Впродовж чемпіонату українські журналісти регулярно публікували враження іноземних уболівальників – репортажі та фотографії щодня з’являлись у випусках новин, пресі та інтернеті. Причому більшість коментарів були хоч і позитивні, але одноманітні та з однаковими зауваженнями: пиво дешеве, дівчата гарні, англійської ніхто не знає, проживання дороге… Тим не менш, закордонні гості виглядали цілком щасливими й задоволеними. Відповідно, більшість журналістських матеріалів мали піднесений і святковий характер.

Однак цікаво знати, як це саме дійство побачили іноземні журналісти і як представили Україну в закордонній пресі. Напередодні турніру вистачало негативних інформаційних приводів (завищені ціни в готелях, вибухи в Дніпропетровську, ув’язнення колишньої екс-прем’єрки), також з’являлися сумнівні матеріали, як-от уже легендарна Panorama BBC «Стадіони ненависті» чи стаття The Sun про неонацистські формування в Україні.

MediaSapiens публікував огляди англомовної та німецької преси перед Євро, які підтвердили наявність негативного іміджу України в ЗМІ. Отже, чи змінилося щось тепер? Після перегляду популярних англомовних сайтів та онлайн-версій видань (переважно, британських) відповідь очевидна – зміни відбулися. Найголовніше: зник відвертий негатив і залякування «соціального» характеру. Звісно, ідеалізації й такого піднесення, як у наших журналістів, немає (серед проблем відзначено і неякісні дороги, і «сервіс із радянськими традиціями»), проте позитивно оцінено організацію чемпіонату, а щодо самих українців справді переважають епітети «дружні» та «гостинні». Причому про це йдеться не лише в журналістських матеріалах, але й у коментарях читачів, які вже особисто відвідали Україну.

Тим не менш, негативне висвітлення політичної ситуації й дій влади нікуди не зникло. І тут меседжі іноземних ЗМІ різко розходяться зі словами українських політиків про зближення з ЄС після Європейського чемпіонату.

Втім, спочатку погляньмо на позитивні тенденції.

Українським журналістам варто шукати «Стадіони ненависті» у Лондоні?

Стосовно расизму репутацію України, можна сказати, відбілено. У Guardian опубліковано статтю «Десять речей, які дав нам зрозуміти турнір». Дев’ять із цих пунктів стосуються саме спорту, і лише в одному йдеться про нефутбольну тему: «Расизм не є поширеним явищем. Турнір розпочався з попередження “Панорами” про засилля расизму в Україні та Польщі. Тепер обидві нації довели, що вони гостинні хазяї. Поодинокі випадки расистських образ зафіксовано від уболівальників інших збірних». Проте варто сказати, що якраз у Guardian таке спростування інформації виглядає скупо – на тлі того, що напередодні чемпіонату темі расизму було присвячено цілі публікації.

Акція англійських уболівальників у Донецьку з труною для Сола Кемпбелла у британській пресі стала найбільш популярною нефутбольною подією під час Євро-2012. Daily Mail, яка раніше активно лякала читачів Україною, натомість теж неодноразово писала про акцію в Донецьку: «Вболівальники в фан-зоні українського міста різко відповіли на заяви колишньої зірки “Арсеналу”, назвавши їх сміхотворними. Вони твердять, що були тепло прийняті Україною».

Цікаву статтю опубліковано у Mirror (автор Олівер Холт) – «Відсутність в Україні расизму доводить, що перш ніж повчати інших, ми спочатку маємо вирішити свої проблеми». Перед Євро здавалося, що такі позитивні публікації в англійській пресі – фантастика.

«Можливо, ми повинні вибачитися перед Україною. Можливо, ми повинні вибачитися перед Мішелем Платіні, – розмірковує автор. – Жоден англійський уболівальник не повернувся додому в труні. Жодного не переслідував натовп неонацистських скінхедів». Далі автор зауважує, що, звісно, не все безхмарно: зокрема, згадує образи іспанських та хорватських вболівальників на адресу італійського футболіста Маріо Балотеллі, а також образи від поляків під час тренування темношкірих гравців збірної Голландії – «але неможливо звинувачувати в цьому Україну». Автор також пише: іронія долі в тому, що англійські футболісти Ешлі Янг та Ешлі Коул зрештою отримали расистські образи не з Україні чи Польщі, а від власних англійських уболівальників, у Twitter. «Якщо в Україні є еквівалент “Панорами”, то думаю, що їхня знімальна група вже збирається до Лондона. Місцеві передолімпійські “стадіони ненависті” просто просяться на їхні екрани».

Загалом, варто зауважити: з-поміж англійських видань саме у Mirror були найбільш позитивні репортажі з міст України й найбільш компліментарні коментарі англійських уболівальників.

Принцип «уважніше придивитися до власних проблем» замість критикувати інших проглядається і в статті Independent «Євро 2012 руйнує стереотипи українців»: «У вирі хвилювань, що іноземні вболівальники натраплять в Україні на дикий расизм і насилля, всі забули, що ці речі працюють у двох напрямах. У той час як тисячі фанатів уперше приїхали до України, багато українців також уперше зустрілися з такою кількістю іноземців». У статті йдеться, що, мовляв, більшість українців склали уявлення про англійців на основі шкільних підручників, однак тепер могли пересвідчитися, що «громадяни Її Величності замість чашки чаю о 5-й годині радше вип’ють 15 пінт пива».

Далі автор описує випадки неввічливої поведінки англійських, голландських та шведських уболівальників у поїздах чи з офіціантами, доходячи висновку: «Коли закінчиться Євро, напевне в українців будуть розбиті ілюзії щодо англійських джентльменів і культурного рівня голландців. А іноземні туристи, хоча і не зазнали нападів місцевих хуліганів, назавжди запам’ятають рівень сервісу українських кафе. Але в цілому турнір залишить більше позитивних вражень, як для хазяїв, так і для відвідувачів».

Огляд інтернет-матеріалів показує, що на менш відомих сайтах були ще розлогіші статті про різні сторони життя в Україні. Наприклад, на сайті газети The National (щоденна англомовна газета, яка виходить в Абу-Дабі) регулярно публікувалися репортажі кореспондента Паула Редлі (Paul Radley) про Київ, Харків, Донецьк, а наприкінці чемпіонату було опубліковано статтю «Євро-2012: Реальне життя в Україні». «Не так давно здоровий глузд казав, що проведення Євро в Україні та Польщі обов’язково перетвориться на футбольний Армагедон… Місяць в Україні – й ось уся правда щодо головних упереджень», – так розпочинається матеріал.

У статті по пунктах розібрано головні проблеми і кожній із них винесено вердикт: підтвердився стан речей чи ні. Переконання «Расизм» – «Більшою мірою необґрунтоване», «Спекуляція» – «Абсолютна правда». Зокрема, автор наводить приклади цін за проживання в Донецьку й Харкові, коментарі іноземців, які жили там. «Хуліганство» – «Абсолютно не підтвердилось» (автор відзначає гостинність та доброзичливість українців і цитує вболівальників), «Недостатня кількість уболівальників» – «Частково правда» (йдеться про те, що багато іноземців побоялися приїхати через зависокі ціни, незручне місце розташування деяких міст, проблеми з транспортом – наводиться приблизна кількість уболівальників різних збірних).

Окрім такого сухого аналізу, емоційніші репортажі можна почитати у блогах спортивних журналістів. І серед них є навіть дуже позитивні. Наприклад, журналіст інформаційного агентства Feature Story news Olly Barratt написав у блозі замітку «Враження від України і людей тут впродовж Євро-2012». Журналіст знову згадує «Панораму» і початковий острах їхати сюди, проте пише, що побоювання не підтвердились: «Я говорив із десятками вболівальників різних національностей у Києві і не почув жодного поганого слова про Україну, українців… Не думаю, що я десь зустрічав більше дружніх, усміхнених людей… Мої колеги журналісти казали, що їхні враження такі ж, і я думаю, багато хто з нас почувається винним через негативні очікування перед турніром».

Політична змова чи сенсаційна журналістика?

Антиреклама України в іноземних ЗМІ напередодні чемпіонату змусила говорити про те, що проти України проводилася цілеспрямована піар-компанія.

Цікаво, що після завершення чемпіонату такі думки виникли навіть у деяких британських уболівальників. Наприклад, на форумі Skyscrapercity створено тему для обговорення «Україна – політична/ медійна змова?». Автор теми, англієць, пише, що після відвідин України вважає її чудовою країною, однак передача «Панорама» суттєво зіпсувала репутацію: «Тож питання от у чому, чи справді є інформаційна кампанія проти України? Я думаю, що британський уряд і медіа вирішили використовувати спорт для політичних цілей». Під час дискусії обговорюють публікації британських ЗМІ і лунають різні думки про причини негативу в пресі. В тому числі згадують схожі негативні публікації про Азербайджан напередодні «Євробачення-2012», мовляв, це невдоволення через те, що важливі міжнародні події тепер часто відбуваються у Східній Європі.

Дехто з учасників обговорення вважаєь, що причина тут зовсім не у глибинних змовах, а в журналістській недбалості й прагненні сенсацій. Зокрема, користувач Rev Stickleback пише, що «програми на зразок Панорами і World in Action (ITV) вдаються до журналістики, що вражає, коли ти справді відчуваєш проблеми, про які йдеться. Проте зараз складається враження, що продюсери більше думають про шокову цінність заголовків, а не про правду. Два роки тому були схожі репортажі про Чемпіонат світу в Африці, який обов’язково перетвориться на катастрофу.… Вони завжди пропонують найгірший сценарій, а не найбільш вірогідний».

(Як відомо, в українському середовищі також часто звучать думки про цілеспрямовану кампанію – детальніше про те, наскільки обґрунтовані такі припущення, – в інтерв’ю MediaSapiens із Денисом Богушем, віце-президентом Української ліги у зв’язках із громадськістю.)

«Політика зупинила рух України до Європи»

Однак відсутність расизму і гостинність українців – це не вирішення проблеми іміджу України. Судячи з публікацій, іноземні ЗМІ аж ніяк не забули про політичну ситуацію: «Гарний футбол не робить Україну привабливою», «Українська влада програє дві піар-битви» (The Economist), «Україна не в змозі покращити зіпсовану репутацію» (New York Times), «Імідж – це проблема, незважаючи на футбольне свято» (Reuters), «Євро-2012: Перехрестя для України» (Financial Times), «Україна досі за межами грального поля» («Німецька хвиля»). У статтях визнається успішність чемпіонату, однак констатується, що це аж ніяк не веде до зближення з Європою, і одна з головних перешкод, на думку журналістів, – ув’язнення Юлії Тимошенко.

«Янукович, звісно, має підстави відчувати, що він очолює національну радість під час фіналу в Києві, – пише Reuters. – Але як вважають аналітики, Янукович, як і раніше, має вирішити проблему з ув’язненням політичного опонента, Тимошенко, якщо він хоче зберегти добрі наслідки турніру». Далі видання цитує Ольгу Шумило-Тапіолу, експерта Центру Карнегі в Європі: «На людському рівні Україна була гарним відкриттям для вболівальників, але я не думаю, що успішна організація турніру змінить сприйняття України політиками. Chy ye zhittya pislye Evro – іронічно запитують білборди в Києві. Це питання, на які Янукович має відповісти сам. Євро-2012 запам’ятається як момент, коли заради спорту Європа відвідала Україну. Але нині політика знову зупинила рух України до Європи».

Про вибіркове правосуддя згадує й The Economist, пишучи, що критика України лише частково була несправедливою: «Це правда, що критика не підтвердилась: вже 14 матчів в Україні пройшли без інцидентів і вболівальники були вражені. Однак рахунок на табло щодо дотримання людських прав змінити значно важче».

Критично налаштовані щодо українських політиків і деякі читачі. Показова реакція на матеріал у Guardian. Тут опублікували статтю Костянтина Єлісеєва, посла України при Євросоюзі «Євро 2012: 5 уроків, вивчених в Україні» (серед названих Єлісеєвим «уроків»: «Рішення приймати Євро в Україні і Польщі було правильним», «Те, що говорять чи пишуть західні медіа, не завжди правда», «Політика не повинна перетинатися зі спортом» і т. д.). Головна думка статті – «Наступний крок – подальше зближення з Євросоюзом» – викликала найбільш бурхливу реакцію у читачів: «Вступ у ЄС – цього не буде, поки ви не припините саджати в тюрму політиків, із якими ви не погоджуєтесь» (користувач SoundMoney), «Я провів в Україні один тиждень під час Євро – це один із найкращих тижнів у моєму житті і я вже чекаю на матч у жовтні-2013 Україна – Англія… Але ця ближча співпраця з Євросоюзом буде до того, як звільнять всіх політичних опонентів і розслідують випадки корупції, чи після того?... Україна не має жодного уявлення про європейські цінності, якщо Тимошенко не буде звільнено» (користувач francaise).

Приклад гострої критики на адресу нинішньої влади і водночас позитивного зображення українців – стаття у блогах Financial Times Симона Купера, оглядача, який висвітлював Євро – «Лист з України». У статті зазначено, що в українців рівень політичної культури, незважаючи на складну історію, підвищується: «Скрізь, де я був, зустрічав освічених людей, які не забули обіцянки Помаранчевої революції, хоча політики їх і забули». Автор аналізує складне економічне становище України, стверджуючи, що команда Януковича має одну ідеологію – «хапати все, що можна», і вони перевіряють, чи можна використати цей підхід у Європі.

«Також можна подивитися на статистику. В більшості міжнародних звітів задоволеність життям в українців найнижча. Тривалість життя нижча, ніж була в СРСР. Янукович ігнорує це все. Замість цього він грає на тривогах російськомовного населення в Східній Україні, де обіцяє “захищати” їхню мову», – пише автор.

Перегляд публікацій дозволяє дійти кількох висновків. По-перше, з інтернет-сайтів фактично зникли популярні напередодні теми про хуліганів і терористів в Україні, проституцію й секс-індустрію. Публікації на тему акцій Femen трапляються, проте на них не акцентовано увагу, і це не такі сенсаційні чи розлогі статті, як були до Євро. По-друге, можна сказати, що публікації про Україну діляться на дві частини – «людську» й політичну. І якщо в наших ЗМІ влада презентує здобутки чемпіонату як своє власне досягнення, то в іноземній пресі все навпаки: українська влада позиціонується як така, що заважає цим позитивним наслідкам розвиватися далі.