Хроніки мракобісся: єврейське лобі в парламенті, чорноземи для Сороса і Тимошенко проти старої системи. Огляд ток-шоу за 7–20 травня 2018 року

Кого моніторили: «Український формат» (NewsOne), «Політклуб Віталія Портникова» («ЕспресоTV»),  «Право на владу» («1+1»), «Свобода слова» (ICTV).

Коли моніторили: 7–20 травня 2018 року.

«Свобода слова» (ICTV), 14 травня

Офіційною темою цього випуску «Свободи слова» стали зміни української виборчої системи, неофіційною — пошук винних у тому, що вона не змінюється. Відмінність проявилилася в довгих розпливчатих монологах політиків, акцентах їхніх промов та малій кількості конструктивних пропозицій. А ще в ефірі була Юлія Тимошенко з усіма відповідними наслідками.

За трибуною виступали: народні депутати Юлія Тимошенко («Батьківщина»), Олексій Гончаренко (БПП), Олег Березюк («Самопоміч») та координаторка громадської мережі «Опора» Ольга Айвазовська. Експертний склад: Олександра Решмеділова, політична аналітикиня й політологиня; Володимир Фесенко, політолог; Костянтин Матвієнко, політичний оглядач; Микола Виговський, координатор руху «Чесно»; Олександр Бурмагін, представник платформи прав людини, РПР.

Почалося шоу з виступу за трибуною Юлії Тимошенко, що нагадував стихійну силу, яку не можуть спрямувати в потрібному напрямку ні ведучий, ні експерти. Наприклад, на запитання, чому в робочій групі з підготовки до другого читання нового Виборчого кодексу немає жодного члена від «Батьківщини», пані Тимошенко розповіла про: жахливі закони Януковича, куплені мажоритарні округи, приватизацію стратегічних об’єктів та підвищення тарифів. Загалом її спіч тривав дев’ять із половиною хвилин і, здається, так і не містив відповіді на запитання ведучого.

У своїх висловлюваннях пані Тимошенко користувалася тими ж прийомами, за які VoxCheck визнав її однією з найменш правдивих українських політикинь. Нижче приводимо лише невеличку добірку цитат із шоу:

Цитата Юлії Тимошенко

Ліки від амнезії:

Про кандидатів у ЦВК: «Із тих 13 кандидатів, які подані, ну нарахували десь 10-11 по різним підрахункам людей, афільованих з Президентом».

«Українська правда» нарахувала: шість від БПП, три від «Народного фронту», по одному від «Відродження», «Батьківщини», «Самопомочі», «Радикальної партії», «Волі народу».

«Партія регіонів змінила виборчий закон президентський, і повернули всі ті моделі фальсифікації, які використовувалися до Помаранчевої революції».

Найбільше після Партії регіонів за цей закон проголосували у «Батьківщині» — 62 голоси із 366. Ніхто не був проти й лише троє нардепів політсили утрималися.

Про плівки Онищенка:«Жодного розслідування немає. Взагалі. Ніхто взагалі не звернув увагу на міліонні хабарі, які ходять в парламенті».

Ведучий: «Наскільки я пригадую, то існує розслідування, НАБУ, здається, почало розслідування, але немає оригіналів».

«Зараз як ніколи, ми підійшли до тієї межі, коли можна зламати стару кланову систему».

Юлія Тимошенко рік була віце-прем’єром, майже три роки — прем’єром та народним депутатом усіх скликань із другого по шосте (1997–2007 роки). Так що там про стару систему?

 

Не те щоб експерти, опоненти й ведучий повністю ігнорували нестиковки та маніпуляції у словах Юлії Володимирівни, але в неї була майже універсальна відповідь: «Все це абсолютний обман. Це робиться строго для того, щоби відбілити команду президента і принизити опозицію».

Крім цього, присутність представника «Батьківщина» знову негативно вплинула на Олексія Гончаренка. Складно з упевненістю сказати, чому народний депутат присвятив більше часу виступу — критиці Тимошенко («Юлія Тимошенко, з усіх лідерів парламентської фракції, найгірше ходить на роботу») чи поясненню того, чому не приймається виборчий закон (буцімто, через мажоритарників). Олег Березюк займався агітацією найменше з присутніх політиків, але присвятив значну частину свого виступу впливу олігархів на вибори. Гарячі новини. Також із запитань було помітно, що до члена «Самопомочі» експерти ставляться трішки прихільніше, ніж до його колег.

Справжньою героїнею вечора виявилася Ольга Айвазовська, яка за 14 хвилин монологу конструктивно, чітко, власне, експертно розписала питання, яких політики так і не порушили за вечір: деталі зміни закону Януковичем, чіткі ризики використання адмінресурсів сьогодні, покарання за підкуп на виборах, голосування переселенців і сам факт того, що закон про вибори — це не панацея. Враженим виявився навіть ведучий програми Вадим Карп’як:«Це засвідчує повний тверезий аналіз ситуації, я на правах модератора залишу вас без запитань».

І все ж був у програмі момент, коли політики теж були конструктивними та навіть цікавими — під час рекламної паузи на телебаченні ведучий ставив гостям короткі запитання із лаконічними відповідями в онлайн-трансляції: навіщо забороняти показ російського чемпіонату світу із футболу, чому парламент уже місяць голосує одне й те ж, чи впливають акції протестів на голосування, чи час Україні впроваджувати електронні вибори.

Тож, як бачиться після цього ефіру, проблема подібних зібрань на «Свободі слова» полягає в надзвичайно довгих розлогих монологах політиків, куди останні, крім власне відповіді на запитання, встигають додати також піар, чорний піар та банальні історичні екскурси. Можливо, їх потрібно суворіше модерувати або запрошувати на противагу більше конструктивних експертів?

«Український формат» (NewsOne), 16 травня

Аналіз «Українського формату» цього тижня можна було завершити на четвертій хвилині ефіру, коли ведучі анонсували голосування: «Хто, на вашу думку, насправді, обирає президента України? Два варіанти відповіді. Перший: олігархи. Другий: зовнішні сили».Що додати до подібної безальтернативної, брутально-маніпулятивної дихотомії для голосування? Виявляється, є що.

Наприклад, щонайменше 46 згадок про Джорджа Сороса, який буцімто впливає на українську державу через фінансовані організації: Центр протидії корупції, Реанімаційний пакет реформ, міжнародний фонд «Відродження» та інші. Ще закордонний діяч разом із Віктором Пінчуком готує нових кандидатів на вибори й, імовірно, разом із Валерією Гонтаревою обвалював українську гривню. Також меценат начебто планує скупити українську землю; за іншими даними, її хочуть скупити після скасування мораторію Петро Порошенко та МВФ.

До обговорення цієї теми гості перейшли під потоком численних запитань ведучих: «Вот Джордж Сорос, например, просто на его примере мы рассматриваем, да, вот процесс инвестиций в государства, те или иные, а какая его заинтересованость?».Раніше ж присутні довго розповідали глядачам про те, що олігархи — хто б міг подумати! — погані: контролюють ЗМІ й депутатів, наживаються на державі. Загалом повторюють визначення з Вікіпедії. Про шкоду та вплив олігархів запитували навіть у Сергія Тарути, що доволі сюрреалістично. Петро Порошенко, за словами гостей, теж олігарх і тому не бореться з колегами. А ще влада планує нечесно виграти вибори і спеціально доводить людей до відчаю, аби збільшити ефективність підкупу. 

Та повернімося до закордонного впливу. МВФ, наприклад, нам «виламує руки», а міжнародні грантові організації «пытаются изменить модель нашей страны и превращают нас действительно в селевую и аграрную». Узагалі, «нас вичавлюють як лимон» і намагаються вигнати з країну як дешеву робочу силу для ЄС: «Євросоюз потребує до дев'яти мільйонів робочих рук. Скажіть, будь ласка, а де ці робочі руки шукати?». Також економічна частина Угоди про Асоціацію «к сожалению, не защищает наши интересы». То Янукович був правий? І ще, як показало вищезгадане опитування глядачів (хоча це лише їхня непрофесійна думка), «внешние силы будут очень сильно влиять на выборы».

Не потрібні Україні не лише іноземці («без Соросів, без агентів»), а й нові політики: «У який банк ви понесете гроші, от свої кровно зроблені? В той банк, який має хорошу історію кредитну, грубо кажучи, який має хорошу репутацію довгу, чи ви понесете в той банк, який відкрився вчора?»

І хоча весь цей треш уже суттєво підняв планку програми, одна заява змогла із запасом перестрибнути навіть її:«Чому членами ЦВК не можуть бути люди, які знаходяться на моральному рівні. Таких авторитетів і живих і не живих, як Мирослав Маринович, як Іван Дзюба, як Блаженійший Гузар. Ось такі люди мають знаходитися в ЦВК і допомагати волевиявленню людей».У 75-му пункті Кодексу належної практики у виборчих справах Венеціанської комісії є перелік людей, яких варто брати в ЦВК. Письменники та священники там не згадуються, але є таке уточнення щодо політиків: «Мають добре розбиратися в питаннях, пов’язаних із проведенням виборів».

Ми спеціально не подавали переліку гостей програми та авторів наведених цитат, адже до сказаного, на нашу думку, причетні всі присутні, крім Тараса Чорновола, що однобоко відстоював сторону Петра Порошенка. Ведучі не лише не намагалися уточнити в гостей окремі сумнівні заяви, вони самі штовхали їх до обговорень теорій змови. Політики не дискутували між собою, а лише перехоплювали одне в одного слово, щоби по-новому (чи й по-старому) покритикувати владу і клятих капіталістів. Ніхто не зробив колегам зауважень щодо їх особливо радикальних позицій (про експлутацію українців як робочої сили, наприклад) і не намагався вивести шоу із дуже знайомої риторики про українську владу, яку призначили десь у Держдепі.

Участь узяли: Валентин Наливайченко, лідер руху «Справедливість»; Сергій Тарута, народний депутат, «ідейний натхенник» партії «Основа»; Андрій Ніколаєнко, керівник партії «Основа»; Дмитро Добродомов, народний депутат, партія «Народний контроль»; Борис Беспалий, екс-нардеп; Юрій Дерев’янко, народний депутат, позафракційний; Андрій Іллєнко, народний депутат, ВО «Свобода»; Андрій Золотарьов, політичний експерт; Маркіян Лубківський, надзвичайний і повноважний посол; Тарас Чорновіл, політичний аналітик.

«Право на владу» («1+1»), 17 травня

Ведучі «Права на владу» присвятили шоу темі радикальних організацій та нетерпимості в Україні й самі могли би стати прикладами для своєї програми. Натяки про євреїв, жарти про «москалів» та «нетерпимість» до окремих гостей випуску — це не повний перелік того, із чим зіткнулися глядачі.

Гостями «Права на владу» стали: Ігор Гузь, народний депутат, «Народний фронт»; Володимир Парасюк, народний депутат, позафракційний; Микола Скорик, народний депутат, «Опозиційний блок»; Олександр Шевченко, народний депутат, міжфракційне об'єднання «Укроп».

Перш ніж перейти до змісту програми, просимо вас звернути увагу на склад гостей. Із Ігорем Гузем усе зрозуміло — він ще з 1998 року бере участь у різних правих організаціях і, очевидно, знається на темі. Із правими організаціями мав / має справу й Володимир Парасюк. Але що тут роблять пани Скорик та Шевченко (останній із «Укропу» — партії власника телеканалу «1+1»)? Чому в програмі про суто суспільну, майже ідеологічну річ біля стійок було тільки чотири народні депутати? Це ж не питання законодавства, не їхня посадова відповідальність, не виключно владна річ. Таке відчуття, що гостем ток-шоу фізично можна стати, лише маючи стосунок до політики. Причому в залі були люди, представники профільних міжнародних організацій, які знали про тему значно більше, опонували гостям, наводили факти та цікаві висновки. Але їм відвели менше часу, ніж «політикам-екстрасенсам», які мали відповісти, «хто організовує?» радикалів та «хто за ними стоїть?»

Як нескладно здогадатися із попередніх обговорень цієї теми, висновком програми стало те, що радикали з’являються, адже влада не може сама впоратися з викликами. Натомість значно цікавішою частиною «Права на владу» було питання терпимості. Виявилося, що не всі ведучі й гості мають подібну чесноту:

Володимир Парасюк: «Роми, це певна національність, але скажіть мені, будь ласка, ви не бачили кричущих моментів, коли ці люди викрадали дітей, коли вони торгували органами

Олександр Шевченко: «Я буду говорити про екологію, як в тому анекдоті, ніде буде скоро повісити чи десь москаля втопити».

Ведучий Сергій Іванов про те, що в «Буковелі» не б’ють росіян: «Я тримаюся, щоб не сказати, що не допрацьовуєте. Вибачте».

Богдан Червак, голова ОУН: «У національній ідеї закладено відстоювання традиційних українських цінностей, якими є сім’я».

Ведучий Сергій Іванов: «У нас всі високопосадовці ну так чи інакше, вони мають дотичність до єврейської нації, м;яко кажучи. Багато».

Ведуча Наталія Мосейчук: «У вас таке єврейське лоббі в уряді, що вам Червак — ніяка не заслонка, розумієте?».

Ведуча Наталія Мосейчук про єврейське лобі на «1+1»: «Да, у нас є».

І при цьому всі гості та ведучі відстоювали ідеї терпимості, братерства та рівноправ’я, постійно наголошуючи, що бити нікого не можна. Перебивати — очевидно, інша річ. Адже коли слово дали Едуарду Долінському, директору українсько-єврейського комітету, й той розповів про не дуже приємні гостям факти («49 % католиков украинских не хотят в семье видеть еврея, 38 % — православных»), Олександр Шевченко тут же заявив, що «я живу в Західній Україні. Брєд ваш слухати нема змісту». І на цьому тему чисел у програмі більш-менш закрили. Аналогічно поверхнево поставилися й до заяв про нетерпимість від інших присутніх у залі експертів. Членкиня Amnesty International Ukraine, наприклад, розповіла історію жінки, акцію якої зірвали націоналісти через буцімто підтримку ЛГБТ-руху. Ігор Гузь пояснив так: «Вони зробили все можливе, щоб не було провокацій, тому дійсно, лекція не відбулася», — і ведучі ток-шоу про радикалізм та нетерпимість не стали в нього нічого уточнювати.

До речі, про ведучих. Як ми вже неодноразово зазначали раніше, існує такий поділ рівня суб’єктивізу журналістів: об’єктивність, невелика суб’єктивність, суб’єктивність та Наталія Мосейчук. Цього разу улюбленою ціллю ведучої став Микола Скорик. Останній розповідав типові для «Опозиційного блоку» речі: «Влада використовує радикалів в своїх цілях», «9 травня український народ переміг фашизм. А на сьогоднішній день людям заважають святкувати 9 травня. Я ще раз кажу, це — найяскравіший маркер у відношенню української влади до фашизму». А от про себе народний депутат чув від ведучої зовсім не типові для журналістики тези:

«Наша влада — радикали? Якби вони були радикалами, ви б вже сиділи, слухайте», «Ви приходьте на ефіри. Ви ж ховаєтеся», «Ви поверніть Крим, закінчуйте війну на Донбасі й тоді, можливо, люди пробачать вам те, що ви зробили» і про шанси «Опозиційного блоку» на виборах: «Дай боже вашому теляті вовка з'їсти». Також ведуча зверталася до інших гостей із проханням... перемогти «опозиціонерів» на виборах (?): «Це людина не просто так говорить про те, коли ми переможемо на виборах. Чим більше ви будете показувати себе з того боку, з якого ви можете показати, тим більше таких виборців буде йти за "Опоблоком". То будь ласка, візьміть себе в руки і поводьтеся чемно».

Загалом, обговорення вийшло неконструктивним і ми так і не дізналися від народних депутатів, хто ж стоїть за радикалами. Питання нетерпимості в Україні теж не вирішили, як і питання її існування. Що ж до Наталії Мосейчук, то їй, мабуть, варто перейти в програму особистісних інтерв’ю, де подібний формат спілкування з гостями виглядатиме хоч трішки органічно. Інше питання — як зробити так, щоб на інтерв’ю щотижня не приходив хтось із «Укропу»?

«Політклуб Віталія Портникова» («ЕспресoTV»), 10 травня

10 травня ми могли спостерігати за всім найкращим, що є в «Політклубі». Участь України в Другій світовій війні й тему Другої світової в сучасній Україні зібралися обговорювати виключно профільні експерти, здебільшого історики, яким не поступався й сам ведучий.

На програму завітали: Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті; Андрій Когут, директор архіву Служби безпеки України; Олександр Палій, історик-політолог; Владислав Гриневич, історик; Андрій Ковальов, політичний оглядач; Сергій Рябенко, історик. Як бачимо, в непарламентській темі жодного політика. Це можливо.

Почався випуск традиційно із монологу Віталія Портника, що цього разу був доволі різким у своїх словах: назвав Путіна нащадком сталінської влади, а пізніше заявив, що Кремль копіює Гітлера. Проте закінчив миролюбивим посилом: «Ми перемагали і захищали Україну не для того, щоб когось приборкувати, щоб комусь не давати вільно дихати. Що, насправді, головним підсумком Другої світової війни була перемога світових демократій».

Далі у студії обговорювали, зокрема, як змінювалося ставлення українців до Другої світової, як потрібно (?) переформатовувати 9 травня, як творилися міфи й цензура в темі війни, як потрібно змінювати мілітарні наративи на антивоєнні, повертати в національну пам’ять Першу світову та переймоновувати вулиці.

У шоу лунали подекуди різні, але завжди аргументовані думки з приводу тем. Наприклад, Олександр Палій і Володимир В’ятрович розійшлися з приводу того, за яким принципом потрібно називати вулиці: видавати вказівки з центру чи довіряти цю справу місцевим жителям. У «суперечці» експерти обмежилися цитуваннями прикладів із різних міст і країн.

Загалом, якщо ви цікавитеся темою історичної пам’яті, дуже радимо цю програму.

«Політклуб Віталія Портникова» («ЕспресoTV»), 17 травня

17 травня гості Віталія Портнікова намагалися з’ясувати, чому в Україні не змінюється виборче законодавство й коли чекати змін. Програма виявилася конструктивнішою за «Свободу слова» через жвавіший темп обговорення, але в численних проблемах усе одно губилося головне запитання: що робити?

У «Політклубі» засідали: Олександр Черненко, народний депутат, Блок Петра Порошенка; Леонід Ємець, народний депутат України, «Народний фронт»; Ігор Попов, народний депутат України, Радикальна партія; Руслан Сидорович, народний депутат, «Самопоміч»; Андрій Магера, заступник голови Центральної виборчої комісії; Ольга Айвазовська, координаторка громадянської мережі «Опора».

Почалося шоу з монологу ведучого, який розкритикував нинішню виборчу систему та частково виборців, що дозволяють себе обманути або купити. Далі слово взяли народні депутати, які пояснювали, чому ж нічого не змінюється. Леонід Ємець, наприклад, розповів, що склад ЦВК не можуть проголосувати без представника «Опозиційного блоку», адже подібного не одобрять закордонні демократичні інституції. Хоча можна прийняти склад із одним вільним місцем і потім після всіх узгоджень ввести туди члена «опозиціонерів». Ігор Попов знайшов простішу причину: «Влада хоче залишиться при владі». Ольга Айвазовська як проблему згадувала також про взаємну недовіру серед народних депутатів.

Натомість Андрій Магера із ЦВК жалівся, що установа не може нормально працювати: як щось планувати, коли не знаєш, скільки ще пробудеш на посаді? Згадували також про проблему формування мажоритарних округів без окупованих територій і про покарання за підкуп на виборах. Віталій Потников окремо акцентував на демотивації та дезорієнтації виборців: «У нас переважна більшість виборців сьогодні в принципі не знає, за кого вона буде голосувати. Такого не було в політичній історії України ніколи. І це, от ми жартуємо між собою, це дозволяє прийти до влади, як на парламентському, так і на президентському рівні, я вибачаюся, будь-якому пройдисвіту, прізвища якого ми навіть не знаємо».

Загалом протягом програми учасники обговорили багато різних тем і проблем, але в усьому цьому дуже не вистачало однозначності й чіткого уявлення про те, що потрібно робити. Хоча це, мабуть, претензія не до самої програми. Не дарма ж Ольга Айвазовська на завершення пожартувала: «В нас є таке офіційне опитування, що буде швидше — ЦВК, безвіз чи метро на Троєщину? Вже безвіз є».

Підготовка цього моніторингового звіту стала можливою завдяки підтримці американського народу, наданій через проект USAID «У-Медіа», що виконується міжнародною організацією «Інтерньюз». Зміст матеріалів є виключно відповідальністю громадської організації «Детектор медіа» та не обов’язково відбиває позицію USAID, уряду США та «Інтерньюз».

 

comments powered by Disqus