8 вересня в рамках Kiev Media Week відбувся круглий стіл «Нове і перспективне законодавство в галузі телебачення і медіа». Одне з питань, яке обговорювали під час заходу, — перші три місяці практичного застосування закону, який заборонив трансляцію російських фільмів та серіалів, вироблених після 1 січня 2014 року.У круглому столі взяли участь голова Держкіно Пилип Іллєнко, заступник голови Нацради Григорій Шверк, заступник голови правління каналуСТБ Анатолій Максимчук, юрист каналу «1+1» Ірина Стройко, директор «Star Media Україна» Ольга Пантелеймонова, маркетинг-директор провайдера «Воля» Вікторія Цомая, керівник податково-юридичної практики EY в Україні Володимир Котенко, директор із маркетингу Megogo Іван Шестаков, керівний партнер юридичної компанії Jurimex Юрій Крайняк, юрист Webkontrol Ліна Геворгян, а також «Скайпом» — генеральний директор Хорватського аудіовізуального центру Хрвоє Хрібар та Людмила Клауссова з Чеської кінокомісії. Модерувала круглий стіл Євгенія Дербал, юридичний радник групи Film.ua.

Як відомо, поправка про заборону трансляції російських фільмів та серіалів, вироблених після 1 січня 2014 року, вносилася до законопроекту «Про внесення змін до деяких законів про захист інформаційного телерадіопростору України» з голосу, в сесійній залі. У результаті при застосуванні на практиці цього закону почали виникати труднощі з визначенням дати виробництва та країни походження фільмів.

Щодо дати виробництва утворилася правова колізія: закон «Про кінематографію» оперує поняттям року виробництва, а закон «Про авторське право і суміжні права» — роком першої публікації твору. Крім того, російські продакшн-компанії виявили готовність за необхідності видавати на прохання українських телеканалів документи, що підтверджують більш ранній рік створення фільмів, ніж є насправді. Наразі існує пропозиція замінити в законі «Про внесення змін до деяких законів про захист інформаційного телерадіопростору України» рік виробництва на рік першої публікації. Частина теле- та кіноринку її підтримує, частина — ні. Прихильники кажуть, що така зміна закриє одну з серйозних шпарин, які дозволяють оминати вимоги закону. Опоненти — що це дещо розширить коло заборонених в Україні фільмів, оскільки є низка продуктів, які були вироблені в Росії в 2012–2013 роках, але до 2014 року не були показані ані на російському, ані на українському телебаченні. Також юристи радять ретельно прописувати норму про рік першої публікації / оприлюднення, щоби під це поняття не потрапили невеликі закриті покази або покази через інтернет, заперечити факт яких регулятору буде досить складно.

Що ж стосується проблем із визначенням країни походження фільмів, то наразі індустрія пропонує вирішити це питання за допомогою бальної системи оцінки. Наразі цю пропозицію викладено одразу в двох законопроектах: № 2436а «Про внесення змін до Закону України "Про кінематографію" щодо визначення країни-виробника фільму», зареєстрованому 24 липня Миколою Княжицьким, та № 3081 «Про систему державної підтримки кінематографії», зареєстрованому 14 вересня тим таки Миколою Княжицьким разом з Іриною Подоляк, Сергієм Тарутою, Марією Матіос та Вадимом Денисенком. Документи відрізняються у питанні опису бальної системи. Крім того, значну частину законопроекту № 3081 присвячено створенню Українського інституту кіномистецтв, одна з задач якого – збір коштів для фінансування кінематографу за рахунок відрахувань з лотерей. Можна сказати, що пан Княжицький іде на випередження з урядом, який готує свій варіант законопроекту «Про державну підтримку кінематографії» та поки що тримає його на стадії громадського обговорення – так само, як можна сказати і те, що депутат підштовхує уряд зареєструвати свій законопроект як альтернативний.

У будь-якому разі, у той час, коли Kiev Media Week проводив свій круглий стіл, існував лише один документ з описом бальної системи. За основу розробники взяли систему,викладену в Європейській конвенції про спільне кінематографічне виробництво, але змінили перелік критеріїв та кількість балів.

«Європейська конвенція про спільне кінематографічне виробництво не може використовуватися в наших цілях: по-перше, конвенція застосовується лише у випадках, коли виробниками фільму є представники як мінімум трьох країн; по-друге, конвенція встановлює критерії для визначення європейських фільмів, але вона не стосується жодних заборон та обмежень», — пояснив Юрій Крайняк, що є одним із розробників законопроекту № 2436а.

Цей законопроект пропонує присвоювати бали таким чином:

а) авторська знімальна група:

• режисер-постановник — 3;
• сценарист — 3;
• композитор — 1;
• оператор-постановник — 1;
• художник-постановник — 1;
• всього — 9;

б) група виконавців:

• перша роль — 3;
• друга роль — 2;
• третя роль — 1;
• всього — 6;

в) технічна знімальна група (група технічного забезпечення зйомки):

• звукооператор — 1;
• редактор-монтажер — 1;
• студія або місце зйомки — 5;
• місце монтажу — 3;
• всього — 10;

г) мова — 4;

д) продюсер — 3.

Європейським пропонується вважати фільм, який за критеріями європейського походження набирає щонайменше 17 балів із можливих 32. Фільмом держави-агресора — той, що за критеріями походженням з держави-агресора набирає щонайменше 17 балів із можливих 32. Фільмом українського походження — той, що за критеріями українського походження набирає 23 бали з можливих 32.

Натомість законопроект № 3081 пропонує присвоювати бали і кваліфікувати фільми дещо інакше:

Для ігрових фільмів:

а) авторська знімальна група:

• режисер-постановник — 3;
• автор сценарію — 3;
• композитор — 3;
• оператор-постановник — 3;
• художник-постановник — 3;
• всього — 15;

б) група виконавців:

• перша роль — 3;
• друга роль — 2;
• третя роль — 1;
• всього — 6;

в) технічна знімальна група (група технічного забезпечення зйомки):

• звукорежисер — 1;
• режисер монтажу — 1;
• студія або місце зйомки — 5;
• місце монтажу — 3;
• всього — 10;

г) мова — 4;

д) продюсер — 3;

всього — 38.

Для мультиплікаційних (анімаційних) фільмів:

• автор ідеї — 1;
• автор сценарію — 2;
• художник-розробник персонажів — 2;
• композитор — 1;
• режисер-постановник — 2;
• художник-розкадровник — 2;
• художник-постановник — 2;
• художник по фонах — 2;
• щонайменше 50% витрат на послуги попередньої зборки сцен для анімації (лейаут) в країні — 2;
• щонайменше 50% витрат на послуги з анімації в країні — 2;
• щонайменше 50% витрат на послуги візуалізації в країні — 2;
• щонайменше 50% витрат на послуги з компонування зображення (композітінг) в країні — 1;
• місце монтажу — 1;
• звукорежисер — 1;
• оригінальна мова — 4;
• всього — 27.

Для документальних фільмів:

• режисер-постановник — 3;
• автор сценарію — 2;
• оператор-постановник — 3;
• режисер монтажу — 2;
• місце зйомки — 2;
• місце монтажу — 2;
• композитор — 2;
• звукорежисер — 2;
• оригінальна мова — 4;
• всього — 22.

Українським пропонується кваліфікувати фільм, який набере принаймні 25 українських балів для ігрових, 12 для неігрових (документальних), 19 для анімаційних (мультиплікаційних). Для європейських фільмів та фільмів держави-агресора встановлені ті самі бальні «пороги».

Питання бальної системи є насправді дражливим для ринку, адже її запровадження здатне віднести частину українсько-російської копродукції до фільмів, вироблених державою-агресором (наразі на фільми спільного українсько-російського виробництва заборона не розповсюджується). Також юристи продакшн-компаній кажуть, що при первинному розрахунку згідно системи, запропонованої законопроектом № 2436а, деякі з їхніх фільмів не потрапили до жодної категорії і, відповідно, в них є питання до законодавців стосовно того, як кваліфікувати таке кіно. Приміряти на себе систему із законопроекту № 3081 вони поки що не встигли.

І як показав круглий стіл, запитання та зауваження до законодавців є не тільки в корпоративних юристів.

Пилип Іллєнко, голова Держкіно:

— Оскільки мені доведеться виконувати цей закон, я маю запитання. По-перше, навіщо в ньому визначати, що таке фільм європейського виробництва? З якою практичною метою нам потрібна ще якась норма права, крім європейської конвенції, яка створить колізію? Я, звісно, здогадуюся, що це пов’язано з законодавством, яке регулює телебачення та радіомовлення (йдеться про квоти на європейські фільми в теле- та радіоефірі. — ТК), але це може призвести до плутанини.

По-друге, якщо ми говоримо про фільм, вироблений в Україні, то ці критерії неважко перевірити. Але якщо зараз ми взагалі не можемо отримати правдивої інформації про процес виробництва фільму в країні-агресорі, то як визначати кількість знімальних днів акторів? Чи не простіше визначати цей критерій за хронометражем ролі в фільмі?

Ми маємо бути готові до того, що російські фільми нам доведеться оцінювати лише за титрами: жодних інших документів ми не доб’ємося, крім довідок від російських продакшнів, які для того, щоб отримати кошти від українських телеканалів, напишуть у цих довідках що завгодно.

По-третє, чи враховувати нам громадянство людей, які набиратимуть бали, чи звертати увагу на місце їхнього постійного проживання? Я теоретично уявляю фільм, повністю знятий у Росії громадянами України: там достатньо кінематографістів — наших співгромадян, які покажуть свої паспорти, але насправді це буде абсолютно російський фільм.

А також питання щодо мови: хоч вона і має достатньо високий бал, але теоретично ми отримуємо документ, у якому фільм може бути визнаний національним і при цьому він буде не українською мовою. І зможе претендувати на пільги, які створюються спеціально для того, щоби підтримати кіно українською мовою, оскільки воно менш конкурентне з економічного погляду через менший потенційний ринок збуту.

Вікторія Цомая, маркетинг-директор провайдера «Воля»:

— Ми можемо припустити, що завтра український продакшн зніматиме фільм із американськими акторами. Виникають питання щодо балів і мови. Дуже важливо вжити необхідних заходів проти продукції держави-агресора, але також дуже важливо подивитися на позитивні перспективи розвитку індустрії через кілька років.

Сучасні технології дозволяють робити voiceover. Куди віднести цей продукт?

Ще один приклад: як ви знаєте, Netflix нещодавно випустив серіал Narcos, 70 % якого йде іспанською мовою з субтитрами, щоби відтворити натуральність колумбійського злочинного світу. Але це американський продукт. Звісно, ми повинні займати державницьку позицію щодо країни-агресора і того, що шкодить психіці та сприйняттю інформації суспільством, але при цьому маємо лишати свободу для творчості.

Ми спостерігаємо явний успіх каналів Cine+. І поставили собі запитання: ми могли би мати українського виробництва французький фільмовий канал, німецький фільмовий канал, канал для єврейської спільноти тощо, але ми повинні отримати ліцензії на такі канали й відповідати квоті щодо мовлення. Мені здається, що тут є місце розумним виняткам — за умови правильного обґрунтування, навіщо це робиться.

Я підтримую квотування там, де воно необхідне та доцільне, але право мати канали цільові, тематичні у нас має бути.

Попри свою важливість запропоновані законопроекти про бальну систему поки що зі складнощами вбудовуються в стіну чинного законодавства. Ми отримуємо забагато визначень: національний фільм, український, європейський, фільм виробництва держави-агресора за бальною системою, за небальною системою. Наразі закон, який пишеться для того, щоби виправити недоліки вже прийнятих нормативно-правових актів, створює навколо себе додатковий юридичний хаос.

Додайте до цього інші пропозиції, які існують на ринку. Наприклад, запровадити різні бальні оцінки для різних завдань: для визначення фільмів виробництва держави-агресора — з фокусом на джерело фінансування, постать режисера-постановника, режисера монтажу тощо; для визначення національних фільмів — з фокусом на мову. А ще — пропозицію запровадити культурний тест для фільмів, які претендують на державну фінансову підтримку. А ще — довгоочікуваний законопроект «Про аудіовізуальні послуги», що має, зокрема, скасувати квотування та ліцензування для телерадіоорганізацій, які не використовують державний радіочастотний ресурс. А ще — необхідність ратифікувати нову редакцію Європейської конвенції про спільне кінематографічне виробництво, яку вже цієї осені має затвердити Рада Європи (конвенція буде відкрита до підписання третіми країнами і, як очікується, стане універсальним світовим інструментом для визначення того, що таке є фільм, зроблений у копродукції). Чи можна спрогнозувати, яким зрештою вийде законодавче поле після усіх цих новацій і скільки нових шпарин у ньому з’явиться?

В Україні часто згадують приклад Польщі як країни, якій вдалося побудувати систему кіновиробництва та прибутковий телевізійний ринок. Як зауважив Григорій Шверк, говорячи про квотування телеефіру, «у польському законодавстві щодо телебачення і радіомовлення є лише дві квоти: на європейський продукт і на продукт польською мовою». Можливо, всім без винятку розробникам українського законодавства в сфері кіно й телерадіопростору варто пригадати, що еволюція — це справді спрощення?