Новинки «Книжкового Арсеналу», які розширять ваш світогляд

30 травня в столиці стартував щорічний марафон для книголюбів. Знову постає питання, як побувати на кількох літературних подіях одночасно й донести до дому кілограми свіженьких книжок — щойно із друкарень. Саме так: навіть літературні оглядачі не змогли зазирнути у фізичні примірники всіх новинок — деякі приїдуть прямо в «Мистецький Арсенал». Проте MediaSapiens, звісно ж, сумлінно ознайомився з їхніми уривками, аби не дати своїм читачам розгубитися на найбільшому літературному заході Києва, що триватиме до 3 червня.

У нашій добірці — шість різнопланових нон-фікшн видань із датами їхніх презентацій. Про деякі з них ми детальніше поговоримо в наступних оглядах.

«Вогонь і лють: всередині Білого дому Трампа», Майкл Вулфф (#книголав, 2018).

Щойно українською вийшла сенсаційна книжка американського журналіста Майкла Вулффа про перші дев’ять місяців на посаді 45-го й, вочевидь, найбільш скандального президента США Дональда Трампа. Це ґрунтовна робота досвідченого автора: з 1970-х років Майкл Вулфф співпрацює з найвідомішими американськими виданнями — The New York Times, New York, The Guardian и The Hollywood Reporter. Після перемоги Трампа на виборах журналіст запропонував президенту написати книжку про нього й отримав згоду. Це вже потім його адвокати намагалися призупинити випуск книжки. У світі вона вийшла в січні, й за кілька днів продався перший мільйон примірників. Дональд Трамп назвав Майкла Вулффа «психічно хворим» і пообіцяв переглянути американське законодавство щодо наклепу.

Для написання «Вогня і люті» журналіст узяв понад 200 інтерв’ю: із самим Трампом та його найближчим оточенням — як із владних кіл США, так і бізнесових. Зібраний матеріал дозволив Майклу Вулффу розповісти дещо цікаве про життя Дональда Трампа до політики, його родину та звички, а також прихід до влади — несподіваний як для нього, так і для його штабу й, звісна річ, суперників. Ну і про найголовніше: які знання Дональд Трамп мав про управління країною й хто чинить на нього вплив (зять Джаред Кушнер? радник Стів Беннон? медіамагнат Руперт Мердок? хтось ще?), чим були обумовлені призначення і звільнення в Білому домі та як узагалі президент США ухвалює рішення.

Схоже, що Майкл Вулфф поставив собі за мету розповісти не так хроніку радикальних змін у політиці США, як про саму особистість Дональда Трампа — незрозумілу для більшості людей, навіть близьких. Ця книжка здебільшого дуже критичних думок про нього, їх поділяє й автор, який 18 місяців зблизька спостерігав за президентом США. Він висловлюється про нього дуже й дуже гостро.

Читати всім, хто цікавиться міжнародною політикою, справді хоче знати про перипетії зміни господаря в Білому домі та уявити, що це за чоловік — який погрожує Кім Чен Ину та збирається з ним зустрітися, раптом вирішує, що столицею Ізраїлю має стати Єрусалим, обожнює Twitter та є головним «гнобителем преси» з-поміж світових лідерів (на думку Комітету захисту журналістів).

Презентація: 2 червня о 19:00, «Видавничий майданчик». Учасники: експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко, політолог Павло Білак, перекладач Максим Яковлєв та журналісти Сергій Швець та Сергій Іванов.

«Єгипет: харам, халяль», Пьотр Ібрагім Кальвас («Човен», 2018) 

Молоде українське видавництво нехудожньої літератури, яке має особливий інтерес до репортажів, презентує книжку поляка, який у 37 років прийняв іслам і невдовзі переїхав до Єгипту. Живучи в Александрії, він досліджував цю сповнену протиріч країну й писав про неї для видань Gazeta Wyborcza, Polityka, Voyage та інших. Автор восьми книжок, Пьотр Ібрагім Кальвас також був номінований на польську літературну премію Nike.

Не секрет, що в Єгипті побували більшість українців, які в принципі мали досвід подорожей за кордон. Червоне море, пірнання з аквалангом, режим «усе включено» в готелі. Для допитливих — Каїр та піраміди. Більшість бачили там саме це, проте Пьотр Ібрагім Кальвас розповідає геть про інше: про побут простих єгиптян, наслідки для них Мідану Тахріру та інших подій останніх років, про переслідування коптів [нащадки корінного арабського населення Єгипту, послідовники однієї з найдавніших християнських церков — монофізитської] й методики навертання у свою течію салафітами, про фемінізм, відторгнення західних цінностей і віру в долю. Про все, що, за єгипетською традицією, «халяль» — дозволено та «харам» — заборонено.

А ви знали, що в Єгипті до 75 % жінок зазнають обрізання, а третина населення — неписьменна? Отож-бо. Фактів, що вас здивують, у цій книжці багато.

Пьотр Ібрагім Кальвас дуже яcкраво змальовує життя мешканців цієї країни через розмови з ними. З випадковими перехожими, сусідами та добрими друзями, інтелектуалами та торговцями. Він пише про різне — як про кухню й дозвілля єгиптян, так і про найбільші соціальні проблеми в країні. Автор не засуджує, а радше співчуває. Кальвас пише про Єгипет із любов’ю й запрошує читача відкрити його для себе.

Читати всім любителям подорожей і «добротного» польського художнього репортажу.

Презентація: 3 червня о 12:00, зал «Футура». Учасники: журналісти й письменники Пьотр Ібрагім Кальвас, Наталка Гуменюк, Володимир Єрмоленко, Олеся Яремчук.

«Homo creativus. Як новий клас завойовує світ», Річард Флорида («Наш формат», 2018).

Річард Флорида — знаний економіст і журналіст, теоретик урбаністики, професор Торонтського університету. Найбільш відомою його ідеєю є, власне, та, що описана в цій книжці — становлення креативного класу. Він уперше написав про це в 2002 році. Тоді, як згадує Флорида в передмові, його жорстко розкритикували: лідери думок не бачили ознак початку панування нового класу. Проте кінець 2000-х і, зокрема, світова фінансова криза показали, що попередня економічна модель, яку автор називає «фордистською», остаточно занепала. Українською вийшло оновлене видання про всі соціальні, демографічні, психологічні характеристики креативного класу та його вплив на економіку, географію й організацію праці.

Автор наголошує, що креативність — це не лише про представників давно відомого набору творчих професій: письменників та журналістів, художників та дизайнерів, музикантів і діячів теарту, чи, наприклад, винахідників. Це щось, чим володіють усі люди, щоправда — різною мірою. Це здатність творити, яка завжди цінувалася дуже високо, проте в останні десятиліття люди почали визнавати це й використовувати.

Річард Флорида переконаний, що сучасну економіку рухає не так інформація та знання, як креативність. Саме ця риса стала вирішальним чинником конкурентної переваги — причому в будь-якій сфері: «від автомобілебудування до моди, від харчових до інформаційних технологій».

За підрахунками автора Homo creativus, у середньому 30 % мешканців США належать до креативного класу, а в деяких регіонах і більше (і мова не лише про Кремнієву долину чи Нью-Йорк). Це чоловіки та жінки з найбільшими зарплатами та впливом. Люди ліберальних поглядів, які виступають проти будь-яких обмежень, прагнуть вражень і думають про довкілля, які хочуть жити здоровішим та щасливішим життям — і змінюють відповідно до свого бачення райони та міста. Це вже не суспільство споживацтва.

Це ґрунтовна, але не надто проста за викладом книжка, яка потребує уважного читання. У ній Флорида також радить, як мотивувати креативних людей і розкрити їхній потенціал задля розвитку вашої справи, тож вона має й практичну цінність для керівників.

Презентація: 2 червня о 13:00, бізнес-сцена. Учасники: громадський діяч та бізнесмен Марк Зархін, голова EPAM Ukraine Юрий Антонюк, гендиректор PPV Knowledge Networks Володимир Воробей, керівник студії Animagrad Єгор Олесов та засновник культурно-освітнього простору LABS Микола Демченко.

«Франческа. Повелителька траекторій», Дорж Бату («Видавництво Старого Лева», 2018). 

Дорж Бату, або Андрій Васильєв — український журналіст бурято-монгольського походження. Він 20 років працював у медіа, значну частину часу займався міжнародкою: був кореспондентом «1+1» та «Інтера», згодом — «Голосу Америки». Андрій також є членом Медіакорпусу ООН, не раз працював у гарячих точках. Кілька років тому Андрій радикально змінив професію: тепер він коригує траєкторії й контролює польоти космічних кораблів та сателітів у Національному управлінні аеронавтики й космосу (NASA). Про цей досвід роботи з космосом він розповідав спершу на своїй сторінці у Фейсбуку, а потім — у цій книжці.

Математикиня Франческа — це напарниця Андрія в організації, з якою вони щодня спілкуються із Г’юстоном і вирішують часом такі непрості й стресові завдання. Це дуже незвичайна дівчина — гонорова й чутлива, смілива та беззахисна, а ще — добра та сімейна, яка проте на роботі весь час вскакує в халепи. Автор щиро й просто розповідає про їхні робочі будні на базі NASA, якою керує характерний американський полковник Вескотт (справжній, але як із кіно). Є тут і інші персонажі — колоритні й цікаві: професор Рассел, який вчить парочку теорії, жінка-сержант Сара, яка до армії була балериною, рядові солдати ВПС США, родина Франчески, родом із Сицилії, із власним рестораном зі «справжньою піццою» та зв’язками в мафії...

Окрім опису робочих ситуацій та персоналій колег, Дорж Бату ще й освічує читача: завдяки цій книжці можна краще уявити, яким чином рухаються супутники, МКС та інші об’єкти в космосі, якою може бути ціна помилки й чому відбуваються зіткнення, як коригуються траєкторії і скільки в цьому процесі математики, які цікаві проекти щодо космосу роблять американські школярі…

Це книжка, яку легко можна прочитати за день — і отримати задоволення. Свіжий, легкий та захопливий мікс із пізнавальних історій про космос та сценок із життя одного маленького колективу NASA, в центрі яких — красуня й розумниця Франческа, — це щось новеньке для українського нон-фікшну. Щось, чого йому бракувало й чого надалі хочеться більше.

Презентація: 2 червня 17:00, «Кафе Європа». Учасники: Дорж Бату, перекладач Олекса Негребецький, видавчиня Мар'яна Савка.

«Ревю одного журналіста», Арнольд Шварц («Видавництво 21», 2018).

А ось це вже зовсім несподівана новинка з когорти книжок для медійників! «Ревю одного журналіста» вийшла друком 1928 року німецькою мовою. Її автор — чернівецький журналіст, шеф-редактор газети Czernowitzer Allgemeine Zeitung. Нею він підсумовує 25-річний ювілей роботи журналістом.

Шварц розповідає про те, як розпочав кар'єру журналіста, про виникнення в місті популярної преси й становлення інформаційних служб, якому сприяла російсько-японська війна. Згадує про значення появи телефонного зв'язку з Віднем та іншими великими містами: це дало змогу газеті, яка почала виходити двічі на день, давати оперативні новини. У Чернівцях тоді постала конкуренція видань, а преса, на думку автора, перестала бути провінційною. Редактор Czernowitzer Allgemeine Zeitung затято запроваджував інновації і зміг виростити журналістів, які потім зробили успішні кар'єри у різних частинах світу: від Берліна до Нью-Йорка...І цих персонажів —своїх колег — Арнольд Шварц описує дуже яскраво.

Арнольд Шварц зокрема розповідає також про професійні стандарти тогочасних газет, найбільш затребувані аудиторією теми й приводи для журналістських розслідувань, а також про перших піарників у Чернівцях. Він розмірковує про місію професії та вплив преси на суспільну думку.

На самому початку книжки, в якій і дотепер кожен журналіст знайде чимало подібного до реалій свого життя (і водночас дізнається стільки нового!), автор каже, що «це лише праця щоденного журналіста, який з імпровізації спогадів прийняв швидке рішення створити цю книгу і це рішення негайно, змахом руки, реалізував у манері, притаманній нашій професії». Ця цитата також добре передає стиль оповіді, її пишну й водночас по-журналістськи конкретну мову. Не віриться, але автор надиктував книжку стенографістам за чотири дні.

«Ревю одного журналіста» —  це дуже особлива й тепер, майже через століття, цінна книжка, сповнена цікавих, а інколи й майже неймовірних, проте реальних історій. 

Арнольд Шварц навряд міг очікувати, що за 90 років його «рецензію на самого себе», особисті професійні підсумки видадуть українською в українських Чернівцях. Її читання нагадує подорож у часі, зокрема й завдяки великій кількості фотографій тих років. Книжку чернівчанина варто читати не лише медійникам та дослідникам історії журналістики, а й усім, хто цікавиться минувшиною.

«Ілюзія знання. Чому ми ніколи не думаємо на самоті», Стівен Сломен і Філіп Фернбак (YakabooPublishing, 2018). 

Двоє маститих американських фахівців із когнітивістики взяли на себе непросте завдання: розповісти широкій аудиторії про природу знання  і його роль у сучасному світі, яка з розвитком інформаційних технологій стрімко зростає. Адже всі ми є частиною епохи, де знання — будь-які, але зокрема наукові, й освіта ніколи не були настільки доступними. Нині як ніколи легко нині й перевіряти знання, а попри це світом поширюються дезінформація та фейки. А людей, які вірять у конспіративні теорії, забобони чи то пак виступають проти щеплень (така тенденція актуальна не лише для України, а й для деяких американських штатів), лише більшає. Виникають рухи неолуддитів, які декларують спротив науці та технічного прогресу. Стівен Сломен і Філіп Фернбак пояснюють, як в ХХІ столітті можливі подібні погляди. 

Ще у вступі когнітивісти зазначають про те, як мало насправді знає людина щодо принципу роботи речей щоденного вжитку, як-от унітаз, чи пересічний американець щодо відомих історичних подій: скажімо, про передумови Перл-Гарбору. І попри необізнаність у багатьох аспектах, забудькуватість й сприймання чималої кількості фактів на віру, людство усе ж робить нові відкриття та прогресує.

Сломен і Фернбак наголошують, що всі ми живемо у спільнотах знання, а те, що ми вважаємо «своїми» знаннями, насправді — експертні, про які ми чули. Високорозвинені суспільства, на їхню думку, складаються з окремих осіб, які напрочуд мало знають, а своїм розвитком завдячують ефективності обміну знаннями.

Великою перевагою цієї книжки є яскраві приклади з життя та світової історії, а також проста подача матеріалу. Варто читати тим, хто замислюється про майбутнє, когнітивні можливості особистості й людства в еру інформаційних технологій.

Визначилися, що зацікавило? Ще одна наша порада: беріть на «Книжковий Арсенал» торбинку побільше!

Книжки та уривки з них люб’язно надані на огляд видавництвами «Наш формат», YakabooPublishing, «Книголав», «Човен», «Видавництво 21» та «Видавництво Старого Лева».

comments powered by Disqus