Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter —
ми виправимo
Не замикайте птаха в клітку
Якщо хтось гадає, що діти можуть споживати будь-який медіапродукт, який їм пропонує сьогоднішнє доросле телебачення, то це не зовсім так. І це вони демонструють конкретними справами.
Пластилінова анімація і свобода слова
Так, учасники дитячої медіастудії «Птахи» зняли анімаційний ролик про свободу слова, який презентували днями на прес-конференції «Дитячі медіа в Україні: для дружби чи агресії?». Над відеороликом працювали більше 20 школярів різного віку, робота відбулася за підтримки фонду «Відкрита політика» і Посольства Швейцарії в Україні.
За словами юних медійників, уперше створювати пластилінову анімацію було дуже складно. Крім того, довго дискутували щодо сценарію, намагалися поєднати всі ідеї. Головний герой мультфільму – птах. Він символізує свободу слова. Вільну пташку спочатку поступово «підгодовують», а потім саджають у клітку. Також його намагається підкупити бізнесмен чи змушує замовкнути політик, зображений як невідома темна істота. Проте кінцівка мультфільму щаслива – пташки гуртом перемагають ворога.
На думку творців анімації, тема свободи слова і переслідування журналістів – одна з найактуальніших сьогодні, тому вони й вирішили присвятити свій перший мультфільм саме цій проблемі. Ролик «Свободу слову!» збираються презентувати на міжнародному фестивалі ANIMA в Німеччині.
Під час прес-конференції юні журналісти показали й свої попередні відеороботи на інші теми. Зокрема, у ролику «Екран для нас чи проти?» діти діляться думками щодо сучасного телебачення. Називають головні недоліки: засилля кримінальної тематики, пліток, ненормативної лексики, реклами «непотрібних товарів», відсутність позитивних програм. У ролику діти символічно малюють квіти на екранах телевізорів та моніторів.
«Нормальні мультфільми зараз показують дуже рано, о сьомій ранку, а вдень ідуть американські мультики – в них багато зла, вбивств, насилля, зокрема, на Новому каналі їх дуже багато. З цікавих можу назвати “Смешарики” – дійсно добрий мультик, російського виробництва», – розповіла MS Олександра Терещенко, журналістка дитячої медіастудії «Птахи». Однак головною проблемою, на думку юної журналістки, є відсутність пізнавальних чи науково-популярних програм для дітей старшого віку, адже їм також хочеться своїх програм, новин, фільмів. «Якби я мала можливість створювати власну програму, то головними темами, мабуть, були б мир на землі, свобода слова, міжкультурний діалог», – сказала Олександра Терещенко.
Чи врахують чиновники побажання дітей?
Діти прагнуть оздоровити сучасне телебачення власними проектами і хочуть, щоб їхні міні-фільми транслювали на національному або регіональному телебаченні. Однак жодної роботи медіастудій на телебаченні не показували, їх можна переглянути лише в інтернеті. «Зараз кажуть, що це неформат. Але я не вірю, що це так, тому що коли ми приїжджаємо на фестивалі у Німеччину, наші роботи беруть і показують у різних країнах світу, – розповіла MS Ольга Зеленська, режисер, керівник медіастудії «Птахи», член Громадської ради при Національній раді з питань телебачення і радіомовлення. – Коли все ж таки вдавалося завдяки друзям-журналістам показати щось в ефірі, то після трихвилинного ролику в студію дзвонили багато глядачів із подяками». Важлива умова успіху – підводка,розповідь про юних творців проекту. Краще за все запросити дітей у студію, щоб вони самі розповіли про процес роботи, успіхи та складнощі.
У прес-конференції взяли участь також Ольга Герасим’юк, журналістка та народний депутат, і Микола Княжицький, гендиректор телеканалу ТВі. Вони високо оцінили зміст і технічний бік робіт. Микола Княжицький поцікавився, хто саме займався операторською роботою та монтажем, і запропонував юному режисеру монтажу Олексію Казаренку практикуватися на телеканалі ТВі.
Однак гості прес-конференції не змогли запропонувати реальних механізмів, як зробити так, аби думку дітей почули. Діалог дитячих медіастудій із Нацрадою відбувається складно, точніше його майже немає. Минулого року на червневий круглий стіл, присвячений дитячому телебаченню, представників студій та «Юн-прес» запросили, проте слова їм так і не надали. У відповідь на це діти малювали шаржі на адресу організаторів круглого столу (малюнки з порожніми залами та сумними мікрофонами), надсилали їх у Нацраду. На«круглий стіл у грудні дітей узагалі не запросили.
Керівники дитячих студій також кажуть про недостатню кількість майстер-класів. Раніше щорічний фестиваль «Кришталеві джерела» (Міжнародний дитячий молодіжний фестиваль аудіовізуальних мистецтв. – MS) мав відлуння у вигляді тижня майстер-класів у Пущі-Водиці або в інших регіонах.
Нині такі заходи неможливі в першу чергу через брак фахівців у сфері медіаосвіти. Раніше цим активно займалась Асоціація діячів кіноосвіти і медіапедагогіки України, вчителів із педагогічною освітою брали на третій курс університету ім. Карпенка-Карого і надавали їм кваліфікацію медіапедагогів. Учителі навчалися заочно та безкоштовно. Але після того, як пішла з життя Г.К. Полікарпова (автор навчальних програм із аудіовізуальної культури, методики навчання основ кіномистецтва), таких програм уже не проводять.
У регіонах працюють ті медіапедагоги, які встигли здобути другу вищу освіту, вони проводять навчальні семінари, проте їх дуже мало. «Мені здається, що таку освіту потрібно впроваджувати у педагогічних університетах – як окрему спеціалізацію», – каже Олена Зеленська.
Активісти медіастудій писали багато листів у Міністерство освіти з проханням, щоб у школах нарешті запровадили урок медіаосвіти. Вивчаючи вітчизняне та зарубіжне кіномистецтво, основи журналістики, дитина сама зможе оцінювати якість медійних продуктів. У далеких мріях – американська система, коли учень може взяти відеокамеру в бібліотеці на свій абонемент.
Тим часом українські школярі своїми роботами заперечують поширену думку про деградацію молоді перед монітором комп’ютера. На фестивалях вони здобувають нагороди, зокрема, як розповіли організатори заходу, дитяча студія «Крок» здобула 37 золотих кубків світу. Крім того, на фестивалях українські проекти вирізняються позитивною тематикою.
«Працюючи в інших країнах, я бачу, які є песимістичні роботи, – розповіла Олена Зеленська. – Наприклад, роботи з такої країни як Норвегія, у них багато суїцидальної тематики – той вени порізав, той повісився. А наші роботи повні сонячного проміння, оптимізму, надії на життя».
Усі фото – із сайту медіастудії «Птахи»