Порушення прав дитини в ток-шоу СТБ «Один за всіх» викликало суспільний резонанс — MediaSapiens висвітлював дискусію довкола цього випуску, а також наголошував на необхідності реакції Нацради на такий інцидент.

Зважаючи на те, що програма телеканалу СТБ — лише один із випадків порушення журналістської етики та недотримання прав дитини в ефірах українських каналів, ГО «Телекритика» спільно з Нацрадою організувала круглий стіл «Діти на телебаченні: як висвітлювати та дотримуватися правил», що відбувся 18 грудня. Захід проведений за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США та Офісу Ради Європи в Україні.

У круглому столі взяли участь медіаексперти, юристи, представники правозахисних організацій, психологи, представники державних органів, а також телеканалів (СТБ й «1+1»). Модерували захід Ольга Герасим’юк, перша заступниця Нацради, й Діана Дуцик, виконавчий директор ГО «Телекритика».

Обговорення стосувалось як конкретного випуску ток-шоу, так і загальних аспектів. По-перше, йшлося про етичні стандарти — адже журналісти, висвітлюючи тему дітей, дуже часто порушують Кодекс журналістської етики. Так, медіаекспертка ГО «Телекритика» Мар’яна Закусило навела витяги з українського Кодексу та редакційних настанов іноземних авторитетних мовників, які спрямовані на захист дитини в медіапросторі. Недотримання етичних засад пов’язане в першу чергу з відсутністю системи саморегуляції в українських ЗМІ, в тому числі й на телеканалах. Медіаюрист Ігор Розкладай нагадав, що правила висвітлення подібних чутливих тем мають бути зафіксовані в редакційних статутах мовників та відстежуватися редакційною радою — однак незважаючи на законодавче закріплення цієї норми, телеканали її не виконують. Це пов’язано, зокрема, з тим, що телеканал (юридична особа, яка має ліцензію на мовлення) та редакція — виробник новин часто є різними юридичними особами, а в законодавстві зафіксовано лише, що редакційну раду повинно мати ТРК, яке має ліцензію на мовлення.

Правозахисники та представники держорганів навели українські й міжнародні законодавчі положення, які часто порушуються під час висвітлення теми дітей. Однак не в усьому думки експертів збіглися. Володимир Вовк із Мінсоцполітики наголошував на тому, що інформація про дитину конфіденційна й не становить громадського інтересу, в той час як Ігор Розкладай підкреслив, що громадський інтерес може бути, особливо якщо йдеться про висвітлення випадків насильства. Тож головне питання — як висвітлювати й шукати баланс між дотриманням прав дитини та важливістю розповісти про суспільно значущі речі. Аксана Філіпішина, представниця Уповноваженого з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності, зазначила, що потрібно проводити тренінги для журналістів, а редакції мають регулярно консультуватися з експертами — юристами, психологами. Власне, самі психологи також виступили на заході й підкреслили, що треба замислюватися й над тим, як матеріали з висвітленням насильства впливають на дітей по то бік екрана.

Учасники акцентували увагу й на тому, що Нацрада має активно реагувати на подібні порушення та виносити попередження телеканалам. Наприкінці дискусії учасники погодилися, що необхідна зустріч представників телеканалів, у закритому форматі, де були би присутні експерти, — результатом зустрічі мають бути спільні для всіх правила висвітлення теми дітей. Крок у цьому напрямі уже зробили Комітет свободи слова та ГО «Телекритика», які напрацювали рекомендації з питань дотримання прав дитини засобами масової інформації (ухвалені на засіданні Комітету 23 грудня).

Сьогодні MediaSapiens публікує виступи учасників круглого столу. Згодом ГО «Телекритика» представить дорожню карту, вироблену на основі експертних думок, про те, як вирішити проблему порушення прав дітей у медіа.

Уповноважений Президента України з прав дитини Микола Кулеба, перша заступниця голови Нацради Ольга Герасим'юк і виконавчий директор ГО "Телекритика" Діана Дуцик

Ольга Герасим’юк, перша заступниця голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення:

(MediaSapiens уже публікував детальний коментар пані Герасим’юк щодо випуску ток-шоу «Один за всіх» та реакції на нього Нацради, зараз наводимо репліку Ольги Герасим’юк як модераторки круглого столу).

— В нашому медійному середовищі кажуть, що соціальні-ток-шоу не є засобом заробітку, а мають благородну мету — вони спрямовані на виправлення ситуацій, із якими стикається суспільство. Як людина, що займалася телевиробництвом, я можу сказати: щоб біля телевізора сідала вся країна й думала про те, що відбувається, зовсім не обов’язково наражати жертву насильства на приниження в ефірі. Коли соціальне ток-шоу переслідує мету вилучити насильство з життя жертви, але це досягається за рахунок самої жертви — то вважайте, що це ток-шоу не досягло своєї мети. Держава на певний час ізолює насильника — на 5 чи 7 років, але чи спрацювала ця тема для суспільства? Всі начебто вражені тим, що відбулось, але ми залишили безпомічними, приниженими й незахищеними маленьких жертв, за рахунок відвертості яких нібито був вилучений насильник. Тобто, засіб, яким ми досягаємо мети, спрацював негативно.

Наведу кілька назв сюжетів програм, які можна побачити на наших телеканалах: «Дівчинка-підліток завагітніла від 23-річного хлопця», «Батько зґвалтував дочку і зняв із неї скальп», «Для чого мати задушила 5-річну дочку», «13-річний садист із посмішкою ангела», «Хто порізав у лісі дівчинку-підлітка», «Азербайджанець ґвалтував 5-річну дочку»… Якщо проаналізувати за рік програми, то складеться враження, що ми живемо в пеклі. Немає тем, про які не можна говорити — суспільство перебуває в потребі виробити нове середовище навколо себе, інший моральний клімат. Тому найстрашніші речі, які з нами відбуваються, мають бути проговорені. Але саме від того, як ми проговорюємо — залежить, чи ми показали їх заради цирф-рейтингів, чи заради того, щоб виправити ситуацію.

Треба говорити і про те, як ми обмежуємо доступ дітей до програм, де показуються сцени насильства. Це також тема розмови з каналами, тому що між каналами ще й точаться корпоративні війни, і вони не ставлять право людини поза рамками цієї війни. На наших засіданнях замість того, щоб обговорювати, як уникнути цієї ситуації, канали роблять  усе для того, щоб «відмазатися».

Представниця Уповноваженого з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності Аксана Філіпішина та Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Валерія Лутковська

Аксана Філіпішина, представниця Уповноваженого з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності:

— Оцінюючи те, що сьогодні відбувається з використанням дітей у соціальних шоу, можу охарактеризувати це як дискримінацію за ознакою віку. Використовуючи персональні дані дорослих, ми отримуємо їхню власну згоду, а розповсюджуючи інформацію про дитину, ми покладаємося на згоду — письмову чи усну — законних представників. Однак трапляються випадки, коли батьки чи представники, на жаль, зловживають своїми батьківськими правами — з метою, яку ми не можемо точно визначити.

Всі принципи, як висвітлювати такі теми, давно вигадані, тому що не Україна єдина стикається з такою проблемою. Перш за все — це посили до журналістів. Ми можемо багато говорити про права дітей, батьків, але мова про те, що необхідно готувати журналістів, можливо, розширювати курси з прав людини, з акцентом на правах дитини. Ми готові проводити періодичні тренінги для тих журналістів, які вже здійснюють таку діяльність.

Ще одне питання — це експертне консультування журналістів до того, як матеріал із залученням дитини йде в ефір. Не претендуючи на роль експертної інституції, впродовж останніх двох років ми мали телефонні дзвінки від деяких телеканалів, зокрема від «Інтера» та «1+1», коли журналісти радились, як коректніше буде висвітлити інформацію про дитину в новинах чи шоу. Мінсоцполітики як центральний орган виконавчої влади в цій сфері має також бути експертним органом, до якого могли би звертатися журналісти — найкраще, щоби була певна гаряча лінія, із чітко визначеною відповідальною особою. Питання діалогу між правозахисниками й журналістами має бути на порядку денному, а не просто реагуванням на кожну конкретну ситуацію, ми маємо працювати на превенцію на системному рівні.

Представниця Уповноваженого з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності Аксана Філіпішина та Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Валерія Лутковська та Уповноважений Президента України з прав дитини Микола Кулеба

Валерія Лутковська, Уповноважена Верховної Ради України з прав людини:

— У 2013-му я зверталася до Нацради з приводу питання захисту прав дітей: але тоді ми отримали відповідь, що канали є приватними, Нацрада не має права вказувати, як їм чинити, тож підтримки я тоді не знайшла. Тоді, в 2013 році, ми зібрали представників каналів, спільно з дитячим фондом ООН ЮНІСЕФ, і провели круглий стіл із такого самого питання. Ми говорили, що те, що сьогодні робиться на телебаченні — однозначне порушення прав дитини. Адже навіть якщо законні представники дають дозвіл на показ дитини в ЗМІ, потрібно враховувати, з яких міркувань вони це роблять — комерційних чи з інших. Але дії держави, яка створює політику, й каналів, які так чи інакше розповсюджують інформацію про дітей, мають бути в межах політики стосовно захисту прав дітей. Завдання полягає в тому, щоб діяти в найкращих інтересах людини. Навіть якщо законний представник дитини дає згоду на те, щоб дитину показали, канали мають зважати, чи це є в інтересах дитини, чи ні.

Коли ви показуєте передачі на кшталт «13-річний садист із посмішкою ангела» чи програми «Кохано, ми вбиваємо дітей» із показами насильства по відношенню до дітей, коли ви розповідаєте, як батько зґвалтував двох дівчат, і показуєте цих дівчат — ви тоді берете на себе функції експерта й маєте розуміти свою відповідальність за долю тих дітей, яку ви поставили під велике питання. Як наслідок розмови в кінці 2013 року, в лютому 2014 року ми розіслали рекомендації ЮНІСЕФ щодо того, як мають бути подані інформаційні матеріали стосовно дітей. Деякі канали зважили на ці рекомендації, й у нас тривалий час не було запитань до цих матеріалів. Зовсім не зважив канал СТБ, потім почалися проблеми з каналом «Україна», «Інтер».

Хочу підкреслити, мова не про те, що хтось буде забороняти журналістам використовувати дитину як героя ток-шоу чи репортажу. Мова про те, що в деяких випадках більш коректним є змінити ім’я, закрити обличчя цієї дитини або використовувати темну кімнату, в якій дитину не видно, видно лише силует. Це речі, які є легкими для виконання, але при цьому вони зберігають приватність. Не йдеться про те, щоб заборонити. Треба знайти баланс, який дозволить, з одного боку, захистити інтереси дитини, а з іншого — дотриматися свободи слова.

Уповноважений Президента України з прав дитини Микола Кулеба і перша заступниця голови Нацради Ольга Герасим'юк

Микола Кулеба, Уповноважений Президента України з прав дитини:

— Нещодавно всі були свідками того, як розкручувався педофільський скандал, із використанням сюжету з одного шоу («Один за всіх». — MS), у якому я брав участь. У гонитві за рейтингами з боку каналів відбувається порушення прав дітей, а також маніпулювання фактами. Потрібно однозначно створювати стандарти. Потрібна заборона на те, щоб показувати обличчя дитини. Це має бути окрема кімната, зйомка має вестися зі спини — але ці правила повинні бути однаковими для всіх каналів. Сьогодні всі журналісти розуміють, що люди дивляться ті програми, які викликають емоції, а відверті розповіді дітей якраз і викликають емоції.

У таких випадках я часто виступаю категорично проти участі дитини й прошу ведучого вивести дітей і не допускати їхньої участі. Однак хочу прокоментувати ту програму з моєю участю, яку вже не раз обговорювали. Журналісти розслідують факти й опитують дітей, потім запрошують експертів. Я приходжу на програму, і там дитина в 10 років сміючись розповідає, як її розбещували, це в присутності матері, криміналістів, психологів, — експерти часто просто не вірять, що це правда. Отже, в мене є декілька можливостей. Або піднятися й піти, бо я не згоден, що дитина там присутня. Або сказати, щоби програму не показували, але оскільки є договір із матір’ю, то цього не можу зробити. Або залишитися, щоби зрозуміти, чи було скоєне насильство. Бо журналісти розповідають, що три роки мало місце насильство, всі про це знали, але не можуть довести. Я, як людина, яка має захистити дитину, маю щось робити. Тому я запитую відверто в дитини, чи справді там було розбещення, конкретними словами. І обіцяю дитині, що якщо вона визнає це, я готовий її захищати. Ви не знаєте, що було після програми — я їду з дитиною в міліцію, закликаю слідчих, щоб вони опитали при мені цю дитину, тому що матері все одно. Навіть після цього зізнання працівники правоохоронних органів кажуть: хай їде в Харківську область. Я ж наполягаю — й батька заарештовують.

Про це треба говорити, кричати. За два тижні до виходу сюжету я зібрав фахівців в Адміністрації Президента стосовно сексуального насильства над дітьми. Коли ми дзвонили, запрошували телекомпанії, нас питали: «А герой буде?». Після цієї програми має щось змінитися. Нам треба замислитись, як змінити закони стосовно опитування чи допиту дитину. Той самий канал потім їде в село дитини, знімає, обманюючи й кажучи, що вони є представниками держорганів. Це не є насильство? Не робіть того самого, не маніпулюйте. Я за жорсткі правила — рекомендацій буде замало.

Микола Княжицький, голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності:

— Я би хотів, щоб ми говорили не просто про дітей на телебаченні, а про телебачення й дітей. Адже діти, які могли побачити ролик на телебаченні чи в інтернеті, теж можуть бути травмовані показом — це не менш важливо, ніж участь дітей у ток-шоу.

Хоча комісія з питань захисту суспільної моралі в тій формі, в якій була, нам не потрібна, я розумію занепокоєння церков й інших організацій, які сподівалися, що комісія буде стежити якраз за такими питаннями. Я вважаю, що для відстеження таких питань є Нацрада. Тож є питання до Нацради — коли її попередній склад видавав ліцензії, то вони казали, що «ми так вважаємо». А коли потрібно прийняти рішення в даному конкретному випадку, то Нацрада боїться взяти на себе відповідальність.

Я не вважаю, що канал СТБ треба сильно карати, але висловити позицію потрібно — зробити зауваження, сказати, що наступного разу буде попередження — це було би правильно. Коли потрібно було зробити попередження одному з каналів за новорічний вогник (хоч формально там не було порушення закону), Нацрада знайшла в собі сили зробити це попередження. А чому немає волі зробити хоча б зауваження в такій ситуації? Треба регулювати, обговорювати. Кодекс мовлення — це хороша ініціатива. Але навіть коли немає кодексу, ми повинні діяти швидко і брати на себе відповідальність у таких ситуаціях. Є два питання: перше — використання дітей на телебаченні, друге — як це будуть дивитися діти.

Телебачення має як поважати тих дітей, яких вони знімають, так і пам’ятати про дітей, які перед телевізором. Це стосується багатьох речей, і реклами теж. Наприклад, у нас не заборонена реклама презервативів — протягом усієї доби. З одного боку, це захищає людей від СНІДу й багатьох інших речей. З іншого боку, діти це дивляться, тож це суперечливе питання. Ми зараз заходимо в інше суспільство, де є інтернет, він ніяк не регулюється. Яка противага цьому? Можливо, способом виховання, бо світ інформації ми все одно не обмежимо.

Якщо ми дбаємо про дітей, то варто звертати увагу на інші речі — наприклад, нинішній проект бюджету-2016 передбачає, що школи, де навчається менше 25 учнів, не будуть фінансуватися коштом освітньої субвенції. Це означає, що діти в невеликих місцевостях, гірських районах, не будуть мати підтримки, про них повинна місцева влада дбати. Канали не висвітлюють ці питання, не захищають дітей. Я вже не кажу про дитячі театри, мистецтво. Ми використовуємо кадри з дітьми, де нам потрібно здобувати рейтинг, і не потрібно це прикривати соціальними бажаннями.

Народні депутати Микола Княжицький і Юрій Павленко

Юрій Павленко, член Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформаційної політики, в минулому — Уповноважений Президента України з прав дитини:

— Йдеться про дотримання засобами масової інформації прав дитини при висвітленні в ЗМІ тем для дітей та про дітей. Добре, що Нацрада відновила цей діалог, Комітет свободи слова й інформаційної політики є повним партнером з погляду рекомендацій. Аналіз медійного контенту свідчить про численні випадки порушень прав конкретних дітей у боротьбі за загальні права дитини. Дуже часто в ток-шоу, в інформаційних повідомленнях нібито захищають права дітей, але конкретні порушують — як відбулося в програмі («Один за всіх». — MS) від 30 серпня.

Ще один аспект — у багатьох випадках журналісти трактують права дитини на побутовому рівні, а не у відповідності до законодавства, а «так нам здається», «так ми хочемо». І при цьому ніхто не заглядає ні в Конвенцію про права дитини, ні в українське законодавство, починаючи від Конституції України. Комітет, який розглянув звернення ГО «Телекритика», повною мірою підтримує її позицію — що відбулося порушення й Кодексу журналістської етики, й національного законодавства. І міжнародного законодавства теж, яке нами ратифіковане, починаючи від Конвенції про права дитини, і закінчуючи Конвенцією Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, де ст. 31 чітко каже, як треба захистити дитину, яка стала жертвою сексуального насильства, включаючи й телевізійний продукт.

Окремо хочу відзначити позицію СТБ та вислови пана Володимира Бородянського, який наголосив, що неприкрита розмова і показ дітей були свідомим вибором телеканалу, і мета передачі полягала в тому, щоби змінити ситуацію, коли суто законодавчими нормами неможливо було домогтися припинення насильства над дітьми. На мій погляд, дана заява — це класичний приклад брутального порушення прав дитини під виглядом її захисту. Хоча пан Бородянський і погодився, що, напевне, телеканал припустився помилки, не сховавши обличчя дітей, до сьогодні мінімізації наслідків для дітей не було. На сайті каналу СТБ, якщо набрати «Один за всіх», — перше, що з’явиться — це та сама програма від 30 серпня 2015 року. Жодним чином СТБ не сприйняв рекомендації Нацради. Одним із рішень мало бути звернення до каналу про необхідність блокування ролику в інтернеті.

Я вважаю, що в тому випуску ток-шоу мало також місце порушення прав дитини з боку Уповноваженого з прав дитини, у прямому ефірі. Всі подальші його дії правильні, однак допит не мав бути в ефірі.

Це не єдиний приклад переважання побутового мислення над вимогами законодавства, при висвітленні журналістами проблем дітей. Мають місце різні порушення, зокрема розголошення таємниці всиновлення. Ще зараз деякі канали, висвітлюючи участь дітей у збройних конфліктах, передають присутність дітей у збройних формуваннях як певний героїзм, хоча це грубо суперечить міжнародному законодавству.

Народний депутат Ольга Червакова

Ольга Червакова, перша заступниця голови Комітету свободи слова та інформаційної політики:

— Перше, що я хочу сказати: якщо ми не покараємо насильство, якщо воно не буде нами припинено, то воно буде продовжуватися й у парламенті, й буде повторюватися серед людей, які дивляться на нас як на політичну еліту, копіюють ті самі зразки поведінки. Я свого часу звільнилася з СТБ, коли побачила свій сюжет про парламент — перед ним був сюжет про те, як жінка заморозила власних дітей у холодильнику, а після нього — про трупи тварин. Вся редакція казала, що це неможливо, але всі дивилися й робили самі такі сюжети. Тоді засилля сюжетів про побутове насильство було потрібне для того, щоб витіснити політичні новини — тобто той контент, який впливав на життя людей. На мою думку, це була прихована цензура. Наша дискусія мені нагадує тренд — давайте все заборонимо, а може, ще повернемо Комісію із захисту моралі. Ми повинні повернутись у дискурс, що головний критерій, показувати чи ні — це соціальна значущість. Чи є соціально значущим насильство над дітьми? Так, є. Чи повинно знати про це суспільство? Звичайно, повинне. Це проблема, на яку суспільство повинно правильно реагувати, оцінювати, засуджувати, припиняти — саме суспільство це має робити, а не телебачення, в першу чергу соціальні інститути, правоохоронні органи. Якщо органи не реагують, то доводиться реагувати суспільству.

Розмови про якісь заборони — нещирі, так ми можемо дійти до заборони будь-яких тем, наприклад, про корупцію. Але має бути серйозна дискусія, як висвітлювати. Аналогічне питання із висвітленням інших чутливих тем, наприклад, самогубств — які треба висвітлювати так, щоби працювати на превенцію, тісно співпрацюючи при цьому з медичними установами, надаючи коментарі психолога, щоб була сформована певна позиція, подаючи телефони довіри, соціальних служб.

Заступник директора Департаменту захисту прав дітей та усиновлення Мінсоцполітики Володимир Вовк і представниця Уповноваженого з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності Аксана Філіпішина

Володимир Вовк, заступник директора Департаменту захисту прав дітей та усиновлення — начальник відділу соціального захисту дітей (Мінсоцполітики):

— Мінсоцполітики висловлює стурбованість із приводу того, що показують в ефірах нашого радіо й телебачення. Отже, відповідно до ст. 32 Конституції України, ніхто не може зазнавати втручань в особисте й сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Згідно зі ст. 6 Сімейного кодексу України, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття, малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років, неповнолітньою вважається дитина віцом від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Статті 30, 31, 32 Цивільного кодексу України, які регламентують питання цивільної дієздатності, містять вичерпний перелік правочинів, які можуть вчиняти діти. При цьому визначено, що інші правочиння неповнолітня особа може вчиняти лише за згодою її законних представників. Тобто саме законні представники відповідальні за реалізацію права на безпеку, обігу персональних даних про дітей. Згідно зі статтею 242 Цивільного кодексу України, батьки (всиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей; опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною.

Відповідно до ст. 10 Закону України про захист персональних даних, «використання персональних даних працівниками суб'єктів відносин, пов'язаних з персональними даними, повинно здійснюватися лише відповідно до їхніх професійних чи службових або трудових обов'язків. Ці працівники зобов'язані не допускати розголошення у будь-який спосіб персональних даних, які їм було довірено або які стали відомі у зв'язку з виконанням професійних чи службових або трудових обов'язків, крім випадків, передбачених законом. Таке зобов'язання чинне після припинення ними діяльності, пов'язаної з персональними даними, крім випадків, установлених законом».

Звертаю увагу, що інформація, яка може бути поширена внаслідок участі дитини в телевізійній програмі, є конфіденційною та становить її особисту таємницю — про освіту, сімейний стан, релігійність, дату і місце народження, майновий стан та інші персональні дані. Розголошення якої є порушенням законодавства, оскільки вона не є суспільно значущою та не є предметом громадського інтересу. І право громадськості знати цю інформацію не переважає права дитини на її захист. Поширення персональної інформації про дітей, зокрема тих, які перебувають у складних життєвих обставинах, шляхом їх втягування до участі в різних телешоу має на меті, на нашу думку, виключно турботу про рейтинги. Це призводить не до допомоги таким дітям у скруті, а до різних зловживань по відношенню до них, дискримінації в суспільстві та з боку однолітків, соціальної ізоляції. З огляду на зазначене, просимо врахувати у своїй діяльності інтереси маленьких громадян, сприяти висвітленню у ЗМІ проблемних питань у сфері охорони дитинства та не розголошувати їхні персональні дані.

Юрист Інституту медіа права Ігор Розкладай

Ігор Розкладай, юрист ГО «Інститут медіа права»:

— Дитина перебуває в різних соціальних середовищах — і в кожному з цих середовищах вона потерпає. Я маю на увазі насилля у школі, байдужість батьків, байдужість лікарів, соціальних служб, шкільних психологів. Проблема дуже системна, зараз ми намагаємося вирішити тільки один аспект, який полягає в мовленні й телебаченні. Перше, що скажу, заборони не діють: діти вже в шість років можуть спокійно набрати в Ютубі, що вони хочуть знайти. Тому ми маємо говорити про дотримання певних журналістських стандартів. Вигадувати велосипед не потрібно — в нас є стаття 57 Закону про телебачення і радіомовлення, яка вимагає від кожного телеканалу наявності редакційного статуту та редакційної ради, ця норма діє з 2006 року. Склад редакційних рад на 50 % формує засновник, на 50 % — творчий колектив. У 2007 році був перехідний період, акти мали набути чинності. Ми опитували тоді журналістів і реакція була така, що, мовляв, ніколи не чув, чи нам в обличчя просто сміялися. Такі ради існували радше для того, щоби прибрати якогось небажаного журналіста. Тобто треба починати з виконання чинного законодавства. Потрібно, щоб редакційний статут знав кожен журналіст на телеканалі. В законі прямо написано, що цей статут має містити, в тому числі щодо захисту неповнолітніх.

По-друге, щодо Нацради: ми вже давно говоримо, що наш регулятор беззубий. Невтручання в контент не є регуляцією, бо це не контора з роздачі ліцензій, причому в такий спосіб, як це робилося із «Зеонбудом». Регулятор має ще стежити за дотриманням прав телеглядачів — це, зокрема, прописано у ст. 22 закону про Нацраду. Інше питання: регулятор формується парною кількістю осіб, що дозволяє блокувати окремі рішення, й немає достатніх критеріїв, хто туди може входити. Якщо говорити про зміни в законодавстві, то ми маємо посилювати регулятор: він не має бути органом цензури, але повинен реагувати на подібні події, як обговорюваний нами випуск ток-шоу «Один за всіх».

У нас є закон про захист суспільної моралі, його ніхто не скасовував (хоча я повністю підтримую скасування комісії, бо це була профанація). У нас є стаття 6 Закону про телебачення і радіомовлення, яка забороняє телерадіорганізаціям необґрунтований показ насильства. Немає сенсу вигадувати нові норми та перенасичувати закони, головне питання — виконання цих законів, це наша ахілессова п’ята.

Не можу погодитися з тим, що інформація про дітей — це конфіденційна інформація, й не має суспільного інтересу. Суспільний інтерес може бути, річ у тому, як показати. Є багато методик, як висвітлити проблему, але не нашкодити людині. Потрібно пам’ятати ще й те, що в маленьких спільнотах всі все про всіх знають, і коли ви це демонструєте на екрані — паскудите людині все життя.

Якщо говоримо про захист дітей, треба згадати систему телепозначок для захисту дітей від шкідливого контенту — проект Нацради, який розроблявся багато років, у мене було до нього багато питань, оскільки деякі позначки читалися неоднозначно. Але ідея була правильною — батьки мають бути проінформовані щодо контенту, і більш досконалою системою, не світлофором, який нічого не дає. Треба імплементувати іншу систему, скориставшись міжнародним досвідом, але врахувавши національні особливості.

Якщо в журналіста є сумнів, що його матеріал може завдати шкоди дитині, то він повинен звернутися по консультацію до редактора, юриста чи психолога й порадитися, чи можна публікувати й випускати в ефір матеріал.

Щодо кодексу мовлення, я категорично проти, щоб він нав’язувався мовникам (про проект саморегуляційного Кодексу мовлення детальніше тут). Бо якщо ми говоримо про саморегуляцію, то регулятор може стати майданчиком для діалогу, але він не може нав’язувати текст, тим більше до цього до тексту маса претензій. Але починати розмову про те, що канали мали б дійти до одних стандартів висвітлення таких чутливих питань, як діти, — потрібно.

Представники Офісу Ради Європи Галина Смірнова й Алессандро Саваріс

Алессандро Саваріс, голова з операційних питань Офісу Ради Європи в Україні:

— Робота Ради Європи базується на трьох стовпах: верховенства права, демократії та права людини. Рада Європи має низку рекомендацій, які стосуються сьогоднішньої теми. Коли ми говоримо про захист дітей від шкідливого контенту, то головним документом є Європейська конвенція про транскордонне телебачення. Конвенція була ратифікована Україною, вона містить конкретні вимоги. Головна мета — захист неповнолітніх від шкідливого контенту, зокрема, вказано, що всі програмні послуги, які можуть нашкодити фізичному чи моральному розвитку дітей і молоді, повинні бути показані в такий час, коли діти їх не зможуть побачити. Важливим документом є Директива ЄС про аудіовізуальні медіапослуги, вона приділяє значну увагу захисту неповнолітніх від потенційно шкідливого контенту і передбачає конкретні санкції щодо мовників, які їх порушують. Практика європейських країн така, що вони мають великий набір різних санкцій до порушників, зокрема, це може бути тимчасове призупинення дії ліцензії, рідше повне відкликання ліцензії, можуть застосовуватися фінансові до мовників, у Німеччині, наприклад. Я походжу з Італії, в цій країні було багато проблем та викликів, пов’язаних із захистом неповнолітніх від шкідливого контенту. Для України зараз надзвичайно важливо розробити цілісну сталу довгострокову стратегію захисту неповнолітніх від шкідливого контенту, яка буде гармонізована з європейськими практиками і стандартами.

Заступник голови правління телеканалу СТБ Анатолій Максимчук, віце-президент «Ла Страда Україна» Ольга Калашник і директор департаменту комунікацій «Ла Страда Україна» Альона Зубченко

Ольга Калашник, віце-президент Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда Україна»:

— Якщо говорити про законодавчий аспект, то хочеться зробити акцент на Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства. Також треба згадати ще два документи: Керівні принципи ООН з питань правосуддя у справах, пов'язаних із участю дітей — жертв та свідків злочинів, а також Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей. Ці документи визначають особливі підходи, норми, процедури, якими мають керуватися поліцейські, прокурори та судді.

Чому саме ці документи і яке відношення вони мають до журналістської діяльності? Тому що журналісти проводять деякі заходи, які подібні до дій поліцейських, слідчих та прокурорів: журналістські розслідування, опитування, інтерв’ювання дітей. Опитування повинно проводитися фахівцем — психологом або педагогом. Кількість опитувань та інтерв’ю повинна бути зведена до мінімуму і робитися виключно в інтересах та цілях кримінального провадження. Опитування має проводитись у спеціально відведених для цього місцях. В українському кримінально-процесуальному кодексі зазначено, що допит дитини зобов’язаний проводитися в присутності психолога чи педагога, і кодексом визначно час проведення допиту. Він може тривати не більше однієї години без перерви, й не більш двох годин на день. А зйомки ток-шоу тривають більше однієї години, деякі — 4-5 годин.

Ми вдячні журналістам за висвітлення таких тем, як насильство в сім’ї, жорстоке поводження, сексуальна експлуатація. Ми маємо бути на одному боці, ми союзники в протидії цим ганебним явищам, але давайте робити це фахово, надаючи фахові коментарі після тем насильства, а також ретельно підходити до вибору експертів, які беруть участь у ток-шоу — необхідно ретельно перевіряти приналежність тих чи інших експертів до організацій.

Заступниця директора з наукової роботи Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Любов Найдьонова та медіаекспертка ГО "Телекритика" Мар'яна Закусило

Мар’яна Закусило, медіаекспертка ГО «Телекритика»:

— Є етичні засади роботи журналіста у висвітленні питань дітей, які є базовими в усіх країнах, на які ми хочемо орієнтуватися. Наприклад, Кодекс журналістської етики американської Спільноти професійних журналістів,каже про те, що журналісти повинні «при роботі з неповнолітніми, жертвами сексуальних злочинів і джерелами чи суб'єктами, які не мають досвіду або не можуть дати згоду, використовувати підвищену чутливість». Крім того, сказано, що потрібно «визнати, що право на доступ до інформації відрізняється від етичного обґрунтування на опублікування чи трансляцію».

Кодекс мовлення британського регулятора Ofcom та редакційні настанови BBC широко порушують тему дітей і медіа, наша Нацрада в своєму проекті Кодексу мовлення послуговувалась якраз кодексом мовлення Ofcom. І там ідеться про те, що не лише має бути дозвіл на участь дітей у програмі від батьків чи законних представників, а журналісти передусім мають враховувати інтереси дитини. В проекті Кодексу Нацради зазначено: «У разі безпосередньої участі дітей і молоді у програмах / передачах вони не повинні зазнавати зайвого потрясіння чи хвилювання. Необхідно належним чином дбати про їхній фізичний та емоційний стан і право на гідність, незважаючи на будь-яку згоду, надану ними або їхніми батьками, опікунами чи піклувальниками».

В українському Кодексі журналістської етики є стаття 18, у якій ідеться, що журналісти мають бути особливо обережними при висвітленні питань, пов’язаних із дітьми: «Журналіст та редактор повинні мати обґрунтовані підстави для висвітлення приватного життя неповнолітньої особи (осіб) та дозвіл на це від її батьків чи опікунів. Неприпустимим є розкриття імен неповнолітніх (або вказування ознак, за якими їх можна розпізнати), які мали відношення до протизаконних дій, стали учасниками подій, пов’язаних із насильством».

В жодному разі не йдеться про заборони тем, ідеться про те, яким чином показувати ці теми. Можна не показувати обличчя, не розголошувати персональних даних дитини, таким чином можна розкрити тему, але захистити при цьому інтереси дитини, яка була учасником телепрограми.

Моє враження від того, що відбувається в нашому медіапросторі, — журналіст свої права ставить вище прав інших людей. І вище прав тих людей, про яких він готує матеріал. Наприклад, нещодавно на телеканалі «1+1» був сюжет про проблеми з харчуванням у дитячих садочках міста Буча. Батько одного з дітей не дозволив знімати його дитину — журналісти це представляють у сюжеті так, ніби це перешкоджання їхній професійній діяльності, забуваючи про те, що батьки мають право не дозволити показувати свою дитину. Тобто тут інтерес і приватність дитини важливіші, ніж право на доступ до інформації.

Щодо редакційних рад: практика складається таким чином, що журналісти працюють не на каналах, а у структурах, які створюють контент на замовлення каналів — продакшнах. Норми закону про редакційні статути і ради не поширюються на продакшни, бо вони не є мовником чи каналом. Тому невідомо, чи є взагалі якась редакційна рада, яка координує діяльність редакції.

Щодо Нацради — вона має регулювати контент, впливати на нього, реагувати на скарги глядачів. Є приклад польського регулятора, який насамперед займається питаннями захисту дітей. У Польщі регулятор наклав штраф на мовник лише за те, що на талант-шоу юних моделей члени журі в зневажливий спосіб обговорювали груди учасниці-підлітка. В нас Нацрада може звертати увагу мовників, реагуючи на скарги глядачів, але санкцій, на жаль, не застосовує, посилаючись на недосконалість законодавства. А тим часом законодавство, на наше переконання, дає змогу регулятору впливати на контент. Однак у Нацраді немає консенсусу з цього питання: є окремі члени Нацради, готові реагувати на контент, але окремі члени не готові зі своїх міркувань.

Любов Найдьонова, заступниця директора з наукової роботи Інституту соціальної та політичної психології НАПН України:

— В нашому Інституті розташована єдина в Україні державна лабораторія, яка досліджує проблему психології масової комунікації й медіаосвіти. Внаслідок прийняття проекту бюджету-2016 у тому вигляді, в якому він є зараз, наш Інститут може зникнути, й це нас дуже турбує. Адже саме наукові неупереджені дослідження, з використанням об’єктивних методів, можуть дати відповідь на те питання, яке хвилює медійників, — який же соціальний вплив справляє той контент і те висвітлення дітей, яке ви робите? Тому що тільки знаючи, який врешті ефект буде, ми можемо чітко розуміти, які межі припустимі.

Наша лабораторія вже протягом 10 років проводить моніторинг медіакультури населення України, в тому числі вивчає дітей. За ці 10 років кількість дітей, які витрачають свій вільний час на телебачення, значно зменшилася. Раніше воно було на першому місці за витратою вільного часу, зокрема серед підлітків та старшокласників, а нині займає третю позицію, а музика й інтернет — на перших позиціях. Тим не менш, у середньому по Україні підлітки витрачають 20 годин свого часу на тиждень на перегляд телебачення. Чи є в нас адекватне наповнення цих 20 годин, контентом, який розвиває дітей? На жаль, на сьогодні я не можу підтвердити, що все те, що споживають підлітки, дивлячись телебачення, спрацьовує на їхній когнітивний, психічний, соціальний розвиток. Дитина використовує телебачення, щоб розширити свої уявлення про світ — те, що ми пропонуємо в порядку денному телебачення, те фактично й існує в образах для дітей.

Цього року, досліджуючи індикатори психологічного благополуччя, ми отримали статистично значуще підтвердження, що діти, які дивляться телебачення, мають нижчі показники психологічного благополуччя. Це факт, отриманий за результатами дослідження понад двох тисяч підлітків та старшокласників. Тож маємо розуміти, що до психотравм, які накладаються на дітей реальністю, ще додається медіатравма, яка погіршує стан психологічного благополуччя дитини.

Хочу також зазначити, що ми тут часто вживаємо фразу «використання дитини при створенні медіапродукту». Чи говоримо ми про використання дорослої людини при створенні медіапродукту? Мені здається, нам треба уникати такого формулювання. Ми можемо залучати дитину, але жодним чином не використовувати. Тому що це не є об’єкт, дитина — це суб'єкт, права якого ми сьогодні захищаємо. Це деталь, але як ми формуємо дискурс, таку реальність ми потім і отримуємо.

Нам потрібно журналістів освічувати не тільки щодо права — треба давати їм знання з погляду медіапсихології, щоб вони розуміли, чому такі правила створено. Проблема не лише в законодавстві: треба, щоби були запущені психологічні механізми дотримання цих правил. Щоб у журналістів були знання про шкоду, якої може завдати телебачення розвиткові дитини. Медіа мають виконувати медіаосвітню функцію і впроваджувати ці знання. Приєднуюся до того, щоби проводити тренінги, оскільки ми маємо медіапсихологічні напрацювання, які будуть корисними для журналістів.

Члени правління Асоціації психологів України Олена Онащук та Антоніна Муштенко

Антоніна Муштенко, член правління Асоціації психологів України, психолог, педагог, тренерка проекту «Школа для батьків»:

(MediaSapiens публікував окрему репліку пані Муштенко на цю тему.)

— З одного боку, справді необхідно висвітлювати всі некрасиві події, які відбуваються в нашому суспільстві, бо це реалії нашого життя. З іншого боку, треба згадати про вплив того, що ми бачимо по телебаченню, на людей і особливо на дітей. Подивіться, який обсяг теми насильства в тій чи іншій формі — від загального мовлення. Він просто не зіставний. Це призводить до того, що маленька людина, яка тільки формує свій світогляд, сприймає світ, де насильство — це норма. Втрачається чутливість, де той поріг — чого можна, а чого не можна.

Чи замислюються канали про те, що вони продукують? Якщо ми думаємо про дітей, то ми повинні створювати продукт для дітей. Діти на телебаченні повинні бути в програмах, які створено для дітей. Ми повинні створювати те, що виховує — для того, щоб діти мали нормальний психічний розвиток. Так, це не приносить прибутку, але це важливо для формування нашого суспільства. З дорослими ми нічого не зробимо, а дітям повинні пропонувати щось інше.

Заступник голови правління телеканалу СТБ Анатолій Максимчук

Анатолій Максимчук, заступниця голови правління телеканалу СТБ:

— І журналісти, й наше суспільство недосконалі, ми справді маємо прагнути до високих стандартів, які нам зараз пропонуються, — європейські, американські Важливо обговорити не конкретну ситуацію, а напрацювати на майбутнє спільні підходи, які мають стосуватися всіх каналів, оскільки наше медіасередовище дуже різне. Й ті війни, про які йшлося, вони, на жаль, існують, і є тими чинниками, які створюють певні проблеми. Є теми, які не мають використовуватися в корпоративних війнах, і діти — одна з цих тем. Я вважаю, що соціальні ток-шоу викликають великий інтерес глядачів, тому що це стосується кожного. Питання форми подачі справді дискусійне, обмін думками з цього приводу має бути. Але ці соціальні ток-шоу зараз дивляться люди, і вони змінюються. Я візьму інший приклад — «Зважені та щасливі». Здавалось би, смішне шоу, але це шоу змінило багатьох людей. Так, може, це занадто різко, але, на жаль, у нас люди звикли до цих болючих тем, вони це сприймають. Якщо раніше, півтора роки тому, коли починався Майдан, кожна подія викликала емоції, гибель перших людей шокувала, то зараз це вже статистика. Чутливість суспільства притупилася, ми повинні враховувати й цей фактор.

Щодо звинувачень про рейтинги. Як на мене, рейтинги для медіа — це піти, зняти гарячу тему й кинути її. Й інша історія — що є адвокат, якого проект оплачує та контролює. І журналісти хочуть, щоби справу довели до кінця, у двох справах досудове слідство закінчено. Діти єдиною надією своєю побачили телебачення, люди не вірять соцслужбам. Потрібно говорити не лише про те, як висвітлювати, але й як реагувати — говорити про відповідальність інституцій. Медіа не повинні цього робити, вони не повинні наймати адвокатів, але іншого виходу немає.

Важливо, щоб ми напрацювали нові стандарти, щоб це було на майданчику Нацради, із залученням фахівців. Учасники ринку мають сісти й домовитися, мені подобається формат, який ми маємо зараз, і особисто я буду брати участь у кожній наступній нараді.

 Шеф-редакторка ранкових новин "1+1" Мар'яна Воронович

Мар’яна Воронович, шеф-редакторка ранкових новин («Студія 1+1»):

— Реалії нашого життя такі, що дуже часто через бездіяльність соціальних служб і правоохоронних органів люди вбачають у медіа єдиний спосіб вирішення своїх проблем. Новини не можуть пройти повз висвітлення таких соціально значущих проблем. Ми маємо показувати найстрашніші чиряки на нашому суспільстві. Інша справа — що медіа інколи показують ці проблеми з порушеннями, що призводить до ще більших проблем відносно конкретної сім’ї чи конкретної дитини. З одного боку, ми десь проблему вирішуємо, а з іншого боку — ще більшу створюємо. Якщо говорити загалом про ток-шоу: якщо там порушується питання протизаконної дії щодо дитини, то очевидно, що повертати дитину в те середовище, звідки її висмикнули, це реально злочин. Навіть за умови надання адвоката і психолога. Можливо, дитина повинна перебувати якийсь час в оточенні соціальних працівників, психологів адже «моральні кодекси» в селах, малих громадах зовсім не такі, як у мегаполісах.

До нас щодня надходять десятки запитів, які мали би вирішити соціальні служби на районному рівні, й ми не можемо пройти повз. З іншого боку, як знімати, інтерв’ювати — погоджуюся, що мають бути певні стандарти. Має бути навчання для журналістів, консультація з психологами, медиками, експерти громадських організацій. Я погоджуюся, що необхідно виробити спільні стандарти, спираючись на експертні поради та законодавство. Я думаю, що це буде найкращий спосіб, у який ми можемо й повинні висвітлювати гострі соціальні проблеми, де фігурують діти.

Фото й відео Олексія Темченка