Що після замаху на Анабель Ернандес?

Що після замаху на Анабель Ернандес?

00:00,
18 Січня 2014
2022

Що після замаху на Анабель Ернандес?

00:00,
18 Січня 2014
2022
Що після замаху на Анабель Ернандес?
Що після замаху на Анабель Ернандес?
Реакція уряду Мексики на інцидент із журналісткою-розслідувачкою, яка пише про наркобаронів, визначатиме, наскільки серйозною буде загроза пресі в Мексиці 2014 року

«Нападники беруть приступом будинок шанованої мексиканської журналістки-розслідувачки. Реакція федерального уряду Мексики на цей інцидент визначатиме, наскільки серйозною буде загроза пресі в Мексиці 2014 року», – заявила менеджер зі свободи медіа Міжнародного інституту преси (IPI) Барбара Тріонфі (Barbara Trionfi).

Подробиці інциденту, що стався під завісу старого року, наводить часопис Processo, в якому мексиканська письменниця і провідна журналістка-розслідувачка Анабель Ернандес (Anabel Hernández) публікує резонансні викривальні матеріали.

Озброєна група, принаймні з 10 осіб, увірвалася в її будинок у штаті Мехіко, повідомив часопис. За свідченням очевидців, вони проникли через вікно, виламавши його ломами. Прибулі були озброєні гвинтівками та обрізами (за іншою версією – AK) і тримали у напрузі житлову зону. Охорона житлової зони не втручалася.

Свідки розповідають, що спочатку бойовики назвалися судовими агентами, а потім агентами федеральної поліції, які «здійснюють операцію». Вони прибули на вантажівках без номерних знаків і були одягнені в цивільне. Спілкуючись по радіо, доповідали про те, що відбувається, особі, яку називали командиром чи шефом.

Нападники вивели з ладу систему відеоспостереження у житловій зоні. Охоронця, який перебував у будинку журналістки, «знешкодили». Його посадили у вантажівку, а потім викинули обіч шляху.

Під час рейду в її оселю Анабель Ернандес на місці не було. За фактом вчиненого нападу вона подала скаргу до офісу Спеціального федерального прокурора, що розслідує злочини проти свободи слова. Натомість столична прокуратура передала її справу на загальний розгляд генеральної прокуратури Республіки, агенти якої, за словами журналістки, «погрожували, що не гарантують їй безпеку».

Журналістка вже стикнулася з цим, коли через телефонні погрози смертю та відсутність належної реакції з боку влади змушена була відмовитися від поїздки на презентацію виданої 2013 р. своєї книги «Мексика палає» (México en llamas).

Як повідомив сайт The Knight Center for Journalism in the Americas, мексиканські та іспанські репортери надіслали листа президентові Мексики Енріке Пеньї Ньєто з осудом вчиненого рейду, вимагаючи розслідувати його. «Журналісти, – йдеться в ньому, – стурбовані безкарністю озброєних груп, тим, що вони розгулюють на свободі й брутально придушують права всіх мексиканців, глузують із влади, особливо у сфері свободи слова, як це сталося у справі Анабель Ернандес». «Ми нагадуємо владі, що безкарність, причина якої – неспроможність розслідувати й покарати агресивні дії проти журналістів, створює сприятливі умови для того, щоб вони тривали й далі, – наголошується у листі. – Небезпека загрожує не тільки професійним репортерам. Шкоди зазнає суспільство. Кожен новий акт агресії наражає на небезпеку право суспільства на доступ та отримання інформації».

Анабель Ернандес, на яку було вчинено новий замах, кинула сміливий виклик ворогам вільної преси – потужним наркокланам та їхнім корумпованим владним покровителям.

Вона співпрацювала з національними медіа: Milenio, El Universal, її додатком із розслідувань La Revista та з новинним сайтом Reporte Indigo. Нині співпрацює з аналітично-новинним тижневиком Proceso і пише книги, в яких викриває наркотрафік і пов’язану з ним урядову корупцію.

У найвідомішій із них – «Наркобарони» (Los Señores del Narco), що вийшла друком і англійською мовою та набула міжнародного розголосу, Ернандес підняла завісу над злободенною для Мексики проблемою наркотрафіку, епіцентром якої ця країна стала у Латинській Америці. На основі свідчень і неопублікованих документів журналістка розкрила таємну змову між організованою злочинністю та вищим ешелоном влади – від урядовців до поліцейських, військових і бізнесменів і не обходить мовчанкою причетність ЦРУ. Amazon характеризувало цю фундаментальну книгу обсягом близько 600 сторінок, як «подорож у внутрішній світ наркотрафіку у пошуках його могутніх верховодів, імена та прізвища яких розкриває авторка».

Донька бізнесмена, безкарно вбитого мафіозі, матір двох дітей, Анабель Ернандес разом із родиною зазнає постійних погроз найманців наркокартелів і пов’язаних із ними поліцейських бонз.

2013 року вперше за останнє десятиліття число репортерів, загиблих у Мексиці 2013 року, зменшилося. Країна – епіцентр наркоманії у Західній півкулі віддала сумнівну пальму першості Бразилії.

Минулого року, що збігся з поверненням до влади президента Енріке Пеньї Ньєто (Enrique Peña Nieto) на чолі Інституційно-революційної партії, загинуло три журналісти. Вражений вісімнадцятьма пострілами помер головний редактор газети і новинного порталу Ojinaga Noticias Хайме Гваделупе Гонсалес Доміннгес (Jaime Guadalupe González Domínguez), за нез’ясованих обставин було викрадено й замордовано засновника новиного сайту El Ciudadano Маріо Рікардо Чавеса Хорхе (Mario Ricardo Chavez Jorge), загинув репортер із розслідувань кримінальних злочинів газети El Imparcial і радіопрограми Foro Político Крістіан Альберто Лопес Бельо (Cristián Alberto López Bello).

Барометр свободи медіа визначається, однак, не тільки числом убитих. Медіаорганізації вважають, що ця латиноамериканська країна лишається однією з найнебезпечніших для журналістів. Атмосфера страху призводить до самоцензури та підриває свободу інформації.

Наркобарони змушують замовкнути журналістів і блогерів, які викривають злочинність і пов’язане з нею насильство. Федеральна та місцева влада також залякує репортерів. Чимало медіа не висвітлюють наркотрафіку з остраху перед репресіями. У багатьох випадках чи не єдиним джерелом інформації про їхнє свавілля лишилися соціальні мережі.

Сподівання на поліпшення становища у сфері преси в Мексиці були пов’язані з двома новими, наділеними повноваженнями, інституціями: офісом Спеціального федерального прокурора зі злочинів проти свободи слова (FEADLE) та центром із безпеки журналістів, що діє під егідою федерального міністерства внутрішніх справ. Однак враховуючи власний досвід і досвід колег, Анабель Ернандес різко критикує їхню неефективність.

«Якщо я загину, винним буде мексиканський уряд…»

«Я хочу жити. Але жити мовчки – однаково що вмирати», – так лаконічно висловила своє кредо Анабель Ернандес під час вручення їй 2012 року на Всесвітньому газетному конгресі у Києві премії WAN-IFRA «Золоте перо свободи».

«Бути журналістом – це бути адвокатом суспільства», – заявила славетна мексиканська авторка в ексклюзивному інтерв’ю головному редактору сайту Media Sapiens Діані Дуцик.

У світових медіа журналістка й письменниця Анабель Ернандес – бажана гостя. Подаємо її інтерв’ю британському сайту VICE United Kingdom.

Джейсон Макґеген: розкажіть про погрози на вашу адресу через журналістську роботу.

Анабель Ернандес: 2008 року я почала розслідувати діяльність групи мексиканських поліцейських, які протягом понад 20 років захрясли у злочинній діяльності – викраденнях та незаконному обігу наркотиків. Відтоді я стала мішенню цього угруповання поліцейських, очолюваного Хенаро Гарсіа Луною (Genaro García Luna), Луїсом Карденасом Паломіно (Luis Cardenas Palomino) та Факундо Росасом (Facundo Rosas).

Перше, що вони зробили, – погрожували вбити мене й кинути до в’язниці всіх тих, хто були моїми джерелами інформації. Я публікувала розслідування кримінального минулого Луїса Карденаса Паломіно, який був одним із поліцейських бонз при уряді Феліпе Кальдерона. Я опублікувала також розповіді про маєтки і власність Хенаро Гарсії Луни, про те, що з поліцейською зарплатнею вони йому не по кишені.

Оприлюднила також подробиці того, як федеральні поліцейські за наказом Хенаро Гарсії Луни 2008 року викрали та вбили [сина багатого власника мережі спортивних магазинів. – MS] 14-річного Фернандо Марті (Fernando Marti). Поліцейські, які захопили його як заручника, були дуже близькими до Гарсії Луни. Вони працювали на федеральну поліцію безпосередньо у відділі боротьби з викраденнями. Тільки замість того, щоб запобігати їм, вони чинили злочини самі.

Всі ці розслідування, які я публікувала протягом п’яти років, розлютили корумпованих поліцейських. 2010 року я опублікувала книгу «Наркобарони». Мої джерела в поліції попередили, що виношується змова вбити мене. Один із моїх інформаторів повідомив про те, що він тільки-но повернувся із зустрічі, на якій Хенаро Гарсіа Луна доручав поліцейським федерального підрозділу покінчити зі мною, підлаштувавши смерть, аварію, викрадення чи пограбування. В обмін за це він обіцяв збільшити їм заробітну платню, ба більше – службові підвищення.

Завдяки цій новині в мене було достатньо часу, щоб захистити себе. Якби я про це не дізналася від поліцейського, мене, звісно, зараз тут не було б. Я просто стала б іще однією мексиканською журналісткою, якій помстилися розправою.

Коли мене попередили, я відразу подала скаргу до Національної комісії з прав людини і разом із її представниками звернулася до окружного прокурора у Мехіко. Він відкрив справу й швидко призначив мені озброєну охорону.

Впродовж останніх двох років я живу з охоронцями 24 години на добу. Це те, що дає мені змогу продовжувати працювати й почуватися певною мірою в безпеці.

В січні 2011 року двоє чоловіків спрямували пістолети в моїх доньок. Вони погрожували зброєю моїй родині. Завважте, вони нічого не крали. Їхньою єдиною метою було залякування. Відтоді, щоб захистити життя, моя сім’я живе під озброєною охороною.

За останні роки мені також погрожували фізичною розправою. Був навіть такий випадок. До мене в ресторані причепився з погрозами чоловік, одягнений у толстовку з капюшоном. Мої охоронці вмить з’явилися на місці. Мені вдалося сфотографувати того, хто погрожував. Однак влада не розслідувала інциденту.

У травні 2012 року одного з моїх інформаторів викрали. Представники федеральної влади катували його, змушуючи висунути проти мене фальшиві звинувачення. Інших інформаторів кинули за ґрати. Деяких убили.

Від близьких до Хенаро Гарсії Луни осіб я дізналася, що він не зрікся наміру мене вбити. Мене повідомили, що він казав не одній людині, що я – його найлютіший ворог і що він збирається позбутися мене.

Відверто кажучи, це не чесний бій. Я журналістка. А він – одна з найвпливовіших осіб у Мексиці. Він сам повністю корумпований і впродовж 20 років керував корумпованою поліцією. Я безсила у своїх намаганнях зрозуміти його. Я не в змозі збагнути, як державний службовець може вважати, що журналістка з пером, що є її єдиною зброєю, небезпечніша за всі картелі, проти яких він нібито бореться.

Джейсон Макґеген: Яка ваша думка про процедури захисту журналістів у Мексиці?

Анабель Ернандес: Мій досвід, пов’язаний із ними, жахливий. Тепер я розумію, чому в Мексиці продовжують вбивати журналістів і чому журналісти хочуть утекти з цієї країни. Гроші, витрачені на фінансування цих процедур, викинуто на вітер.

У квітні в мене була зустріч із міністром внутрішніх справ. Я критикувала процес у зв’язку з відсутністю зобов’язань. Схоже, уряд вважає, що закон забезпечує сам себе, без будь-яких необхідних зусиль від тих, хто присягнув виконувати його. Очевидно, що програма захисту журналістів використовується просто як шоу для зовнішнього світу. Це засіб зберегти обличчя на міжнародному рівні. Гонитва за статусом у міжнародних відносинах важливіша, ніж вирішення проблеми свободи слова в Мексиці.

Мені зрозуміло, що ці державні інституції годяться хіба що для імітації турботи про життя журналістів. Однак правда в тім, що й моя справа стала для них випробуванням. Тепер я вже краще збагнула те, з чим стикаються мої колеги. Процедури стосовно захисту журналістів – це не більш ніж вияв неспокою, бо ані уряд Феліпе Кальдерона, який іде у відставку, ані уряд Енріке Пеньї Ньєто, який приходить до влади, зовсім не зацікавлені ані у розв’язанні проблем убивств журналістів, ані у їх захисті, поки вони продовжують працювати в країні.

Моє життя в небезпеці, та навіть попри це вони хочуть позбавити мене охорони. Я стурбована тим, що реально вони домагаються змусити мене втекти з країни, Адже для них усіх було би зручно, якби журналістка, яка ставить жорсткі запитання і яка не вгамується, змушена була б, волаючи, тікати в іншу країну замість продовжувати боротьбу за свободу слова в Мексиці.

Я не покидаю Мексику. Якщо зі мною щось станеться і моє ім’я поповнить довгий список загиблих журналістів, це не буде моїм провалом. Це буде провалом мексиканського уряду, який відмовився захищати мене. Цілі інституції й весь уряд не те що неспроможні захистити своїх журналістів. Вони цього не хочуть.

Джейсон Макґеген: Який ступінь безпеки надано вам за програмою захисту журналістів?

Анабель Ернандес: Я маю охоронців від офісу окружного генерального прокурора Мехіко. Це єдина відчутна конкретна перевага, яку я офіційно отримала. Тому зверталася з проханням, щоб вони не позбавляли мене охорони. Це єдине, що допомагало мені вижити в Мексиці в останні роки, незважаючи на погрози вбивством. Мене фізично залякували, моя родина зазнала нападів, а нещодавно надходили нові погрози.

Думаю, змови проти мене підтверджують очевидну небезпеку позбавлення поліцейської охорони. Для мене дуже важливо зберегти її. Федеральна інституція не відстежувала жодного нападу, що готувався проти мене. Єдине, що вони мені надали, – так звану кнопку тривоги. Це не що інше, як номер телефону, за яким слід дзвонити, якщо хтось намагатиметься викрасти мене чи стріляти в мене. Однак він нічим не зарадить у тому, щоб переслідувати нападників, захистити мене чи запобігти нападові. Єдине призначення кнопки тривоги – в тому, щоб у разі атаки, спроби убивства чи викрадення мене на вулиці я, подібно до тисяч мексиканців, могла би подзвонити за певним номером телефону. Звісно, якщо в мене буде шанс. Якщо ж нападники вирвуть у мене телефон із рук, подзвонити я не зможу. Я просто хочу сказати, що програма захисту – це не більш ніж жарт. Мабуть, усі про це знають.

Джейсон Макґеген: Чому вас хочуть позбавити охорони?

Анабель Ернандес: У березні 2012 року на пропозицію міністра внутрішніх справ я долучилася до програми захисту журналістів. Це сталося через два роки після того, як офіс окружного прокурора Мехіко відмовився розслідувати погрози та замахи на моє життя. Тож моя справа опинилася у федеральному офісі генерального прокурора.

Мушу зазначити, що до того я вже подавала федеральний позов про порушення кримінальної справи проти Хенаро Гарсії Луни, який погрожував мені й моїй родині. Після попереднього позову столичній судовій інстанції в Мехіко я звернулася з проханням до федеральної прокуратури показати мені справу. І тоді з першоджерела дізналася, що в офісі столичного генерального прокурора й пальцем не поворухнули, щоб упродовж року-півтора розслідувати мою справу. Анічичирк. Вони не опитали жодної особи, навіть тих, які, за поданими мною даними, переслідували мене. Тож єдиним вибором для мене було приєднатися до програми захисту журналістів.

Якщо влада Мехіко позбавить мене охорони, федеральний уряд може запропонувати мені тільки захист федеральної поліції. Це вкрай нелогічно й абсурдно. Адже йдеться про ту ж саму поліцію, яка діяла під орудою Хенаро Гарсіа Луни. Вони залюбки віддадуть мою голову тим, хто найбільше хоче моєї загибелі.

На мій погляд, захист федеральної поліції – неприйнятний варіант. Ось чому я прошу, щоб мене й надалі захищала поліція Мехіко.

Програма захисту журналістів мала прояснити ситуацію. На засіданні у квітні 2013 року її учасники – міністр внутрішніх справ, представники столичної адміністрації, офісу генерального прокурора, ООН і самої програми захисту – присягнулися й надалі надавати мені охорону на теперішніх засадах, залишивши в компетенції федеральної влади тільки розслідування. Тим не менше, з офісу програми захисту повідомили мене поштою, що охорону збираються зняти, не попередивши, коли саме. І це попри те, що її директор Хуан Карлос Гутьєррес (Juan Carlos Gutierrez) сказав мені телефоном: «Анабель, ваш рівень ризику, за нашою оцінкою, високий».

Для мене це означає одне з двох: або ж федеральний уряд хоче моєї смерті, або хоче, щоб я залишила країну. Жоден із цих варіантів мене не влаштовує.

Джейсон Макґеген: Які висновки слід зробити з вашого досвіду з програмою захисту журналістів?

Анабель Фернандес: На основі того, що я сама пережила, знаю: федеральний уряд байдужий до покарання тих, хто погрожує журналістам. Він не зацікавлений у тому, щоб кинути до в’язниць їхніх убивць.

Уряд, який дозволяє подібне, винен так само, як і ті, хто спускає курок. Якби він хотів, то міг би посадити за ґрати убивцю кожного з 90 журналістів, загиблих у Мексиці за останні 12 років. Уряд міг би кинути до в’язниці Хенаро Гарсію Луну за всі залякування та шкоду, заподіяні ним упродовж останніх років. Однак він не робить цього, бо не хоче. Уряд віддає перевагу мертвому журналісту перед ув’язненим корумпованим поліцейським.

Джерело: VICE/ United Kingdom

Примітка: За 5 днів до рейду в оселю Анабель Ернандес тижневик Forbes із посиланням на її книгу «Наркобарони» включив Хенаро Гарсію Луну до списку 10 найкорумпованіших осіб у Мексиці. 

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: newamericamedia.org
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду