Своє перше ток-шоу Роман Вибрановський зробив дев’ятнадцять років тому, коли працював у громадській організації «Інтерньюз-Україна». Відтоді весь час шукає найпростіші рецепти успішного розмовного формату. Але не знаходить — ідеальним залишається той, із якого починав. Про те, чому ток-шоу є найефективнішим форматом донесення ідей та інформування аудиторії, Роман розповів під час майстер-класу у Школі журналістики Українського католицького університету.

Щоби пояснити, що таке ток-шоу, я наводжу приклад борщу. Насправді борщ — дуже складна у приготуванні страва, хоч і виглядає дуже просто. Його не приготуєш, якщо не дотримуватися рецепту.

Обов’язковими складниками ток-шоу є:

• тема,
• аудиторія,
• дослідження,
• структура,
• редактор,
• ведучий,
• гість.

А далі поговорімо про все це детальніше.

Тема має бути близькою глядачу

Тема має бути цікавою та зрозумілою аудиторії. Розмова без теми у студії — це як балачка за пивом.

Наприклад, коли в лютому міністр енергетики заявив, що уряд не підвищить ціни на газ, як обіцяв Міжнародному валютному фонду, ми побачили в цій темі кілька підтем: необхідність повноцінної реформи в енергетичній сфері, сповільнення видобутку газу в Україні тощо. Натомість більшість телепрограм говорили тільки про те, чи буде підвищено ціну на газ.

Щоби розуміти, що проблема є глибшою, ніж видається, потрібно читати і з’ясовувати нудні речі. Лінощі журналістів, які не хочуть розповідати про глибинні аспекти проблем, дають політикам-популістам змогу говорити про зубожіння й тарифний геноцид.

Людям цікаві ті речі, які безпосередньо їх обходять. Якщо потрібно донести до них важливу, але складну тему, потрібно актуалізувати її через речі, які їх чіпляють.

Колись я посперечався з директором каналу на свою зарплатню щодо вибору теми для ток-шоу. Я пропонував тему очищення води в Києві, а він — узяти тепловізор і походити цвинтарем. Виявилося, що цікавість аудиторії до обох тем була приблизно однаковою, тож свою зарплатню я зберіг.

А ще можу навести приклад спецефіру «Час на пенсію» на «Першому», де ми торік пояснили всі особливості пенсійної реформи:

Цей ефір мав такі самі рейтинги, як і розкручені програми каналу, причому без анонсування. Адже ми довго готували програму, використали багато досліджень, знали кожного спікера і вдало вибудували розмову. В результаті отримали хороші рейтинги й хороші відгуки — люди зрозуміли, про що йдеться.

Не визначайте аудиторією активних громадян

Плануючи ток-шоу, дуже важливо розуміти, на кого воно розраховане: глядачі Нового каналу, ICTV і «1+1» є принципово різними людьми. Не можна пояснити так, щоб усі бабусі зрозуміли: є різні бабусі, що мають різну освіту й інтереси. Те, що цікаво нам із вами, не цікавить аудиторію; те, що не цікавить нас, може бути цікавим для глядачів.

Тільки знаючи свою аудиторію, можна зрозуміти, як і про що з нею розмовляти. А пізнати її краще допомагають соціологічні опитування. Їхні результати потрібно читати уважно. Наприклад, якщо запитати в людей, які найважливіші проблеми у країні, вони назвуть війну на Донбасі й корупцію. Якщо запитати, що турбує безпосередньо цих людей, вони назвуть пенсії, інфляцію, зростання тарифів, погану якість медичних послуг і також війну.

Громадян із активною позицією лише 10 %. Ще 20 % становлять активні скептики, 30 % —  обивателі, 30 % — інертні, 10 % — громадяни із тотальним відчуженням. Якщо перші дві категорії ще готові сприймати інформацію, то для того, щоб донести будь-яку тезу і спонукати до дій обивателів, треба на конкретних прикладах пояснити, чому ця інформація важлива персонально для них і як проблема впливає на їхній добробут. Інертні ж громадяни вірять, що можуть змінити щось тільки під час виборів, і не готові брати участь у громадянських ініціативах.

Робити ставку на активних громадян, визначаючи цільову аудиторію, — це помилка. Вони й так уже все знають — ви не повідомите їм нічого нового. Потрібно вміти добитись уваги обивателів. Саме від правильного визначення цільової аудиторії та вміння знайти з нею спільну мову залежить, чи будуть вас дивитись, а отже чи поставлять ваш проект в ефір наступного разу.

Без глибокого дослідження ток-шоу не вдасться

Хороше ток-шоу готується заздалегідь, іноді місяцями. Колись я витратив місяць, щоби підготуватися до програми про тарифи на житлово-комунальні послуги. Якби я цього не зробив, чиновники, як завжди, ухилилися б від відповіді, переклавши відповідальність на когось іншого. Наприклад, місцеві чиновники сказали би, що тарифи встановлює Кабмін, а не вони. Але насправді до компонентів, із яких складається тариф, входять «інші витрати», які формуються якраз на місцевому рівні. І вони можуть становити значну частину суми, яку ми платимо.

Щоби з’ясовувати такі речі, слід зустрічатися з експертами або знаходити організації, які займаються реформами в певних галузях. Наприклад, завдяки Національному офісу ДІ-реформи я витратив півгодини на читання постів у Фейсбуку та розібрався з тим, як можна забрати дітей з інтернатів у сім’ї. Корисними для дослідження можуть бути публікації профільних журналістів (навіть якщо їхні тексти важко читати), інформація від прес-служб (яку, звісно, потрібно перевіряти), дослідження аналітичних центрів, інтерв’ю off the record із ньюзмейкерами тощо.

Без дослідження ви не будете готові до програми — не зможете поставити правильні запитання та критично оцінити те, що вам говоритимуть герої. А глядачі не будуть довго дивитися на спроби непідготовленого ведучого вести проблемне ток-шоу — вони перемкнуть канал.

Краще починати із сюжету чи інфографіки

Ток-шоу не варто починати зі слів: «Розкажіть, що ви зробили», адже програма не може складатися з монологів. Краще почніть із сюжету чи інфографіки, які допоможуть розкрити проблему. Сюжети і включення протягом програми також сприяють поверненню уваги аудиторії, яка відволікається, слухаючи розмови в ефірі занадто довго. На відміну від новин, у ток-шоу можна робити незбалансовані, емоційні сюжети.

Динаміку програми найкраще забезпечує конфлікт: «за» та «проти», «перемога» і «зрада». До того ж суперечка в ефірі — це ваш шанс втримати увагу глядачів. Та без ретельного дослідження теми конфлікт буде маніпуляцією. Намагання спростити тему може також призвести до того, що з каналу підуть глядачі, які є компетентними в питанні.

Тендем редактора й ведучого — це must

Ток-шоу має свою динаміку і сценарій, а творчий тандем ведучого й редактора — це те, без чого доброї програми не вийде. Навіть найгеніальніший ведучий не зробить усього сам.

Редактор і ведучий — це люди, що працюють у симбіозі, як водій і штурман на ралі. Водій ніколи не знає, куди він їде; штурман натомість знає, де й коли буде яма й коли потрібно повернути. Водій вірить штурманові й повертає туди, де, як може видатися на перший погляд, чекає прірва. Буває й так, що штурман помиляється й команда злітає з кручі, але вони й надалі працюють разом. Ведучий ток-шоу, а надто марафону з багатьма ввімкненнями, не може тримати всього в голові — динаміка, час, відповідність сценарію залежать від редактора.

Гості програми мають поважати глядача

А говорячи про гостей програми… В Україні, на жаль, неможливо знайти компетентного гостя, який би коротко, влучно, адекватно і правдиво відповідав на запитання й намагався пояснити свою позицію. Тому працювати доводиться з тими героями, які є.

Повага до глядача — ключовий критерій при виборі гостя: потрібно намагатися запросити до студії ток-шоу того, хто би зміг зрозуміло пояснити проблему глядачам, поводячись при цьому пристойно.

Фото Дарії Скрипнюк.