Навіть ми не можемо передбачати майбутнє — продюсерка CNN Дайана ЛаПоста
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter —
ми виправимo
Навіть ми не можемо передбачати майбутнє — продюсерка CNN Дайана ЛаПоста
MediaSapiens публікує стислий виклад її думок щодо можливостей, які дають нові медіа, пошуку історій та проблеми перевірки фактів.
Попри те, що CNN — основна компанія у сфері медіа, нам необхідно багато ресурсів та зусиль, щоби дізнатися про місце події фактично ще до того, як вона станеться. Очевидно, що навіть ми не можемо передбачати майбутнє. І тут на допомогу приходять соцмережі. Це для нас спосіб стати свідком події, не знімаючи її на камеру. Адже часом телефони можуть сягнути туди, куди камера не може. У сучасному світі, коли розгортається якась подія, людям подобається записувати її на відео й ділитися. Тож для нас сайти соцмереж цілковито змінили ландшафт висвітлення подій — вони дали нам доступ, якого ми не мали раніше.
І це все прекрасно, оскільки у світі, де критично важливою є прозорість, а перевірка фактів часто опиняється під прицілом (особливо у США, де ми нині живемо у світі альтернативних фактів), якщо ти можеш показати людям беззаперечний доказ того, що трапилося, — це найвищий пілотаж.
Раніше журналіст міг сидіти на своєму робочому місці в ньюзрумі, а співробітник поліції чи хтось із урядовців міг сказати: «Привіт! Тут щось відбувається. Можливо, тобі варто приїхати й перевірити усе?». Більше ми так не працюємо. Тепер ми зважаємо на твіти або на відео на Youtube, що отримало шалений трафік. Так ми віднаходимо історії, що трапляються справді по всьому світу.
Ми використовуємо дуже класну програму Data miner, вона, зокрема, моніторить Twitter за ключовими словами — як-от bombing, shooting, — усіма тими жахливими словами, які ви би ніколи не стали твітити просто так. Також вона моніторить акаунти, що зазвичай не мають багато трафіку. Більшість інфоприводів, особливо щодо сенсаційних новин, ми знаходимо саме через соцмережі. Це абсолютно інший підхід до збирання новин.
Соцмережі дають можливість відстежувати очевидців подій. Якщо ми бачимо якусь публікацію з місця, наприклад, атаки, ми зв’язуємося з автором допису, запитуємо, чи він у безпеці, чи з ним усе гаразд, чи може він із нами поспілкуватися.
Щоби наблизити історію до нашої аудиторії, навіть якщо вона трапилася на іншому кінці світу, ми використовуємо людський фактор. Якою є доля людини, що опинилася на місці події? Зокрема, таким людським фактором була історія однієї дівчини під час терактів у Парижі в листопаді 2015-го. Вона опублікувала у Facebook дуже зворушливий допис із власною історією та фотографією свої закривавленої футболки. Вона дуже хотіла бути почутою, тож за кілька днів ми з нею зв’язалися й запросили на програму. Це дуже важливо — давати людям змогу поділитися тим, що вони пережили, розповісти про свої відчуття. Ми також використовуємо для своїх сюжетів цитати з дописів у соцмережах.
Окрім того, ми використовуємо сайти соцмереж не лише для пошуку сенсацій, а й для розуміння того, що люди нині вважають важливим. Їхні позиції щодо подій, які розгортаються в країні та світі, можуть бути порушені на національному рівні. Оскільки ми відстежуємо реакції людей на ті чи інші явища.
Окрема історія — це твіти нашого президента Дональда Трампа, який таким чином є ньюзмейкером мало не щодня.
Якщо говорити про виклики, що їх разом із можливостями породжують соцмережі, то це в першу чергу проблема перевірки достовірності інформації: що є правдою, а що ні. Ми завжди ставимо питання, хто зняв відео та яка його мотивація; чому ця особа хоче, щоби ми його побачили; які наслідки може мати трансляція цього відео; чи було відео змонтовано, і якщо так — то для чого, що саме вирізали. Ще одна річ, до якої ми часто звертаємося — чи є в нас інший погляд на те, що було зафільмовано, з огляду на публікації інших людей із цієї ж локації. Чи є принаймні друге джерело? На третє, четверте, п’яте ми також звертаємо увагу.