Книжка надрукована у повній версії українською та у скороченій — англійською мовами. Крім того, вона також є у вільному доступів мережі. За загальну редакцію відповідав директор Інституту Володимир Горбулін. MediaSapiens публікує найголовніше з виступу, де Володимир Павлович розповів, що таке гібридна війна, та коротко виклав три сценарії розвитку подій для України.

«Ніхто й ніколи не знає, коли гібридні війни закінчуються»

Гібридна війна й «гібридний мир» — це нескінченна кількість конфліктів на різних територіях земної кулі, які дуже слабко залежні і практично не піддаються кореляції, проте кожен із яких становить загрозу миру. Якщо згадати американського математика й головного теоретика системи хаосу (Едвард Лоренц. — Ред.), можна сказати: помах крил метелика в Південно-Східній Азії може закінчитися масовими проблемами з еміграцією в країнах золотого мільярду, в країнах Заходу.

Звідси можна формулювати різні дефініції гібридної війни. Я спробую сформулювати тільки кілька основних, із моєї точки зору, її характеристик. По-перше, ніхто й ніколи не знає, коли вона починається. По-друге, ніхто й ніколи не знає, коли гібридні війни закінчуються. Вони можуть з’являтись і розвиватися на найвіддаленіших ділянках земної суші. І найголовніше — в гібридній війні не буває переможців. Може бути успіх, але перемогти в гібридній війні неможливо.

Ознаки безпосередньо гібридної війни з’явилися в 1945 році, коли Радянський Союз і Захід вступили в період так званої «холодної війни». Тоді вперше почали використовувати невоєнні методи протистояння. Хоча потім ціла низка конфліктів у Кореї, на Близькому Сході, в Африці, Латинській Америці супроводжувались військовими діями. Проте все ж таки перші протистояння були в театрі «холодної війни». Це в першу чергу інформаційна війна. Ба більше, вона потім отримала назву у спецслужб США «активні дії, які вели Радянський Союз проти Сполучених Штатів». США, зрозуміло, намагалися відповідати.

«Ця книжка слугуватиме мостом, по якому ми обов’язково поїдемо на Захід»

Мені дуже подобається фраза Андреаса Умланда, німецького політолога, який сказав, що сьогодні знову виникла ситуація з протистоянням проліберальних і антиліберальних сил. Але головне, що центром цього протистояння стала Україна, яка несе на собі основний його тягар. Ми справді як країна несемо найбільший тягар. Ми третій рік перебуваємо у драматичному становищі. Йде війна, ллється кров.

Наш Інститут шукав своє місце в цій боротьбі за незалежність України і за її суверенітет. І мені здається, що якоюсь мірою ми відкрили ідеологічний фронт. Незважаючи на велику кількість документів, які Інститут має готувати по своєму статусу, ми в 2015-му році випустили книжку «Донбас і Крим: ціна повернення» та на початку цього року «Гібридна війна: український фронт». Остання книжка вже викликала великий інтерес у наших західних друзів, вона вже певною мірою прокоментована в Росії. Думаю, ця книжка слугуватиме мостом, по якому ми обов’язково поїдемо на Захід. Щоби там розуміли, так само, як ми тепер розуміємо: говорити сьогодні про те, що «Україна просто мучиться з Росією у своїх стосунках» — це велика помилка. Сьогодні світ вступив у нову війну, назва якої «гібридна і світова».

Війна йде на всіх фронтах: це й економічна галузь, і політична, і військова, а найголовніше — гуманітарна. Використовуються всі засоби і великі кошти, щоби посварити США з ЄС, щоб у Європейському Союзі виявилося більше євроскептиків, аби вони зіграли вирішальну роль на виборах у Європі. Ми вже відчули наслідки, коли референдум у Голландії щодо асоціації України та ЄС фактично став питанням ставлення голландців загалом до ЄС. Тому я думаю, що нам доведеться довго боротися за свою незалежність та суверенітет. Я абсолютно переконаний у тому, що ця книжка допоможе правильному розумінню як у нас усередині України, так і за кордоном.

«Мені ніколи не спадало на думку, що колись ми дійдемо до війни»

Я мав можливість із самого початку нашої незалежності працювати на найвищому рівні із російськими головними особами. Ніколи в приватних бесідах (а не за столом переговорів) я не чув, щоб вони сказали: «Україна таки держава і ми всіляко вітаємо цю державу». Ми дуже важко йшли до укладання великого договору з Росією. Він був необхідним для того, щоб ми могли себе відчувати більш-менш спокійними щодо наших кордонів. Але прийняття цього договору затягувалося до тієї пори, поки не були підписані всі угоди відносно Чорноморського флоту. Вони були дуже важкими для України, але необхідними. Щодо питання Криму й тоді найвищі особи російської влади усміхаючись казали: «Ну а Крим, ну а Крим?»

Безумовно, ми їм відповідали, що Крим український є й українським буде. Я мав можливість бути присутнім на перемовинах у період із 1994 по 1998 рік між президентом і помічником по нацбезпеці Росії та президентом й помічником із нацбезпеки України, і скажу вам відверто — постійно виникало питання Чорноморського флоту й наших боргів. На жаль, так трапилося, що в перші роки незалежності ми змушені були закуповувати газ і ТВЕЛи (тепловидільний елемент. — Ред.) для атомних електростанції, не плативши грошей. Це поставило нас у дуже важкі умови. Але ми тоді вийшли з цього становища й вийшли, на мій погляд, на рівень рівноправних сторін. Я не хотів би перебільшувати, але мені ніколи не спадало на думку, що колись ми дійдемо до війни.

Щодо нашої оборонної промисловості, розвідки, нашого Міністерства оборони… Інститут зробив аналіз, що незважаючи на всі труднощі, за ці два з лишком роки нам вдалося все-таки зробити багато в країні. І ті зміни, що нам вдалося реалізувати, дають мені основу для віри в наше світле майбутнє.

Три сценарії

Два аспекти, на які я також хотів би звернути увагу. Перше — ми в цій книжці не могли пройти повз того, що називається національною пам’яттю. А я з дітей війни і дуже добре пам’ятаю, що було в перші післявоєнні роки. Ніколи історія не використовувалась як інструмент війни. Я не знаю, яку треба мати голову на плечах, щоб історію зробити таким інструментом. А це робить Російська Федерація. Виявляється, перемогли тільки росіяни у Другій світовій війні. Я кажу про це не випадково, тому що те, що відбувалось у Тихому океані у війні між Японією та США і по втратах тощо — це теж жахлива ситуація. І всі народи Радянського Союзу брали участь у перемозі у війні. І я пам’ятаю у свої шість років, яке це було свято в місті Горлівка на Донбасі 1945 року. Тому я вважаю, що це гріх, який взяли на себе керівники Російської Федерації і який обов’язково ще їм зарахується.

Другий аспект. Ми не наважувалися прогнозувати, тому що у випадку гібридної війни прогнози — справа вкрай невдячна, але все ж вибудували три можливих сценарії. Перший — це битва; другий — ультиматум, третій — деградація.

Деградація — це коли ми відмовимося від своєї незалежності й перейдемо в категорію другосортної держави. І будемо поступово помирати у своїй бідності, не розуміючи, що ми за країна й куди прямуємо.

Другий варіант передбачає практично ультиматум. Коли ми погодимося з усіма вимогами Російської Федерації, якою має бути Україна. Тут можна сказати фразу, що безпека Росії, за яку так хвилюється пан Путін, закінчується там, де починається безпека інших країн.

Битва… Думаю, що ми тепер готові захищати свою країну й незалежність. Найголовніше, що потрібно для цього, — єдність українського народу. Він тяжкими шляхами йде до цієї єдності і я вірю, що наш народ переможе в цій битві.