатися глядачу зовсім не обговоренням влади, а змаганням між Мураєвом та Червоненком у трешових заявах. «Меня в детстве научили " кто девочку ужинает, тот ее и танцует"», — Євгеній Мураєв. «Я вам расскажу, знаете, как говорится, чтобы ответить за базар», — Євгеній Червоненко. «Титушки от активистов чем-то отличаются? Абсолютно ничем [...] сейчас патриоты, они же активисты, бьют журналистов точно так же в центре Киева», — Євгеній Мураєв. «Я не верю, что атошники с таким порогом боли и с такой агрессией, ну, не сорвутся», — Євгеній Червоненко.

Таким чином, із програми можна було зробити три висновки: влада не може захистити українців; національні дружини несуть ризики; Євгеній Мураєв та Євгеній Червоненко — чудові «тролі».

«Народ проти», ZIK, 2 лютого

«Чи стала українська політика останнім прихистком негідників?»

Аналізованого тижня ток-шоу «Народ проти» відзначилося потрійним фіаско. По-перше, вже, мабуть, традиційно на телеканалі ZIK не вийшло якісної дискусії. Та і як вона могла вийти на тему «Чи стала українська політика останнім прихистком негідників?». По-друге, головного мотиву програми, «відпустки Порошенка», запрошеним опозиціонерам якось не вистачило на всі три години, тож закінчувалося шоу вже взаємним знищенням серед присутніх, а не спільними діями проти влади. По-третє, «якість» студійної риторики, а також кілотонни чорного піару, що виливалися на гостей від їхніх колег, значно дискредитували озвучені ідеї про імпічмент, перевибори та покарання для влади. Подібний «дружній вогонь» політики самі підмітили в ефірі.

Ще на початку програми ведуча Наталя Влащенко зазначила її «цілі» та рівень обговорення: «Поки одні українці читали новини із зони АТО, інші милувалися Мальдівами та Сейшелами. Звісно, серед політиків є багато порядних людей». Далі перелік «непорядних» уточнили в сюжеті, акцентуючи увагу на багатствах окремих чиновників та політиків: п'ять із дев'яти озвучених осіб виявилися так чи інакше пов’язаними з Президентом. Також згадали про Ляшка, Яценюка, Сергія Кацубу та Павла Демчину із СБУ. Риторичні запитання наприкінці такі: «Тож, хто ж змусить цих можновладців відповідати? Та чи можуть вони взагалі жити чесно?». Крім презумпції вини в цій заяві хочеться відзначити ще одну річ: подібні запитання просто не підходять для вітчизняних політичних ток-шоу. Не лише тому, що нагадують обговорення на кухні, а й тому, що «а судді хто?»

Наприклад, цього разу, те, як зробити політиків чесними, обговорювали, зокрема, Борислав Розенблат, народний депутат, позафракційний; Олександра Кужель, народна депутатка, всеукраїнське об'єднання «Батьківщина»; Олександр Лавринович, міністр юстиції України у 2010–2013 роках; Ігор Мосійчук, народний депутат, Радикальна партія Олега Ляшка; Світлана Крюкова, заступниця головного редактора інтернет-газети «Страна.ua»; Святослав Піскун, колишній Генеральний прокурор; Микола Паламарчук, народний депутат, Блок Петра Порошенка; Олексій Баганець, заступник Генерального прокурора у 2014–2015 роках; Давид Сакварелідзе, колишній заступник Генерального прокурора; Віктор Чумак, народний депутат, позафракційний; Олександр Дубінський, журналіст каналу «1+1».

Як ми вже зазначили, головною темою програми стала критика відпустки Президента, яку більшість гостей пов’язували у промовах зі словом «імпічмент» чи чимось подібним. Найбільш концентровано про це заявила Олександра Кужель: «Для мене президента вже нема. Він повинен йти у відставку після того, як закинув державу і скрився...»

Але цим критика Президента не обмежилася. Ведуча з ініціативи Олександра Дубінського попросила присутніх оцінити кількість брехні гаранта у відсотках. Таке запитання — це в принципі знущання над об’єктивністю, адже жодних досліджень гості не проводили й кількість брехні просто заангажовано «прикинули на око». Кужель та Саакашвілі заявили про 100 %, Лавринович сказав, що Порошенко «чесно абсолютно називає своє прізвище, своє ім'я, свою посаду, свої великі статки і бажання добре жити». За рейтингом Vox Ukraine, Президент — другий «найчесніший» політик України.

Крім цього, Петра Порошенка протягом програми звинувачували в тиску на суд та розкошах. Ось як звучало перше запитання ведучої до Михеїла Саакашвілі: «Номер Порошенка [у Давості. — MS] коштував у 15 разів дорожче, ніж номер Меркель. Ви добре знаєте Порошенка. Скажіть, будь ласка, звідки в нього пристрасть до розкоші?».

Проте з часом обговорення корупції «еліт» перестало обмежуватися Президентом і гості, на жаль для себе та глядача, помітили одне одного. Ігор Мосійчук і Давид Сакварелідзе почали сперечатися, хто з них більше відстоює імпічмент: депутат у парламенті чи екс-заступник генпрокурора «на вулиці». Потім обговорення перейшло на (не)існування коаліції. Далі Мосійчук та Саакашвілі стали обмінюватися брутальними особистими образами, зокрема, з’ясовувати, хто з них «тявкає». Паралельно грузинський екс-президент усю програму суперечив присутнім у тому, що він володіє якимись великими статками. Також згадували про подвійні громадянства та «олігарха Юлію Тимошенко». Гості так часто звинувачували одне одного в лицемірній критиці, що, врешті-решт, практично всі виявилися заплямованими.

Олесь Доній, політолог, підсумував програму так: «Зараз у нас повинна бути єдина мішень — це нинішня влада Порошенка, яку потрібно міняти чим швидше, тим краще і сварки між собою лише допомагають Порошенку. Це його мета — показати, що не здатні, немає ніякої альтернативи, немає ніякої заміни. Неправда! Порошенка потрібно міняти, потрібно не сваритися між собою, а потрібно скидати його».

Окремо зазначимо, що «Народ проти» знову повторюється. Якщо минулого тижня ZIK показав буквальний повтор своєї програми, то цього разу в шоу обговорювали подібну тему. 3 листопада тут уже порушували дуже схоже запитання «Українська еліта: власне збагачення чи будівництво держави?».

«Право на владу», «1+1», 1 лютого

«Як зовнішній світ впливає на внутрішню політику України та яким чином це впливає на життя пересічного українця»

Цей випуск «Права на владу» був, загалом, розширеною версією попередньої програми. Якщо минулого разу ведучі всіляко натякали на втрату Україною суверенітету через вплив інших держав, то цього разу питання так і стояло: «Хто керує Україною?». Судячи з початку програми, де в сюжеті, зокрема, Дональд Трамп, Джо Байден, Ангела Меркель та Володимир Путін згадують українське питання — відповідь очевидна.

Ляльководів шукали: Марія Іонова, народна депутатка, Блок Петра Порошенка; Ігор Мосійчук, народний депутат, Радикальна партія; Георгій Логвинський, народний депутат, «Народний фронт»; Ігор Палиця, голова Волинської обласної ради, член Президії партії «Укроп». Вам, мабуть, цікаво, що в компанії трьох представників парламентських фракцій, які можуть реально впливати на міжнародну політику, робить голова Волині? «Як керівник прикордонної області, пан Палиця знає про вплив на Україну ззовні на регіональному рівні і знає, як протидіяти йому», — заявляє співведуча ток-шоу Наталя Мосійчук. А ми вже подумали, що його запросили тільки тому, що він із партії власника телеканалу.

Природно, що подібна тема звелася в ток-шоу до теорій змови. Вони різнилися від дивних (Ігор Мосійчук поставив знак рівності між впливом Кремля на адміністрацію Януковича та сучасним впливом західних партнерів) до абсурдних. Першість в останніх взяв Ігор Палиця, що, серед іншого, заявив таке: «Наш уряд призначили закордонні партнери і сказали: «Ми вас призначимо, а ви гроші будете брати в МВФ», «МВФ знов нам дає, але тепер ви віддайте свою землю, інакше ми вам не дамо, щоб ви дали людям субсидії на газ», «МВФ заявляє: "Ні! Піднімати мінімальну зарплату ви не маєте права. [...] Тому що, якщо підніметься мінімальна зарплата, люди будуть повертатися сюди, і ЄС втратить дешевий ринок робочої сили». Чи має політик уявлення, про що говорить, можна судити також по його заяві про безвіз: «Що отримала Європа і що отримали ми? Європа отримала дешеву робочу українську силу». Насправді ж за безвізом не можна працювати.

Іншим фактором, що не сприяв якісній дискусії, стали, вже традиційно для «Права на владу», дуже активні ведучі. Зокрема, Наталя Мосійчук прямо оцінювала чесність відповідей політиків («спасибі вам за те, що ви абсолютно чесно і відверто сказали, що так, такий вплив існує») та виголошувала досить маніпулятивні речі: «Нам кажуть треба підняти пенсійний вік, треба зробити нашу охорону здоров'я не безкоштовною». В останньому її виправив Віталій Шабунін, заявивши, що це не примус, а умови для отримання того, що ми самі просимо, зокрема, кредитів МВФ чи безвізу.

Але найбільше розмову псували не теорії змови чи нав’язування ведучих, а те, що її вели політики. Які, здається, просто не можуть концентруватися на одній темі більше сорока хвилин. Тож, як і більшість шоу цього тижня, закінчувалося «Право на владу» величезною перепалкою. У даному разі — якимось чином із приводу того, хто здав Крим.

У кінці програми це зауважила й Марія Ставнійчук із ГО «За демократію через право»: «Ця дискусія показала, ми перейшли на особистості, а розглядали питання ключові, міждержавні».

Приємною частиною шоу натомість стало те, що Наталія Мосійчук напередодні взяла ексклюзивне інтерв’ю в посла США Марі Йованович, яке фрагментами транслювали протягом програми. Журналістка ставила дипломату досить прямолінійні запитання («Що для вас Україна? Колонія, експериментальна країна, або просто аргумент у відносинах з Росією?»), хоча на жодне з них пані посол і не відповіла «сенсаційно».

Тож ток-шоу на справді цікаву тему межі між зовнішньою допомогою та зовнішнім управлінням вдалося проаналізувати лише частково: глядач отримав хороші запитання, аби самостійно про них поміркувати, та погані відповіді, аби їм довіритися.

«Головна тема», «Україна», 4 лютого

«Краще заплатити: нове покарання для втікачів від аліментів»

У «Головної теми» продовжуються проблеми з форматом. Якщо два тижні тому сюжети ток-шоу були значно інформативнішими й цікавішими за гостей студії, то цього разу вийшло навпаки: глядачі, ймовірно, з радістю послухали б експертів та їхні пропозиції, але натомість  змушені були дивитися програму, яка все більше стає подібною до іншого проекту каналу — «Говорить Україна».

Тема програми формально звучала так: «Битва за аліменти: як захистити дитину?». Та насправді ток-шоу було присвячено не дітям, а сімейним драмам їхніх батьків. Фон для сюжетів складали: Олена Цукманова, заступниця міністра юстиції України з питань Державної реєстрації; Ольга Додух, сімейна адвокатка, юристка; Олексій Наумук, заступник начальника служби у справах дітей та сім'ї КМДА; Олександр Швець, засновник громадської організації «Батько має право».

Основою програми були історії розлучених пар із усіма найцікавішими подробицями: історії кохання та розлучення, взаємні образи, звинувачення у неправильному вихованні, налаштовування дітей проти батька / матері, таємні зустрічі з дітьми, переховування від сплати аліментів, розповіді про те, як складно прогодувати та одягти дітей. Усе це у величезних кількостях та варіаціях і майже без фактів. Замість пояснювати систему, журналісти розповідали про окремих людей та їхні проблеми. Обговорення експертів у студії при цьому займало менший час, ніж знайдені журналістами драми.

Як симптоматичний можна процитувати випадок наприкінці шоу, коли заступниця міністра юстиції України заявила після чергового сюжету (цього разу про блага системи аліментів у Німеччині), що в Українському законодавстві є аналогічна норма: «Якщо один з батьків не в змозі утримати дитину, а інший ухиляється від такого утримання, то держава призначає, відповідно до спеціального порядку, призначає державну допомогу». Чим це продовжилося? Словами ведучої: «Виграти суд — не означає отримати аліменти. Повернімося до історії Галини Кравчук, яка тепер шукає свого колишнього чоловіка...».

Глядачу не розповіли ані про розмір згаданої допомоги, ані про порядок її отримання, ані про її тривалість, ані про кількість людей, яка нею користується. Замість цього — продовження приватної драми. І таких прикладів за програму було безліч: експертам жодного разу не дали розвернутися і провести дискусію з приводу тих чи інших норм нещодавно прийнятого закону про аліменти чи проблем системи у принципі.

Ведуча ставить запитання: «Що робити тим батькам, яким забороняють бачитись із дітьми, попри те, що вони справно сплачують аліменти?». Ми чуємо дві (!) коротких заяви від гостей, жодна з яких не відповідає на поставлене запитання. І Олена Кот іде далі: «Багаті теж плачуть і теж судяться за аліменти. Як ділять дітей і гроші зіркові подружжя?».

Таким чином, перегляд цього випуску «Головної теми», ймовірно, не дасть глядачу нічого: ані розуміння загального стану речей із аліментами в Україні (а не винятків із ток-шоу), ані чіткого уявлення про переваги й загрози нового закону про аліменти, ані загальної ерудиції у сфері батьківських прав. Обсяг корисної інформації, який надало ток-шоу, можна порівняти з обсягом корисної інформації від серіалів на цьому ж та інших каналах.

«Свобода слова», ICTV, 5 лютого

«Поможет ли Украине Антикоррупционный суд?»

Цього тижня «Свобода слова» відзначилася доволі якісною дискусією, точніше, рядом дискусій, із приводу нової сесії парламенту. Тим не менше, без неприємних сюрпризів теж не обійшлося.

Гостями студії стали: Андрій Парубій, спікер Верховної Ради України; Георгій Вашадзе, радник голови Адміністрації Президента; Сергій Соболєв, перший заступник керівника фракції «Батьківщина»; Леонід Ємець, народний депутат, фракція «Народний фронт»; Мустафа Найєм, народний депутат, фракція БПП, група єврооптимістів.

Почалося шоу із обговорення головних викликів для Верховної Ради в новому сезоні. Депутати й чиновники дискутували про відповідь на польський «антибандерівський» закон, зміни до законопроекту про Антикорупційний суд та довіру до суддів у принципі. Зокрема, цікавою темою стало те, де міжнародні експерти, які теоретично будуть задіяні у виборі суддів Антикорупційного суду, братимуть інформацію про кандидатів.

На жаль, із часом спокою в обговорені судової реформи ставало все менше, а потім, із виходом до мікрофона Мустафи Найєма, він зник зовсім. Здавалося, що колишній журналіст уже повністю переродився в українського політика-популіста, адже ву своїх довгих (дуже довгих) монологах сипав, зокрема, такими звинуваченнями: «Ви довели до того, що український народ не може керувати своєю країною, що український народ не може бути самостійним», «...вони знищують нас, наш суверенітет, і саме для них існують такі Байдени, які, маючи бізнес з нашими корупціонерами, потім диктують президенту, якого Генпрокурора ставити», «...в 2014 році під кінець Майдану, коли в нас труни стояли під сценою, хтось вийшов би на сцену і сказав: , ви знаєте через три роки ми почнемо з вами дискутувати, чи треба робити Антикорупційний суд чи ні. Його б там розстріляли. Люди самі», «Через рік будуть вибори. Якщо ті самі люди будуть обрані, у нас буде п'ять років такого самого. Тільки гіршого».

Урешті-решт фінал програми просто потонув у взаємному перебиванні Мустафи Найєма та Георгія Вашадзе, які намагалися пояснити одне одному, чого насправді хоче від українського Антикорупційного суду міжнародна спільнота і хто маніпулює створенням інституції. Складалося враження, що політики чи то зовсім забули, що їхню «дискусію» дивляться глядачі, чи то усвідомлювали це надто добре й намагалися не довести щось опоненту, а просто перемогти його в очах аудиторії.

Громадська організація «Детектор медіа» здійснює моніторинг за підтримки «Інтерньюз Нетворк» та Міністерства закордонних справ Данії. Висновки й погляди, висловлені в моніторинговому звіті, можуть не збігатися з поглядом «Інтерньюз Нетворк».

comments powered by Disqus